– А що у нас на вечерю? – скривився Ігор, оглядаючи дружину в домашньому халаті.
– Курочка смажена й овочевий салат! – добродушно відповіла Тетяна.
Вона поралася біля плити і не бачила його неприємного погляду.
– Знову курка, – невдоволено сказав Ігор. – Набридла вже. У нас уже була курка цього тижня. Що фантазії не вистачає щось нове приготувати?
Тетяна обернулася до чоловіка і здивовано сказала:
– Так ти ж сам учора просив курочку посмажити.
– Це було вчора, – примхливим тоном відповів Ігор. – А сьогодні я хочу вареничків. Домашніх!
Тетяна закліпала очима, намагаючись стримати сльози.
Останнім часом Ігор навмисне намагався зробити, щоб дружина переживала. Вона його дратувала.
За три роки шлюбу зі стрункої впевненою в собі красуні Тетяна стала розповнілою жіночкою.
Стараннями Ігоря.
Була в нього така “забава” – знизити її самооцінку й применшити всі її старання.
Засмучений вигляд дружини приносив йому внутрішній тріумф.
– Гаразд, давай свою курку, – поблажливо сказав Ігор. – А сама чого не їси?
– Я не хочу їсти, – відповіла Тетяна, накриваючи на стіл.
– Ти що, знову на дієті? – строго запитав Ігор. – Ти це облиш! Навіть не здумай! Ти мені така подобаєшся. Чи ти ще для когось стараєшся?
Звичайно, така вона йому не подобалася. Тільки Ігореві хотілося, щоб вона й іншим не подобалася. Він переживав, що коли Тетяна схудне, то знову стане гарною, самовпевненою і зможе прожити без нього.
Але що найгірше – Тетяна буде подобатися іншим чоловікам!
Ігор чудово пам’ятав, скільки хлопців намагалися до неї залицятися і як довго він її добивався.
А тепер, коли Тетяна стала його дружиною і сиділа вдома в декретній відпустці, Ігор зробив усе, щоб вона від нього залежала, боялася його втратити і залишитися одна з однорічною дитиною.
Тому він цілеспрямовано, день за днем говорив Тетяні про її недоліки і, водночас, не дозволяв їй займатися собою і купувати гарне вбрання. Не дозволяв виглядати красиво, звинувачуючи її в тому, що вона старається для когось.
Потім він став переконувати її в “поганому” оточенні, що складалося з друзів та родичів.
Не дозволяв спілкуватися з ними, пояснюючи це тим, що вони погано впливають на неї і бажають тільки поганого.
Тому що вони не люблять її і тільки заздрять. Бо ж вони не мають такого чудового чоловіка, як він. І тільки з ним вона буде в безпеці, бо тільки він її любить і піклується про неї.
Потихеньку, крапля за краплею, заборона за забороною і Тетяна повністю почала залежати від його думки.
Вона й сама не помітила, як стала перед ним звітувати за кожну дію й за кожну витрачену копійку.
– Ні, просто я вже поїла, – втомлено сказала Тетяна.
– І що ж ти їла? – посміхався Ігор. – Напевно, щось смачненьке сама нишком зʼїла? А мене ось цим ось годуєш?
– Може, досить уже! – зі сльозами на очах відповіла Тетяна.
Нестерпна поведінка чоловіка та його безпідставні звинувачення виводили Тетяну з себе, але вона не могла протистояти йому. Бо не гідно, за його словами, “годувальнику” суперечити.
Кульмінацією всього став один випадок.
Тетяна йшла з магазину додому. Вона несла важкий пакет з продуктами і тримала за руку сина.
Вона зайшли у підʼїзд і повільно почали підніматися сходами до своєї квартири.
Раптом Тетяна почула голос сина.
– Мамо, дивись он тато! – вигукнув малюк.
– Де тато? – здивовано перепитала Тетяна.
Вона глянула куди вказував син і остовпіла від побаченого.
Її чоловік виходив із квартири їхньої сусідки Наталі. І не просто виходив, а… Цілував її на прощання в губи!
Ігор побачив дружину і сина й… Посміхнувся.
Тетяна застигла. Вона не могла вимовити й слова. Жінка не розуміла, що відбувається.
– Ти що, стежиш за мною? – посміхаючись запитав чоловік.
– Я з магазину йду, – розгублено відповіла Тетяна. – А ти хіба не на роботі маєш бути?
– А я що, перед тобою повинен звітувати? – із викликом запитав Ігор. – Іди давай, додому!
Тетяна піднялася на поверх і зайшла у квартиру. Руки тремтіли, сльози підступили до очей. Влаштовувати сварку у під’їзді при синові, на радість чоловікові та сусідці, вона не хотіла.
– І давно у тебе з Наталкою стосунки?! – запитала вона в Ігоря, коли той зайшов слідом за нею в квартиру.
– Яка тобі різниця, коли у мене почалися стосунки з Наталкою, – посміхнувся Ігор дружині. – А що тут такого? Я маю право! Я чоловік! А ти себе у дзеркалі бачила? Та ти з Наталочкою навіть поряд не стояла! І вона не така зануда, як ти!
Тетяна стояла вся червона. Його слова були дуже неприємні.
Наталя справді була струнка і гарна дівчина. Вона навчалася в інституті, а квартиру у їхньому під’їзді вже пів року винаймала разом із подругою.
Завжди з милою усмішкою й наївним поглядом, на яку ніколи нічого поганого не подумаєш.
– Так ти ж сам забороняв мені худнути, – зі сльозами відповіла Тетяна. – А тепер мені докоряєш?!
– Я ж говорю, що ти нудна! – продовжував Ігор. – Могла б і здогадатися, що ти мене дратуєш! І їжа мене твоя бісить!
Тетяна вибігла з кімнати і закрилася у ванній. Вона плакала вголос і сварилася на себе за свою наївність, за свою поступливість і втрачену гідність.
Намагаючись догодити чоловікові, вона розгубила себе як особистість.
А Ігор тим часом сидів і щось підсмховувався.
– Та що ж я така недолуга! – сварилася до себе Тетяна. – Ну, скільки можна терпіти! Все, годі вже!
Тетяна рішуче вийшла з ванни і попрямувала у кімнату збирати свої речі й речі дитини.
– Я не зрозумів… А ти куди? – здивовано запитав Ігор.
– Я йду від тебе, – твердо сказала Тетяна.
– Ти що, зовсім чи що? – посміхнувся Ігор. – Куди ти підеш?
– Я не збираюся перед тобою звітувати, – відповіла Тетяна, продовжуючи складати речі в сумку.
– Ти, між іншим, за мій рахунок живеш! – почав кричати Ігор. – Без мене ти ніхто! Ти пропадеш без мене! І нікому ти не потрібна будеш і до того ж із дитиною! А я тобі жодної копійки більше не дам! Ти ще прийдеш до мене!
Тетяна мовчки продовжувала збиратися, намагаючись не реагувати на його слова. І незважаючи на те, що їй було неприємно і прикро, вона зберігала зовнішній спокій.
Зібравши все необхідне, вона перекинула сумку через плече, взяла сина на руки і вийшла з квартири.
– А знаєш! – гукнув Ігор услід Тетяні. – Ти сама винна! Якби ти слідкувала за собою і не була такою простачкою, я б не зраджував тобі! І порозумнішати тобі не завадило б!
Їй хотілося щось вигукнути у відповідь, плакати… Але вона продовжувала йти з високо піднятою головою.
– Негайно повернися! – гукнув Ігор. – Не смій забирати сина! Я заберу у тебе батьківські права! Я заберу в тебе сина! Я тобі влаштую!
Тетяна різко розвернулася і сказала крізь зуби так, що в Ігоря по спині пробіг холодок:
– Тільки полізь до мене чи до мого сина! Тільки спробуй!
Тетяна пішла далі, а Ігор так і залишився стояти, розгублено дивлячись їй услід. Він зрозумів, що переборщив із “вихованням”.
Тетяна повернулася до батьків, чому вони були дуже раді. Вони бачили, як погано живе їхня дочка, що терпить, не раз намагалися напоумити її, але вона запевняла їх, що Ігор добрий і все в неї добре.
– Ти все правильно зробила, дочко, – гладила її по голові мама. – Хто б що не казав, а гідність та самоповагу треба зберігати. Ти в нас розумна дівчинка, ти впораєшся і все буде добре…
…Через пів року Тетяну було вже не впізнати. Пішли зайві кілограми, очі знову засяяли і вона перетворилася на струнку, впевнену в собі красуню.
Навіть стала ще красивішою і витонченішою, аніж була до заміжжя. Й окрім зовнішньої краси, з’явилася внутрішня, сповнена мудрості, шляхетності та впевненості в собі…
…В Ігоря ж із Наталкою нічого не склалося. За першої спроби качати права, Наталя виставила його за двері і на цьому стосунки закінчилися.
Ігор, звісно ж, одразу спробував повернути Тетяну, але на той час вони вже були офіційно розлучені і вона залишилася непохитною у своєму рішенні.
Через кілька років Тетяна одружилася з добрим, порядним чоловіком Миколою.
З ним вона щасливо живе й досі. Вони разом виховують дітей і в їхній сім’ї завжди панує любов і повага…
