Таня глянула у вікно й усміхнулася – вулицею до її під’їзду йшов Петро. Дивно, навіть не подзвонив їй, не попередив, що прийде. Терміново треба підфарбувати вії і розчесатися. Таня забігала по кімнаті, поспіхом приводячи себе в порядок.
Минуло п’ять хвилин, Петро давно вже мав прийти, незрозуміло. Та й до домофону не дзвонив, мабуть його хтось пропустив. Може, в ліфті застряг? Таня вибігла в під’їзд і прислухалася до звуку ліфта, який мовчав. Таня натиснула кнопку, кабіна приїхала порожня. Зателефонувала – телефон Петра був відключений. Дивно все! Може, Таня помилилася? Та ні, це безумовно був Петро у його улюбленому джинсовому костюмі.
Таня познайомилася з Петром місяць тому саме у кабіні цього ліфта. Петро їхав з верхніх поверхів униз, і Таня натиснула кнопку на своєму шостому поверсі. Петро їй усміхнувся, а вона збентежилася – такий гарний чоловік і звернув на неї увагу.
– Дівчино, вам чоловік не потрібен? – Запитав він у Тані грайливо.
– Чоловік? – Таню здивувало це нахабне запитання.
– Так, чоловік на годину. Ну, може, у вас розетка зламалася, або кран потрібно полагодити. У мене тут була робота у ваших сусідів, є час, можу зробити.
– А чому ви вважаєте, що я не маю чоловіка?
– На ваші чарівні пальчики звернув увагу, обручки немає. Я ще й здивувався, як така красуня ще незаміжня?
– Я була одружена, – обманула Таня. – Але зараз чоловіка в мене справді немає, розлучилися.
Вийшли надвір, Петро дав візитку про всяк випадок. Через день Таня викликала «чоловіка на годину», кран їй справді час вже було замінити. Тані вже під тридцять, а серйозних романів не було. Мама, з якою вона раніше жила, була щасливіша – нещодавно втретє вийшла заміж і поїхала з чоловіком, залишивши дочці стару квартиру з поламаною сантехнікою. Мама красуня, вона нарозхват у чоловіків, а у Тані зовнішність у тата, є деякі комплекси.
– Важко вдома без чоловіка, – сказав Петро, орудуючи гайковим ключем. – Ніхто не допоможе у скрутну хвилину, хоча б навіть із сантехнікою.
Таня подивилася на його руки – міцні, сильні, і безіменний палець без обручки.
– Я з мамою живу, – продовжив він. – Вона в мене теж незаміжня, але в неї син із золотими руками, все в домі полагоджено. А у вас діти є?
– Ні, – зніяковіла Таня. – Не вийшло у першому шлюбі.
Ось так і почався роман – з чашки чаю, келиха ігристого, першого ліжка. Таня пропонувала Петру перебратися від мами до неї, але він відповів:
– Рано ще, щоб жити разом, погодься? Характерами треба притертися, дізнатися одне одного трохи більше. Та й мама у мене часто нездужає. Зайнятий я часто.
У дні зустрічей Таня бігла з роботи додому, щоби встигнути в магазин і накрити стіл. Вони сиділи за столом, потім перебиралася до спальні, а після цього Петро збирався додому, посилаючись на зайнятість та нездужу маму. Навіть дзвонити він Тані не дозволяв, казав, що сам дзвонитиме.
– Якийсь ти справді виходить у мене чоловік на годину, – ображалася Таня.
– Життя таке, – зітхав Петро, одягаючись. – Скоро у нас все буде добре, і ми одружимося.
Ось і зараз Таня металася сходовим майданчиком, не розуміючи – куди подівся її коханий. Трохи згодом вона не відходила від вікна, сподіваючись побачити Петра. І ось він вийшов із під’їзду і вирушив у сусіднє подвір’я – там він зазвичай ставить машину, де є хоч якесь місце для стоянки. Але йшов він не один – під ручку його тримала сусідка Юля з дев’ятого поверху, красива жінка років тридцяти з хвостиком. Таня з нею особливо не спілкувалася, але знала – вона розлучена жінка та виховує десятирічну дочку. Ось негідниця – невже вона стала на шляху у Тані? Ну ще подивимося – хто кого, Таня їй очі розплющить.
Телефон Петра так і не відповів. Увечері Таня вирушила до сусідки.
– Юля можна до вас? Потрібно б переговорити.
Юля пропустила гостю, запросила на кухню.
– Я не розумію, – почала Таня. – Невже у вас, у такої гарної дами, зовсім погано в особистому житті, що ви перехоплюєте чужих чоловіків? Петро – мій коханий, я з ним зустрічаюся вже місяць, але сьогодні він чомусь йшов під ручку з вами, чи ви не могли б мені це якось пояснити?
Юля спочатку не розуміла – про що йдеться, але потім чомусь голосно розсміялася.
– Ну, Петро, ну дає! І як він усе це встигає – і гроші заробляти на сім’ю, і коханками обзаводитися? Ой не можу, смішно! Може, у нього ще якийсь лівий дохід є?
Юля сміялася так, ніби їй розповіли якийсь дуже смішний анекдот, а Таня здивовано дивилася на неї.
– Ось справді – чоловік на годину для всіх потроху, – сказала Юля. – Ой, бідні ми жінки самотні! Які ж ми не розумні! Це мені до вас треба претензії пред’являти, але я не буду. Я вже з цим Петром чотири місяці зустрічаюся. Ну як «зустрічаюся» – для душі, щоб нудно не було. Він мені іноді подарунки купує, у кіно чи кафе звозить. Нічого особливого я до нього не відчуваю, він мені потрібний для розваги. Поки безриб’я, то й рак зійде.
– А що – у нього багато жінок, якщо ви кажете, що він по коханках хитається?
– Достатньо! Він мені сам розповідав, що в нього один телефон для дружини, а другий для його пасій, і він його часто відключає, у машині ховає.
– Для якої дружини? Він же з мамою живе і обручки у нього немає.
– А що, обручка – це показник? Ха-ха-ха, ви навіть не знали, що він одружений? Довго ж він вас за носа водив. Ну я його відразу розкусила, мене не проведеш.
– І ви погодились бути його коханкою? Не образливо? Совість не дістає?
– А чому вона повинна мене діставати? Він що – гуляти б перестав, якби я йому відмовила? Нехай дружина за ним ретельніше стежить, це її чоловік, а для нас він лише на годину.
Юля весь час сміялася, а Тані було зовсім не до сміху. Так, за місяць вона встигла закохатися в Петра, але добре, що їхній роман тривав не так довго. Було ще прикро – Таня для Петра готувала стіл, витрачаючи на продукти свої гроші, а Петро для Юлі витрачався сам, купуючи їй подарунки та вигулюючи її по кав’ярнях та кіно. Звісно ж – у чорний список цього Петра. З того часу Таня іноді помічала Петра, що крокував у під’їзд, і бувало, що навіть з квітами, він явно поспішав до Юлі. Не потрібен Тані більше такий чоловік на годину, нехай Юля користується, якщо їй так підходить.
