Мама зателефонувала Сергію ввечері і дуже дивно почала розмову.
– Синку. Чим займаєтеся? – сказала вона. – Як справи у вас?
– Та нормально все, – здивувався Сергій. – Щось трапилося?
– Ні, все гаразд у мене…
«Знову підуть зараз прохання», – подумав Сергій.
“У мене все добре” означало, що потрібна допомога не їй, а як завжди старшій сестрі Сергія…
Сестра Марія була на сім років старша за нього, але мама вважала, що їй завжди потрібна допомога. Сергію мати не допомагала, і ніхто не допомагав, якщо не брати до уваги батьків дружини.
Марія рано вийшла заміж. Три дочки народилися одна за одною. Вони хотіли сина, але й четверта вийшла дівчинка. У підсумку чотири дочки. Спробуй їх усіх одягни, нагодуй і в люди виведи. Батьки старалися, бабуся допомагала.
Коли Сергію настав час вступати, у матері не виявилося грошей. Все було витрачено на сім’ю Марії.
– Не маю я грошей! – заявила вона. – Іди працюй. Можна і без освіти прожити.
– Мамо. Усі їдуть на навчання. Я старався, мріяв, у мене навіть трійки жодної немає. Ви ж обіцяли з татом.
– Толку від вашого навчання. Он Марійка з освітою. І куди вона їй. Диплом у комоді лежить. А ти й так зайвих два роки вчився. Можна було вже й працювати. А тата немає. Я за нього не відповідаю.
– Був би живий тато, він би допоміг мені…
Сергій образився і пішов на цвинтар до батька. Батька не стало рік тому.
На цвинтарі було тихо. Тільки птахи стрибали та перелітали від памʼятника до памʼятника в пошуках їжі.
Сергій дістав із кишені цукерки й поклав поряд із хрестом.
– Як же ж мені тебе не вистачає, – промовив він. – Навіть порадитися нема з ким. Мати тільки командує. Тату, тату, от би з тобою поговорити. Гаразд, я ж мужик. Я все сам зможу…
Сергій ішов зі цвинтаря маленькою стежкою.
– Сергію! – раптом гукнув його хтось. – Почекай!
Сергій обернувся і застиг від несподіванки.
Це була їхня сусідка, баба Таня. Вона була далекою родичкою його батька. Батько їй часто допомагав по господарству.
– До батька ходив? Молодець, не забуваєш. Я ось теж заходила до нього, та й свого чоловіка провідала. Справа в мене до тебе. Куди вступати думаєш?
– Ой, та нікуди. Грошей нема.
– Ну, це не дивно. Марійка все з матері витягне. А тобі вчитися треба, їхати від них подалі. А то й із тебе тягнутимуть.
– Мати роботу вже знайшла. А на навчання грошей немає. Служити піду…
– Служба теж непогано. От тільки навчання воно потрібніше. Спочатку вчись, а потім і відслужиш. Працюватимеш із чистою совістю.
Щось ти зовсім засмутився. Ходімо до мене до хати. Розвеселю тебе. Матері тільки не кажи. Чаю поп’ємо, я млинців напекла. Сьогодні Володі моєму ювілей був би. 80 років, царство небесне. Згадаємо…
– Смачні в тебе, бабо Таню, млинці. Дякую, але піду я…
– Стривай. Справа у мене є до тебе. Батько твій тобі грошей відкладав. Вдома не зберігав, щоби мати не витратила. Тепер, я так розумію, настав час тобі їх віддати. Тобі на початках вистачить. А там уже сам. Якщо що, мені дзвони – допоможу. Батько твій мені багато добра зробив.
– Батько відкладав для мене?! – ахнув Сергій
– Так, а що тут не зрозуміло. Як зберешся – заходь по гроші.
– То я вранці й поїду! Пора документи подавати на вступ, – зрадів Сергій.
Наступного дня Сергій зібрав сумку і пішов на вокзал. Мати бурчала, плакала.
– Як ти жити збираєшся?! – все запитувала вона.
– Працюватиму.
– У мене й грошей нема. Ось візьми хоч на квиток. Все що є. Все Марічці віддала…
– Не треба мені твоїх грошей.
– Та як же ж так?! Як ми без тебе? Ти ж чоловік у домі.
– У вас є чоловік у домі. Дмитро Маріїн. Бувай, мамо. Влаштуюся – зателефоную.
Так і виїхав Сергій. Вступив він одразу, гуртожиток дали. Жив на стипендію та заощадження батька. Намагався ще й підробляти. Мати жодної копійки не надсилала.
Роки пролетіли швидко. Весілля зіграли. Родина в нього, діти…
…Сергій із Дариною жили у просторій квартирі. Залишилося всього кілька платежів за квартиру. Діти їхні вже вступили й навчалися в інституті.
Мати іноді плакалась на своє життя, на життя Марії. У сестри не вистачало грошей. Всі в боргах, в кредитах.
Дівчата всі заміж вискочили, і у них проблем купа. То діти слабі, то жити нема де. І все з таким виглядом мати каже, що брат має сестрі допомагати.
– Мамо, тобі що купити? – запитував Сергій. – Ми привеземо.
– Нічого мені не треба!
Але Сергій допомагав. Продукти привозив подарунки матері.
Влітку матері ремонт зробили. Їхня сім’я могла собі це дозволити.
А пів року тому не стало батьків Дарини. Дарина єдина їхня дитина, і спадок отримала немаленький. Велика квартира у місті, новий великий будинок у селі, рахунок у банку.
Що з цим робити вони не вирішили, але думки вже були. У село вони поїдуть самі. А квартири будуть їхнім дітям. Про рахунок у банку нікому не говорили.
Вийшло, що про квартиру та будинок мати з Марічкою знали давно.
Навіть були там у гостях кілька разів. Те, що Дарина єдина спадкоємиця до всього цього теж здогадалися.
Мама почала розмову з далека.
– Як справи? – сказала вона в слухавку. – Чим займаєтесь?
– Все добре. Діти добре вчаться. Ми працюємо. Нормально, все. А ти як? Як здоров’я?
– Добре.
– Ну, це головне, здоров’я…
– Так, здоров’я головне, – погодилась мати. – А ви що зі спадщиною робити збираєтесь?
– А що з нею робити? Вступила Дарина у спадок. Квартиру здаємо поки що. Дітям гроші на навчання не зайві будуть.
– Ну, у вас грошей і так багато…
– Ти на що натякаєш? Хочеш у місто переїхати? Можеш до нас, квартира велика.
– Ні я вдома краще. Нікуди з дому не хочу.
– Мамо, досить натяків, говори прямо. Знову Марічці допомагаєш?! Її дітям жити нема де?!
– Ні. Із житлом вони все вирішили. Але вони мають інші проблеми. Про старших я нічого не говорю, їм би наймолодшій допомогти. Чоловік її покинув, вона вся у кредитах. Ремонт у квартирі робила, а тепер платити нема чим. А в неї ще й на машину кредит. І вчитися треба на права здавати.
– А я тут до чого? Машина є, а прав нема? Навіщо купувала?
– Ну, як навіщо? Щоб було…
– Це тобі Марійка сказала? Від мене що треба?
– Ви з будинком, що робитимете? Може його продати?
– Ні. Ми там житимемо.
– Навіщо вам це? У вас є все. Продайте! – наполягала мати.
– Це будинок Дарини. Її спадок.
– Ви з нею одна родина. А сестрі міг би й допомогти!
– То ти пропонуєш нам продати будинок і віддати гроші сестрі?!
– Мені віддайте. Я сама їй передам.
– Ні, ні і ні!
– Зіпсували вас гроші! Розбагатіли і про сім’ю забули!
– Ми просто самі навчилися заробляти. Я після школи в тебе жодної копійки не брав. Ти ж все тільки для Марійки старалася. Ось і зараз для неї просиш. Згадай, як я поїхав на навчання. Для мене грошей не було.
– У мене й справді їх не було!
– Якби Марійка жила на такі гроші, які мала, то були б. А вона і зараз хоче жити красиво, і доньки її теж. Їм треба все й одразу. Тільки не за мій рахунок. Не за наш із Дариною рахунок. Тобі я допоможу всім, але не грішми. Ти їх все одно віддаси Марійці. У нас діти самі заробляють.
– Гаразд! Я зрозуміла тебе! – сказала мати і кинула слухавку.
Звичайно, це був не останній дзвінок… Але нічого їм не світить. У Сергія своя сім’я, діти, своє життя…
