Історії жінок

Поліна зустріла свою однокласницю, яку давно не бачила. Вони трохи побалакали і та їй розповіла, хто заміж вийшов, хто розлучився. Поліна слухала одним вухом. Раптом однокласниця назвала ім’я Віктора. – А що Віктор? – стрепенулась Поліна. – Та кажу тобі – одружився. А вона така собі. Зате її тато дуже багатий! Додому Поліна не памʼятала, як дійшла. А залишившись одна – розплакалась

Поліна не любила згадувати своє заміжжя. Та й заміжня вона була менше року. Просто їй ішов уже двадцять сьомий рік.

Подруги всі вже одружилися. Дехто і дітей має. А Поліна ніяк не могла зустріти свою долю.

Зовні вона дівчина дуже симпатична і фігура непогана. А чоловіки не затримувалися. І тим більше ніхто не кликав її до ЗАГСу…

Мабуть, вони відчували її холодність та відстороненість. А вся справа булв в тому, що Поліна була з дитинства закохана у свого однокласника Віктора. А він не помічав її закоханості. Хоча вони всім класом часто ходили в парк, кіно.

У 9-10 – му класі всі подорослішали. Дедалі більше парочками гуляли. Віктор завжди вибирав найкрасивіших дівчат. Поліна тихо сумувала, але про це нікому не говорила.

Потім вони закінчили школу і їхні шляхи взагалі розійшлися. А Поліна, знайомлячись із хлопцем, завжди подумки порівнювала його з Віктором. Новий знайомий завжди програвав.

Отак і прожила Поліна понад 26 років свого життя…

Мати їй весь час виказувала:

-Так і знала, що з тебе нічого не вийде.
-Що значить, не вийде? Я маю вищу освіту, дипломований спеціаліст, працюю у хорошій компанії.

-Та хіба призначення жінки в роботі? Вона має вдало вийти заміж. А все інше – неважливе.

-Мамо, ось ти після батька вже тричі була одружена. А зараз ти знову одна.

-Так, у моєму житті теж є недоліки. Але зауваж, усі мої проблеми вирішують чоловіки. Окрім твого батька. Він зміг дати мені тільки тебе. Більше нічого не було.

Що є то є. Мати вміла обирати чоловіків. Від кожного чоловіка вона отримала щось матеріальне: квартиру, машину, дачу, ще якісь дрібніші речі.

У сусідньому будинку жив хлопець Андрій, роки на три-чотири старший за Поліну. Після того, як Поліна закінчила школу, він став проявляти до неї інтерес. Але дівчині він не подобався. Віктор закривав весь світ.

А рік тому Андрій все ж таки зробив їй пропозицію. Поліні стало трохи шкода хлопця, але вона все ж таки відмовила йому:

-Ну що за життя без кохання? А я тебе не люблю.

-Виходь за Андрія. Він очей від тебе не відводить. Будеш як сир у маслі кататися, – говорила мати.

Але Поліна думала тільки про Віктора.
Якось Поліна зустріла однокласницю. Вони трохи побалакали і та їй розповіла, хто заміж вийшов, хто розлучився. Поліна слухала одним вухом.

І раптом однокласниця назвала ім’я Віктора.

-А що Віктор? – стрепенулась Поліна.

-Так кажу тобі: одружився з багатою дівчиною. А вона така собі. Не дуже гарна, як на мене. Зате тато її дуже багатий.

Додому Поліна навіть не памʼятала як дійшла. І тільки залишившись одна – розплакалася.

На що вона сподівалася, якщо в дитинстві Віктор не цікавився нею, а в дорослому житті вони не перетиналися. І все ж таки їй було важко, і життя втратило сенс.

А ввечері їй біля під’їзду зустрівся Андрій.

-Поліно, ти чого мене уникаєш?

-Не уникаю, просто так виходить.

-Я так тобі неприємний?

-Ну, що ти вигадуєш? Ти дуже симпатичний.

-Тоді Давай завтра повечеряємо разом?

Поліна подумала:

-А чого мені ще чекати? Віктор для мене втрачений назавжди, – і відповіла Андрію:

-Я не проти.

Отак вони стали зустрічатися.

А через півроку одружилися.

Андрій дуже намагався бути дбайливим чоловіком. А Поліна все частіше думала, що не треба було виходити заміж за нелюба…

Андрій був гарною людиною, а їй було важко у його присутності. Він намагався розтопити лід у їхніх стосунках турботою та увагою, а вона не могла пересилити себе.

Якось Андрій не витримав і сказав їй:

-Поліно, навіщо ти вийшла за мене заміж? Мабуть, приказка: стерпиться – злюбиться, не про нас. Давай розлучимося.

-Давай, – байдуже сказала Поліна.

Вона зібрала речі і пішла до матері. А її п’ятдесятирічна мати знову вийшла заміж.

-Ну, ти, мамо й даєш, – тільки й сказала Поліна.

-А що, – весело відповіла мити. – Це, мабуть, востаннє. Старість на порозі.

-Мені здається, що ти і в сімдесят, і у вісімдесят не постарієш.

Мати вийшла заміж і поїхала з чоловіком жити в село. А Поліна залишилася жити у їхній квартирі.

Минув час. Андрій більше про себе не нагадував.
А Поліна не хотіла ніяких стосунків.

-Втрачаєш молоді роки, – говорили подруги. – Скоро ніхто й не гляне на тебе.

-А я і не хочу, щоб дивилися. Заміжня я вже була. Тепер ніхто не дорікне, що я стара діва.

Непомітно минуло кілька років. Поліні скоро мало бути тридцять п’ять років. Вона виглядала добре, молодо.

Але, як і раніше, не хотіла ніяких стосунків. Чула, що Андрій теж живе один, але їй це було байдуже.

Вона, як і раніше, згадувала Віктора: темне волосся. брови, веселі бешкетні очі, вперте підборіддя. Ні, краще за нього не було…

І раптом… Так буває тільки у казці. Поліна проходила повз якусь установу і з неї вийшов чоловік.

-Віктор! – здивовано скрикнула Поліна.

Чоловік уважно глянув на неї, потім невпевнено запитав:

-Поліна?

Вона радісно кивнула.

-Поліна! Та тебе не впізнати! Прямо красуня і пані!

Поліна перевела дух:

-Дуже рада тебе бачити.

Віктор запропонував:

-Давай десь посидимо.

Він привів Поліну в невелике, але дуже гарне кафе. Поговорили про те, се. Після коротких розпитувань Поліни про її життя, Віктор раптом почав хвалитися своєю кар’єрою, удачею, благополуччям.

-А твоя дружина? – запитала Поліна.

-А що дружина? Та вона без мене ніхто.

-Я чула, що її батько дуже впливовий, – вставила Поліна.

-Цей старий? Та тільки завдяки мені його фірма ще не розвалилася, без мене він уже б разом зі своєю донечкою по світу пішов!
Віктор продовжував про щось говорити. А Поліні раптом стало неприємно бути поруч із ним. У неї наче пелена з очей зійшла. Її герой – зовсім не герой. А самовдоволений егоїст, який найбільше цінує тільки себе.

Вона глянула на його поріділе волосся. І найголовніше бігаючий погляд. Немов хотів щось приховати.

Віктор натякнув на ще одну зустріч, але Поліна рішуче відмовила йому.

Вони розпрощалися і розійшлися у різні боки.

Поліна йшла вулицею і відчувала якусь легкість у всьому тілі.

Раптом вона згадала Андрія. Як він дбав про неї, як був уважний і чуйний. А вона? Та вона не краща за цього Віктора! Вигадала собі ідеал, а справжню людину поруч не помітила.

І вона зрозуміла, що сумує за Андрієм.

Вона набрала його номер і тихо сказала:

-Привіт.

-Це ти, Поліна? Невже ти? – радісно вигукнув Андрій. – Я так чекав твого дзвінка, хоч і не сподівався…

-Андрію, я така винна перед тобою. Давай почнемо все спочатку?

Вам також має сподобатись...

Лариса поїхала знайомитися з батьками свого коханого Ігоря. Батьки прийняли її прекрасно. Його мама сказала, як і думала дівчина, що вони давно про неї знають та схвалюють вибір сина. У середу закохані подали заяву, а в п’ятницю в Лариси був день народження. Вона вирішила пригостити колежанок на роботі. В обід Лариса накрила стіл. Подруга Ліза подарувала кухонний набір – фартух із рукавичкою, як майбутній господині. А ось колежанка Альбіна дала їй якусь оксамитову коробочку. – Вітаю з днем ​​народження, – сказала вона. – Будь щаслива. Лариса відкрила коробочку й ахнула від несподіванки

У Раїси Федорівни не стало сина. – Матусю, давай я поїсти принесу, – сказала їй дочка Тетяна і принесла тарілку супу. Раїса Федорівна глянула на суп. Він був жирний. Раптом вона згадала обіди її нелюбої невістки Лариси. Легкі бульйончики. Смачні котлетки на пару. Салати зі свіжих овочів. А тут навіть їсти не хотілося… – Чаю хочу, – тихо сказала вона. – Мамо, давай ми до тебе поки переїдемо з сестрою, – сказала Тетяна. – Ні. Хочу побути сама, – сухо відповіла жінка… А наступного дня вона подзвонила дочкам. Ті приїхали й застигли від побаченого

Олена поїхала за кордон, а повернулася через пів року. Жінка одразу подзвонила своїй подрузі Ніні. – Ніно, привіт! – радісно сказала вона. – Я повернулася. – Ой, як добре! – зраділа Ніна. – Приходь в гості, – запросила Олена. – Я привезла тобі подарунків. – Добре, зараз буду! – сказала Ніна… Невдовзі пролунав дзвінок у двері. Олена відкрила двері. – Ти чудово виглядаєш! – сказала вона Ніні. – А як у тебе з твоїм Ігорем? Ніна раптом насупилася. – З Ігорем? – перепитала вона. – Та ніяк. – Не зрозуміла?! – ахнула Олена. – Він знову пішов?! – Сталося дещо інше, – відповіла Ніна. Олена не знала, що й думати

Марія щойно вийшла на пенсію і вирішила поїхати з подругою на дачу. Дача в Ольги була давно, але Марія там ніколи не була. Вона дуже здивувалась, коли вони підійшли до гарного будиночка з верандою. Раптом її гукнув чоловічий голос: – Привіт сусідко! Щось я вас раніше тут не бачив! Мене звати Юрій! Такого знайомства, тут на дачі, Марія точно не очікувала