Життєві історії

Сергій одружився з Оксаною, як то кажуть, по-зальоту. Молоді прожили разом всього лише пів року і розлучилися. А через два тижні після цього народилася донечка Марічка… Декілька років Сергій жив сам. А він потім зустрів Поліну. Познайомилися вони на роботі. Жінка прийшла працювати у відділ Сергія з іншого підприємства. Вони почали зустрічатися. Сергію дуже подобалася Поліна. Але от його батьки дуже засмутилися. Друзі ж тільки й хитали головою! А все тому що вони дізналися про кохану Сергія одну дуже несподівану деталь

Дружина Оксана від Сергія пішла через пів року після весілля.

А через 2 тижні вона народила донечку Марічку. Молоді розлучилися…

Декілька років Сергій був один.

А потім зустрів Поліну. Познайомились вони на роботі. Жінка прийшла працювати з іншого підприємства. Почали зустрічатись.

Сергію дуже подобалася Поліна. Та обставина, що вона була старша за нього на 10 років, зовсім Сергія не хвилювала. Йому 40. Їй 50. І що?

Всі друзі в один голос говорили йому, що це не діло. Він чоловік хоч куди, молодий, гарний. А жінка вже «майже літня». Та Сергій не слухав. Це його життя. З ким хоче, з тим і стосунки будує.

І взагалі, що вони вигадали? Літня! Хіба це про Поліну? Та вона красуня, яких мало! Струнка, виглядає максимум на 35.

Батьки дуже засмутилися, дізнавшись, що син зустрічається з жінкою старшою за себе.

– Синку, а як же ж сім’я? Шлюб? Діти?

– Які ще вам діти потрібні?

– Онуки!

– У вас є внучка!

Сергій нічого не хотів чути. Принаймні зараз. Йому добре з Поліною, й крапка. Ніхто йому більше не потрібний.

Поліна була розлучена. Доросла дочка, онук уже є. На новій роботі вона побачила симпатичного Сергія і зрозуміла, що саме такого чоловіка завжди мріяла зустріти.

Вони гарно виглядали разом. Якось дуже пасували один одному. Були навіть схожі, як брат і сестра. І не має значення, що Поліна була старшою «сестрою» Сергію. Все одно їм було добре вдвох.

З приводу свого віку у Поліни не було жодних переживань. Вона взагалі не турбувалась про таке ніколи. Це була красива, розумна жінка, яка знала собі ціну. Вона обіймала досить високу посаду, керівництво її дуже цінувало.

– А чому від тебе пішла дружина? – запитала якось Поліна в Сергія.

Вона знала про те, що колишня пішла від Сергія на 9-му місяці. Це ж як треба було незлюбити свого чоловіка, щоб зважитися на таке! Поліна дивувалася.

– Не знаю. Розлюбила, мабуть, – відповів Сергій.

Він не хотів обговорювати цю тему. Йому було неприємно.

Зазвичай, коли питали про причину розлучення, він усе перекладав на колишню дружину – розлюбила.

Але сам він знав, що винен у розлученні був тільки він. Це він не любив свою дружину…

Одружився, як то кажуть, «по зальоту».

Зустрічався з дівчиною, і раптом та завагітніла. Проти нього пішли всі його родичі:

– Ти маєш вчинити, як чоловік і одружитися на ній!

Одружився. І що?! Все стало тільки гірше…

Через кілька місяців він уже не міг спокійно дивитись на дружину.

Дратувався з найменшого приводу, постійно сварився.

Дівчина дуже переживала. І перед самими пологами зібрала речі й пішла до своїх батьків.

Сергій розумів, що не мав її відпускати. Що це недобре. І що він тепер виглядає в очах родичів, друзів, сусідів та колег дуже поганою людиною.

Але він був радий. До свого сорому – дуже радий. Буквально зітхнув із полегшенням. Ні, він не відмовився від дитини! Доньку Сергій відвідував, грошима колишній дружині допомагав. Але сім’я… Вона йому не потрібна. Він не хоче жити у шлюбі.

– У тебе був один шлюб? – знову запитала Поліна.

– Що це за питання такі?

– Це просте питання. Тобі важко відповісти?

– Ні. Але хіба нам нема про що більше поговорити, Полінко?

– Я хочу про це. Давай тоді я теж розповім тобі про себе… У мене було 2 шлюби. Вперше я вийшла заміж у 18 років, народила дочку. І ми розлучилися, коли дитині було всього кілька місяців.

– Чому?

– Зрозуміла, що чоловік не любить мене. Хоча сама любила його шалено. Дуже переживала, довго не могла його забути й пробачити.

Вдруге я вийшла заміж не з кохання, а за розрахунком. За свого начальника на роботі. Моя кар’єра різко пішла вгору.

– І знову розлучилася? Чому?

– Набридло жити у шлюбі без кохання… А в тебе був один шлюб, Сергію?

– Так.

– Тобто. Майже сорок років ти був один?

– Один я ніколи не був. Просто не був одружений.

– Я зрозуміла.

Поліна і справді зрозуміла, що Сергій одинак по життю. І що йому ніхто не потрібний, за великим рахунком. Ну, що тепер. Нехай все йде як іде. Зрештою, вона за нього заміж не збирається…

…Минув рік.

Несподівано Поліну перевели по роботі в інше місто. І вона поїхала. Швидше за все, назавжди.

Сергій шаленів. Він дуже сумував. Постійно їздив до неї. За минулий рік він так звик до Поліни, так прикипів до неї серцем, що вже не уявляв свого життя без неї.

– Давай одружимося! – казав він їй.

На що Поліна відповідала зі сміхом:

– От же ж вигадав! А твоя робота як? Адже доведеться до мене переїхати. Ти це, сподіваюся, розумієш? А батьки твої як? А донька?

– І що? Батьки, дочка… Обійдуться без мене. Приїжджатиму. А роботу я й тут у тебе знайду.

Зрештою Сергій вмовив Поліну жити разом. Він поїхав до неї. Через рік вони розписалися. Поліна погодилася. Їй було добре з Сергієм…

Красень молодий чоловік біля неї додавав їй бонусів від життя.

Всі навколо вважали її успішною і щасливою. А це дуже допомагало в кар’єрі. Невдовзі Поліна зайняла посаду на щабель вищу.

Сергій теж непогано влаштувався. Добре заробляв. І загалом він був усім задоволений. Поліну він любив. Вона була сенсом його життя…

…Минуло 3 роки.

Несподівано Поліну понизили на посаді. Вона завжди була різка з колегами, висловів особливо не вибирала.

Ця твердість дуже добре допомагала їй робити кар’єру.

Але в той же час вона нажила собі чимало недругів і купу заздрісників. Вони тільки й чекали, коли вона оступиться.

Коли це сталося, недоброзичливці зробили все, щоб забрати Поліну з п’єдесталу. І тут сталося те, на що Сергій ніяк не очікував від дружини.

Він і в найгіршому сні не міг побачити, що сталося з його коханою жінкою. Вона почала гульбанити…

Слід зазначити, що це не сталося одразу. Поліна і раніше любила «повеселитися».

Але межу ніколи не переходила. Тому Сергій хоч і розумів, що це погано, коли дружина любить погуляти, але особливо не переймався. Поліна розумна жінка знає, що робить…

І раптом у нього почалося зовсім інше життя. Сповнене нервів і переживань за кохану.

Сергій розумів, що дружина стрімко йде вниз. Але що він міг вдіяти? Вона не слухала його. Він ніколи не був для Поліни авторитетом, що вже там говорити.

І треба визнати, що любила вона його набагато менше, аніж він її. Якщо взагалі любила…

Сергій не любив себе за це, але він вирішив утекти. Він злякався.

Зрозумів, що йому не вистачає сил боротися за Поліну. Він так не може! Сергій подав на розлучення. Розлучився й поїхав у рідне місто. Повернувся на свою колишню роботу.

Цілий рік він не міг відійти від того всього. Кілька разів приїжджав до Поліни, і вони проводили разом кілька днів. Це був найщасливіший час для нього.

Але Сергій розумів, що нічого назад уже не повернути. Поліна ніколи не стане колишньою. Потім він їхав, а Поліна продовжувала жити своїм подвійним життям. Вдень – серйозна і на роботі. Увечері – «весела» вдома.

Настав час, коли він уже й приїхати до колишньої дружини не міг. Він став їй не потрібний від слова зовсім. І це вже була не його Поліночка. То була якась чужа жінка. Він її не впізнавав.

Сергій вирішив забути Поліну, життя з нею, як поганий сон. Викинути цю жінку з голови й із серця. Було дуже тяжко.

…Під новий рік несподівано Сергію зателефонувала перша дружина Оксана.

Вона знала, що Сергій назавжди повернувся у місто. Він відвідував доньку, приходив до них у гості. Іноді забирав дівчинку до себе на вихідні.

Цього разу Оксана запропонувала Сергію разом із ними відсвяткувати новий рік. Жінка так і не зійшлася ні з ким за всі ці роки, жила вдвох із донькою.

Нехай Сергій вдягне костюм Микола і подарує дівчинці подарунки, які мама приготувала для неї.

Сергій погодився. Чому ні. Коли він прийшов туди, то раптом відчув себе вдома. Йому було так добре й спокійно на душі.

Сюрпризу не вийшло, донька одразу впізнала тата й була щаслива. Навіть більше, якби подарунки їй приніс справжнісінький Миколай. Вона дуже любила свого батька…

Сергій балував дівчинку. Завжди купував їй все, що тільки вона просила.

Якось донька, коли їй було всього 4 роки, попросила тата купити їй туш для вій.

Сергій поставився до прохання доньки дуже серйозно, він пішов у магазин і купив найдорожчу туш!

І ось тепер він святкував новий рік зі своєю родиною. І йому було дуже добре. На колишню дружину він раптом глянув зовсім іншими очима.

І розгледів у ній багато з того, чого раніше зовсім не помічав. Гарного…

Поступово вони зблизилися. І почали разом жити.

Через 3 роки у них народився син. Всі були щасливі. І Сергій, і його дружина, і його батьки.

Про Поліну він нічого не знав. Зупинив усі зв’язки з нею. Сергій не розумів, навіщо йому довелося все це пережити.

Знав тільки одне – цю жінку він любив по-справжньому. Але не склалося. На жаль…

Вам також має сподобатись...

Ольга Данилівна готувала на кухні обід, коли у двері подзвонили. На порозі стояла невістка з дітьми. – Доброго дня! – привіталася Світлана. – Доброго дня, – відповіла свекруха. – Можна дітям побути у вас пару днів? – прощебетала молода жінка. – Усього два дні. Мене відправляють у відрядження, а Василь повернеться тільки за тиждень. – Гаразд, але тільки два дні! – процідила Ольга Данилівна. Першого ж дня, повернувшись додому, Світлана поїхала за дітьми. – З’явилася! – зустріла її у дверях ображена свекруха. – Онуки були в мене вперше і востаннє! – Що сталося? – Світлана здивовано дивилася на свекруху, не розуміючи, що відбувається

Злата Павлівна святкувала свій день народження. Вони з донькою Мариною накрили у залі гарний стіл, запросили друзів і родичів. Гості всі вже зібралися і весело гомоніли за столом. Та не було головного гостя – онука Злати Павлівни, Микити! – І де ж він так довго ходить? – вже хвилювалася жінка. – Не часто він запізнюється… Може щось сталося? На цих словах пролунав наполегливий дзвінок у двері. Злата Павлівна поспішила до дверей. Марина пішла за нею. Іменинниця відкрила двері й застигла від несподіванки. – Микито, а це хто?! – тільки й промовила вона

Юля була вдома сама. Вже стемніло, а її матері Ліди все не було. Дівчинка не могла зрозуміти, що трапилося. – Мама пішла в магазин по продукти, – міркувала Юля. – Ми з нею часто ходимо туди. Але до магазину недалеко, за годину можна туди й назад сходити… Вона подивилася на годинник. – Уже чотири години минуло, – пробурмотіла дівчинка. Юля зайшла на кухню. Вона нагріла чайник, дістала з холодильника котлетку. Перекусила, попила чаю й пішла спати… Прокинулася дівчинка, коли сонце вже сяяло у вікні. Вона одразу глянула на материне ліжко й застигла від побаченого

Олена та Марина, рідні сестри, накривали стіл до вечері та обговорювали приїзд їхньої молодшої сестри Алли. – Сподіваюся, наша Аллочка прийде сьогодні одна, без свого чоловіка, – діловито сказала старша сестра Марина. – Він мене дуже дратує. Як хатня робітниця вона в нього. – Так, наша Алла – дуже чутлива, – підтвердила слова сестри Олена. – Я не розумію, що вона взагалі знайшла у ньому. У цей момент пролунав дзвінок у двері, і зайшла молодша сестра Алла. Марина глянула на неї і застигла від здивування