Рита поспішала на роботу. Сьогодні ще до замовника їхати, а перед цим треба встигнути завершити проєкт.
Часу було мало, так ще й, до того ж, сьогодні її автобус не приїхав.
Люди на зупинці були обурені, але вдіяти нічого не могли. Хтось сів на інший і поїхав із пересадками, хтось залишився чекати наступного…
Ось і Рита дочекалася наступного автобуса, а потім їхала серед купи людей.
Заспокоювала лише думка, що незабаром вона матиме власний автомобіль…
Через місяць її чоловік Микола отримає премію і тоді вони зможуть купити другу машину. Заощаджених грошей, і плюс премії, якраз вистачить.
Бо ж з однією машиною важко. А вони ще й про дитину замислюються. А малюка треба буде у поліклініку возити, потім на різні секції. Та й літом приємно буде поїхати кудись на річку, чи в ліс погуляти.
Тільки такі позитивні думки давали Риті сил не нервуватися.
І ось тепер вона поспішала від зупинки, думаючи вже про роботу.
Аж раптом на її шляху зʼявилася якась молода жінка…
– Здрастуйте, – сказала незнайомка.
Рита зупинилася і трохи роздратовано глянула на жінку.
– Здрастуйте, – відповіла вона.
– Вибачте, а це ви дружина Миколи? – раптом запитала незнайомка.
Питання було настільки несподіваним, що Рита аж розгубилася.
– Ну, я… – пробурмотіла вона.
– А мене звуть Світлана, – з викликом сказала незнайомка. – І ми з Миколою любимо один одного!
Рита аж побіліла від почутого.
Оце так поворот. Всі ранкові проблеми з автобусом тепер здавалися справжньою нісенітницею, порівняно з тим, що почула Рита.
– Що, значить, любите? – запитала вона.
– А те й значить. Микола все ніяк не наважується від вас піти. Але він вас не любить, він любить мене!
Як на це реагувати, Рита не знала…
Більше того, вона не хотіла на слово вірити якійсь незнайомці.
З Миколою вони були одружені два роки. І по-справжньому любили один одного. Принаймні Рита так вважала…
Вона різко почала згадувати, чи помічала вона щось дивне в поведінці Миколи. Затримки на роботі, якісь дивні дзвінки, чи ще щось таке. І нічого не могла згадати! Невже він так добре все приховував?!
– І навіщо ви мені це сказали? – намагаючись не почати сваритися, запитала Рита.
– Тому що я люблю Миколу! І якщо й ви його любите, то відпустіть.
Наче вона Миколу тримає… Хотів би піти, уже пішов би. Але, схоже, його все влаштовує…
– Світлана, правильно?
Дівчина кивнула.
– Я зараз дуже поспішаю. Дайте мені ваш номер, поговоримо пізніше…
Дівчина скривилася. Мабуть, вона сподівалася, що Рита одразу подзвонить чоловікові і влаштує сварку. І тоді йому доведеться у всьому зізнатися, а потім піти до Світлани.
Але Рита була не такою. Вона знала, що нічому не можна вірити, поки не переконаєшся особисто. І поспішних висновків робити не збиралася. Принаймні поки не поговорить із чоловіком.
Неохоче, але Світлана все ж таки дала номер телефону Риті. І та поспішила піти…
Звичайно, Рита сьогодні ніяк не могла зосередитись на роботі. Хотіла подзвонити до чоловіка, але заборонила собі це робити. Це безглуздо, треба розмовляти особисто. Вона хоче подивитися йому в очі.
Це було важко, але їй вдалося доробити проєкт і поспілкуватися із замовником.
Напевно, Рита була дуже відповідальною. І незважаючи на ранкові події, все ж таки доробила роботу, так як треба.
Увечері Рита чекала Миколу вдома. Вона приготувала вечерю (не голодними ж розлучатися), а потім намагалася себе чимось зайняти до приходу чоловіка.
– Привіт! – пролунав веселий голос Миколи з коридору. – А я в магазин заїхав, купив твоїх улюблених тістечок!
– Задобрює мене, – подумала Рита. – Мабуть, і справді є що приховувати…
– Проходь, вечеря готова, – гукнула вона йому з кухні.
Хоч Рита й чекала весь цей час Миколу, але все одно була не готовою до цієї розмови.
Він вимив руки, переодягнувся і прийшов на кухню. Як завжди поцілував дружину, а потім сів за стіл.
– Як справи? Що нового? – запитала Рита.
– Та нічого. На роботі завал, зате точно премія буде! Може навіть більше, аніж планувалося! Ти вже вибрала собі машину?
– Поки що ні…
Рита сіла навпроти Миколи, і тільки зараз він помітив, що дружина якась похмура. Звісно, може, втомилася. Але зазвичай Рита завжди усміхається.
– Щось сталося? – запитав він.
– Це ти мені скажи…
– Хм… Я не розумію.
– Миколо, ти мене любиш?
Чоловік хмикнув.
– Що за питання? Звісно, люблю.
– А Світлану?
Рита очікувала на реакцію. Ту саму, хай і на мить. Коли він зрозуміє, що вона вже в курсі.
Але її не було. Ну чи Микола був геніальним актором і вибрав не ту професію. Йому тоді треба в кіно зніматися, усі б аплодували.
– Яку Світлану? – уточнив він через пару секунд.
– Твою коханку.
– Так, стоп! – Микола відклав вилку і вже серйозно подивився на дружину. – Я нічого не розумію. Що за Світлана? Яка коханка? Рито, у мене голова вже йде обертом!
– Ось і я вранці нічого не зрозуміла, коли на вулиці до мене підійшла якась жінка, запитала, чи я твоя дружина, а потім розповіла, як ви один одного любите, і що я тебе, бідного, в сім’ї тримаю!
– Що? Що за нісенітниця?! Рито, я тобі не зраджую! Я не знаю, хто до тебе підійшов, але це точно якась помилка!
– А що, коли вона зараз до нас приїде? І ми все з’ясуємо.
Рита чекала, що Микола розгубиться. Почне відмовлятися, щось вигадувати. Але він повівся інакше.
– Давай! Мені теж цікаво, що то за коханка містична така!
– Я ж справді їй подзвоню.
– Дзвони! Хочеш, давай я?
– Ну ні, – хмикнула Рита, подумавши, що такий план і був у Миколи.
Але той сперечатися не став, тільки знизав плечима.
Рита подзвонила Світлані й запропонувала приїхати. Щоб усім разом усе обговорити.
Вона вже почала думати, що зараз Світлана відмовиться, і тоді виявиться, що їх просто хотіли підставити. Але Світлана одразу погодилася.
Рита вже нічого не розуміла. Одна стверджує, що вона коханка її чоловіка і готова це довести. Другий каже, що жодної коханки немає, і теж готовий це довести. Нісенітниця якась.
Поступово образа змінилися на цікавість. Попереду на Риту чекало щось цікаве, і вона аж руки потирала від нетерпіння.
Через пів години пролунав дзвінок у двері.
– У тебе є ще можливість у всьому мені зізнатися, – сказала Рита, перш аніж впустити Світлану в квартиру. – Правда завжди краще.
– Та нема в чому мені зізнаватись! Відкривай! Я й сам хочу поглянути на ту, яка так урізноманітнила наш сьогоднішній вечір! – заявив Микола.
Рита знизала плечима і відкрила двері.
Світлана скромно зайшла всередину. Рита очікувала, що вона одразу кинеться в обійми Миколі або хоча б просто заговорить із ним. Але вона тільки зиркнула на чоловіка і обернулася до Рити.
– Ну, давайте все обговоримо! – вигукнула Рита.
– А де Микола? – тихо запитала Світлана, поглядаючи при цьому на того ж таки Миколу.
– Це якийсь жарт? – запитала Рита.
Микола при цьому почав тихо сміятися.
– Ось і я не зрозумію. Навіщо ви мене покликали? Де Миколка? І хто це такий?!
– Дозвольте представитися, – втрутився герой дня. – Я, Микола. Чоловік Рити.
– Що-о-о?! – здавалося, що Світлана щиро розгублена.
Вона дивилася то на Риту, то на Миколу, і мало не плакала.
– Ходімо, поп’ємо чаю, – запропонувала Рита. – І ще раз розберемося з усім.
Коли всі трохи заспокоїлися, Світлана почала розповідати.
– Мій Микола щоразу мені казав, що хоче розлучитися з дружиною. Але в нього то одне, то інше. То дружина слаба, то діти…
Рита подумала, що з цього треба було починати. Дітей у них немає.
– А потім він мені сказав, що дружина не хоче розлучатися, що все складно, – продовжила Світлана. – І тоді я вирішила взяти все в свої руки.
– Так, а я тут до чого? – запитала Рита.
– Ну… – Світлана, чомусь, зиркнула на Миколу. – Я вирішила за ним простежити. Я знала, де він працює. І вчора ввечері я чекала на нього з роботи, хотіла дізнатися його домашню адресу. І тут побачила, як він із вами виходить із офісу. А потім ви разом сідаєте в машину і їдете.
Все стало на свої місця. Микола схрестив руки і хитро глянув на дружину.
– І з ким це ти катаєшся? – з награним обуренням запитав він.
– З Миколою, – зітхнула Рита. – Зі своїм колегою. Ми вчора після роботи до клієнта їздили. Проєкт показували. А потім він мене додому підвіз.
– То мій Микола – ваш колега? – запитала Світлана.
– Оце так збіг! І чоловіка в мене так звуть, і колегу, – хмикнула Рита, а потім подивилася на гостю. – І він не ваш, Світлано. Він одружений, має двох дітей. І з дружиною він розлучатися явно не збирається. Вона буквально днями приходила в офіс, у них хороші стосунки. Під час зустрічі цілуються, жартують. Він з вами хитрує.
У Світлани затремтіли губи, і Риті навіть стало її шкода. Хоч вона і була проти ось таких коханок, які руйнують сім’ї. Неважливо, що там наговорив Микола, Світлана ж із самого початку знала, що він одружений.
– І що мені робити? – запитала Світлана.
– Не знаю. Але не думаю, що якщо ви скажете все його дружині, він піде до вас. Швидше за все він вас просто покине, намагаючись зберегти свій шлюб. Світлано, – Рита посміхнулася. – Ви ж гарна, молода дівчина. Навіщо вам такий чоловік?
– Я його люблю, – тихо сказала вона.
– А ви себе любите? Полюбіть спочатку себе, а потім уже чоловіка. Повірте, це дуже важливо.
Світлана незабаром пішла, а Рита з Миколою ще довго обговорювали те, що сталося.
– Вибач, що подумала, що ти міг мені зраджувати, – сказала Рита, пригортаючись до чоловіка.
– Та годі тобі, я й сам на мить повірив! Ти так переконливо говорила, – засміявся він. – Але й, до речі, ти така терпляча. Інша вже б винесла б мої речі і змінила замки в дверях.
Рита посміхнулася, думаючи, який у неї хороший чоловік. І як їй із ним пощастило…
А ще вона думала про Світлану, наївну дівчинку, яка мріє про кохання від одруженого чоловіка.
Але її казці не судилося збутися, і добре, якщо вона пошвидше це зрозуміє…
