Історії жінок

Поліна зустріла свою однокласницю, яку давно не бачила. Вони трохи побалакали і та їй розповіла, хто заміж вийшов, хто розлучився. Поліна слухала одним вухом. Раптом однокласниця назвала ім’я Віктора. – А що Віктор? – стрепенулась Поліна. – Та кажу тобі – одружився. А вона така собі. Зате її тато дуже багатий! Додому Поліна не памʼятала, як дійшла. А залишившись одна – розплакалась

Поліна не любила згадувати своє заміжжя. Та й заміжня вона була менше року. Просто їй ішов уже двадцять сьомий рік.

Подруги всі вже одружилися. Дехто і дітей має. А Поліна ніяк не могла зустріти свою долю.

Зовні вона дівчина дуже симпатична і фігура непогана. А чоловіки не затримувалися. І тим більше ніхто не кликав її до ЗАГСу…

Мабуть, вони відчували її холодність та відстороненість. А вся справа булв в тому, що Поліна була з дитинства закохана у свого однокласника Віктора. А він не помічав її закоханості. Хоча вони всім класом часто ходили в парк, кіно.

У 9-10 – му класі всі подорослішали. Дедалі більше парочками гуляли. Віктор завжди вибирав найкрасивіших дівчат. Поліна тихо сумувала, але про це нікому не говорила.

Потім вони закінчили школу і їхні шляхи взагалі розійшлися. А Поліна, знайомлячись із хлопцем, завжди подумки порівнювала його з Віктором. Новий знайомий завжди програвав.

Отак і прожила Поліна понад 26 років свого життя…

Мати їй весь час виказувала:

-Так і знала, що з тебе нічого не вийде.
-Що значить, не вийде? Я маю вищу освіту, дипломований спеціаліст, працюю у хорошій компанії.

-Та хіба призначення жінки в роботі? Вона має вдало вийти заміж. А все інше – неважливе.

-Мамо, ось ти після батька вже тричі була одружена. А зараз ти знову одна.

-Так, у моєму житті теж є недоліки. Але зауваж, усі мої проблеми вирішують чоловіки. Окрім твого батька. Він зміг дати мені тільки тебе. Більше нічого не було.

Що є то є. Мати вміла обирати чоловіків. Від кожного чоловіка вона отримала щось матеріальне: квартиру, машину, дачу, ще якісь дрібніші речі.

У сусідньому будинку жив хлопець Андрій, роки на три-чотири старший за Поліну. Після того, як Поліна закінчила школу, він став проявляти до неї інтерес. Але дівчині він не подобався. Віктор закривав весь світ.

А рік тому Андрій все ж таки зробив їй пропозицію. Поліні стало трохи шкода хлопця, але вона все ж таки відмовила йому:

-Ну що за життя без кохання? А я тебе не люблю.

-Виходь за Андрія. Він очей від тебе не відводить. Будеш як сир у маслі кататися, – говорила мати.

Але Поліна думала тільки про Віктора.
Якось Поліна зустріла однокласницю. Вони трохи побалакали і та їй розповіла, хто заміж вийшов, хто розлучився. Поліна слухала одним вухом.

І раптом однокласниця назвала ім’я Віктора.

-А що Віктор? – стрепенулась Поліна.

-Так кажу тобі: одружився з багатою дівчиною. А вона така собі. Не дуже гарна, як на мене. Зате тато її дуже багатий.

Додому Поліна навіть не памʼятала як дійшла. І тільки залишившись одна – розплакалася.

На що вона сподівалася, якщо в дитинстві Віктор не цікавився нею, а в дорослому житті вони не перетиналися. І все ж таки їй було важко, і життя втратило сенс.

А ввечері їй біля під’їзду зустрівся Андрій.

-Поліно, ти чого мене уникаєш?

-Не уникаю, просто так виходить.

-Я так тобі неприємний?

-Ну, що ти вигадуєш? Ти дуже симпатичний.

-Тоді Давай завтра повечеряємо разом?

Поліна подумала:

-А чого мені ще чекати? Віктор для мене втрачений назавжди, – і відповіла Андрію:

-Я не проти.

Отак вони стали зустрічатися.

А через півроку одружилися.

Андрій дуже намагався бути дбайливим чоловіком. А Поліна все частіше думала, що не треба було виходити заміж за нелюба…

Андрій був гарною людиною, а їй було важко у його присутності. Він намагався розтопити лід у їхніх стосунках турботою та увагою, а вона не могла пересилити себе.

Якось Андрій не витримав і сказав їй:

-Поліно, навіщо ти вийшла за мене заміж? Мабуть, приказка: стерпиться – злюбиться, не про нас. Давай розлучимося.

-Давай, – байдуже сказала Поліна.

Вона зібрала речі і пішла до матері. А її п’ятдесятирічна мати знову вийшла заміж.

-Ну, ти, мамо й даєш, – тільки й сказала Поліна.

-А що, – весело відповіла мити. – Це, мабуть, востаннє. Старість на порозі.

-Мені здається, що ти і в сімдесят, і у вісімдесят не постарієш.

Мати вийшла заміж і поїхала з чоловіком жити в село. А Поліна залишилася жити у їхній квартирі.

Минув час. Андрій більше про себе не нагадував.
А Поліна не хотіла ніяких стосунків.

-Втрачаєш молоді роки, – говорили подруги. – Скоро ніхто й не гляне на тебе.

-А я і не хочу, щоб дивилися. Заміжня я вже була. Тепер ніхто не дорікне, що я стара діва.

Непомітно минуло кілька років. Поліні скоро мало бути тридцять п’ять років. Вона виглядала добре, молодо.

Але, як і раніше, не хотіла ніяких стосунків. Чула, що Андрій теж живе один, але їй це було байдуже.

Вона, як і раніше, згадувала Віктора: темне волосся. брови, веселі бешкетні очі, вперте підборіддя. Ні, краще за нього не було…

І раптом… Так буває тільки у казці. Поліна проходила повз якусь установу і з неї вийшов чоловік.

-Віктор! – здивовано скрикнула Поліна.

Чоловік уважно глянув на неї, потім невпевнено запитав:

-Поліна?

Вона радісно кивнула.

-Поліна! Та тебе не впізнати! Прямо красуня і пані!

Поліна перевела дух:

-Дуже рада тебе бачити.

Віктор запропонував:

-Давай десь посидимо.

Він привів Поліну в невелике, але дуже гарне кафе. Поговорили про те, се. Після коротких розпитувань Поліни про її життя, Віктор раптом почав хвалитися своєю кар’єрою, удачею, благополуччям.

-А твоя дружина? – запитала Поліна.

-А що дружина? Та вона без мене ніхто.

-Я чула, що її батько дуже впливовий, – вставила Поліна.

-Цей старий? Та тільки завдяки мені його фірма ще не розвалилася, без мене він уже б разом зі своєю донечкою по світу пішов!
Віктор продовжував про щось говорити. А Поліні раптом стало неприємно бути поруч із ним. У неї наче пелена з очей зійшла. Її герой – зовсім не герой. А самовдоволений егоїст, який найбільше цінує тільки себе.

Вона глянула на його поріділе волосся. І найголовніше бігаючий погляд. Немов хотів щось приховати.

Віктор натякнув на ще одну зустріч, але Поліна рішуче відмовила йому.

Вони розпрощалися і розійшлися у різні боки.

Поліна йшла вулицею і відчувала якусь легкість у всьому тілі.

Раптом вона згадала Андрія. Як він дбав про неї, як був уважний і чуйний. А вона? Та вона не краща за цього Віктора! Вигадала собі ідеал, а справжню людину поруч не помітила.

І вона зрозуміла, що сумує за Андрієм.

Вона набрала його номер і тихо сказала:

-Привіт.

-Це ти, Поліна? Невже ти? – радісно вигукнув Андрій. – Я так чекав твого дзвінка, хоч і не сподівався…

-Андрію, я така винна перед тобою. Давай почнемо все спочатку?

Вам також має сподобатись...

Ліда йшла зі своєю собачкою на зупинку автобуса. Жінка якраз вийшла на пенсію. Вона вирішила щодня гуляти зі своєю улюбленицею на свіжому повітрі. Жила Ліда недалеко від лісу, майже на краю невеликого містечка. Вона сідала в автобус і через три хвилини вже виходила на кінцевій. Вуличка була майже селом. Приватні будинки, кінець асфальту, садки з квітами й лавки біля хвірток. Краса! Якраз біля самої зупинки стояла стара маленька хатина. Зелена фарба вже лущилася, садок весь заріс травою, на вікнах біліли фіранки… Ліда придивилася до вікна й помітила дещо дивне

Валентина заслабла. Вони мусила їхати в місто лягати в лікарню. Невдовзі Валентину виписали. З лікарні її забирала донька Настя. На запитання матері про справи, вона відповіла неохоче: – Погані, мамо, наші справи… На наступний день після повернення Валентина взялася до справи – прибрала в будинку, побілила, попрала все, вимила підлогу, очистила від снігу доріжки в дворі. Так кілька днів невтомно працювала вона, не звертаючи уваги на слабість. Потім пішла до сусідського хлопця і розмістила дещо в інтернеті. А через кілька днів, рано-вранці, до будинку Валентини під’їхав темно-сірий, забризканий брудом джип

Юля завжди прокидалася раніше і йшла готувати чоловікові бутерброди. Вона накладала їжу в контейнери, мила фрукти, щоб її Миколка міг смачно пообідати. Та він ніби не помічав її старань. – Так більше не можна, – вирішила якось Юля. – Микольцю, нам треба поговорити! – сказала вона чоловікові. Микола навіть не глянув на дружину і сказав: – Зараз футбол тільки подивлюся. – Все, як завжди, – подумала Юля і вирішила діяти

Олег поїхав до батьків Наталки в село, знайомитися. Батьки стіл накрили, сусідів покликали. Прямо оглядини! – Ну що діти, коли весілля, – раптом спитав батько. Олег не знав, що відповісти. Він і не збирався одружуватися на Наталі, але відповів: – Ми ще збираємо гроші на весілля! Це ж не дешеве задоволення! Всі за столом зраділи, а Олег і не здогадувався, що він наробив