Життєві історії

Сашко був на роботі, коли пролунав телефонний дзвінок. Він подивився на екран мобільного, дзвонив батько. – Ти бабусю кликати на весілля збираєшся? – одразу запитав у сина Олексій. – Ні, – рішуче відповів Сашко. – Чому? – здивувався батько. – Вона сьогодні приходила, і питала коли ти її покличеш на весілля. – На моєму весіллі її не буде! – рішуче повторив син. – Тим більше, після того, що вона зробила! – Ти про що? Що вона зробила? – здивовано запитав Олексій у сина, не розуміючи, що відбувається

– Онук одружується, а чому я не в курсі? – Лідія Анатоліївна з порога пред’явила претензії невістці та синові.

Ганна та Олексій переглянулись і почервоніли. Вони й самі не знали, що їхній син нічого не сказав бабусі про своє одруження.

– Чому мовчите? Не знаєте, що сказати? – Лідія Анатоліївна роззулася та пройшла на кухню.

– Сашко начебто поки що взагалі ще нікого не кликав, – Ганна вирішила виправдати сина.

– А я маю дізнатися про одруження онука тільки в той момент, коли він мене запросить? – посміхнулася свекруха. – Наперед не можна мені сказати? Добре він, молодий і не розумний, але ж ви все давно знали? – Додала вона і хитро примружилася.

– Мамо, ми самі дізналися лише пару днів тому, – зніяковівши під пильним поглядом матері, відповів Олексій.

Ганна вирішила промовчати і не нагадувати Лідії Анатоліївні про справжню причину такої поведінки онука.

Сашкові було за що ображатися на бабусю, з якою останні три роки він практично не контактував.

На те він мав свої причини. Кілька років тому у Сашка з Лідією Анатоліївною стався конфлікт, який і спричинив те, що бабуся і онук стали один одному чужими.

Перед вступом до ВНЗ хлопець приїхав до села до Лідії Анатоліївни, щоб допомогти їй із городом.

Жінка зустріла Сашка в порозі і тут же накинулася зі звинуваченнями та сваркою.

– Довге волосся відростив? Ти хто у нас? Дівчина? Ще й у пучок взяв! Тьху ти! Дивитись на тебе не можу! Тепер ти ще й може не одружишся ніколи? І замість дружини приведеш до нашого дому чоловіка? – сипала Лідія Анатоліївна.

Хлопець вирішив не мовчати і заступився за себе та свій зовнішній вигляд, що, звісно, ​​не сподобалося бабусі.

Слово за слово, і Лідія Анатоліївна взяла з шафи баночку із зеленкою та вилила вміст на волосся онука.

Після цього Сашко кілька років не спілкувався з жінкою, вирішивши викреслити її зі свого життя.

Лише на прохання батька, стиснувши зуби, він став вітати Лідію Анатоліївну у свята.

Саме тому Ганна не особливо здивувалася, коли свекруха заявила про те, що нічого не знає про прийдешнє одруження онука.

Трохи побурчавши, Лідія Анатоліївна зазбиралася додому. У порозі вона упустила фразу:

– Дарувати ще щось доведеться Сашку. Не люблю ці свята.

Як тільки мати зникла за дверима, Олексій одразу ж накинувся з докорами на дружину.

– Подзвони синові і скажи, щоб покликав бабусю на весілля.

– Подзвони сам! – відповіла жінка.

– Він досі ображається на неї через зеленку? – засудливо пробурчав Олексій.

– Хіба ти не ображався б на його місці? – поцікавилася у чоловіка Ганна.

– Ні звичайно. Що такого сталося, що він досі ображається? – заперечив чоловік.

– Ти, мабуть, забув, що він через це сидів два тижні вдома? – нагадала жінка.

– Посидів трохи, і що з того? – нерозумно посміхнувся Олексій. – Прям такий образливий, – додав він і сам потягнувся до телефону.

Олександр прийняв дзвінок від батька майже відразу. Привітавшись із сином, чоловік запитав:

– Ти бабусю кликати на весілля збираєшся?

– Ні, – рішуче відповів син.

– Чому? Все ще ображаєшся на неї? Ти ж чоловік, а поводиться як жінка, – спробував натиснути на Сашка батько.

– У тебе не вийде подібними словами переконати мене покликати її на своє весілля, – хлопець зупинив усі спроби Олексія переконати його. – Бабусю я кликати на весілля не стану!

– Ти розумієш, що вона образиться? – Чоловік зробив нову спробу переконати сина.

– Мені все одно. Треба було думати про це, коли вона зробила мені таке і називала мене…

– Вона літня людина, її можна зрозуміти і пробачити, – наполягав на своєму Олексій. – Що тобі варте запросити її? Так не можна чинити з ріднею!

– Тату, пам’ятається мені, ми самі оплачуємо з майбутньою дружиною своє весілля, тож і нам вирішувати, кого кликати, а кого ні! – суворо зауважив Сашко.

– Подумай таки ще раз добре, – не здавався чоловік. – Образити легко…

– Мені час, – син різко зупинив розмову з батьком і, попрощавшись, поклав слухавку.

Після Олексій зробив ще кілька спроб натиснути на Сашка, але вони закінчувалися нічим. У результаті чоловік вирішив піти іншим шляхом.

– Якщо ти не запросиш бабусю на весілля, я теж не прийду! – Знову зателефонував синові Олексій.

– Не приходь, я нікого не переконую, – байдуже відповів хлопець. – Мені двадцять два роки, ти не маєш жодного права просити мене робити те, що ти хочеш.

Олексій зрозумів, що син не відступить і змирився із його рішенням. Кілька разів за цей час йому дзвонила мати і питала з приводу весілля онука.

– Вони святкуватимуть лише молоддю, – обманув Лідії Анатоліївну чоловік.

– Ну й добре, – жінка навіть, здавалося, була рада тому, що урочистостей не буде.

Про те, що чоловік обманув матір, Ганна дізналася тільки на весіллі, коли Олексій відкликав її та сина набік і попросив не викладати фотографії з весілля у соціальні мережі.

– Це ще чому? – насупився Олександр.

– Щоб твоя бабуся не знала, що ми теж були на весіллі, – охоче пояснив чоловік. – Вона сильно образиться на всіх нас, дізнавшись, що не покликали лише її.

– Ну давай, будемо ще під неї підлаштовуватися! – обурено сплеснула руками жінка. – Нехай для Лідії Анатоліївни це стане уроком! Нехай вона згадає, чому її не покликали!

– Вам так складно не викладати фотографії із весілля? – твердив те саме Олексій. – Дуже хочете образити мою маму? До кінця життя пам’ятатимете те, що ви зробили?

– Не збираюся я ні від кого ховатися, – скривилася Ганна. – Досить командувати!

– Тоді мене не буде на жодній фотографії! – рішуче заявив чоловік. – Якщо що, то скажу їй, що не ходив на весілля!

– Заради Бога! – Жінка закотила очі і сплеснула руками. – Мені сорок три роки, а я ховатимусь від твоєї мами. Сміх просто! Ти поводиться як маленький хлопчик, який переживає, що його насварить мама!

Замість відповіді Олексій відмахнувся від дружини та подався до гостей. Однак уникнути попадання під об’єктив фотокамери йому не вдалося.

За кілька днів Лідія Анатоліївна побачила фотографії з весілля і влаштувала синові сварку.

– Мене, виходить, тільки не запросили?!  – обурюючись, нарікала жінка.

– Сашко не захотів тебе кликати через минулу витівку, – вирішив виправдатися Олексій.

– Ну треба ж, який образливий. Точно, як жінка! – не витримала Лідія Анатоліївна. – Права я була тоді. Треба було прийти на весілля і знову провчити його!

Слова матері здивували чоловіка. Він раптом подумав, що син правильно зробив, що не покликав бабусю на весілля.

Вам також має сподобатись...

Вадим був на роботі, коли пролунав телефонний дзвінок. – Привіт, синку! – почув чоловік у слухавці голос своєї мами. – Можеш сьогодні до мене приїхати? У мене до тебе є важлива розмова! – Добре мамо! Після роботи заїду, – відповів він. Після закінчення робочого дня, Вадим під’їхав до будинку матері, піднявся на поверх, відкрив двері своїм ключем. – Мамо, я вдома! – гукнув він з порога. Відповіддю йому була тиша. – Дивно…Можливо до сусідки зайшла, – прдумав Вадим. Чоловік зайшов в кімнату, оглянувся, і застиг на місці від побаченого

– Оксанко, ти чого тут на вітрі сидиш? – вийшла на ґанок її мати. – Миколку, друга свого клич на чай. Я пиріжків напекла. Іменини ж у тебе сьогодні! Оксана закликала Миколку. Вони зайшли в хату й роззулися. Мати поставила на стіл жарівницю і виклала пиріжки в миску, ще гарячі… – Іди, он хоч іконці, святій своїй Ксенії вклонися! – сказала вона Оксані. – Отам вона в куточку, я свічку поставила. Оксана підійшла до ікони, хотіла перехреститися і раптом застигла від несподіванки. Вона не вірила своїм очам

Микола з Ганною вже відзначили «срібне весілля». Вони були щасливі у шлюбі. Микола сидів на дивані й дивився футбол по телевізору, а Ганна готувала на кухні одну з її найулюбленіших страв. А улюбленими стравами у неї були всі, які подобалися чоловікові й синові Олегу! – Схоже, Олег і не збирається одружуватися, – думала Ганна. – Сестра на п’ять років молодша, а вже вийшла заміж… Раптом хтось наполегливо постукав у двері. – Що це Олег ключі забув, чи загубив? – подумала Ганна, і поспішила у коридор. Жінка відкрила двері й не зрозуміла, що відбувається

– Бабусю, ти знову це старе барахло дістала? – запитала Катя. Дівчина скривилася, дивлячись як її бабуся дбайливо розгортає старий, потертий вовняний шарф. – Викинути вже давно його пора! – Не можна, внучечко, – старенька провела долонею по вицвілій речі. – У ньому все моє життя. – У старому шарфі?! – Катя пирхнула, але сіла поряд. – Ото вже вигадаєш… Ну і що ж цікаво в ньому такого?! Ганна Петрівна посміхнулася. – Цьому шарфу, рахуй, уже шістдесят років, – сказала вона. – Я тоді тільки в місто приїхала була… Старенька замовкла, наче збираючись з думками й почала свою розповідь. Катя вислухала її й аж заплакала від почутого