Життєві історії

Світлана поверталася додому. Жінка піднялася на свій поверх. Хотіла було вставити ключ у замкову щілину, але він ніяк не хотів залазити. – Невже, Ігор вдома? – здивувалася Світлана і почала стукати у двері. – Та не стукай, краще тобі туди не заходити, – із сусідньої квартири вийшла тітка Зіна. – Це ще чому? – здивувалася Світлана. – Жінка у нього там, причому я бачу її тут не вперше, – повідомила сусідка. – Я навіть фото її зробила! Тітка Зіна, дістала свій телефон, відкрила на ньому фото і показала його сусідці. Світлана глянула на фото і очам своїм не повірила

ключ вставляти, а він не лізе. Ігор вдома? Чому тоді на дзвінки не відповідає? Спить? Жінка почала стукати у двері.

– Та не стукай, краще тобі туди зовсім не входити, – із сусідньої квартири вийшла тітка Зіна.

– Це ще чому? – здивувалася Світлана.

– Фіфа у нього там, причому я бачу її тут не вперше

– Ігоре, нам треба зайти в магазин, на вечерю зовсім нічого немає, – Уляна йшла радісна, чоловік її зустрів з роботи. – Тільки на карті у мене порожньо, знову зарплату затримують.

– Вибач, але я теж на мілини. З ранку Світлана зателефонувала, Андрій занедужав, а грошей у неї немає. Ти ж знаєш, вона звикла сидіти на моїй шиї, ніяк на роботу не влаштується, довелося останнє віддати, – пояснив чоловік.

– Ну скільки вона з тебе тягтиме? Вже рік у розлученні, аліменти платиш. Ми маємо свою сім’ю. – Уляна чула, що колишня Ігоря перебивається випадковими заробітками, зайнялася шиттям, мабуть, замовлень мало.

Але скільки він має годувати колишню? Жінка пройшла повз магазин.

– Уляно, але куди ти побігла? А продукти?

– Приготуєш із того, що є в холодильнику, – відповіла Уляна.

Чоловік здивувався. Зазвичай вечерею займалася Уляна, але нічого, щось згадає. Тільки увійшли додому, як дружина пішла у ванну. Уляна увімкнула воду, а сама набрала номер колишньої своєї подруги.

– Світлано, що у тебе там сталося? Андрій, кажеш, нездужає?

– Так, але йому вже краще.

– Я рада, що твій син одужує. Слухай, ну погано так робити. Нам із Ігорем треба своє життя будувати, а ти що робиш? Навіщо гроші з нього витягуєш? Ти нас більше не чіпай, будь ласка, гаразд? Якщо тобі щось треба, ти дзвони мені і все. Я все розумію, роботи немає, грошей немає, важка ситуація, швачка. Але ж ти так Ігоря не повернеш, розумієш?

– Уляно, ти що таке говориш? Мені твій Ігор сто років не здався. Не смій сюди ніколи дзвонити, зрозуміло? Ні тебе, ні його я більше ні бачити, ні чути не хочу ніколи, – Світлана перейшла на підвищені тони. Час допомагає, але здається це не для неї. Подвійну зраду важко пробачити та забути. Близька подруга повела чоловіка.

Після школи вони з Уляною навчалися в різних містах, але зв’язок не втрачали, постійно були на зідзвоні, розмовляли годинами, ділилися дівочими секретами.

З Ігорем Світлана познайомилася у перший рік навчання. І одразу поділилася своєю радістю з Уляною.

Рідко дівчина додому поверталася одна, вони втрьох винаймали квартиру, щоправда, всі з різних вузів, але заздалегідь домовлялися, де зустрінуться і як проведуть вечір. А тут Віра одразу відпала, у неї якийсь семінар перенесли на пізній час. Наталка поїхала на зустріч із родичкою, яка була проїздом у цьому місті, батьки їй передали продукти, дещо з речей. Справа наближалася до зими.

Одній додому Світлані йти не хотілося. Це треба відразу щось готувати, втрьох веселіше стояти біля плити. Дівчина зняла з плеча невеликий рюкзак, цього разу він був легким. Лежали там кілька зошитів, та три ручки. Ішла й помахувала ним у різні боки, насолоджуючись останніми осінніми днинами.

– Петро, глянь, ще одне село, йде, як бульваром, – Світлана почула чоловічий голос, але навіть не повернула голови в той бік. Раптом відчула, що в неї смикнули рюкзак, відкрила рота, щоб щось вигукнути, але один з них підійшов до неї впритул.

– Тихіше, не в лісі. Треба вчитися ходити містом. Рюкзак носять не в руках, а на плечах, – хлопець спочатку говорив серйозно, а потім посміхнувся. – Хлопці, може, запросимо даму в кафе? – двоє одразу відхрестилися і пішли далі.

– Ну що, познайомимося? – Світлана була просто ображена поведінкою цього хама, висміяв її на очах у друзів, а потім кудись запрошує. Вона з презирством глянула на хлопця, тільки простягла руку, щоб узяти свій рюкзак, але Ігор його сховав собі за спину.

– А ось і не віддам, доки не познайомлюся з тобою, і ти не продиктуєш свій номер телефону. 

Щоб тільки хлопець від неї відстав, дівчина назвала своє ім’я, хотіла написати йому номер подруги, але Ігор дивився на неї своєю чарівною усмішкою, від якої можна одразу втратити голову. Мабуть, так і сталося, тому Світлана назвала свій.

З тиждень дівчина хвилювалася, чекала на дзвінок від нового знайомого, а він ніби забув про неї. Воно і зрозуміло, студенти з’їхалися з різних міст, у хлопців очі розбігаються в різні боки.

Світлана з подружками їхала в автобусі, вони розмовляли, сміялися, потім Віра почала її штовхати в бік.

– Телефон дзвонить, не чуєш чи що? – Дівчина відповідала на всі незнайомі номери. І коли почув голос Ігоря, у всьому тілі відчула невагомість.

– Дівчата, я виходжу, ви вже якось без мене. – Світлана буквально випурхнула з автобуса, повернулася на один квартал назад. Вона вміла орієнтуватися у місті, тим паче скачала собі навігатор.

Ігор на неї чекав з букетом троянд. Вперше вона їх отримала, виявляється, вони були вибачення за минулий вчинок. Хлопець одразу ж зняв з плеча рюкзак і почепив на своє. Повів Світлану в кафе, похвалився, що отримав першу стипендію.

Ігор їй замовляв десерт за десертом, поки Світлана не сказала, що вже об’їлася. А сам порався зі стейком, від якого Світлана відмовилася.

І вони почали всі вечори проводити разом. На останньому курсі Ігор став їй робити натяки, що настав час їм одружитися. Але Світлана вирішила спочатку познайомитись із його родиною, яка жила у Вінниці. Дівчину прийняли дуже добре, батьки були дуже душевними, гостинними.

Батько переконав Ігоря зробити Світлані пропозицію прямо в них. Звісно, ​​вийшло не так гарно, якось зім’ято, але дівчина її прийняла. А ось із весіллям вирішили почекати до закінчення навчання.

Уляна була в курсі всіх подій, які відбувалися у житті Світлани. Не сказати, щоб сильно заздрила, але захоплювалася відданістю Ігоря, бо жоден з її залицяльників жодного разу не заїкнувся, що їм настав час узаконити свої стосунки.

День весілля Світлани та Ігоря призначено майже одразу після захисту диплома. Уляна була подружкою нареченої. Їхала вона з однією метою: знайти собі пару. Подруга їй розрекламувала друга Ігоря, котрий буде шафером.

Олег, справді, був ще той красень, ось тільки ні Світлана, ні Уляна не знали, що в нього вже є наречена. Але на урочистості її не було. Уляна не відходила від Олега ні на крок, сама запрошувала на танець. Сподівалася, що хлопець піде її проводжати, а там вона зуміє його звабити.

Гості всі збиралися додому, в цей час до банкетної зали увійшла дівчина незвичайної краси. Чоловіки відкрили роти, але вона підійшла до Олега і поцілувала його в щоку. Хлопець відразу оголосив:

– Познайомтеся, це моя Катя, через тиждень у нас заручини, – Уляна ледве стрималася від невдоволення та заздрощів. Але наречена ще не дружина вирішила вона. Зробила кілька спроб спокусити Олега, але нічого в неї не вийшло. Довелося дівчині повернутися до рідного міста, а Світлана з Ігорем залишилися у Вінниці.

Влаштувалися на роботу в одну фірму, жили з батьками, житлова площа дозволяла. За півтора року народився Андрійко. І ось тут із свекрухою почалися розбіжності. Не подобалося Галині Павлівні, що малюк часто плаче, ночами спати не дає, а в неї дуже відповідальна робота: головбух в одній із відомих фірм у місті.

Вона сама запропонувала молодим з’їхати, спочатку оплачувала орендоване житло, потім перестала. Ігор просто вимотувався, грошей не вистачало до зарплати. Бувало й таке, що м’яса місяцями не бачили.

Мати Світлани запропонувала їм переїхати до неї. Сама вона перейде жити до старенької матері, а свою квартиру віддасть їм. Свекор, дізнавшись про це, став молоду сім’ю вмовляти, щоби почекали з переїздом. Почав обробляти дружину, щоби допомагала дітям, повернула їх до себе. Онук ще маленький.

– Дорогі батьки, ми переїжджаємо до мами Світлани, там ми житимемо одні.

– На мою думку, чудове рішення, – Галина Павлівна розпливлася в посмішці.

– Що? – свекор почервонів.

– Усім буде краще, хай переїжджають. Син твій не надриватиметься на роботі.

– Ти чого? Теща там буде просити його жити за своїми правилами, – не вгамовувався Геннадій Петрович. – Скажи, що син залишиться жити з нами.

– Син не залишиться, – наполягала на своєму Галина Павлівна, – це чудове рішення і оскарженню не підлягає.

Так вийшло, що квартиру вони вже залишили, а Ігор ще не відпрацював два тижні. Довелося молодій сім’ї ще кілька днів пожити в свекрів. А свекруха просто не залишала в спокої Світлану:

– Я не хочу бачити твоє обличчя у своїй хаті, тобі це зрозуміло? Я приходжу з роботи, а ти з дитиною замикаєшся у своїй кімнаті і не виходиш звідти.

– Андрійко вже почав ходити, а в кімнаті тісно. 

Ледве Світлана дочекалася дня, коли покинула ненависне їй місто.

Район, де жила теща, Ігореві сподобався. Але ремонт у квартирі потрібний обов’язково. Світлана, поки у сина був обідній сон, розбирала речі, папери, які мати не забрала з собою. Її увагу привернув конверт, не такий старий, пошарпаний. Може, мама поспіхом його забула, вирішила зателефонувати, так би мовити, перестрахуватися.

– Мамо, а що це за конверт?

– Ой, Світлоно, забула. Це Вітя передав понад рік тому. Він же не знав, що ти вже одружена. 

Світлана відчинила конверт, і перед очима закружляв безтурботний час, коли вони закінчували школу. Однокласник тоді все фотографував на свій телефон, обіцяв переслати, але якось не вийшло.

– Мамо, тут знімки з нашого випускного. Ми з Віктором такі смішні, стоїмо обійнявшись.

– Дочко, я б на твоєму місці їх позбулася. Не дай боже попадуться Ігореві на очі…

– Мамо, там нічого страшного немає.

– Але все одно, навіщо тріпати один одному нерви? Можеш покласти назад, увечері приїду, заберу із собою.

Добре, що мати встигла вчасно. Ігор найняв вантажників, машину, щоби вивезти з дому всі старі речі. Вони разом вирішили, що обставлять своє помешкання так, як їм хочеться.

Цілий рік молода сім’я займалася ремонтом, поміняли всі шпалери, плитку,, лінолеум змінили на ламінат. Настав час відзначити новосілля. Але яке свято без подруги. До того ж, вона була вже не одна. Посидять учотирьох, повеселяться. Є що згадати, про що поговорити.

Але Уляна прийшла одна, перепросила за Стаса, у якого терміново з’явилися якісь справи. Він не міг їх перенести на наступний день.

Весь вечір подруга захоплювалася золотими руками Ігоря, ставленням до дружини, а сама так і крутилася біля чоловіка. Світлана пішла нагодувати сина, а вони лишилися вдвох, почали прибирати зі столу, мити посуд. Молода жінка навіть ні про що погане не подумала.

Уляна все частіше з’являлася в їхній квартирі. Бувало й таке, Світлана піде гуляти з сином у парк, повертається, а чоловік вже з Уляною п’ють чай на кухні, сміються, ніби у них були спільні інтереси.

Того дня Андрійко занедужав, швидка їх забрала із собою. Світлана на ходу кидала у пакет речі Андрія, а ось про свої забула. Як тільки їх розмістили у палаті, вона почала дзвонити чоловікові, але Ігор не брав телефону. Вона мамі відразу набрала.

– Мамо, дарма ти нам віддала всі ключі.

– Світло, що сталося?

– Та Андрійко занедужав, нас поклали у педіатричне відділення, а змінного одягу я не маю. Приїдь, візьми в мене ключі, там у шафі візьмеш.

– Ні, дочко, їдь сама, а я цю годину, півтори посиджу з онуком. – Світлана вважала це найкращим варіантом. Мати привезе, та не те. Вона на таксі під’їхала до будинку, швидко вискочила на другий поверх. Тільки ключ вставляти, а він не лізе. Ігор вдома? Чому тоді на дзвінки не відповідає? Спить? Жінка почала стукати у двері.

– Та не стукай, краще тобі туди зовсім не входити, – із сусідньої квартири вийшла тітка Зіна.

– Це ще чому? – здивувалася Світлана.

– Фіфа у нього там, причому я бачу її тут не вперше, – Світлана почала штовхати двері ногами від злості. – Відкривай, або я зараз її винесу, – Ігор відчинив двері, вдавши незадоволений вигляд, що його розбудили. Але Світлана відсторонила його убік.

– Де вона?

-Ти Чого? Один я, – Світлана, не зупиняючись, заскочила в спальню, ліжко розібране, але порожнє, тільки відчинила дверцята шафи, як перед нею з’явилася подруга. Влаштовувати розбирання їй було ніколи, у неї дитина в палаті. Вона залкинула у пакет все, що їй було потрібно.

– Даю тобі двадцять чотири години, щоби ти звільнив цю квартиру, – що там чоловік бурмотів, вона вже не чула.

Тижня два Ігор просив у неї вибачення, але, мабуть, Уляна його обробила. Тяжко доводилося Світлані із сином. Вона влаштувала Андрійка в садок, можна виходити на роботу, але дитина постійно нездужає. Ігор ніколи не відмовляв їй у допомозі, але цього мало, все дороге, довелося подати одночасно на розлучення та на аліменти.

Мати їй запропонувала зайнятися шиттям, бо Світлана ще в школі почала захоплюватися цим заняттям. Мама сама їй підганяла клієнтів, подруг, колег по роботі. Виходило непогано. Але щоб повністю викреслити колишнього зі свого життя, завела сайт, почала на ньому розміщувати зразки суконь, костюмів, чоловічих сорочок.

Ймовірно, з Інтернету Уляна дізналася про заняття Світлани. А Уляна після того, як чоловік приготував вечерю, вони поїли, Ігор пішов до телевізора, знову на сайт до Світлани. Не помітила, як почала говорити вголос.

– Ну-ну, гроші їй стабільно сиплються, а вона ще й Ігоря обдирає. Нічого, я в податкову на тебе пожаліюся, що ховаєшся, працюєш неофіційно. Я просто так це не залишу. Не можна так зі мною.

– Уляно, ти з ким там розмовляєш? – поцікавився чоловік.

– Та ні з ким, просто бурмочу собі під ніс. – Але Світлані вона влаштує, так що та дасть їм спокій з Ігорем.

Віктор працював у податковій юристом, практично всі листи проходили через нього. Його зацікавила адреса «вул. Незалежності, будинок 27, кв. 21». Він же добре пам’ятав цю адресу. Подобалася йому Світлана, але він про неї давно нічого не знає.

Вирішив сам розвідати обстановку, перш ніж надсилати на цю адресу інспекторів-податківців. Світлана здивувалася, коли у вічко побачила знайоме обличчя, запросила до квартири, посадила за стіл. Там їй Віктор і розповів про скаргу, яку на неї написала Уляна.

– Світло, мені здається, це ініціали Уляни. Давай схитримо. Я вже маю відкрите підприємство, я надаю приватні юридичні послуги. Деякі зміни внесу до документів, переоформлю в пенсійному фонді, скрізь, загалом, де обов’язкові платежі.

– Вітя, я перед тобою в неоплаченому боргу. За все життя з тобою не розрахуватись.

– А мені й не потрібний твій розрахунок, я просто хочу тебе бачити щодня.

Уляну розлютило, коли отримала відповідь, що така-то громадянка справно сплачує податки, був доданий скан кількох чеків.

А Віктор став частим гостем у Світлани. Дякував їй за зустріч із минулим. У день свого народження Світлана з ранку поспішила в магазин, щоб встигнути приготувати що-небудь на стіл і запросити Віктора. Яке ж було здивування, коли вона на ручці дверей побачила пакет, а в ньому букет, такий самий він дарував їй в одинадцятому класі, теж на день народження.

– Пам’ятає, був вже перед роботою. – усміхнулася вона. Світлана піднесла квіти до носа.

– Гарний чоловік, цінувати таких треба, – тітка Зіна ніби тішилася за сусідку, яка нарешті-то почала посміхатися.

Світлана готувала ніби на велику компанію, запекла курку з грибами, два салати накришила. На гарнір пюре, Андрій у неї дуже це любить, запкла в духовці баранячі реберця … Віктор облизував пальчики, робив жінці компліменти.

– Світлано, який я щасливий, що зустрів тебе. Буду ще щасливішим, якщо ти завжди будеш поряд зі мною.

– Заміж пропонуєш? – напівжартома запитала Світлана. Віктор їй відповів цілком серйозно.

– А чому ні? Сімейний досвід у тебе вже є, ділитимешся зі мною. Та й Андрій, поки що маленький, швидше до мене звикне.

Світлана вийшла заміж, а Улянка ніяк не заспокоювалася. Стала на сайті писати негативні відгуки під різними іменами. Але Світлані це вже не могло підмочити репутацію, її багато хто знав, як чудового майстра.

Вона щаслива з чоловіком, який її тепер оберігає не лише юридично, а як друг і чоловік, коханий, люблячий, дбайливий.

А Уляна місця собі не знаходе від заздрості.

Вам також має сподобатись...

Микола був нас роботі, як раптом пролунав дзвінок телефону. Дзвонила мати. – Дивно, – подумав чоловік. Мати ніколи не дзвонила до нього посеред робочого дня… – Миколо! – вигукнула в слухавку Ганна Павлівна. – Я їду у відпустку! Ти зі своєю дружиною маєте приглянути за моєю дачею. – Знову?! – здивувався Микола. – Подзвони ввечері, мамо, то й поговоримо… – Ввечері твоя дружина буде вдома і, напевно, відмовить, – сказала мати. – Ти ж усе робиш за її вказівкою! Подивися за господарством! Ключі у сусідки… Ганна Павлівна поклала слухавку. А коли вона приїхала, її на дачі чекав несподіваний сюрприз

Микола щойно прокинувся, як раптом пролунав дзвінок телефона. Чоловік підняв слухавку. Дзвонив його друг Михайло. – Привіт, Микольцю! – весело почав він. – Ну, вітаю тебе з днем народження! Щастя, здоровʼя… Микола раптом зупинив його. – Зачекай, Михайле. Ти мені вибач, – сказав він. – Але для мене це вже три роки, як не свято… Ти ж знаєш, що сталося в цей день? Знаєш про мою Надійку? У слухавці запала тиша

Андрій припаркував свій джип біля будинку батьків. – Приїхав! – вигукнула мама, побачивши сина і обійняла його. – Привіт, мамо! – усміхнувся Андрій. – Прохоть в хату, я там обід приготувала, – затараторила жінка. Андрій смачно поїв, поговорив з батьками. – А ти надовго до нас? – запитав батько. – На тиждень, – відповів Андрій. – Це добре, нам допомона не завадить, – усміхнувся батько. Тиждень пролетів швидко, настав час повертатися у місто. Мати з батьком вийшли провести сина. – Андрію, я маю тобі дещо сказати, – раптом сказала мама і все розповіла сину. Андрій вислухав матір і аж сторопів від таких слів

Ігор з дружиною Марійкою приїхали до тещі на новий рік. – Хоч би нову сорочку вдягнув! – бурчала Людмила Анатоліївна до зятя. – Зате Марійка в новій сукні, – сказав Ігор. – Моя сорочка майже нова, Людмило Анатоліївно. Три рази її вдягав. – Майже?! – ахнула теща. – Ти мені й онука робиш теж майже… І майже заробляєш! – Мамо, ну не на свято ж! – заступилася за чоловіка Марійка. – Все у нас добре. Справляємось! Сіли вони за стіл, послухали передачу по телевізору, а потім написали на папірцях свої таємні бажання. Молоді поїхали, а вже другого січня сталося несподіване