Життєві історії

Тетяна приготувала вечерю, накрила святковий стіл. Аякже ж?! Сьогодні її чоловік Олег купив їм нову кваритру. – Коханий, а я тут вечерю приготувала, – усміхнулася Таня, зустрівши чоловік в коридорі. – Чудово, – Олег скинув куртку і пройшов на кухню. – Ти мене вибач, але я не втрималася і подзвонила до власника квартири, яка нам дуже сподобалася. Він сказав, що ти її купив! – не втрималася Тетяна. – Яку таку квартиру? – здивувався Олег. – Я нічого не купував! – Нашу квартиру! Яку ми з тобою дивилися, – пояснила Таня. – Ти щось плутаєш! – Олег здивовано дивився на дружину, нічого не розуміючи

Олег та Таня жили вже понад десять років разом, у законному шлюбі. Так повелося в їх сім’ї, що гаманці були у чоловіка та дружини різні, та й покупки теж різні. Із самого початку Таня поставила ультиматум: чоловік-годувальник! Інших варіантів не може бути. Так, Таня працювала, але знаєте, як дорого жінці завжди бути красивою? Скільки на це потрібно витрачати часу, сили, а головне грошей. Ось Таня й заробляла на те, щоб бути красивою та око чоловіка тішити. Дітей народжувати Таня поки що теж не хотіла, ну навіщо їй, такій молодій, свою красу псувати?

– Таня, я тут подумав, може, купимо ще одну квартиру? – Запитав чоловік.

– Навіщо? – Здивувалася Таня. – У нас є квартира.

– Ну, поки молоді, поки сили є. Та й гроші праворуч, ліворуч розлітаються. А так вкладення буде. – Сказав Олег. – До того ж, у нас рано чи пізно будуть діти?

Таня невдоволено пирхнула.

– У мене особисто, на квартиру грошей немає!

Чоловік подумавши сказав:

– Добре. Я поїду бодай придивлюся, що і як. Я так розумію, що ти зі мною не поїдеш, якщо тобі квартира не потрібна?

– Чому це? – Запитала Таня округливши нафарбовані очі. – Звичайно, я поїду!

Цього дня вони переглянули кілька квартир. Одна з них дуже сподобалася обом.

– Ну так що? – знову запитав Олег. – Будемо купувати?

Таня знову знизала плечима:

– Ну ти й плати, а в мене грошей на квартиру нема! Я збираю на косметичні процедури, а вони знаєш, як дорого коштують?

– Ну добре. – відповів чоловік. – Як скажеш.

Більше Олег до цієї теми не повертався. Та Таня бачила і чула, що чоловік від цієї ідеї купівлі квартири не відмовився. І це Таню дуже тішило, адже у разі розлучення їй точно дістанеться хоча б одна кваритра.

Олег вів переговори з господарем квартири, що сподобалася, щось уточнював, вивчав документи, надіслані на пошту. А потім раптом все стихло.

Не витримавши, Таня сама зателефонувала власнику тієї самої квартири.

– А ви пам’ятаєте, ми з чоловіком приходили дивитися вашу квартиру тиждень тому? – Запитала вона.

– Звичайно, пам’ятаю, адже ваш чоловік до мене і повернувся, – відповів власник квартири.

– То він її у вас купив? – Запитала Таня.

– Ні, не він. Купила його матір. А ваш чоловік просто поряд був, стежив, щоби все правильно оформили. – відповів власник квартири.

Таня розгублено поклала слухавку. А коли чоловік повернувся з роботи, вона почала просити пояснень.

– З якого дива ти оформив квартиру на свою матір? – уперши руки в боки, грізно спитала Таня.

– Яку таку квартиру? – Олег вдав, що нічого не розуміє.

– Нашу квартиру! – злилася Таня.

– Люба, ти помиляєшся! Це квартира не наша. Мама мала гроші і вирішила їх вигідно вкласти, купити квартиру і пустити туди квартирантів. – Сказав Олег. – Тому ти даремно ображаєшся, це квартира моєї мами, але ні як не наша!

Вам також має сподобатись...

Троє дорослих дітей втратили батька, а за пів року не стало і їхньої матері… Прожили батьки довге життя, важке, але щасливе. Діти, онуки, і навіть правнуки приїхали попрощатися! Були племінники, сусіди, друзі… Валентина була старшою з дітей. Далі була сестра Ольга і молодший брат Роман. Спадщина залишилася не аби яка, тільки будинок батьків. Валентина з Ольгою вже збирали речі на переїзд, коли приїхав молодший брат Роман. – Олю, мені треба з тобою серйозно поговорити, – раптом сказав він. – Справа дуже термінова! Ольга здивовано дивилася на брата, не розуміючи, що таке відбувається

Олена прийшла додому о дев’ятій вечора. Її чоловік Максим сидів на кухні і їв канапку, переглядаючи щось у телефоні. – Привіт, – він підвів голову. – Ти де була? – У салоні, – сказала Олена. – А-а-а, – він кивнув і повернувся до телефону. – Пофарбувалася? – Так, – підтвердила жінка. – Добре, – байдуже сказав Максим. І все. Ніякого «красиво», чи «тобі пасує». Просто «добре»… Олена пішла у ванну, увімкнула воду. Вона подивилася у дзеркало. Тридцять п’ять років. Половина життя позаду. А що попереду? Жінка вийшла з ванни. – Максиме, нам треба терміново поговорити! – раптом сказала вона. – Щось трапилося? – запитав чоловік. Він дивився на дружину, нічого не розуміючи

Аліна вирішила знайти свою доньку. Колись давно вона залишила її в пологовому будинку… Аліна дізналася адресу дівчини. Жінка знайшла потрібний будинок і довго стояла біля воріт, не наважуючись зайти… Раптом Аліна побачила, що з будинку вийшла… Її мати! Вона очам своїм не повірила… – Мамо! – ахнула Аліна і відкрила хвіртку. – Доню? Невже це ти? – сплеснула руками та й заплакала. – Мамо, я нічого не розумію, чому ти живеш тут? Мені дали цю адресу… – сказала Аліна. В цей час відкрилися двері і на ґанку з’явилася дівчина. – Бабусю, ти з ким тут? – запитала вона. Аліна не розуміла, що це робиться

Андрій Петрович повернувся додому з магазину. – Галю, а що це двері навстіж? Забула зачинити? Адже мухи налетять…, – гукнув чоловік, проходячи в кімнату до дружини. Андрій Петрович зайшов в кімнату і помітив, що Галина дуже схвильована. – Кохана, що сталося? – кинувся він до дружини.  – Юля… Наша донька… Приїжджала, – слабким голосом відповіла Галина Семенівна. – І? Щось в неї сталося? – почав ще більше хвилюватися чоловік. – Ні… Але вона таке сказала…, – тихо додала Галина, на хвилину замовкла, збираючись з думками, і передала слова доньки чоловіку. Андрій Петрович вислухав дружину і…ахнув від почутого