Життєві історії

Надія з Миколою приїхали на ювілей до її тітки Поліни. Несподівано для всіх зібралось багато рідні. – Господи! А чим вас частувати?! – ахнула тітка Поліна. – Нічого, щось придумаємо, – заспокоїла її Надія. Вона відкрила холодильник. Там було молоко, яйця і пачка вареників. – Що ж приготувати? – подумала Надія. – Картопля у вас є? – запитала вона у тітки. – Ні, ми вже не садимо, – сказала та. – Дмитре, бери відро і йди до сусідів. Купи відро картоплі, – сказала Надія чоловікові сестри. Дмитро якось дивно напружився і зиркнув на свою дружину. Надія не могла зрозуміти, що відбувається

Надя заздалегідь попередила свого чоловіка Миколу:

– У суботу поїдемо раніше до тітки Поліни і дядька Бориса в гості. У них ювілей. В обох! Ти напевно пам’ятаєш, що вони народилися в один день і один рік?

Дядько Борис був братом матері Надії.

– Пам’ятаю, – сказав Микола. – Скільки ж їм виповнюється?

– По сімдесят, – трохи сумно сказала Надія.

Її батьків уже давно не стало…

Купивши трохи продуктів, у суботу Надія з Миколою поїхали на ювілей. Вони знали, що ніякого застілля у літніх людей не буде. Син і дочка не балували батьків візитами.

– Може, сьогодні хоч приїдуть, – сказала Надія.

Тітка з дядьком жили в передмісті у своєму будинку.
Коли Надія з Миколою під’їхали до них, там уже виходили з машини донька Олена із чоловіком та зовицею. А також їхній син–підліток.

Тільки вони зайшли на подвірʼя, як приїхав син ювілярів із дружиною та двома дітьми. Останньою підійшла сестра тітки Поліни з онукою. Вони жили неподалік цього ж села.

Загалом, дванадцять чоловік, окрім ювілярів.

Тітка Поліна навіть розплакалася – давно гості в будинку не з’являлися.

Потім вона сплеснула руками.

– Господи! А чим же ж вас частувати?! Ми ж не готувалися, – ахнула вона.

Гості застигли від несподіванки.

– Нічого, тітко Поліно, разом щось придумаємо, – заспокоїла Надія. – Правда ж?

Інші гості або мляво кивнули, або щось невиразно пробурмотіли.

Надія відкрила холодильник. Там було молоко, яйця. У морозилці лежала пачка вареників. Надія поклала у холодильник ковбасу, сир, які купила. Виклала на стіл цукерки, солодкий пиріг.

– Що ж приготувати? М’ясця нема. Може, скинемося і купимо?

– Ось ще! Ти багата, ось і купуй! – відповіли їй.

Надія зітхнула і запитала в тітки Поліни:

– Картопля у вас є?

– Ні, ми вже не садимо. Там у ящику кілька штук лежать.

– А де купити?

– Ось у сусідів. Вони вже викопали. Хороший урожай вийшов.

Надія сказала чоловікові своєї сестри:

– Дмитре, бери відро і йди до сусідів. Купи повне відро картоплі.

Дмитро якось дивно напружився і зиркнув на свою дружину.

Надія не могла зрозуміти, що відбувається.

– Так, а гроші? – нарешті запитав він.

Надія очі вирячила від несподіванки!

Дмитро махнув рукою і пішов шукати відро у тещі…

Надя підійшла до чоловіка:

– Що ж, Микольцю, раз приїхали, давай свято для стареньких влаштуємо. Їдь, купи стегенця курячі, ковбаски вареної та копченої.

Микола кивнув і сів у машину.

Надія вимила кілька картоплин і поставила варитися. В іншій каструлі поставила яйця.

Тут Дмитро приніс відро картоплі.

– Олено, давай почисти картоплю. І ти, Олю, допомагай їй, – сказала Надія.

– Добре, тітко Надіє, – сказала онука сестри тітки Поліни.

Тут і сама Галина підійшла:

– Надійко, чим мені зайнятися?

– А ви, тітко Галя, йдіть на город і наберіть огірків та помідорів. Нехай он Олексій вам допоможе, – кивнула вона на двоюрідного племінника.

– Ти ще й дитині роботи понадавала, – обурилася Олена.

– Дитині вже чотирнадцять років років. Нехай відро за тіткою Галею носить.

Чоловіки під керівництвом дядька Бориса винесли стіл та стільці на веранду.

А зовиця Олени стала перемивати посуд із серванту, яким давно не користувалися.

Приїхав Микола, привіз продукти.

Надія почала смажити стегенця. Інші жінки стали нарізати салати.

Через годину накрили стіл. На ньому стояли салатниці із салатом із помідорів та огірків.

А також олів’є. У великих мисках жовтіла варена картопля, посипана зеленню і полита соняшниковою олією. Золотилися підсмажені стегенця. А так само стояли тарілки з нарізаною ковбасою та сиром.

Потім Микола поставив пляшки з різнобарвною солодкою газованою водою.

– А ігристого, чи біленької нема? – розчаровано запитав Дмитро.

Дядько Борис розвів руками:

– Вибачте, ми ж не любимо такого. Не подумали.

– Треба було захопити, – сказав Дмитро Олені.

– Пий солодку воду, – сердито відповіла дружина.

Зазвучали тости, пісні, сміх.

Тітка Поліна і дядько Борис радісно дякували за таке свято.

Після обіду всі вирушили відпочивати.

– Олено, посуд треба перемити, – сказала Надія.

– Надійко, так я втомилася, що сил немає. Потім помиємо, – відповіла сестра і пішла до хати.

За нею пішли й решта.

Надія зітхнула і почала прибирати зі столу. Їй стали допомагати тітка Поліна і тітка Галина.

Коли все було прибрано і розкладено по місцях, Надія сказала чоловікові:

– Микольцю, поїхали додому. Я думаю, що доведеться ввечері годувати всіх вечерею, а вранці сніданком.

– Правильно, поїхали. Нехай самі потурбуються про себе!

Вони попрощалися з ювілярами.

– Дякую, Надійко, – прошепотів дядько Борис. – Якби не ви з Миколкою, не мали б ми ніякого свята…

Вам також має сподобатись...

Світлана допомагала свекрусі розвішувати білизну. Діти бігали поряд. Дочекавшись, коли вони відійдуть, Світлана звернулася до Антоніни Іванівни. – Скажіть, – сказала вона. – Ви не любите мене, так? Антоніна Іванівна здивовано закліпала очима: – Не люблю? З чого ти взяла? – У вас немає бажання бачити мене. Але ви з ввічливості кажете, що це не так. Я права? – Світлана уважно подивилася на свекруху. Антоніна Іванівна поставила тазик із білизною на землю. І Світлана відчула: свекруха думає про щось, наважується на щось. І раптом свекруха зробила те, чого Світлана навіть уявити собі не могла

Світлана ще спала, коли пролунав телефонний дзвінок. Жінка ледве відкрила очі, глянула на екран мобільного. Дзвонила подруга. – Світлано, ти ще спиш? – одразу промовила вона. – Сплю, як і всі нормальні люди, – неохоче відповіла Світлана. – То ти ще нічого не знаєш і нічого не бачила? – запитала подруга. – Ти про що? – не зрозуміла жінка. – Зайди в соцмережу…Там відео… Про тебе, – сказала подруга і закінчила виклик. Світлана швидко зайшла в інтернет, відкрила відео, яке прислала подруга, переглянула його і аж рота відкрила від побаченого

Степан вирішив зайти додому, забрати осінню куртку. Хлопець відкрив двері своїм ключем.  – Мамо, ти вдома? — спитав Степан з коридору, почувши якісь шарудіння в її кімнаті. – Привіт, а ти що? Повернувся? – мама вискочила до сина. – За курткою прийшов, де моя синя, така зі смужками, – запитав Степан, як раптом згадав. – Вона ж у твоїй шафі. Степан пройшов коридором до кімнати матері, відкрив двері і застиг на місці. Хлопець обернувся і глянув на матір. Вона стояла схвильована, немов школярка на іспиті. – Мамо, це що таке? – здивовано вигукнув Степан, нічого не розуміючи

Ганна прийшла додому й відкрила двері своїм ключем. Жінка зайшла на кухню, озирнулася. Вечеря вже стояла на столі… – Голубців, бач ти, накрутила! – подумала Ганна про свою невістку Марину. – А я ж говорила, щоб котлеток насмажила! – Ігор голубців дуже захотів, – ніби, почувши думки своєї свекрухи, і виправдовуючись перед нею, сказала Марина. – Ну раз Ігор так захотів, то нехай вже, – пробурмотіла Ганна. – Смачні в тебе вийшли голубці, молодець! – раптом сказала Ганна до невістки, скуштувавши страву. Син Ганни Ігор аж поперхнувся від несподіванки! Він дивився на матір і не вірив своїм вухам