Життєві історії

Наталка готувала на кухні вечерю, коли зайшов син. – Мамо, а чому ти ніколи свій день народження не святкуєш? – раптом запитав він. – Ти знаєш, що я не люблю це свято, – байдуже відповіла Наталка. – Мамо, а чому? – продовжував ставити питання син. – Це сумна історія… навіть не хочу згадувати. Давай закриємо цю тему, – відповіла Наталка. – Ну мамо, розкажи! – не відступав син. І Наталка все розповіла, син аж ніяк не очікував такої відповіді

Наталя дуже не любила дні народження. Ось скільки пам’ятає себе, не любила і все. Це свято завжди здавалося їй не потрібним, тільки вкотре нагадує про вік, та й зайві витрати ніхто не скасовував. Вона із заздрістю дивилася на своїх подружок, які вміли насолоджуватися своїм днем народження і завжди влаштовували бенкет на весь світ, тоді як вона в цей день завжди ходила похмуріше за хмару.

Наталка пам’ятала, як добре їй було в дитинстві. Батьки завжди влаштовували їй свято, купували величезний торт, запрошували аніматорів, звали гостей, готували святкову вечерю. А скільки подарунків було… Вона пам’ятала, як завжди раділа новій ляльці чи новій сукні, а зараз… Наталка не знала, що мало статися, щоб вона почала радіти цьому дню.

– Алло, Наталя! Привіт! Не зайнята?

– Ні, а що?

– У Алли завтра день народження, ми з дівчатами збираємося до неї. Ти поїдеш?

– Не знаю…

– Давай думай швидше! Чекаю дзвінка за півгодини.

– Добре, я передзвоню.

Алла була чудовою господинею та завзятим кулінаром. Щороку вона готувала щось нове, наприклад, минулого року вона накрила стіл у саду, та влаштувала день народження на природі. Чого там тільки не було, а салатів із свіжих овочів скільки… Цікаво, що на них чекає цього року? Наталка застигла від нетерпіння та цікавості, так і бути поїду разом з усіма! Передзвонивши подрузі та домовившись про зустріч, Наталка взялася за готування. Як вона не любила це нудне заняття, щоразу вигадувати що ж приготувати на вечерю чи на обід. До зарплати ще далеко, а грошей майже не залишилося, адже треба ще жити і жити.

– Мамо, що у нас сьогодні на вечерю?

– Не знаю, синку, ще не придумала …

– Приготуй щось смачненьке! Тільки не суп!

Ну і як тут придумати щось смачне, якщо в холодильнику крім овочів і зелені нічого нема. Може овочеве рагу? Наталка встала до плити і почала готувати, в голові у неї крутилася тільки одна думка, що ж купити подрузі?

– Синку, ти пам’ятаєш тітку Аллу?

– Так, а що?

– У неї завтра день народження, ось не знаю, що подарувати.

– А що вона любить?

– Ооооо, вона дуже любить готувати. Це кулінар від Бога!

– Тоді подаруй їй щось, що знадобиться у приготуванні.

– А ти ж маєш рацію! Подарую їй нову кулінарну книгу.

– Мамо, а чому ти ніколи свій день народження не святкуєш? Я так хочу, щоб і в нас вдома зібралися гості, ти наготувала б купу всього смачного…

– Ти знаєш, що я не люблю це свято.

– Мамо, а чому?

– Не знаю, просто так само вийшло.

– А у дитинстві у тебе як було?

– В дитинстві? Це було класно! Мама з ранку гриміла посудом на кухні, тато прикрашав вітальню, а потім ми разом накривали на стіл, а я така в новій сукні, з розпущеним волоссям та великим бантом. На честь такого випадку, мама наносила на моє плаття кілька крапель своїх парфумів, і я така задоволена і щаслива кружляла по кімнаті, щоб насолодитися ароматом цих парфумів.

– Мамо, а чому ти тоді зараз не любиш свій день народження?

– Це сумна історія… навіть не хочу згадувати. Давай закриємо цю тему.

– Ну мамо!

– Добре. Я тобі все розповім. Це було давно. Мені тоді було років десять-одинадцять, моїх батьків не стало саме на мій день народження. Вони тоді їздили за тортом. Після цього мені більше ніхто не влаштовував день народження, адже я тоді в тітки потім жила. Був, правда, у мене ще день народження, коли я в інституті навчалася, але це було так не серйозно. Ми з дівчатами зібралися в кафе, замовили тістечка та чай.

– А тато? Хіба він тебе на день народження не вітав?

– Вітав…

– Ну і?

– Хіба ти нічого не пам’ятаєш?

– Пам’ятаю, мамо. Пам’ятаю, як ти накривала стіл, а потім прийшов тато. Він був дуже «веселий», він тоді сварився, потім перевернув стіл, з усім вмістом. Потім прийшли гості й одразу пішли, а ти ще довго плакала… Мамо, добре, що ти тоді подала на розлучення. Нам добре вдвох, правда? Ніхто не ввалюється у квартиру, ніхто не влаштовує сварок. Мамо, обіцяй мені, що більше ніколи не вийдеш заміж?

– Обіцяю, мій хлопчику. Ех, синку-синку! Розумний ти не за роками! Все у нас буде добре, треба лише почекати.

– Мамо, обіцяй, що цього разу ми обов’язково відзначимо твій день народження.

– Обіцяю, синку.

Наталка йшла з роботи. Добре як, пташки співають, тепло, весна. Якби не одне але – завтра вона має день народження. Знову цей день. Ну чому роки так швидко пролітають? Ще недавно їй було двадцять, а вже сорок. А щастя, як не було, так і немає… Наталка зайшла до супермаркету, який був розташований неподалік її будинку, треба хоча б тортик купити, хоч сина порадувати. Вона довго ходила магазином і розглядала кремові шедеври. Краса якась! Ну, щось дорого.

– Обійдусь!

– Чого обійдешся, доню? Себе любити треба!

Наталка озирнулася, перед нею стояла бабуся . Така витончена, в квітчастій сукні, з шифоновим шарфом на голові, а парфум у неї був якийсь витончений.

– Дівчинко моя, ось скажи і скільки мені на вигляд років?

– Ну, не знаю… Може сімдесят?

– О ні! Мені незабаром дев’яносто! А ти знаєш, чому я так молодо виглядаю?

– Гадки не маю.

– Просто я люблю себе, люблю свій вік, люблю своє життя. Сьогодні у мене з моїм чоловіком, якому вже дев’яносто три, річниця весілля. Я ось за тортиком прийшла, хочу його порадувати. А ти така молода, все ще попереду, а ти обійдуся. Не обійдешся! Хочеш торт, купи торт та з’їж!

– У мене день народження завтра…

– Тим більше … Купи торт і порадуй себе! Чи гості будуть? Вирішила, що готуватимеш?

– Та я вже багато років не святкую.

– А жаль! А ми щороку відзначаємо, і радіємо, що Бог нам ще один рік дарував, що ми з моїм дідом живі та здорові. Не шкодуй на себе грошей, запам’ятай не гроші керують людиною, а людина грошима. Радуйся кожному дню, що дарує тобі Бог.

Наталка вийшла з магазину окрилена, ніби після сеансу з спеціалістом. А чому б і мені не влаштувати свято? Покличу подруг, накрию на стіл. Потрібно колись починати себе любити, поки не стало надто пізно.

Наталка з самого ранку пурхала по кухні. Вона вже наготувала купу салатів і закусок і не могла зупинитися. Стіл уже накритий, а вона стояла в гарній новій сукні з розпущеним волоссям завитим у великі локони, а її образ довершував аромат її улюбленого парфуму. Вона кружляла в танці і насолоджувалася тонким ароматом її улюблених парфумів, як у дитинстві. У цей момент їй здавалося, що час зупинився, і вона повернулася у дитинство, де була щаслива.

Вам також має сподобатись...

Марія накрила святковий стіл. Аякже ж?! Сьогодні її син приведе наречену, знайомитися. Коли все було готово, у двері подзвонили. На порозі стояв Віктор з Настею. – Мамо, це Настя! Моя майбутня дружина, – представив дівчину син. Марія запросили гостей до столу, перекусили, порозмовляли. – Вітя, допоможи мені принести чашки, – попросила Марія під кінець застілля. Віктор пішов за мамою. І тільки вони зайшли на кухню, як жінка почала: – Ти кого привів до нас у хату? Ти що, не бачиш, хто вона! – Мамо, ти про що? – Віктор здивовано дивився на матір, нічого не розуміючи

Андрій повернувся додому з роботи. На кухні він застав свою дружину. – Настя, що сталося? – захвилювався він, помітивши, що дружина вся в сльозах. – Я була у своєї матері, – крізь сльози намагалася пояснити Настя. – І, що сталося? – захвилювався чоловік. – Ти не уявляєш, що вони зробили…, – сказала жінка і закрила обличчя руками. – Настю, заспокойся, і поясни все нормально, – Андрій, набрав у склянку трохи води і дав її дружин. – Дякую, – відповіла Настя, зробила ковток води, трохи заспокоїлася і все розповіла чоловік. Андрій вислухав дружин і… ахнув від почутого

Тетяна приготувала вечерю, накрила святковий стіл. Аякже ж?! Сьогодні її чоловік Олег купив їм нову кваритру. – Коханий, а я тут вечерю приготувала, – усміхнулася Таня, зустрівши чоловік в коридорі. – Чудово, – Олег скинув куртку і пройшов на кухню. – Ти мене вибач, але я не втрималася і подзвонила до власника квартири, яка нам дуже сподобалася. Він сказав, що ти її купив! – не втрималася Тетяна. – Яку таку квартиру? – здивувався Олег. – Я нічого не купував! – Нашу квартиру! Яку ми з тобою дивилися, – пояснила Таня. – Ти щось плутаєш! – Олег здивовано дивився на дружину, нічого не розуміючи

У Гната Васильовича не стало дружини. Після поминок він довго жив сам і нарешті по нього приїхав онук із дружиною. Вони вирішили продати будинок діда і купити простору квартиру на всіх… Гнат Васильович наче помолодшав після їх приїзду! Тепер у нього були плани на майбутнє… Будинок продали, документи підписали. Гнат Васильович зібрав сумку. Проводили його всією вулицею. На вокзалі онук посадив діда в залі очікування, а сам вийшов купити води… Але ні через пів години, ні через годину онук так і прийшов! Гнат Васильович застиг від несподіваної здогадки