Життєві історії

Тетяна приготувала вечерю, накрила святковий стіл. Аякже ж?! Сьогодні її чоловік Олег купив їм нову кваритру. – Коханий, а я тут вечерю приготувала, – усміхнулася Таня, зустрівши чоловік в коридорі. – Чудово, – Олег скинув куртку і пройшов на кухню. – Ти мене вибач, але я не втрималася і подзвонила до власника квартири, яка нам дуже сподобалася. Він сказав, що ти її купив! – не втрималася Тетяна. – Яку таку квартиру? – здивувався Олег. – Я нічого не купував! – Нашу квартиру! Яку ми з тобою дивилися, – пояснила Таня. – Ти щось плутаєш! – Олег здивовано дивився на дружину, нічого не розуміючи

Олег та Таня жили вже понад десять років разом, у законному шлюбі. Так повелося в їх сім’ї, що гаманці були у чоловіка та дружини різні, та й покупки теж різні. Із самого початку Таня поставила ультиматум: чоловік-годувальник! Інших варіантів не може бути. Так, Таня працювала, але знаєте, як дорого жінці завжди бути красивою? Скільки на це потрібно витрачати часу, сили, а головне грошей. Ось Таня й заробляла на те, щоб бути красивою та око чоловіка тішити. Дітей народжувати Таня поки що теж не хотіла, ну навіщо їй, такій молодій, свою красу псувати?

– Таня, я тут подумав, може, купимо ще одну квартиру? – Запитав чоловік.

– Навіщо? – Здивувалася Таня. – У нас є квартира.

– Ну, поки молоді, поки сили є. Та й гроші праворуч, ліворуч розлітаються. А так вкладення буде. – Сказав Олег. – До того ж, у нас рано чи пізно будуть діти?

Таня невдоволено пирхнула.

– У мене особисто, на квартиру грошей немає!

Чоловік подумавши сказав:

– Добре. Я поїду бодай придивлюся, що і як. Я так розумію, що ти зі мною не поїдеш, якщо тобі квартира не потрібна?

– Чому це? – Запитала Таня округливши нафарбовані очі. – Звичайно, я поїду!

Цього дня вони переглянули кілька квартир. Одна з них дуже сподобалася обом.

– Ну так що? – знову запитав Олег. – Будемо купувати?

Таня знову знизала плечима:

– Ну ти й плати, а в мене грошей на квартиру нема! Я збираю на косметичні процедури, а вони знаєш, як дорого коштують?

– Ну добре. – відповів чоловік. – Як скажеш.

Більше Олег до цієї теми не повертався. Та Таня бачила і чула, що чоловік від цієї ідеї купівлі квартири не відмовився. І це Таню дуже тішило, адже у разі розлучення їй точно дістанеться хоча б одна кваритра.

Олег вів переговори з господарем квартири, що сподобалася, щось уточнював, вивчав документи, надіслані на пошту. А потім раптом все стихло.

Не витримавши, Таня сама зателефонувала власнику тієї самої квартири.

– А ви пам’ятаєте, ми з чоловіком приходили дивитися вашу квартиру тиждень тому? – Запитала вона.

– Звичайно, пам’ятаю, адже ваш чоловік до мене і повернувся, – відповів власник квартири.

– То він її у вас купив? – Запитала Таня.

– Ні, не він. Купила його матір. А ваш чоловік просто поряд був, стежив, щоби все правильно оформили. – відповів власник квартири.

Таня розгублено поклала слухавку. А коли чоловік повернувся з роботи, вона почала просити пояснень.

– З якого дива ти оформив квартиру на свою матір? – уперши руки в боки, грізно спитала Таня.

– Яку таку квартиру? – Олег вдав, що нічого не розуміє.

– Нашу квартиру! – злилася Таня.

– Люба, ти помиляєшся! Це квартира не наша. Мама мала гроші і вирішила їх вигідно вкласти, купити квартиру і пустити туди квартирантів. – Сказав Олег. – Тому ти даремно ображаєшся, це квартира моєї мами, але ні як не наша!

Вам також має сподобатись...

Дарина дуже втомилася. Вони з чоловіком приїхали у батьківський дім рано-вранці. В той день було сорок днів з того моменту, як його батька, свекра Дарини, який уже п’ять років жив один у цьому будинку, не стало. Треба було справити сороковини. Мали прийти сусіди, які довгий час знали і спілкувалися з батьком Дмитра. Дарина наперед закупила продукти до поминального столу, замовила в пекарні пиріжки з різною начинкою. Коли вони під’їхали до будинку і почали вивантажувати сумки з продуктами, до Дарини підійшла сусідка Таїсія Михайлівна і зголосилася допомогти зі столом. Вони все приготували, а ввечері сталося несподіване

Марина була на роботі, розкладувала товар на стелаж. Раптом двері магазину відкрилися, і всередину зайшов якийсь чоловік. Марина обернулася, глянула на нього і застигла. Це був її колишній чоловік Роман. – Привіт, – як ні в чому не бувало, привітався він. – Доброго дня, – стримано відповіла Марина і напружилася. – Радий, що ти сьогодні працюєш, і я зміг тебе побачити, – тихо сказав Роман. – Нам треба поговорити! – Я вас слухаю, – тон дівчини став холодним. – Вам щось підказати? Але Марина навіть здогадатися не могла, який подарунок підготував їй колишній чоловік

Христина вирішила познайомити свого коханого Михайла зі свої дідусем. Їхали вони досить довго. – Мій дідусь недавно оцей будиночок придбав у селі, – сказала Христина, коли вони вийшли з машини. – Каже, йому дуже подобаються ці місця… – Христино, внучечко моя люба! – вийшов з хати старий. – Проходьте, проходьте в будинок! Я, правда, тут не один живу, наречена у мене є, тож не соромтеся… Всі троє зайшли в хату. – Проходьте! – не вгавав дідусь. – Вірочко, став чайник! Тут моя внучечка приїхала, і не сама! Михайло глянув на наречену дідуся Христини й очам своїм не повірив

Ольга Іванівна готувала вечерю, як у двері подзвонили. – Алісо? – здивувалася вона, побачивши свою доньку та онука. – Привіт, мамо! А ми неподалік були, вирішили зайти, – усміхнулася донька. – Ну, проходьте, – запросила жінка доньку. Ольга Іванівна швидко зробила чай, поставила вазочку з печивом. – Доню, у вас щось сталося? – запитала жінка, помітивши, що Аліса якась схвильована. – Так…Тобто ні, – зам’ялася донька. – Доню, я ж бачу! – наполягла мати. – Мамо, у мене є одне делікатне прохання, – загадково сказала Аліса, зібралася з думками і все виклала матері. Ольга Іванівна вислухала доньку і застигла від почутого