Сергій привіз свою наречену в село, де він раніше жив. Там йому залишилася у спадщину хата його бабусі.
– Вибирай, Іринко, тут житимемо або в місто поїдемо винаймати квартиру! – сказав він коханій.
Вибір був невеликий. У місті в Сергія нічого не було, жив він у сестри Олени в маленькій кімнатці разом зі старшим племінником.
Сестра завжди була незадоволена присутністю брата.
Раз на місяць, коли Сергій віддавав їй зарплату за те, що в неї живе, вона була навіть ще у настрої, а решту ж часу чіплялася через дрібниці.
До того ж на Сергія було покладено чимало обов’язків.
Кожні вихідні треба було витрусити килими, ковдри, погуляти з племінниками, а їх було троє, рік, три і шість років.
Чоловік сестри в цей час або навчався в іншому місті, або гуляв із друзями.
Іноді він просто їхав до батьків відпочити від родини.
Ірина про це знала.
Знала, що Сергій, маючи хорошу роботу й зарплату, грошей мав дуже мало. Усе сестрі.
А коли вони почали зустрічатися, і він став собі залишати на витрати, сестра мало не виставила його.
Довелося відпрацьовувати два тижні перед звільненням з роботи.
Сестра всі нерви витріпала братові, а заразом і його нареченій.
Зручний брат був для Олени – гроші, прибирання, допомога з дітьми.
Тиждень вона побурчала, а наступного, коли Сергій відмовився віддавати їй зарплату, просто виставила.
Сергій прийшов з речами до Ірини в її кімнатку в гуртожитку…
…Велике село зустріло їх добре. Хоч і не було там родичів, але Сергій знав багатьох. Дитинство, яке він проводив у бабусі, не пройшло даремно.
Мати Сергія жила теж жила у селі, але в іншій області. А батьки Ірини ще далі. Допомоги чекати не було звідки.
Молоді люди тихо розписалися і почали обживатися. Ірина влаштувалася в місцевий дитсадок, Сергій на тартак.
Сусідська бабуся віддала їм козу, сама вже не могла доглядати.
Коза дісталася зовсім задарма, якщо не брати до уваги півлітра молока в день для бабусі. Потім були кури й овечки.
Зарплата була не таке й велика. Допомагало своє господарство й невеликі замовлення – Ірина шила на замовлення. Жили непогано.
У них уже був трирічний синочок Миколка. Ірина вийшла на роботу після декрету. Найважчі роки були позаду…
…І тут сестра Сергія Олена раптом вирішила приїхати в гості.
А вона ж так жодного разу після від’їзду брата його не бачила.
Діти вже підросли. Чоловік із нею не поїхав, як завжди, вирішив відпочити у своїх батьків.
– А я тут теж раніше жила! – сказала вона. – До бабусі приїжджала.
– Недовго ти тут побула, – відповів Сергій. – Після першого тижня без батьків галас піднімала. За тобою одразу й приїжджали. А я усі канікули тут був…
– А що тут робити?! Нудьга. Я й зараз вирішила на морі відпочити!
– Ну, море ти з дитинства любиш. Батьки тільки тебе й брали.
– Я на море поїду братику, а вам діток залишу мабуть в селі!
– А хто ж за ними стежитиме? – здивувався Сергій. – Ми на роботі. Мене кілька днів іноді не буває.
– У вас же ж село, що з ними станеться?! Самі доглянуть один одного!
– Залишайся сама й доглядай. Ірина точно не погодиться.
– А чого ти її питати, ти ж мій брат? Скажеш дружині і все.
– А твій чоловік чимось займається, чи з тобою поїде?
– Ні. Вдома нехай сидить. Він від нас відпочиває.
– Ви все життя одне від одного відпочиваєте…
…Поки брат із сестрою розмовляли, діти Олени лізли скрізь.
Раптом з вулиці почувся якийсь галас. Сергій визирнув у вікно і застиг від побаченого.
Виявилося, що діти випустили порося, і те почало за ними бігати по всьому городу.
Сергій ледве повернув його назад. Грядки були витоптані. Наступною була коза з козенятами. З половиною капусти довелося попрощатися.
Сергій сварився, Ірина переживала. А діти знову пішли на вулицю.
– Вони ж діти, а у вас село! Ну, граються з кізками, що з цього?!
– У нас трирічна дитина цього не робить!
– Ще встигне.
– Він знає, що так не можна.
З вулиці знову почувся галас. Діти полізли дивитись на курей.
Дуже красиві курочки різних порід, несуть такі красиві різнокольорові яйця.
Півень кинувся до них, як тільки вони відчинили двері.
– Та що у вас за село таке! Зовсім за хазяйством не дивитеся!
– Півень не винен. Ти дітям скажи, щоб не лізли нікуди.
– Нехай твоя дружина бере відпустку і стежить за дітьми. Не дай Боже з ними щось трапиться, поки мене не буде!
– Це вони ще до собачки не підходили. А у сусідів є бик, дуже злий. Вранці й увечері корови повз проходять. Що ще? Собачки гуляють самі. У других сусідів гуси, вони бойовитіші за нашого півня. У темряві взагалі не раджу виходити з дому.
– Ти спеціально мені це кажеш?
– Попереджаю.
У цей час старшого сина Олени привів сусід. Виявляється, той вирішив подиміти за гаражем.
– З якби що сталося? Навколо сухе все, дощів уже місяць не було, – казав той. – Ви хто взагалі такі?
– Ні, сестричко. Мені такі проблеми не потрібні. Сама бачиш. Бери їх із собою на море, тільки дивися, щоб вони акул не налякали.
– Та ви всі тут дивні, все село! А я ж тобі допомагала, жив у мене!
– Жив тільки рік, просто вибору не було. Але я тоді тобі віддавав усю зарплату, та й решту ти пам’ятаєш.
– Ми їдемо. Я везу вас до бабці з татом, – сказала вона дітям.
– Ми не хочемо! Ми хочемо з тобою!
– Ні!
Вранці гості поїхали. А Сергій з Іриною ще довго згадували цей візит нахабної сестри…
