Життєві історії

Сергій вийшов з дверей пологового будинку з маленьким пакунучком на руках. За ним вийшла його дружина Олена, та теща Марина Юріївна. – Ой, а це ж твоя мама! – сказала Олена до чоловіка, побачивши на горизонті свекруху, яка біжить до них. – Сергію! Дівчинка не наша! – вигукнула Лариса Вікторівна, підбігши до сина. – Мамо! Заспокойся! – сказав Сергій, закликаючи жінку замовкнути. – Я все знаю! – з торжеством у голосі промовила жінка. – Сваха мені все розповіла! – Що знаєш? Що розповіла? – Сергій здивовано дивився то на тещу, то на матір, не розуміючи, що відбувається

– Це неправда! Дівчинка не наша! – узялася в боки Лариса Вікторівна. – Ви тільки подивіться на неї! – Додала вона і кивнула на маленький пакуночок у руках сина.

– Мамо! – вигукнув до жінки Сергій, закликаючи жінку замовкнути.

Однак Лариса Вікторівна не збиралася замовкати. Вона була рішуче налаштована на те, щоб відкрити синові очі на невістку, і не тільки йому.

– Рот мені не закривайте! Я все знаю! – з торжеством у голосі промовила жінка. – Сваха мені все розповіла! Спочатку я думала, що дитина нагуляна, але все виявилося інакше.

Почувши, що в цьому якось причетна її мати, Олена запитливо подивилася на матір.

Дарина Віталіївна у відповідь безглуздо посміхнулася і знизала плечима, ніби кажучи, що вона не при справах.

– Давай повернемо її назад! Я не виховуватиму чужу дитину, і тобі не раджу! – Жінка кинулася до сина і спробувала вихопити у нього з рук ковдру з новонародженою дівчинкою.

– Що ти робиш?! – притримуючи однією рукою пакуночок, чоловік іншою відсторонив матір від себе.

Лікарі, що вийшли привітати молодих батьків, стояли біля стіни з здивованим виглядом.

– Ви теж хороші! – звернулася до них Лариса Вікторівна. – Це ж неприпустимо! Я цього так не залишу! Я поїду на телебачення і розповім про все, що діється у вашому пологовому будинку! Тобі не вдасться втримати мого сина чужою дитиною, – додала вона і зневажливо глянула на розгублену невістку.

– Досить нас соромити! Вийди на вулицю! – Сергій знову спробував достукатися до матері.

– Ні! Я хочу, щоб усі знали, що ви.. ви.. ви заплатили… за дитину! – гнівно вигукнула жінка.

Після цих слів погляди всіх присутніх були звернені на Ларису Вікторівну.

– Не вдавайте, ніби ви не знали! – з важливим виглядом промовила жінка і гордо закинула підборіддя.

– Що ти говориш мамо? Як тобі таке взагалі могло спасти на думку? – почервонів від сорому Сергій. – Вийди на вулицю!

Лариса Вікторівна бурчачи під ніс невдоволення, вискочила за двері.

Як тільки вона пішла, чоловік почав вибачатися перед лікарями за інцидент, у якому їм мимоволі довелося взяти участь.

– Розуму не докладу, що вона тут несла, – Сергій почав непоказно виправдовуватися перед дружиною.

– Напевно, це я винна, – усміхнулася теща, яка вирішила, що настав час втрутитися.

Олена розгублено подивилася на матір, не розуміючи, яке до цього вона сама має відношення.

– Загалом, сваха мене дістала! Щодня дзвонила та говорила, що не вірить у те, що ти вагітна. Нібито тобі не стає зле кожні півгодини, а мало бути сто відсотків! І взагалі вона підозрює, що ти замість живота поклала подушку, – винувато промовила жінка. – А якщо і вагітна, то точно не від її сина. Коротше, вона мене так сильно дістала, що я вчора їй сказала, що ми весь час дещо від неї приховували, і вона, кмітлива така, розкрила-таки нас. Не подумавши я сказала їй перше, що спало мені на думку…

– Що ти сказала? – обличчя Олени здивовано витяглося.

– Що ти не була вагітна: замість тебе народить інша дівчина, а ти просто забереш дитину. Вона аж застигла, коли це почула. Щастя було повні штани. Почала говорити мені, що якщо ми самі не зізнаємося, то вона про все розповість Сергію. Ну я й відповіла, що зять уже в курсі всього, – обличчя тещі густо почервоніло від сорому. – Я не думала, що сваха не зрозуміє, що це жарт…

– Ти про що думала, коли несла цю нісенітницю?! – сплеснула руками дівчина. – Знайшла, з ким жартувати! Лариса Вікторівна з першого дня ополчилася проти мене, а ти ще таке витворяєш!

– Теща виявилася не кращою за матір, – похитав головою Сергій. – Осоромилися, як пити дати. Відчини двері, – додав він, звернувшись до дружини.

Олена забігла вперед і притримала двері, щоб чоловік із дитиною зміг вийти надвір.

Теща волочилася слідом за подружжям, не знаючи, як вимолити у них прощення за недоречний жарт.

Лариса Вікторівна стояла на ганку, чекаючи на них, і як тільки Сергій до неї наблизився, знову почала сваритися.

– Я піду заяву на вас писати, якщо ви не повернете дитину! – рішуче сказала жінка. – Та що тут казати?! Я просто зараз і викликаю дільничого до пологового будинку!

Лариса Вікторівна почала швидко нишпорити рукою в сумці, намагаючись знайти телефон.

– Я впевнена, що ти не став би зв’язуватися з цим, якби не Олена! – Витягнувши смартфон з сумки, сказала жінка.

– Ти маєш багато грошей? – несподівано спитав Сергій.

– Навіщо?

– Щоб заплатити за штраф! Марина Юріївна пожартувала з тебе, — спідлоба глянувши на тещу, пробурчав чоловік. – Дитина моя, і її народила Олена.

– Пфф! Ти думаєш, я повірю, що це був жарт?! – пирхнула Лариса Вікторівна. – Вам мене не обманути! – жінка почала набирати номер.

Не бажаючи спостерігати за тим, що відбуватиметься далі, молоді батьки з дитиною та тещею погрузилися у машину та поїхали.

Не встигли вони дістатись додому та піднятися до квартири, як до них нагрянула Лариса Вікторівна з дільничним.

– Я попереджала вас! – єхидно уточнила свекруха.

У молодих батьків відбулася розмова з дільничним, які не оцінили жарт тещі та витівку свекрухи.

Ларису Вікторівну оштрафували, чим вона була дуже засмучена.

– Я тебе попереджав, – відповів її ж словами Сергій. – Мені здається, тобі треба звернутися до спеціаліста. Ти зовсім не в собі через свої підозри…

– Щоб прояснити все, я пропоную зробити тест! – не вгамовувалася Лариса Вікторівна, яка була впевнена, що доньку невістка народила не від її сина.

– Ще раз запропонуєш мені якусь нісенітницю, я виставлю тебе за двері, і ти більше не увійдеш до нашої квартири! –  промовив син, у якого нарешті, через п’ять років, остаточно урвався терпець. – Ти стільки років вселяєш, що Олена мені зраджує в надії, що одного разу я  засумніваюся в ній. Проте, знаєш, чого ти досягла? Те, що я просто не хочу тебе бачити. Мене перекручує від будь-якого твого дзвінка. Я ледве стримуюсь від того, щоб щоразу не нагрубити тобі чи не відправити подалі! Напевно, скоро відправлю…

– Ой, – вигукнула мати і схвильовано притиснула руку. – Вона зовсім тобі голову закрутила, раз ти її навіть з дитиною покриваєш, хоч знаєш, що вона не твоя…

– На вихід! – Сергій вказала матері на двері. – Як одумаєшся, подзвони!

Лариса Вікторівна стиснула зуби та вискочила з квартири. Сергію вона зателефонувала за два тижні.

Бачачи, що він іде на контакт, мати знову почала розмову з приводу дитини. У відповідь чоловік кинув трубку і заблокував невгамовну жінку, яка була готова піти на все, аби розвести подружжя.

Вам також має сподобатись...

– Мамо, ми з Максимом подали заяву, – сказала Антоніні її дочка Світлана. – Через два місяці весілля! Майбутній зять одразу не сподобався Антоніні. – Не пара він тобі! – все говорила вона доньці… Настав день весілля. Дали слово нареченому. Той підвівся і виголосив промову. – А ще я вирішив зробити весільний подарунок моїй коханій Світланці! – раптом сказав Максим. Він простягнув нареченій якусь коробочку. Світлана відкрила її і дістала ключики. – Це що? – здивовано запитала вона. – Це ключі від подарунка, він на вулиці, – сказав Максим. Гості вибігли на ґанок ресторану. – Боже мій! – Антоніна застигла від побаченого

Рита ще спала — у неї був вихідний, і вставати раніше десятої години вона не планувала. Раптом, телефонний дзвінок висмикнув її з солодкої пелени сну. Жінка неохоче глянула на екран телефону і побачила, що дзвонить її колишній чоловік. – Рита? — невпевнено, ніби дзвонив комусь іншому, спитав Ігор. – Розбудив, так? – Розбудив, – відповіла Рита. – Що ти хотів? – Що я хотів? – повторив чоловік, зібрався з думками і продовжив. – Я хотів вибачитися…Рито, я так завинив перед тобою! – Вибачитися? За що? – здивовано запитала Рита, не розуміючи, що відбувається

Олег вийшов з роботи, сів у свою машину. – О, якраз встигаю за Інною заїхати, – сказав він, глянувши на годинник і вирушив на роботу до своєї коханої Інни. Через півгодини чоловік вже стояв біля офісу Інни. Інна та її напарниця Віка вийшли з будівлі. Олег вже було хотів вийти до своєї коханої, як раптом від помітив, що до Інни та Віки підлетіла якась незнайомка і почала щось активно пояснювати, розмахуючи руками. Незнайомка вела свій монолог доволі гучно. Олег прислухався до слів цієї жінки і…остовпів від почутого

– Бабусю, ти знову це старе барахло дістала? – запитала Катя. Дівчина скривилася, дивлячись як її бабуся дбайливо розгортає старий, потертий вовняний шарф. – Викинути вже давно його пора! – Не можна, внучечко, – старенька провела долонею по вицвілій речі. – У ньому все моє життя. – У старому шарфі?! – Катя пирхнула, але сіла поряд. – Ото вже вигадаєш… Ну і що ж цікаво в ньому такого?! Ганна Петрівна посміхнулася. – Цьому шарфу, рахуй, уже шістдесят років, – сказала вона. – Я тоді тільки в місто приїхала була… Старенька замовкла, наче збираючись з думками й почала свою розповідь. Катя вислухала її й аж заплакала від почутого