Десь наприкінці березня Софія раптом виявила, що не може влізти в улюблені джинси, а ще за два тижні помітила, що блузка, яка служила їй вірою і правдою останні два роки, стала тісною.
– Мишко! – стривожено покликала вона чоловіка. – Ти подивися, я, здається, поповніла!
Софія покрутилася перед дзеркалом, і так і сяк оглядаючи стегна та живіт. Ґудзик на джинсах так і не застебнувся, скільки жінка не намагалася.
– Ти й так гарна в мене! – гукнув він із кухні, де всівся з ноутбуком за обіднім столом.
– Мишко, сюди! – гукнула Софія вже суворіше, і він відклав робочі справи і з бурчанням підійшов до дружини. Їхні погляди зустрілися у дзеркалі, і жінка знову повторила запитання. Мишко знизав плечима, поцілував її в маківку і повернувся назад на кухню.
– Кажу ж, Софійко: ти в мене і так найкраща!
Але в голові у Софії вже засіли сумніви. Коли Мишко говорив щось на кшталт «ти в мене і так гарна», це означало, що вона точно набрала кілька зайвих кілограмів. А судячи з відображення у дзеркалі – всі десять!
Мишко любив її такою, якою вона є, зі звичкою на ніч пригощатися сиром або улюбленими шоколадними цукерками, особливо під улюблену книжку, а також із вічною обіцянкою «сісти з понеділка на дієту».
От і цього разу Софія голосно гукнула, звертаючись до чоловіка:
– Мишко, ми з понеділка на дієті! – Він промовчав. – Ти мене чув? Ти також! Ти ж не кинеш мене в цій нелегкій справі, правда?
– Ага! – озвався він, але Софія не була певна, чи чув він хоч одне її слово.
Понеділок жодних змін не приніс, як і вівторок, і середа. Про дієту Софія успішно забула, як і Мишко. Він взагалі ніколи за цим не стежив, так і залишався струнким та підтягнутим з давніх-давен. А ось Софія… не те, що у сукню з випускного не влізе, а навіть у торішню спідницю!
Вона вже була вирішила, що купити собі новий одяг, нехай це і не дуже хороша причина оновити гардероб, коли в один день сталося дещо дивне.
Софія повернулася з роботи і застала Мишка за незрозумілим заняттям.
Він зроду не читав склад продуктів, а тут сидів за обіднім столом і тримав у руках гарну бляшану коробку з печивом, уважно читаючи склад.
– Мишко, ти чого це? За здоровʼя взявся, чи що? – посміхнулася вона, скидаючи туфлі. – Що це за печиво таке?
– Так, ні, Софійко, це просто… – Мишко чомусь застиг. – Це не для мене, це для Оксани Миколаївни.
Софія примружилася, підійшовши до чоловіка і дивлячись на коробку в руках.
– Для кого?
– Та у нас на роботі просто бухгалтерка нова…
Тут у Софії вперше за багато років ледве земля не пішла з-під ніг. Бухгалтерка, значить, нова! І він сидить тут печиво для неї вибирає! Невже настав той момент, коли в їхніх стосунках пробігла чорна кішка?
Софія похмуро уточнила:
– Ага, значить, бухгалтерка. І худенька, мабуть?
– Ну… Не знаю, – обережно пробурмотів Мишко, явно запідозривши щось недобре. Він уважно дивився на дружину. – Струнка вона.
Софія важко зітхнула і пішла у ванну.
– Софійко, ну ти чого засмутилася? – гукнув він їй услід.
– Я не засмутилася! – гукнула з-за дверей Софія. – Все гаразд. Займайся справами. Печиво вибирай. А хочеш – сам спечи!
Настала тяжка мовчанка, хоча Софія чекала, що чоловік хоч якось відреагує. Цього вечора замість улюблених шоколадних батончиків Софія заварила зелений чай. Чоловіку вона нічого не сказала, а він і не помітив – сидів собі за комп’ютером, занурений у справи!
Образа так скрутила Софію, що вона наступного ж дня записалася до місцевої спортзали, а потім збігала в магазин і купила замість улюбленого морозива кефір. Михайло абсолютно нічого не помічав.
– Ти вибач, Софійко, у нас зараз завал на роботі. Хочемо встигнути закінчити роботу пошвидше.
– А потім що? – поцікавилася Софія, яку діставали ревнощі.
– Нічого, – Мишко знизав плечима, не запідозривши каверзи. – Потім ми влаштуємо виїзд на природу, а далі вже наші йдуть у відпустки.
Цього вечора Софія навіть заплакала, сидячи у ванній. Вона чітко зрозуміла: якщо не встигне привести себе у форму до корпоративу, Мишко піде до їхньої нової бухгалтерки. Софія так і уявляла цю Оксану Миколаївну довгоногою білявкою, як у тих любовних романах, які вона любила читати.
Коли вона вибралася з ванної, Мишко вже спав. Софія зайшла на кухню, зупинилася біля холодильника. Зачекавши, вона відчинила двері, вивчила його вміст, заплющила очі і знову закрила. Їсти хотілося дуже, але годинник показував уже одинадцяту. Давно пора було лягати спати.
Вранці, коли вона прокинулася, Мишка вже не було, хоча вони завжди йшли на роботу одночасно. Знову Софію взяла ціла купа підозр.
– Він же ж вчора сам сказав, що у них завал на роботі, – згадала вона слова чоловіка, але вони її не заспокоїли.
Ще б пак: перед очима досі стояла постать незнайомої Оксани Миколаївни з апетитними формами. Нова бухгалтерка Мишка он яка красуня, а Софія що? “І так красива”.
Цього дня на роботі вона не пішла на обід. Її колега здивовано сказала:
– Софійко, ти що? У тебе ж далі здвоєний урок біології, ти ж не витримаєш з дев’ятикласниками!
– Нічого, – вперто сказала Софія, відмовляючись від обіду.
Її колега, вчителька музики, хмикнувши, попливла до шкільної їдальні, а Софія залишилася сидіти в учительській.
Коли колеги почали повертатися назад хтось із булочкою, хтось із ароматною кавою, а хтось із канапкою, Софія готова була сваритися від роздратування. Вона так хотіла їсти…
«Може й варто було перекусити, щоб при учнях не сваритися», – майнула у Софії думка, але вона її швидко відігнала.
На щастя, ні до кого вона не сварилася, а після уроків мчала додому так, ніби за нею хтось гнався. І знову у Софії була боротьба з холодильником, але вона перемогла і замість смаженої курки з картоплею відварила грудку і гарно розклала на тарілці з листям салату.
Коли Мишко повернувся з роботи, він навіть не помітив, що дружина нічого не приготувала на вечерю.
– Ми з колегами вже перекусили в кафе, – сказав він винувато.
Софія почервоніла від досади.
– І Оксана Миколаївна була там?
– Так.
Софія побіліла. Вона відчувала, що втрачає чоловіка. На очі знову найшли сльози. Погляд метнувся на книжку, що лежала на краю столу, в м’якій обкладинці. На ній була зображена героїня в гарній весільній сукні, а в неї за спиною стояв сліпучий красень у смокінгу. Викапані Мишко та Оксана Миколаївна!
Роздратовано зіштовхнувши зі столу книжку, Софія вирушила у спальню і сіла на ліжко, не побажавши чоловікові добраніч. Він навіть не помітив. Наступний тиждень пройшов важко: Софія відмовилася від випічки, смаженого та солоного. Тричі сходила в спортзалу на тренування.
– Софійко, чому ти нічого не їси? – якось увечері спитав чоловік, нарешті помітивши, що тарілка дружини порожня.
Сам він зʼїв цілу порцію домашніх вареників і без сорому попросив добавки.
– Ну тобі ж не світить набрати п’ять зайвих кілограмів! – відмахнулася Софія, вже переставши ображатись на реакцію чоловіка.
Він, як і раніше, був занурений у роботу і навіть не помітив, що дружина оновила гардероб. Натомість подруги на роботі вже звернули увагу на те, що вона схудла:
– Ти так гарно виглядаєш, Софійко! – сказала їй вчителька музики, коли вони вийшли прогулятися між уроками.
Софія почервоніла від компліментів. Вона й сама помічала, що з кожним днем виглядає дедалі красивіше.
Вона вже легко могла влізти у свої торішні джинси і навіть більше: вони стали їй великі! Софія ніколи не відчувала себе такою привабливою та здоровою. І якраз вчасно! Бо ж уже за тиждень у Михайла був корпоратив, де Софія планувала всіх вразити своєю підтягнутою фігурою. Тим часом Мишко не зробив їй жодного компліменту, ніби вона не схудла на вісім кілограмів.
До кінця квітня він взагалі став затримуватися на роботі допізна. Софія не видавала, що дуже ревнує, хоча переживала, що якось це почуття здолає її і вона вирушить прямо на роботу до чоловіка, де влаштує сварку. Мишкові вона нічого не висловлювала, мовчки пирхаючи на кожну його пропозицію разом випити чаю з тортиком.
– Пробач, Софійко, що так мало часу проводжу вдома, – сказав він одного вечора. – Після здачі проєкту я обов’язково покличу тебе у ресторан, відзначимо! А потім – у відпустку, кудись у гори чи на море, де ми з тобою добре відпочинемо.
– Так, – похмуро відповіла Софія на всі спроби чоловіка бути милим. – А як же ж виїзд на природу? Чи туди ти мене не запрошуєш?
Мишко розгубився і від запитання, і від тону голосу, яким вона запитала.
– Запрошую, звісно. Але я подумав, що ти відмовишся.
– Що? – перепитала Софійка, не повіривши своїм вухам. – З якого дива? Чи може це просто відмовка, щоб ти зміг замість мене покликати на виїзд когось цікавішого?
Мишко продовжував розгублено дивитись на неї.
– Кого?
Софія обурилася через його невинний погляд. Він ще питає «кого»!
– Наприклад, Оксану Миколаївну! – роздратовано пирхнула на нього Софія.
– Вона ж і так там буде, Софійко, ми ж працюємо разом.
– Працюють разом! А вона одружена?
Мишко дивився на неї незрозуміло кілька секунд, потім повільно відповів:
– Ні.
– Ні! – роздратовано повторила Софія, вперши руки у боки. – Ну тоді ось що я тобі скажу: я збираюся поїхати з тобою на цей корпоратив, і ти не відмовишся!
– Та я й не думав…
– І я не дозволю ніяким Оксанам Миколаївнам відвести тебе! Зрозумів?
Не чекаючи на відповідь чоловіка, Софія пішла у ванну, а потім лягла спати. На м’яке «на добраніч» чоловіка Софія не відповіла. Вона відчувала себе сміливою, рішучою та молодою, бо збиралася боротися за свої стосунки до самого кінця. Ох і покаже вона цій його новій бухгалтерці, де раки зимують!
До дати відпочинку Софія важила 59 кілограмів і відчувала себе стрункою. Для виїзду на природу вона обрала практичні джинси й кофту, але такі, щоб підкреслювали фігуру.
– Софійко, ти приголомшливо виглядаєш! – сказав Мишко, побачивши її в коридорі, як вона крутиться біля дзеркала. – Усі мені заздрять.
Дорогою до місця збору Софія фантазувала, як бухгалтерка з роботи чоловіка оторопіє, коли зрозуміє, що Мишко не збирається кидати свою дружину, коли вона така гарна і підтягнута.
Але коли вони приїхали, Софія не помітила серед колег чоловіка нікого, схожого на героїню з любовних романів.
– Ходімо, Софійко, познайомлю тебе з Оксаною Миколаївною, – з якоюсь дивною усмішкою сказав Мишко, взявши дружину під руку.
Софія пішла за ним, починаючи почуватися не у своїй тарілці.
– Оксано Миколаївно, – звернувся він до жінки років шістдесяти, – а ось і моя дружина, про яку я розповідав.
Софія зрозуміла, що потрапила на гачок своєї ревнощів! Як вона могла, не розібравшись до ладу в ситуації, відразу ж почати ревнувати чоловіка і незлюбити цю невинну жінку?
– Ну що? – усміхнувся Мишко, коли вони поверталися додому. – Як тобі Оксана Миколаївна?
Коли Софія нічого не відповіла, Мишко посміхнувся.
– Пробач, Софійко. Я вже через тиждень після випадку з печивом здогадався, що ти ревнуєш мене до моєї колеги.
– Що?!
– Я вирішив, що тобі не завадить трохи приревнувати.
– Правда?!
– Так. Я ж знав, що ти мрієш схуднути, Софійко, але тобі не вистачає сили волі. А тут я помітив, що ти від улюблених смаколиків відмовилася! І подумав: треба тобі допомогти, змотивувати!
– Ах змотивувати?! А якби щось сталося?
– Ну пробач мені, Софійко, – повторив Мишко. У його голосі почулася щира вина, тож Софія швидко заспокоїлась.
Бо ж вона сама нафантазувала собі роман Мишка з якоюсь привабливою бухгалтеркою з роботи замість того, щоб докладніше розпитати чоловіка про те, що відбувається.
– Ага, я тобі пробачу! Бач що, надумав дружині отаке виробляти!
Мишко спершу застиг, а потім дзвінко розреготався.
Через секунду до нього приєдналася і Софія.
Відсміявшись, вона з усмішкою сказала:
– А знаєш, іноді таки корисно приревнувати!
– Ти в мене і так гарна, – як завжди відповів Мишко.
І цього разу Софія не сперечалася…
