Життєві історії

Тетяна приготувала вечерю, накрила святковий стіл. Аякже ж?! Сьогодні її чоловік Олег купив їм нову кваритру. – Коханий, а я тут вечерю приготувала, – усміхнулася Таня, зустрівши чоловік в коридорі. – Чудово, – Олег скинув куртку і пройшов на кухню. – Ти мене вибач, але я не втрималася і подзвонила до власника квартири, яка нам дуже сподобалася. Він сказав, що ти її купив! – не втрималася Тетяна. – Яку таку квартиру? – здивувався Олег. – Я нічого не купував! – Нашу квартиру! Яку ми з тобою дивилися, – пояснила Таня. – Ти щось плутаєш! – Олег здивовано дивився на дружину, нічого не розуміючи

Олег та Таня жили вже понад десять років разом, у законному шлюбі. Так повелося в їх сім’ї, що гаманці були у чоловіка та дружини різні, та й покупки теж різні. Із самого початку Таня поставила ультиматум: чоловік-годувальник! Інших варіантів не може бути. Так, Таня працювала, але знаєте, як дорого жінці завжди бути красивою? Скільки на це потрібно витрачати часу, сили, а головне грошей. Ось Таня й заробляла на те, щоб бути красивою та око чоловіка тішити. Дітей народжувати Таня поки що теж не хотіла, ну навіщо їй, такій молодій, свою красу псувати?

– Таня, я тут подумав, може, купимо ще одну квартиру? – Запитав чоловік.

– Навіщо? – Здивувалася Таня. – У нас є квартира.

– Ну, поки молоді, поки сили є. Та й гроші праворуч, ліворуч розлітаються. А так вкладення буде. – Сказав Олег. – До того ж, у нас рано чи пізно будуть діти?

Таня невдоволено пирхнула.

– У мене особисто, на квартиру грошей немає!

Чоловік подумавши сказав:

– Добре. Я поїду бодай придивлюся, що і як. Я так розумію, що ти зі мною не поїдеш, якщо тобі квартира не потрібна?

– Чому це? – Запитала Таня округливши нафарбовані очі. – Звичайно, я поїду!

Цього дня вони переглянули кілька квартир. Одна з них дуже сподобалася обом.

– Ну так що? – знову запитав Олег. – Будемо купувати?

Таня знову знизала плечима:

– Ну ти й плати, а в мене грошей на квартиру нема! Я збираю на косметичні процедури, а вони знаєш, як дорого коштують?

– Ну добре. – відповів чоловік. – Як скажеш.

Більше Олег до цієї теми не повертався. Та Таня бачила і чула, що чоловік від цієї ідеї купівлі квартири не відмовився. І це Таню дуже тішило, адже у разі розлучення їй точно дістанеться хоча б одна кваритра.

Олег вів переговори з господарем квартири, що сподобалася, щось уточнював, вивчав документи, надіслані на пошту. А потім раптом все стихло.

Не витримавши, Таня сама зателефонувала власнику тієї самої квартири.

– А ви пам’ятаєте, ми з чоловіком приходили дивитися вашу квартиру тиждень тому? – Запитала вона.

– Звичайно, пам’ятаю, адже ваш чоловік до мене і повернувся, – відповів власник квартири.

– То він її у вас купив? – Запитала Таня.

– Ні, не він. Купила його матір. А ваш чоловік просто поряд був, стежив, щоби все правильно оформили. – відповів власник квартири.

Таня розгублено поклала слухавку. А коли чоловік повернувся з роботи, вона почала просити пояснень.

– З якого дива ти оформив квартиру на свою матір? – уперши руки в боки, грізно спитала Таня.

– Яку таку квартиру? – Олег вдав, що нічого не розуміє.

– Нашу квартиру! – злилася Таня.

– Люба, ти помиляєшся! Це квартира не наша. Мама мала гроші і вирішила їх вигідно вкласти, купити квартиру і пустити туди квартирантів. – Сказав Олег. – Тому ти даремно ображаєшся, це квартира моєї мами, але ні як не наша!

Вам також має сподобатись...

Віталій позичив Сергію перфоратор. Той довго його не віддавав. Після робочого дня він вирішив зазирнути в гараж до друга. – Сергію, ну скільки можна?! – обурено вигукнув Віталій. – Я ж просив повернути інструмент через тиждень! – Пробач, друже, справи закрутилися… Поверну, чесне слово! – Сергій здивовано знизав плечима. Минуло вже два тижні, а Сергій навіть не дзвонив. Віталій вирішив відвідати його. Йому набридло чути нескінченні обіцянки, і чоловік вирушив до нього прямо на роботу. – Сергію, я більше не можу чекати! Де мій перфоратор? – вигукнув чоловік. – Ох, друже, розумієш, тут така справа… – Сергій ніяково посміхнувся. – Що таке? – Віталій не розумів, що відбувається

Тамара Іванівна готувала вечерю, коли у двері подзвонили. На порозі стояла донька. – Алла? Ти чому не попередила, що заїдеш? – здивувалася жінка. – Мамо, нам потрібно поговорити. Я зайду? – запитала Алла. – Звісно, – відповіла жінка і провела доньку на кухню. – Чай будеш? – Ні, не буду, – відмовилася Алла, відкрила свою сумку і дістала з неї якийсь конверт та поклала його на стіл. – Ось, мамо, це тобі! – Що це? – здивувалася Тамара Іванівна. – Це моя свобода! – якось підозріло додала Алла. – Яка ще свобода? – не зрозуміла мама, взяла конверт, відкрила його, заглянула всередину і… застигла від побаченого

Ліда їхала в село до свого коханого Віктора. Вона зупинилася біля знайомих воріт. Загавкав собачка. Ліда підняла дротяне кільце на хвіртці і зайшла на подвірʼя. – Рекс, тихо! – сказала вона песику. Той одразу її впізнав і замахав хвостом. На ґанок вийшла господиня – тітка Зоя. – Здрастуйте, – сказала Ліда. – Вибачте, що так пізно. А мій Віктор де? – Спить, – відповіла тітка Зоя. – Зазвичай він так рано не лягає, – здивувалася Ліда. – Так на свіжому повітрі ж… – сказала тітка. – Ходімо, я тобі постелю. Ліда хотіла сказати, що ляже з Віктором, але передумала. А вранці Ліда прокинулася, вийшла на двір пошукати Віктора, і застигла від несподіванки

Надія вирішила сходити до сина та невістки, відвідати онука. Жінка купила гостинці, і  вирушила в гості. Через годину вона була біля квартири сина, подзвонила у двері. – Чого приперлися? – заявила їй з порогу невістка, як тільки відкрила двері. Надія застигла. Приперлася? Раніше вона не чула таких слів із вуст невістки. – Ось, зайшла відвідати вас…Може потрібна якась допомога, – Надія зам’ялася, намагаючись не показувати розгубленість. – Та нічого нам не треба, дякую, – заявила Дарина і навіть не запросивши увійти, закрила перед свекрухою двері. Надія здивовано дивилася на зачинені двері, не розуміючи, що відбувається