Таня займалася домашніми справами на кухні.
— Леонід, вечерятимеш? — гукнула вона, почувши, як гримнули двері. Чоловік повернувся з роботи.
– Буду! — озвався той. Він зайшов і критично оглянув дружину. Вона була в домашньому халаті, у капцях, з незрозумілою штукою на голові, яка називається крабиком.
“Так, не модель”, – подумав Леонід. — «А раніше — халатик коротенький, мережива, кучерики, вії. Правильно хлопці на роботі кажуть – дружини після одруження розслабляються».
Леонід працював кур’єром. Документи, посилки, листи розвозив своєю машиною. І куди не приїде, скрізь жінки гарні, ошатні, при макіяжі та зачісках. Дружина програвала їм у всьому. Хіба що готувала добре. Особливо рибні котлетки.
А Таня працювала в офісі секретарем. Йшла на роботу пізніше за чоловіка, приходила з роботи раніше. Він і не бачив, яка вона вдень: анітрохи не гірша за тих жінок, з якими йому доводилося зустрічатися за родом діяльності. Секретар – майже обличчя компанії. От і доводилося їй вбрання міняти, укладку вранці робити і бігати поверхами на високих підборах. Але чоловік усе це пропускав.
Приходячи додому, вона із задоволенням змивала всю косметику, прибирала волосся та залазила у свій затишний халат та капці. Такою її бачив чоловік останні кілька років.
— Таня, як гадаєш, усі чоловіки зраджують своїм дружинам? — спитала якось її подруга, Світлана, що заглянула на посиденьки із пляшкою напівсухого.
— Чому ти спитала? – насторожилася Таня. Вона до цього не задавалася таким питанням. П’ятнадцять років шлюбу, двоє дітей не сприяли подібним думкам.
— Статистику побачила в Інтернеті. 70% чоловіків зраджують своїм дружинам! Жах, правда? Цікаво, Леонід тобі зраджує? – хихикнула Світлана.
– Світлана, ну тебе! — образилася Таня. — Він після роботи одразу додому! Не затримується ніколи, ночує вдома. Вихідні з хлопчиками проводить. Коли йому зраджувати? Та й навіщо? І в особистому житті у нас із ним все гаразд, якщо ти розумієш, про що я?!
— Ну гаразд тобі, чого з’їлася? Адже просто він у тебе на машині працює. До одного місця не прив’язаний, вештається скрізь. Жодного контролю! — подруга знизала плечима.
– Світлана, ми посваримося! Ось навіщо ти мені це зараз наговорила? — Таня сердилась і ніяк не могла зрозуміти, для чого та вивалила на неї цю інформацію. — Ти щось знаєш? Тоді кажи!
— Заспокойся, нічого такого не знаю, просто цікаво. У мене вже стільки знайомих сімей розпалося через зради… Зраджували навіть ті чоловіки, на яких ніколи не подумаєш. Як кажуть, у тихому вирі, — Світлана задумливо дивилася у вікно.
Після цієї розмови Таня не знаходила собі місця: «Ну Світлана! З такими подругами і ворогів не треба!
Жінка мимоволі почала придивлятися до чоловіка, але нічого незвичайного не помітила. Все як завжди. Хіба що близькість у них стала набагато рідше, але Таня списувала це на втому.
— Ти не уявляєш, які негідники їздять за кермом по нашому місту! – скаржився їй Леонід. — У мене іноді волосся на голові рухається. Весь день у стресі. Вдома тільки можу видихнути, але сил уже ніяких не залишається.
Таня співчувала йому, намагалася хоч якось допомогти розслабитися. Вона робила йому масаж, після якого він неодмінно засинав аж до ранку.
Якось, поспішаючи, Леонід забув удома свій робочий записник. Ніколи раніше не приносив його додому, а тут прихопив разом із документами, які треба було розвести за адресатами.
Тетяна помітила його на тумбочці у коридорі і хотіла вже зателефонувати чоловікові, але, погортавши, задумалася. Вона побачила цікавий графік. У той самий день тижня в нього доставка, і двічі на тиждень — заправка. Коли Таня дзвонила йому в ці дні, телефон абонента завжди був поза мережею. Невиразні підозри закралися в її думки. Невже все-таки він їй зраджує? А як же п’ятнадцять років? А діти?
Вона вирішила докопатися до правди, поки черв’ячок сумніву не виріс до величезних розмірів.
Дочекавшись ночі, коли чоловік засне, вона тихенько взяла його телефон. Звичайний, кнопковий, легко розблокувався. Жодних підозрілих смс, та й взагалі, жодних повідомлень, навіть від неї. А Таня точно знала, що частенько дзвонила чи писала йому туди.
– Чистить, значить! – пробурмотіла вона.
Пробігшись по контактах, вона побачила «доставку» та «заправку». Швидко переписавши номери, вона вимкнула телефон чоловіка і поклала туди, звідки взяла.
Таня сама не знала, чому саме ці контакти викликали в неї сумнів та підозру. На душі було хвилююче. Вона не була готова дізнатися про зраду Леоніда, хоч і не перший день жила на світі.
Вранці, відправивши чоловіка на роботу, а молодшого сина до школи, Таня вирішила поговорити зі старшим.
— Іване, якщо я знаю номер телефону, то я можу дізнатися, кому він належить? — підсіла вона до сина за сніданком.
— Звісно, можеш, — засміявся той, — подзвони та дізнаєшся!
— Дуже смішно, — образилась Таня. — А якщо я не хочу розмовляти, а просто хочу дізнатися, чиї номери?
– Мамо, тобі навіщо? — підозріло глянув на матір сина.
– Треба! – Вона не хотіла втягувати у ці розслідування Івана.
— Якщо людина є в месенджері, то можна. Вибираєш новий чат, вводиш номер та вуаля! Все видно.
– Дякую, синку! — Таня погладила його по волоссю і теж зазбиралася на роботу.
Їй вже не терпілося перевірити ці два контакти. На її щастя чи нещастя, обидва контакти були зареєстровані в цьому самому месенджері.
З однієї фотографії на неї дивилася доросла солідна пані, позначена як «доставка».
«Заправкою» була молода гарненька дівчина на тлі автозаправки, що сиділа на капоті автомобіля. Придивившись, Таня впізнала автомобіль чоловіка. На кузові було наклеєно напис: «Кур’єрська доставка по місту».
“Може, “доставка” – це і правда, доставка?” – Засумнівалася Тетяна. — «Дама ділова, заможна, одразу видно. Навіщо їй такий, як Леонід. Що з нього взяти?Кур’єр. Хоч і заробляє непогано. Та й гроші всі в хату несе. А ось ця молода вертихвістка цілком годиться на роль коханки, що вже прилаштувалася до машини».
У Тані навіть голова стала важка, від усіх цих переживань і від того, як вона представила Леоніда з цією дівчиною.
Що ж робити? — Тетяна думала, розуміючи, що спокійно жити вона не зможе. — «Треба вивести Леоніда на чисту воду і потім вирішувати. Інакше я просто не заспокоюся!»
Все вирішив випадок. Леонід занедужав. Нічого серйозного, звичайна сезонна недуга. Само собою, ні про яку роботу не йшлося.
Таня взяла на роботі день, щоб доглянути за чоловіком. Напоївши його бульйоном і чаєм з малиною, вона сказала йому спати. Він з радістю виконав вказівку та засопів.
Він спав міцно і не почув, як задзвонив його телефон. Натомість почула Таня. Дзвонила «доставка». Сьогодні був за графіком її день. Тремтячою рукою Таня прийняла виклик і притиснула телефон до вуха.
– Алло, Леоніде! — не чекаючи відповіді співрозмовника, сердито заговорила вона. — Тільки тому, що ти вперше за рік проігнорував свої зобов’язання і не попередив мене, я прощаю тебе. Але не забувай, я непогано оплачую твої послуги.
Зрештою чоловіків у місті багато, і я з легкістю можу тебе замінити! Мені моє здоров’я важливіше.
І вона кинула слухавку. А Таня так і сиділа з телефоном біля вуха і не вірила, що зараз почула.
«Що означає — їй здоров’я важливіше? І до чого тут Леонід?» — лунало в голові. — «Вона може замінити його іншим чоловіком… навіщо? І за що вона йому платить?
Осяяння зійшло на неї миттєво, і Таня, охнувши, прикрила рота рукою: її чоловік надає знаки «особистої уваги» багатій жіночці за гроші!
Голова закружляла, Тані стало зле. Довелося зробити глибокий вдих і видих. Потрібно було щось зробити та вивести чоловіка на чисту воду. Рішення прийшло саме собою. Вона взяла телефон Леоніда і відправила смс «доставці»: «Пробач, машина зламалася. Приїжджай за годину до мене, я вдома один на три дні». Потім вона надіслала адресу.
«Господи! А що тоді в нього із «заправкою»? Ця дівчина так по-господарськи розташувалася на його машині! Невже він і її… «тішить»?»
Таня схопилася за голову.
Друге повідомлення вона надіслала заправці: «Машина в ремонті. Я вдома один, у нас із тобою є три дні! Приїдь через годину, я скучив!»
“Заправці” Таня теж скинула адресу.
Звичайно, ці повідомлення могли не спрацювати, а могли спрацювати якось не так, але їй було все одно. Жити з сумнівами та недовірою вона не могла. Невже Світлана мала рацію, і всі чоловіки зраджують своїм дружинам?
— Вирішуватимемо проблеми в міру їх надходження! — сказала вона своєму відображенню в дзеркалі і поправила крабика на потилиці. — Вибачитись ніколи не пізно. А ось якщо Світлана має рацію…
Тетяна, сказавши чоловікові, що пішла в магазин, гримнула вхідними дверима, а сама пішла до кімнати синів, яких відправила ще вчора до бабусі, щоб їм не дай Боже не перейшло від батька. Зачаївшись, вона почала чекати.
За годину до квартири подзвонили. Дзвінок був довгим та вимогливим.
“Доставка” – зрозуміла Таня, але відкривати не поспішала. Чоловік на той час уже прокинувся.
Леонід, крекчучи, загорнувшись у ковдру, пішов відчиняти двері. Таня дослухалася.
– Ти? — пролунав здивований вигук Леоніда. — Що ти тут робиш? Зараз дружина прийде з магазину!
— Не зрозуміла, ти сам мене покликав, сказав, що машина зламалася і ти три дні вдома один, — голос у гості був здивований і розгніваний одночасно. — Ти чому мені по телефону не сказав, коли я тобі дзвонила?
– Коли ти мені дзвонила? — Леонід і так погано розумів, а з недугою і поготів.
У цей момент у квартиру знову подзвонили.
– Дружина! Скажи, що ти фельдшер, що я викликав тебе! — ось тут Леонід швидко зрозумів.
Він відчинив двері і застиг.
— Здрастуйте! Я фельдшер! — не чекаючи на питання гіпотетичної дружини, видала перша гостя. — Ваш чоловік викликав мене.
– Мій чоловік? — у квартиру зайшла дівчина. На її обличчі було таке ж здивування, як і в Леоніда. Той заморгав їй очима. – Ах так, чоловік. Ну, добре. То що з моїм чоловіком? Годину тому він був ще здоровий, коли запросив мене до себе, та ще й на три дні, — дівчина, насупивши брови, дивилася на Леоніда.
– Хто запросив? — Леонід зовсім заплутався. – Куди запросив?
– Дівчино, ви хто, власне? — перша гостя вже зрозуміла, що тут відбувається щось дивне.
– Віра, – відповіла друга гостя. – А ви?
– Мар’яна. Але питання в іншому: ви хто Леоніду?
– Подруга. Коханка, якщо бути точною, — знизала плечима та.
— Тобто, ти, крім мене, тягався ще й до цієї…? — бізнес-леді починала закипати. — І гроші мої на неї, мабуть, витрачав?
— Що означає до цієї? І які твої гроші? — почервоніла Віра. Вона повернулася до Леоніда, який стояв, хитаючись, як билинка на вітрі. — Вона тобі платила за… візити? Ну ти і негідник!
— Т-а-а-к, поправила здоров’я, — задумливо промовила Мар’яна, — тепер доведеться обстежитися. Хто знає, що могла підхопити.
— У мене все гаразд, а от про тебе не знаю, — відповіла Віра.
— Навіщо ти покликав нас? — Мар’яна поставила питання, яке хвилювало обох гостей.
— Та не кликав я вас! Я що, камікадзе? — мало не плакав Леонід. Йому було погано та страшно.
– Значить, дружина! – резюмувала Віра. — Піду я звідси, доки вона не повернулася. І об’їжджай нашу заправку, дуже тебе прошу, бо я за себе не відповідаю.
— І до мене, не дай боже, хоч раз ще заявишся, навіть із доставкою! — сказала Мар’яна і вийшла за Вірою.
Леонід зачинив за ними двері і тільки хотів видихнути, що дружина нічого не дізналася, але, повернувшись, зустрівся очима з Танею, що стоїть у дверях дитячої кімнати. На обличчі у неї був написаний весь спектр почуттів від невдоволення до жалю. Леонід зрозумів, що це кінець.
Таня мовчки збирала речі. Як пізніше з’ясувалося, чудо-чоловік уже кілька місяців метався між трьома жінками і ніяк не міг визначитись у своєму виборі. Почуття до рідної дружини, Тетяни, давно затихли, і він пустився берега
Мар’яна, друга жінка, була заможною бізнес-леді. Серйозна, раціональна, у неї все було розплановано. Леонід їй потрібен був, як вона вважала «для здоров’я». Вони познайомилися рік тому, коли він привіз додому документи.
– Ви постійний кур’єр? — оглянувши його з ніг до голови, поцікавилась вона. Леонід кивнув.
— У мене до вас пропозиція: мені не до серйозних стосунків: бізнес займає весь час, а фізіологія потребує свого. Як ви дивитеся на те, щоб раз на тиждень приїжджати до мене? — без зайвих передмов видала вона здивованому Леоніду. — Я готова сплачувати за ваші послуги. Ви маєте час подумати до наступного тижня. Усього доброго.
Здивований Леонід вийшов з дому, сів у машину і замислився. Куди світ котиться? Раніше чоловіки дівчаток запрошували на побачення, тепер жінки чоловіків…
Може, так і не було б нічого, але другого дня він заїхав на заправку. За касою стояла новенька, Віра.
– Привіт! — Леонід часто заправлявся тут і знав усіх, хто тут працює. – Нова?
Дівчина кивнула і посміхнулася.
«Хороша!» – оцінив касирку той.
— Заміжня? — безпосередньо запитав Леонід.
Незважаючи на свій сімейний стан, Леонід періодично захоплювався іншими жінками, але принципово не мав справ із заміжніми, щоб уникнути проблем. Хоча з самотніми теж були свої підводні камені. Як правило, вони через якийсь час починали тиснути на Леоніда і натякати на весілля.
Тоді він швидко вигадував якусь недугу, казав, що не може мати дітей, тривале відрядження або переїзд до «бабусі» і без жалю розлучався з подружкою. Дружина завжди була під рукою, ні про що не здогадуючись.
— А якщо незаміжня, то що? Покличеш? – Дівчина була не з боязких.
— Як поводитимешся, — усміхнувся Леонід. Вона безперечно йому подобалася. Слово за слово вони познайомилися. Він забрав її після роботи і довіз до дому.
– На першому побаченні не обіймаюся, – хмикнувши, вона відшила кавалера, що потягнувся до неї.
– А на другому? — Леоніда це тільки розчарувало.
— Як поводитимешся, — засміялася Віра і шмигнула у свій під’їзд.
— Ось яка! — посміхнувся Леонід. Він вирішив, що доб’ється свого, будь-що-будь.
— Де тільки грошей стільки взяти? — він почухав потилицю. Адже з порожніми руками не підкотиш. І тут він згадав про бізнес-леді.
– Ех, була не була! Мені сорок, я ще ого-го! — міркував Леонід, повертаючись додому. – Тані багато не треба. Тож де одна, там і дві. А де дві, там і три». Але, як виявилося, свої сили сорокарічний кавалер переоцінив. Дружина про все дізналася.
– Таня, ну куди ти? Я сам піду.
— Звичайно, сам! Можеш просто в ковдрі й йти, — Таня сунула чоловікові пакет із його штучками і вказала на двері.
Чоловік пішов, Таня подала на розлучення.
Обидві дамочки від «послуг» Леоніда відмовилися, довелося йому жити на орендованій квартирі на самоті. Вечорами йому не вистачало затишної дружини в домашньому халаті, яка смажила його улюблені котлетки, і синів, які, дізнавшись про зради батька, з коханим татусем спілкуватися перестали. Більше того, з роботи Леоніда вигнали, дізнавшись про його походи, при цьому за ним закріпилася слава Жигало і останні робочі дні, Леоніда буквально закидали жартами. За чоловіком закріпилася погана слава і в інші служби доставки сумнівного працівника не брали. Довелося вставати на біржу праці та сумувати, згадуючи минуле життя.
Отак буває, якщо переоцінити свої сили та недооцінити свою другу половинку…
