– Як це ти мені не даси ключа від квартири? – узялася в боки мати, дивлячись на свого сина Миколу пильним поглядом.
– Не дам! Тася проти того, щоб ти до нас приходила без дозволу! – стиснувши зуби, відповів Микола. – Вибач…
– Ні, не вибачу! Оце я наробила! Дозволила тобі пустити цю недолугу, а тепер мені ще й на двері вказують! – похитала головою Надія Василівна. – Ось тільки одне ви не врахували – на оренду квартири гроші дала я!
У відповідь Микола винувато опустив очі. Сперечатись із матір’ю чоловікові не хотілося, щоб не дай Бог та не відмовилася від оренди.
Однак жінка одразу ж зрозуміла це і вирішила скористатися своєю перевагою.
– Востаннє кажу тобі: дай мені запасний комплект ключів! – строгим голосом промовила Надія Василівна.
Чоловік зморщив чоло.
– Не хочеш по-хорошому, то буде по-поганому! – промовила жінка і полізла в кишеню по телефон.
Побачивши, що мати не жартує, Микола знесилено зітхнув і зняв з вішалки запасний комплект.
– Не розумію, навіщо тобі ключі? – ображено пробурмотів він, простягнувши зв’язку. – Навіщо без нас приходити у квартиру?
– Я маю контролювати, що тут діється! Якщо ти забув, то ще раз нагадаю, що за неї плачу я, бо вам просто нема з чого. І якщо я раптом не буду переказувати гроші власниці, ви опинитеся на вулиці. У такому разі твоя дружина, з якою ти розписався потай від мене, дасть тобі відкоша, – зловтішно посміхнулася Надія Василівна.
Микола ображено стиснув губи, слова матері його явно не влаштовували, але іншого виходу в нього теж не було.
Надія Василівна ж, задоволено посміхаючись, сховала ключі в сумку і продовжила заглядати в кожний куточок, відчуваючи контроль над ситуацією.
Микола з досадою розумів, що мати завжди стежитиме за ним, і це усвідомлення сильно дратувало його.
Однак він також розумів, що без материнської підтримки та допомоги їм із Таїсією буде непросто.
Вони обоє були студентами й ніде не працювали. Пара розписалася з великого кохання, знаючи один одного кілька місяців. Молодь, що ж тут скажеш…
Бачачи настрій матері, чоловік вирішив, що поки що піде їй на поступки і не наполягатиме на своїх принципах.
Надія Василівна з гордістю подумала про те, що, якщо треба, то вона завжди може скористатися своїм авторитетом і керувати ситуацією в сім’ї.
– Що це таке? – жінка стала навколішки і зазирнувши кудись під кухонну шафу.
– А що там? – здивовано запитав Микола.
– А ось це! – мати показала на пальці якусь суміш.
– Не знаю, може, приправа розсипалася, – пробурчав Микола.
Надія Василівна з недовірою подивилася на сина і глянула на свій палець.
– А от і ні! – раптом вигукнула вона. – Я знаю, що це таке і це недобре.
Микола застиг від здивування.
– Мені здається, що це приворот! – впевнено заявила мати і встала з колін. – От я й думаю, чому ти нишком одружився з цією! Тепер мені все зрозуміло!
– Мамо, будь ласка, не говори нісенітниці, – скривився Микола, який не хотів слухати такі розмови.
– Ти б мене краще послухав, аніж сперечався, – Надія Василівна кілька разів плюнула через плече.
Відповісти матері син не встиг, оскільки голосно гримнули вхідні двері, а це означало, що повернулася Таїсія.
– Микольцю, чого не зустрічаєш? – гукнула дівчина і почала роззуватися.
Проте одразу ж вона побачила гумові чоботи. Таїсію мимоволі пересмикнуло, коли вона зрозуміла, що Надія Василівна є в квартирі.
Дівчині хотілося розвернутися і втекти, куди очі дивляться. Пересиливши себе, вона стиснула губи й пройшла на кухню.
– Нічого не хочеш сказати? – Надія Василівна строго подивилася на Таїсію.
– Ні, – холодно відповіла дівчина.
– Зате я маю, що тобі сказати, – жінка підняла догори підборіддя і докірливо подивилася на Таїсію. – Я знайшла твої магічні штучки!
– Я нічим таким не займаюся, тому й знайти ви нічого не могли, – незрозуміло скривилася дівчина.
– Можеш уже не брехати нам, – Надія Василівна стала навколішки перед шафою і рукою зібрала з-під неї розсип. – Що це по-твоєму?
Дівчина здивовано дивилася на те, що жінка тримала в руці й не розуміла, що відбувається.
– Та не знаю я, що це, напевно, від колишніх квартирантів залишилося якесь сміття, – байдуже відповіла Таїсія.
– Приворожила ти мого сина, та й годі! Інакше б він ні за що на світі не одружився, не повідомивши мене! – З виглядом викривача сказала жінка. – Негайно роби відворіт, або я тобі влаштую і піду куди треба заяву напишу!
– Ідіть, – засміялася у відповідь дівчина. – Що ви їм скажете?
– Що треба, те й скажу! Взагалі, це не твоя справа! – Надія Василівна поплескала рукою по кишені, перевіряючи наявність ключів у кишені.
Таїсія, почувши дзвін, запитливо подивилася на Миколу, який весь цей час мовчав.
– Не думай, дитинко, що в тебе все вийде! – докірливо промовила жінка і вийшла з кухні.
– Ти знову дав їй ключі від квартири? – спідлоба дивлячись на чоловіка, спитала Таїсія. – Я ж просила тебе цього не робити! Минулого разу я і так їх ледь забрала!
– Точніше, взяла без відома, – напівпошепки відповів Микола.
– Іншого виходу не було, – сказала дівчина, розізлившись на нього за те, що він знову дав слабину.
– Синку, я пішла додому! – вигукнула з коридора Надія Василівна і гримнула дверима.
– Навіщо ти віддав їй ключі? – розлютилася Таїсія. – Твоя мати знову почне ходити до нас тоді, коли їй заманеться!
– Вона оплачує цю квартиру! Я по-твоєму мав відмовити їй? Тобі не здається, що це вже перебір!
– Ні, не здається! – сказала Таїсія. – Якщо так, то йди заробляй, щоб орендувати на свої гроші!
– Я без освіти, хто мене візьме на нормальну роботу? – посміхнувся Микола і похитав головою. – А працювати за копійки я не буду! Тобі не подобається, що моя мати сюди приходить, то шукай собі роботу!
– Я?! Нащо ти мені тоді потрібен?! Я з таким же успіхом знайду нормального хлопця, який не буде тремтіти, побачивши матері, – вигукнула Таїсія.
– Шукай! – рішуче заявив Микола.
Таїсія в той же ж день зібрала речі й пішла жити в готель. А потім стала орендувати кімнату сама.
Такі чоловіки мамині синочки їй точно не були потрібні.
А Микола ще кілька разів намагався миритися, дзвонив Таїсії, приходив, вибачався.
Та вже одного разу навіть готова була й пробачити його, але було одне «але» – змінювати свої стосунки з матірʼю він не збирався, тож і пішов жити до улюбленої матусі…
