Життєві історії

Тетяна приготувала вечерю, накрила святковий стіл. Аякже ж?! Сьогодні її чоловік Олег купив їм нову кваритру. – Коханий, а я тут вечерю приготувала, – усміхнулася Таня, зустрівши чоловік в коридорі. – Чудово, – Олег скинув куртку і пройшов на кухню. – Ти мене вибач, але я не втрималася і подзвонила до власника квартири, яка нам дуже сподобалася. Він сказав, що ти її купив! – не втрималася Тетяна. – Яку таку квартиру? – здивувався Олег. – Я нічого не купував! – Нашу квартиру! Яку ми з тобою дивилися, – пояснила Таня. – Ти щось плутаєш! – Олег здивовано дивився на дружину, нічого не розуміючи

Олег та Таня жили вже понад десять років разом, у законному шлюбі. Так повелося в їх сім’ї, що гаманці були у чоловіка та дружини різні, та й покупки теж різні. Із самого початку Таня поставила ультиматум: чоловік-годувальник! Інших варіантів не може бути. Так, Таня працювала, але знаєте, як дорого жінці завжди бути красивою? Скільки на це потрібно витрачати часу, сили, а головне грошей. Ось Таня й заробляла на те, щоб бути красивою та око чоловіка тішити. Дітей народжувати Таня поки що теж не хотіла, ну навіщо їй, такій молодій, свою красу псувати?

– Таня, я тут подумав, може, купимо ще одну квартиру? – Запитав чоловік.

– Навіщо? – Здивувалася Таня. – У нас є квартира.

– Ну, поки молоді, поки сили є. Та й гроші праворуч, ліворуч розлітаються. А так вкладення буде. – Сказав Олег. – До того ж, у нас рано чи пізно будуть діти?

Таня невдоволено пирхнула.

– У мене особисто, на квартиру грошей немає!

Чоловік подумавши сказав:

– Добре. Я поїду бодай придивлюся, що і як. Я так розумію, що ти зі мною не поїдеш, якщо тобі квартира не потрібна?

– Чому це? – Запитала Таня округливши нафарбовані очі. – Звичайно, я поїду!

Цього дня вони переглянули кілька квартир. Одна з них дуже сподобалася обом.

– Ну так що? – знову запитав Олег. – Будемо купувати?

Таня знову знизала плечима:

– Ну ти й плати, а в мене грошей на квартиру нема! Я збираю на косметичні процедури, а вони знаєш, як дорого коштують?

– Ну добре. – відповів чоловік. – Як скажеш.

Більше Олег до цієї теми не повертався. Та Таня бачила і чула, що чоловік від цієї ідеї купівлі квартири не відмовився. І це Таню дуже тішило, адже у разі розлучення їй точно дістанеться хоча б одна кваритра.

Олег вів переговори з господарем квартири, що сподобалася, щось уточнював, вивчав документи, надіслані на пошту. А потім раптом все стихло.

Не витримавши, Таня сама зателефонувала власнику тієї самої квартири.

– А ви пам’ятаєте, ми з чоловіком приходили дивитися вашу квартиру тиждень тому? – Запитала вона.

– Звичайно, пам’ятаю, адже ваш чоловік до мене і повернувся, – відповів власник квартири.

– То він її у вас купив? – Запитала Таня.

– Ні, не він. Купила його матір. А ваш чоловік просто поряд був, стежив, щоби все правильно оформили. – відповів власник квартири.

Таня розгублено поклала слухавку. А коли чоловік повернувся з роботи, вона почала просити пояснень.

– З якого дива ти оформив квартиру на свою матір? – уперши руки в боки, грізно спитала Таня.

– Яку таку квартиру? – Олег вдав, що нічого не розуміє.

– Нашу квартиру! – злилася Таня.

– Люба, ти помиляєшся! Це квартира не наша. Мама мала гроші і вирішила їх вигідно вкласти, купити квартиру і пустити туди квартирантів. – Сказав Олег. – Тому ти даремно ображаєшся, це квартира моєї мами, але ні як не наша!

Вам також має сподобатись...

Тетяна Юріївна приїхала до сина та невістки в гості. Невістка накрила стіл, посиділи, порозмовляли. – Мамо, а ми для тебе сюрприз приготували, – несподівано сказав Віктор. – Який ще сюрприз? – не зрозуміла мати. – Ми знаємо, що ти маєш одну мрію! Тому ми вирішили втілити її у життя! – якось підозріло сказав син. – Ходімо на вулицю, сама все побачиш! Вся сім’я вийшла на двір. – Ну і де цей ваш «сюрприз»? – єхидно запитала Тетяна Юріївна. – А ти зазирни за сусідський паркан, і все зрозумієш! – пояснив Віктор. Тетяна Юріївна глянула за паркан і застигла від побаченого

Ганна приїхала провідати свою знайому тітку Віру. Жінка привезла їй гостинці – млинці та фрукти. Поспілкувавшись на лавці, тітка Віра зазбиралася додому. – Гаразд, тітко Віро, я ще провідаю вас, ви головне будьте здорові, – сказала їй Ганна. – Твої б слова, та Богові у вуха, – лагідно сказала старенька. – Я чекатиму на тебе Ганнусю! Дякую, що не забуваєш! Коли Ганна йшла на вихід, її увагу раптом привернув якийсь дідок, що сидів на лавці під деревом. – Як ви тут опинилися?! – Ганна здивовано дивилася на діда нічого не розуміючи

Марина, після роботи, приїхала до будинку своєї матері, забрати доньку. Поліна вже чекала на маму, стоячи біля хвіртки. Марина зупинилася біля воріт, донька сіла в авто. – Привіт. Ну, як відпочила? – весело запитала Марина і рушила з місця. – Нормально, – буркнула Поліна. Марина кинула погляд на дзеркало. Поліна сиділа з опущеними плечима. – Доню, щось сталося? – запитала вона. – А це ти в бабусі краще запитай! Нехай вона розкаже, що вона зробила! – невдоволено сказала Поліна. – В сенсі, доню? Що ти таке кажеш? Що зробила бабуся? – Марина здивовано дивилася на дочку, не розуміючи, що відбувається

– Любі мої батьки, здається, я виходжу заміж… – сказала за вечерею Олена. – Заміж?! – ахнула її мати Лариса Петрівна. – Здається, чи точно? – насторожився її батько, Степан Іванович. – Здається… – усміхнулася дочка. – Тобі, що, вже й пропозицію зробили? – запитала Лариса Петрівна. – Ага, – Олена почервоніла. – І я погодилася. Сподіваюся, ви не будете проти? – А чого нам бути проти? – сказала мати. – Так, – кивнув задумливо батько. – Ми тебе з радістю заміж віддамо. – З радістю?! – зраділа Олена. – Ага, – сказав Степан Іванович. – Але є одна дуже важлива умова… – Яка ще умова? – здивувалась Олена. Вона не розуміла, що відбувається