Життєві історії

Тетяна приготувала вечерю, накрила святковий стіл. Аякже ж?! Сьогодні її чоловік Олег купив їм нову кваритру. – Коханий, а я тут вечерю приготувала, – усміхнулася Таня, зустрівши чоловік в коридорі. – Чудово, – Олег скинув куртку і пройшов на кухню. – Ти мене вибач, але я не втрималася і подзвонила до власника квартири, яка нам дуже сподобалася. Він сказав, що ти її купив! – не втрималася Тетяна. – Яку таку квартиру? – здивувався Олег. – Я нічого не купував! – Нашу квартиру! Яку ми з тобою дивилися, – пояснила Таня. – Ти щось плутаєш! – Олег здивовано дивився на дружину, нічого не розуміючи

Олег та Таня жили вже понад десять років разом, у законному шлюбі. Так повелося в їх сім’ї, що гаманці були у чоловіка та дружини різні, та й покупки теж різні. Із самого початку Таня поставила ультиматум: чоловік-годувальник! Інших варіантів не може бути. Так, Таня працювала, але знаєте, як дорого жінці завжди бути красивою? Скільки на це потрібно витрачати часу, сили, а головне грошей. Ось Таня й заробляла на те, щоб бути красивою та око чоловіка тішити. Дітей народжувати Таня поки що теж не хотіла, ну навіщо їй, такій молодій, свою красу псувати?

– Таня, я тут подумав, може, купимо ще одну квартиру? – Запитав чоловік.

– Навіщо? – Здивувалася Таня. – У нас є квартира.

– Ну, поки молоді, поки сили є. Та й гроші праворуч, ліворуч розлітаються. А так вкладення буде. – Сказав Олег. – До того ж, у нас рано чи пізно будуть діти?

Таня невдоволено пирхнула.

– У мене особисто, на квартиру грошей немає!

Чоловік подумавши сказав:

– Добре. Я поїду бодай придивлюся, що і як. Я так розумію, що ти зі мною не поїдеш, якщо тобі квартира не потрібна?

– Чому це? – Запитала Таня округливши нафарбовані очі. – Звичайно, я поїду!

Цього дня вони переглянули кілька квартир. Одна з них дуже сподобалася обом.

– Ну так що? – знову запитав Олег. – Будемо купувати?

Таня знову знизала плечима:

– Ну ти й плати, а в мене грошей на квартиру нема! Я збираю на косметичні процедури, а вони знаєш, як дорого коштують?

– Ну добре. – відповів чоловік. – Як скажеш.

Більше Олег до цієї теми не повертався. Та Таня бачила і чула, що чоловік від цієї ідеї купівлі квартири не відмовився. І це Таню дуже тішило, адже у разі розлучення їй точно дістанеться хоча б одна кваритра.

Олег вів переговори з господарем квартири, що сподобалася, щось уточнював, вивчав документи, надіслані на пошту. А потім раптом все стихло.

Не витримавши, Таня сама зателефонувала власнику тієї самої квартири.

– А ви пам’ятаєте, ми з чоловіком приходили дивитися вашу квартиру тиждень тому? – Запитала вона.

– Звичайно, пам’ятаю, адже ваш чоловік до мене і повернувся, – відповів власник квартири.

– То він її у вас купив? – Запитала Таня.

– Ні, не він. Купила його матір. А ваш чоловік просто поряд був, стежив, щоби все правильно оформили. – відповів власник квартири.

Таня розгублено поклала слухавку. А коли чоловік повернувся з роботи, вона почала просити пояснень.

– З якого дива ти оформив квартиру на свою матір? – уперши руки в боки, грізно спитала Таня.

– Яку таку квартиру? – Олег вдав, що нічого не розуміє.

– Нашу квартиру! – злилася Таня.

– Люба, ти помиляєшся! Це квартира не наша. Мама мала гроші і вирішила їх вигідно вкласти, купити квартиру і пустити туди квартирантів. – Сказав Олег. – Тому ти даремно ображаєшся, це квартира моєї мами, але ні як не наша!

Вам також має сподобатись...

В Аліни не стало матері. Після прощання, до жінки підійшла її сестра Марина і передала невелику коробку з-під цукерок, обмотану скотчем. На коробці, фломастером великими літерами було написано «Аліні». – Це тобі! Я в маминих речах знайшла. Твоя спадщина. Відкривати не стала. Думаю, нічого цікавого, – хитро посміхнулася Марина. Ця дивна усмішка важко зачепила Аліну. Вона забрала коробку та пішла додому. Відкрити коробку Аліна зважилася пізно увечері. У коробці лежав якийсь зошит. Аліна взяла цей зошит, прочитала його і… остовпіла від прочитаного

Ольга вечеряла з батьками. – Тату, а ти де сьогодні обідав? – раптом запитала вона. – Із хлопцями з роботи, – спокійно відповів Євген Олегович. Ольга замовкла. Батько брехав. В обід вона бачила його з іншою жінкою… Ольга вже лягала спати, коли до неї в кімнату зайшов Євген Олегович. – Тату, що трапилося? – здивувалась Ольга . – Чому ти спитала мене про обід? – запитав той. – А навіщо ти сказав неправду?! – прямо запитала дівчина. – Доню, я просто не хочу, щоб мама твоя знала, – тихо сказав чоловік. – Про що?! – ахнула Ольга. Вона не розуміла, що відбувається

Ігор з коханою Софією поїхали в село. В цьому селі жила якась знайома Ігоревого дідуся Петра. Звали її Зінаїда Іванівна. Молоді хотіли дещо розпитати в неї про покійного діда… Якась бабуся в халаті поралася на городі. Ігор покликав її. – Що ви хотіли, молодь? – посміхнулася бабуся. – Скажіть, а ви часом не Зінаїда Іванівна? – запитав Ігор. – Так, – сказала старенька. – А чим я можу вам бути корисною? Ігор простягнув жінці якусь фотографію. – Зачекайте, зараз окуляри візьму… – здивовано пробурмотіла та. Зінаїда Іванівна глянула на знімок і її обличчя так і змінилося від побаченого

Ліза часто відвідувала Ганну Петрівну – її знайому самотню стареньку. Вона привозила продукти, допомагала по господарству. Якось Ліза приїхала, а двері ніхто не відчиняє! Вона подзвонила на мобільний, але телефон було вимкнено. Ліза почала голосно стукати у двері, очікуючи найгірше. На шум вийшла сусідка. – Ви чого тут розшумілися? – підозріло запитала вона. – Я просто… Просто допомагаю самотній старенькій, – сказала Ліза. Сусідка раптом… Засміялася. – Це хто ж самотня?! – нарешті сказала жінка. – У неї ж син є, та й дочка теж. Ліза здивовано застигла. – Що?! А де вони? – вона не вірила в те, що почула