Життєві історії

Таня постукала у двері своєї сусідки. – Юля можна до вас? Потрібно переговорити, – сказала вона, коли Юля відкрила двері. – Проходь. Щось сталося? – запросила Таню Юля. – А це я у тебе хочу запитати! Невже у тебе, зовсім погано з чоловіками, що ти відводиш чужих? – раптом сказала Тетяна. – Ти про що? – здивувалася Юля. – Не прикидайся! Я бачила, тебе з моїм Петром! – вигукнула жінка. Юля спочатку не розуміла про що йдеться, але потім голосно розсміялася. – То ти нічого не знаєш?! – сказала Юля і ще дужче розсміялася. Тетяна здивовано дивилася на сусідку, нічого не розуміючи

Таня глянула у вікно й усміхнулася – вулицею до її під’їзду йшов Петро. Дивно, навіть не подзвонив їй, не попередив, що прийде. Терміново треба підфарбувати вії і розчесатися. Таня забігала по кімнаті, поспіхом приводячи себе в порядок.

Минуло п’ять хвилин, Петро давно вже мав прийти, незрозуміло. Та й до домофону не дзвонив, мабуть його хтось пропустив. Може, в ліфті застряг? Таня вибігла в під’їзд і прислухалася до звуку ліфта, який мовчав. Таня натиснула кнопку, кабіна приїхала порожня. Зателефонувала – телефон Петра був відключений. Дивно все! Може, Таня помилилася? Та ні, це безумовно був Петро у його улюбленому джинсовому костюмі.

Таня познайомилася з Петром місяць тому саме у кабіні цього ліфта. Петро їхав з верхніх поверхів униз, і Таня натиснула кнопку на своєму шостому поверсі. Петро їй усміхнувся, а вона збентежилася – такий гарний чоловік і звернув на неї увагу.

– Дівчино, вам чоловік не потрібен? – Запитав він у Тані грайливо.

– Чоловік? – Таню здивувало це нахабне запитання.

– Так, чоловік на годину. Ну, може, у вас розетка зламалася, або кран потрібно полагодити. У мене тут була робота у ваших сусідів, є час, можу зробити.

– А чому ви вважаєте, що я не маю чоловіка?

– На ваші чарівні пальчики звернув увагу, обручки немає. Я ще й здивувався, як така красуня ще незаміжня?

– Я була одружена, – обманула Таня. – Але зараз чоловіка в мене справді немає, розлучилися.

Вийшли надвір, Петро дав візитку про всяк випадок. Через день Таня викликала «чоловіка на годину», кран їй справді час вже було замінити. Тані вже під тридцять, а серйозних романів не було. Мама, з якою вона раніше жила, була щасливіша – нещодавно втретє вийшла заміж і поїхала з чоловіком, залишивши дочці стару квартиру з поламаною сантехнікою. Мама красуня, вона нарозхват у чоловіків, а у Тані зовнішність у тата, є деякі комплекси.

– Важко вдома без чоловіка, – сказав Петро, орудуючи гайковим ключем. – Ніхто не допоможе у скрутну хвилину, хоча б навіть із сантехнікою.

Таня подивилася на його руки – міцні, сильні, і безіменний палець без обручки.

– Я з мамою живу, – продовжив він. – Вона в мене теж незаміжня, але в неї син із золотими руками, все в домі полагоджено. А у вас діти є?

– Ні, – зніяковіла Таня. – Не вийшло у першому шлюбі.

Ось так і почався роман – з чашки чаю, келиха ігристого, першого ліжка. Таня пропонувала Петру перебратися від мами до неї, але він відповів:

– Рано ще, щоб жити разом, погодься? Характерами треба притертися, дізнатися одне одного трохи більше. Та й мама у мене часто нездужає. Зайнятий я часто.

У дні зустрічей Таня бігла з роботи додому, щоби встигнути в магазин і накрити стіл. Вони сиділи за столом, потім перебиралася до спальні, а після цього Петро збирався додому, посилаючись на зайнятість та нездужу маму. Навіть дзвонити він Тані не дозволяв, казав, що сам дзвонитиме.

– Якийсь ти справді виходить у мене чоловік на годину, – ображалася Таня.

– Життя таке, – зітхав Петро, одягаючись. – Скоро у нас все буде добре, і ми одружимося.

Ось і зараз Таня металася сходовим майданчиком, не розуміючи – куди подівся її коханий. Трохи згодом вона не відходила від вікна, сподіваючись побачити Петра. І ось він вийшов із під’їзду і вирушив у сусіднє подвір’я – там він зазвичай ставить машину, де є хоч якесь місце для стоянки. Але йшов він не один – під ручку його тримала сусідка Юля з дев’ятого поверху, красива жінка років тридцяти з хвостиком. Таня з нею особливо не спілкувалася, але знала – вона розлучена жінка та виховує десятирічну дочку. Ось негідниця – невже вона стала на шляху у Тані? Ну ще подивимося – хто кого, Таня їй очі розплющить.

Телефон Петра так і не відповів. Увечері Таня вирушила до сусідки.

– Юля можна до вас? Потрібно б переговорити.

Юля пропустила гостю, запросила на кухню.

– Я не розумію, – почала Таня. – Невже у вас, у такої гарної дами, зовсім погано в особистому житті, що ви перехоплюєте чужих чоловіків? Петро – мій коханий, я з ним зустрічаюся вже місяць, але сьогодні він чомусь йшов під ручку з вами, чи ви не могли б мені це якось пояснити?

Юля спочатку не розуміла – про що йдеться, але потім чомусь голосно розсміялася.

– Ну, Петро, ну дає! І як він усе це встигає – і гроші заробляти на сім’ю, і коханками обзаводитися? Ой не можу, смішно! Може, у нього ще якийсь лівий дохід є?

Юля сміялася так, ніби їй розповіли якийсь дуже смішний анекдот, а Таня здивовано дивилася на неї.

– Ось справді – чоловік на годину для всіх потроху, – сказала Юля. – Ой, бідні ми жінки самотні! Які ж ми не розумні! Це мені до вас треба претензії пред’являти, але я не буду. Я вже з цим Петром чотири місяці зустрічаюся. Ну як «зустрічаюся» – для душі, щоб нудно не було. Він мені іноді подарунки купує, у кіно чи кафе звозить. Нічого особливого я до нього не відчуваю, він мені потрібний для розваги. Поки безриб’я, то й рак зійде.

– А що – у нього багато жінок, якщо ви кажете, що він по коханках хитається?

– Достатньо! Він мені сам розповідав, що в нього один телефон для дружини, а другий для його пасій, і він його часто відключає, у машині ховає.

– Для якої дружини? Він же з мамою живе і обручки у нього немає.

– А що, обручка – це показник? Ха-ха-ха, ви навіть не знали, що він одружений? Довго ж він вас за носа водив. Ну я його відразу розкусила, мене не проведеш.

– І ви погодились бути його коханкою? Не образливо? Совість не дістає?

– А чому вона повинна мене діставати? Він що – гуляти б перестав, якби я йому відмовила? Нехай дружина за ним ретельніше стежить, це її чоловік, а для нас він лише на годину.

Юля весь час сміялася, а Тані було зовсім не до сміху. Так, за місяць вона встигла закохатися в Петра, але добре, що їхній роман тривав не так довго. Було ще прикро – Таня для Петра готувала стіл, витрачаючи на продукти свої гроші, а Петро для Юлі витрачався сам, купуючи їй подарунки та вигулюючи її по кав’ярнях та кіно. Звісно ж – у чорний список цього Петра. З того часу Таня іноді помічала Петра, що крокував у під’їзд, і бувало, що навіть з квітами, він явно поспішав до Юлі. Не потрібен Тані більше такий чоловік на годину, нехай Юля користується, якщо їй так підходить.

Вам також має сподобатись...

Ганна приїхала провідати свою знайому тітку Віру. Жінка привезла їй гостинці – млинці та фрукти. Поспілкувавшись на лавці, тітка Віра зазбиралася додому. – Гаразд, тітко Віро, я ще провідаю вас, ви головне будьте здорові, – сказала їй Ганна. – Твої б слова, та Богові у вуха, – лагідно сказала старенька. – Я чекатиму на тебе Ганнусю! Дякую, що не забуваєш! Коли Ганна йшла на вихід, її увагу раптом привернув якийсь дідок, що сидів на лавці під деревом. – Як ви тут опинилися?! – Ганна здивовано дивилася на діда нічого не розуміючи

Миколайович уже тиждень не виходив із дому. Сусіди занепокоїлися. Чоловіка вже давно ніхто не бачив, та й на телефон він не відповідав. Всі дзвонили знову і знову, але безрезультатно. Першим схаменувся старший син. Він відпросився з роботи й приїхав у село. Батько лежав на дивані, дивлячись на стелю, і про щось зосереджено думав. – Тату, ти що задумався?! – з порога сказав син. – Ти чому на дзвінки не відповідаєш?! – Василь Петрович зник… – раптом заявив Миколайович. – Який ще Василь Петрович? – син здивовано дивився на батька, не розуміючи, що відбувається

Юля сиділа на кухні й пила каву. До неї зайшла донька Світлана. – Мамо, мені треба з тобою поговорити, – сказала вона. – Що трапилося? – запитала Юля. – Мамо, а ти знаєш, що тато й тітка Оля постійно спілкуються? – раптом сказала Світлана. – Так, а що? – здивувалася Юля. – Ти ж разом із її донькою Мариною ходиш на танці й гуляти. Тато тебе супроводжує, а вона супроводжує твою подругу. – Мамо, скажи йому, що я маю плани! Марина не моя найкраща подруга! Ходити до них додому я не хочу. Юля так і застигла від почутого

Володимир одружився з Яною. Молоді готувався провести медовий місяць біля моря. Володимир купив квитки і вони почали вже збирати валізи. Раптом пролунав дзвінок у двері. Володимир пішов у коридор відкривати. На порозі стояла жінка з дитиною. Володимир спочатку не впізнав її. Точніше, не одразу зрозумів, що це була Віка – його колишня кохана. Якесь біле обличчя, схудла… Так, це була Віка! Вона тримала за руку якусь маленьку дівчинку… – Доброго дня, – через силу посміхнулася Віка. – А ось і ми… Володимир оторопів. Він не розумів, що відбувається