Життєві історії

Тетяна приготувала вечерю, накрила святковий стіл. Аякже ж?! Сьогодні її чоловік Олег купив їм нову кваритру. – Коханий, а я тут вечерю приготувала, – усміхнулася Таня, зустрівши чоловік в коридорі. – Чудово, – Олег скинув куртку і пройшов на кухню. – Ти мене вибач, але я не втрималася і подзвонила до власника квартири, яка нам дуже сподобалася. Він сказав, що ти її купив! – не втрималася Тетяна. – Яку таку квартиру? – здивувався Олег. – Я нічого не купував! – Нашу квартиру! Яку ми з тобою дивилися, – пояснила Таня. – Ти щось плутаєш! – Олег здивовано дивився на дружину, нічого не розуміючи

Олег та Таня жили вже понад десять років разом, у законному шлюбі. Так повелося в їх сім’ї, що гаманці були у чоловіка та дружини різні, та й покупки теж різні. Із самого початку Таня поставила ультиматум: чоловік-годувальник! Інших варіантів не може бути. Так, Таня працювала, але знаєте, як дорого жінці завжди бути красивою? Скільки на це потрібно витрачати часу, сили, а головне грошей. Ось Таня й заробляла на те, щоб бути красивою та око чоловіка тішити. Дітей народжувати Таня поки що теж не хотіла, ну навіщо їй, такій молодій, свою красу псувати?

– Таня, я тут подумав, може, купимо ще одну квартиру? – Запитав чоловік.

– Навіщо? – Здивувалася Таня. – У нас є квартира.

– Ну, поки молоді, поки сили є. Та й гроші праворуч, ліворуч розлітаються. А так вкладення буде. – Сказав Олег. – До того ж, у нас рано чи пізно будуть діти?

Таня невдоволено пирхнула.

– У мене особисто, на квартиру грошей немає!

Чоловік подумавши сказав:

– Добре. Я поїду бодай придивлюся, що і як. Я так розумію, що ти зі мною не поїдеш, якщо тобі квартира не потрібна?

– Чому це? – Запитала Таня округливши нафарбовані очі. – Звичайно, я поїду!

Цього дня вони переглянули кілька квартир. Одна з них дуже сподобалася обом.

– Ну так що? – знову запитав Олег. – Будемо купувати?

Таня знову знизала плечима:

– Ну ти й плати, а в мене грошей на квартиру нема! Я збираю на косметичні процедури, а вони знаєш, як дорого коштують?

– Ну добре. – відповів чоловік. – Як скажеш.

Більше Олег до цієї теми не повертався. Та Таня бачила і чула, що чоловік від цієї ідеї купівлі квартири не відмовився. І це Таню дуже тішило, адже у разі розлучення їй точно дістанеться хоча б одна кваритра.

Олег вів переговори з господарем квартири, що сподобалася, щось уточнював, вивчав документи, надіслані на пошту. А потім раптом все стихло.

Не витримавши, Таня сама зателефонувала власнику тієї самої квартири.

– А ви пам’ятаєте, ми з чоловіком приходили дивитися вашу квартиру тиждень тому? – Запитала вона.

– Звичайно, пам’ятаю, адже ваш чоловік до мене і повернувся, – відповів власник квартири.

– То він її у вас купив? – Запитала Таня.

– Ні, не він. Купила його матір. А ваш чоловік просто поряд був, стежив, щоби все правильно оформили. – відповів власник квартири.

Таня розгублено поклала слухавку. А коли чоловік повернувся з роботи, вона почала просити пояснень.

– З якого дива ти оформив квартиру на свою матір? – уперши руки в боки, грізно спитала Таня.

– Яку таку квартиру? – Олег вдав, що нічого не розуміє.

– Нашу квартиру! – злилася Таня.

– Люба, ти помиляєшся! Це квартира не наша. Мама мала гроші і вирішила їх вигідно вкласти, купити квартиру і пустити туди квартирантів. – Сказав Олег. – Тому ти даремно ображаєшся, це квартира моєї мами, але ні як не наша!

Вам також має сподобатись...

– Що, Степан, посміхаєшся? – запитала чоловіка Тоня. – Гарний сон бачив? – Ага, – не збрехав чоловік. – Гарний. – І що за сон? – все розпитувала дружина. – Жінка, мабуть, наснилася гарна? – Ага… – знову сказав правду Степан. – То була я? – хитро запитала Тоня. – Ні, не ти… – сказав чоловік. – А хто ж? – обличчя Тоні спохмурніло. – Ой, Тоню, ти її не знаєш… – відповів Степан. – Ну звісно… – пробурмотіла Тоня. До самого сніданку чоловік з дружиною не розмовляли. – Степан, іди сюди, – незабаром покликала Тоня чоловіка. – Сніданок готовий. Той зайшов на кухню і сів за стіл. Степана глянув, що дружина поставила у тарілці, і застиг від несподіванки

Степан з Юлією одружилися. Жили молоді з матірʼю Степана Мариною Аркадіївною. А невдовзі вони вирішили переїхати у своє житло… Розлука була важкою. Марина Аркадіївна дуже не хотіла відпускати їх… Молоді обжилися на новій квартирі. Матір в гості не кликали, а вона, на диво, й не дзвонила… Пройшов тиждень, другий, третій… Степан захвилювався, що там з матірʼю і подзвонив сам. А з нею виявилося все гаразд. Каже, не хотіла турбувати, бо знає, скільки справ при переїзді. І тут, раптом, через місяць дзвінок у двері. Молоді відкрили й остовпіли від побаченого

Жанна прибирала в квартирі, коли подзвонила свекруха. – Нам треба поговорити! – серйозним тоном вимовила Дарина Олексіївна. – За годину чекай! Дівчина здивувалася дзвінку, оскільки особливого контакту зі свекрухою не підтримувала. Жанна накрила на стіл, свекруха прийшла за годину, як і обіцяла. – Чаю? – люб’язно запропонувала Жанна. – Я не за цим сюди прийшла! – холодно процідила свекруха. – Хотіла дізнатися, скільки ти ще наглітимеш? – Ви про що? – не зрозуміла Жанна. – Не прикидайся! Я не дозволю тобі використовувати мого сина! – вигукнула свекруха. – Та про що ви? – Жанна здивовано дивилася на Дарину Олексіївну, не розуміючи, що відбувається

Ліля зголосилася посидіти з маленьким сином свого сусіда Івана, поки той був на роботі. – Давайте я посиджу з Микитою, у мене вихідний? – сказала вона. Він же ж занедужав. Та й як малюк запам’ятає, що скаже лікар? Іван потупцював на місці. – Ну, якщо вам не важко, я дуже радий вашій допомозі, – сказав він. – Ось ключі від квартири, якщо що… Іван пішов на роботу. – Микито, ти їв щось? – запитала малюка Ліля. Той кивнув на пусту чашку з-під чаю і недоїдений шматочок хліба з маслом. – Гаразд, піду щось приготую, – сказала вона… Коли Іван прийшов додому то аж здивувався