Життєві історії

Таня варила суп, коли пролунав телефонний дзвінок. – Таню, мені потрібна твоя допомога. Я хочу, щоб ти поїхала зі мною в одне місце, – затараторила подруга Віра. – Допоможеш? – За годину підійде? – погодилася Тетяна. – Добре, за годину заїду за тобою, – сказала Віра. Закінчивши з обідом, Таня швидко зібралася, і дочекавшись Віру вони вирушили в дорогу. – А куди ми їдемо, якщо не секрет? – усміхнулася Таня. – Навіть і не знаю, як сказати, – спробувала ухилитися від відповіді Віра. – Та кажи, як є! – наполягла Таня. І Віра все розповіла подрузі. Тетяна вислухала її і застигла від почутого

– Скажіть, у чоловіка є хтось на стороні? – Запитала Таня.

– В нього ні. А от у вас -є, -сива жінка, здавалося, тільки вдавала, що дивиться на карти.

Таня зніяковіла.

Вона не чекала, звичайно, такої прозорливості. Вона взагалі не хотіла йти до цієї Рити, подруга вмовила -вона переживала йти сама.

Поки Віра говорила з Ритою, Таня в іншій кімнаті розглядала книжкові полиці. Здивувалася -багато художньої літератури, а також наукові книжки зі складними назвами.

Раптом голос господарки за спиною:

-Любите читати?

– Люблю. Романи про складні долі.

-А своя як складається? Бачу, є у вас давнє важке питання.

-Та я за компанію прийшла, у мене все гаразд.

– Ну і добре. Немає питань -немає відповідей.

Рита знизала плечима, доброзичливо посміхнулася і запросила до коридору, почала прощатися. Може, це й відіграло роль? Вона не наполягала. Був вибір -запитати чи промовчати. Залишитися чи піти. Роби що хочеш.

В останній момент Таня передумала. І Рита зрозуміла її без слів. З посмішкою зробила запрошуючий жест:

– Дозріло питання?

“Точно знає щось, думки читає” – здивувалася Таня. Вголос спитала:

– А скільки коштує?

-Для тебе -безкоштовно.

– Це чому?

– Ти не за власним бажанням тут, а випадковостей не буває. Дозріло питання.

… У кімнаті для клієнтів не було нічого з того, що можна очікувати від ворожок. Тільки столик і два зручні крісла. Білі стіни та багато простору.

Таня сіла і знову засумнівалася. Для чого вона тут? Має зрозуміле життя, в якому все давно вирішено і ясно.

-Згадала відповідь? – Уточнила Рита.

-Ні. Про себе все знаю. Чи можна питання не про себе?

– Можна все.

-Скажіть, у мого чоловіка є хтось на стороні?

Карти з гарними зображеннями зашелестіли в руках Рити.

-У нього – ні не бачу. Не було і нема. А ось у вас є. І він чекає на вас.

-Хто?

-Чоловік, якого ви любите. Чекає.

-Неправда. Він знає, що ми не можемо бути разом.

-Він вірить, що можете. Тому й чекає.

– Він ніколи не говорив цього.

-Він справді любить вас, тож поважає ваш вибір.

Таня заплакала. І розповіла свою історію.

Студенткою вона без пам’яті закохалася у хлопця, якого «забракували» батьки. Батько, великий чиновник, швиденько організував статусний шлюб. По суті, її видали заміж батьки – за людину, яку вона бачила три рази в житті:

– Він гарна людина. Добрий та забезпечений. Навіть, мабуть, любить мене. Ми маємо сина. Але я все життя люблю іншого.

-Чому не йдете до коханого чоловіка?

– Не доля.

-Хто вам це сказав?

-Бабуся моя. Вона мене виростила. Дуже сильна була. Все знала. Сказала: все життя проживеш із нелюбимим, я ще у школі вчилася.

-І ви їй повірили, правда? Повірили в «долю», накреслену бабусею, і не дозволяєте собі бути щасливою. Таємно зустрічаєтеся з коханим і не йдете від чоловіка.

Таня мовчала.

Рита похитала головою, подумала. Потім сказала:

-У житті людини немає такої жорсткої зумовленості. Якщо вона лише сам її не створить. Доля може змінюватись. І робиться це у моменті – вашим вибором. Жити без кохання – вибір, жити без радості – вибір. Виконувати бабусине пророцтво – вибір. І не робити жодного вибору – це теж вибір.

***

Таня все ще одружена. Переживає, що розлучення погано сприйме син. Коханий чекає. Час її життя витікає у пісок.

А ви вірите, що долю можна змінити? Чи доводилося робити такий вибір?

Вам також має сподобатись...

– Мамо, тату! – радісно повідомила Інна батькам за вечерею. – А я виходжу заміж! Оксана Сергіївна так і застигла з ложкою в руці, а тато аж очі округлив від здивування. – Та що ти таке кажеш?! – перепитав Віталій Володимирович, намагаючись зрозуміти: жартує дочка чи говорить серйозно. – За кого? – розгублено запитала Оксана Сергіївна. Дочка ніколи не говорила, що має хлопця і, тим більше, нареченого. – Ні, не жартую тату! Ось мій наречений, – сказала донька, дістала телефон і показала батькам фото. Оксана та Віталій глянули на екран і застигли від побаченого

На кухні чувся звук чашок і ложок. – Видно, бабуся Оля вже встала, – подумала Марійка. Аромат випічки розбудив її. – Сьогодні ж Світле Воскресіння! Видно це бабуся Оля спекла паску з родзинками! – вирішила Марійка. Вона відкинула ковдру і розплющила очі. – Господи Ісусе, та як же це я таке собі понавигадували?! – Марія Михайлівна присіла на ліжку. – Давно бабусі моєї нема вже… Насниться ж… Марія Михайлівна тихенько пройшла на кухню. Вона привідкрила двері і застигла на порозі. – Господи, хто це сюди приніс?! – ахнула жінка нічого не розуміючи

Поліна прийшла додому пізно. Вона зайшла на подвірʼя й одразу зрозуміла – у них гості! З хати чулась гучна розмова. – І хто ж це так пізно до нас вирішив навідатися? – здивовано подумала Поліна й нерішуче зайшла в хату. – А от наша Полінка прийшла, – зустріла її на порозі мати. Поліна глянула, а за столом їхній сусід Павло сидить із сином. Чай пʼє… Вона привіталася. – Сідай, Поліно, – сказала мати. – Чаю попий, і з Павлом поговоріть. Він до тебе має важливу розмову, дочко… – Яку ще розмову? – Поліна стояла й не розуміла, що відбувається

Миколайович уже тиждень не виходив із дому. Сусіди занепокоїлися. Чоловіка вже давно ніхто не бачив, та й на телефон він не відповідав. Всі дзвонили знову і знову, але безрезультатно. Першим схаменувся старший син. Він відпросився з роботи й приїхав у село. Батько лежав на дивані, дивлячись на стелю, і про щось зосереджено думав. – Тату, ти що задумався?! – з порога сказав син. – Ти чому на дзвінки не відповідаєш?! – Василь Петрович зник… – раптом заявив Миколайович. – Який ще Василь Петрович? – син здивовано дивився на батька, не розуміючи, що відбувається