Життєві історії

Тетяна Вікторівна збиралася лягати спати, як раптом у двері подзвонили. – Кого це принесло так пізно? – здивувалася жінка. Тетяна відкрила двері і побачила свою доньку. Ганна була вся в сльозах, руки її тремтіли. – Що сталося доню? – видихнула Тетяна Вікторівна. – Невже з Максимом посварилися? – Гірше, мамо, – ледь промовила Ганна. – Що може бути гіршим? Не розумію, – здивувалася жінка. Ганна пройшла в коридор, опустилася на пуф, зібралася з думками і все розповіла матері. Тетяна Вікторівна вислухала доньку і застигла від почутого

– Мамо, можна я у вас трохи поживу? – Ганна ледве стримувала сльози.

– Ну, звичайно, можна, – Тетяна Вікторівна насторожилася. – Навіщо питаєш? Наш дім – твій дім. Можеш приходити будь-коли.

– Дякую, мамо, – схлипнула Ганна. – Тоді я прямо сьогодні переїду.

– Давай…

Мати не почала відразу розпитувати доньку, що там у неї в сім’ї сталося. Не інакше Максим знову щось накоїв. Ото ж дав Бог зятя! Нічого з себе не представляє, а гонору! І що Ганна у ньому знайшла? Примітивний, як поліно. Ні поговорити з ним, ні відпочити нормально.

За стіл посадиш – не знає міри в чарках. Пожартуєш – нічого не розуміє, ображається. Що не попроси – завжди зайнятий. І чим питається? Працює в офісі від та до. Нічим іншим не займається. Додому прийде і до комп’ютера. І не смій його чіпати, інакше розлютується. Він же зайнятий! Бідна Ганнуся. Так, не пощастило їй із Максимом. Не буде від нього користі. Ось знову додому біжить від чоловіка.

Дуже цікаво: що там сталося?

Востаннє Ганна повернулася додому «назавжди» через те, що Максим її образив. І за що? Вона, бач, посміла з роботи затриматися аж на цілу годину, а попередити забула. Як же він сварився! Які слова говорив! От Ганна й не витримала – додому втекла. І правильно зробила! Хто знає, що в цього на думці?

Мати тоді подумала, що дочка і справді «ні за що до нього не повернеться». Яке там! Через три дні, як тільки Максим на порозі з’явився, побігла за ним. Ні, все-таки, правду кажуть, що любов зла.

Роздуми Тетяни Вікторівни перервало клацання вхідних дверей.

Мати побігла зустрічати доньку.

Побачила її та ахнула. Очі в Ані заплакані, руки тремтять, круги під очима. І сама така бліденька…

– Що сталося? – видихнула Тетяна Вікторівна. – Невже Максим не втримався…і…?

– Гірше, мамо, – ледь промовила Ганна.

– Що може бути гіршим? Не розумію. Поясни до ладу.

– Я не знаю, як це пояснити, – дочка розплакалася. – Я навіть не знаю, як це розповісти.

– Ганно, не муч мене, розповідай, – Тетяна Вікторівна обійняла дочку…

Ганна зібралася з силами і нарешті заговорила:

– Все у нас нормально було, поки Мурчик не занедужав. Їсти перестав. Воду майже не пив. Заховається кудись у куток і нявкає. Дивилася на нього, і душа стискалося від жалю. Повезла до ветлікаря.

Той його обстежив і оголосив:

– Треба робити процедуру. У вашого котика проблеми. Якщо процедуру не робити – протягне кілька місяців. Якщо зробити років п’ять, не менше, а то й більше.

Я, мамо, навіть не роздумувала! Про що тут думати? Адже член сім’ї занедужав! Можна сказати – одною ногою на тому світі! Звичайно, ми йому допомагатимемо і робитимемо все, що спеціаліст призначить!

А Максим дуже здивувався:

– Я думав, що нездужають тільки люди, – посміхнувся він. – Виявляється у котів теж є проблеми… ну, і що ти маєш намір робити? Тільки не кажи, що погодилася на все що говорив спеціаліст.

– Погодилася, – кажу. – А що? Не треба було?

– Ні, ну я розумію препарати якісь коту купити. Але проводити процедуру! Це ж безглузда ідея!

– Чому? – я не могла зрозуміти, жартує чоловік чи говорить серйозно.

– Тому що природного відбору ніхто не скасовував! Чула про таке? Твоєму коту просто час на котячу веселку. Ось і все.

– Тобто ти пропонуєш нічого не робити? Просто чекати, коли його не стане? Чекати та дивитися як йому погано?

– Не хочеш дивитися – можна йому допомогти скоріше закінчити все, – коротко кинув мені Максим, – і проблема вирішиться сама собою.

– Що? Навіщо? – я все ще не вірила своїм вухам, – Я його вилікую!

– Як хочеш, – холодно відповів Максим, – тільки грошей на цю нісенітницю я не дам. Викручуйся сама.

– Що означає він грошей не дасть? – здивувалася Тетяна Вікторівна, – він що, бюджетом вашим розпоряджається?

– Повністю, мамо! Нещодавно заявив, що я не вмію з грошима поводитися. Тепер сам продукти купує, за квартиру сплачує. Мені видає, коли прошу. Ще й допит влаштовує: на що витрачати збираєшся?

– А ти не віддавай йому зарплату, – спробувала порадити Тетяна Вікторівна, – це ж твої гроші! Ти сама їх заробляєш!

– Нічого не вийде, мамо. Ми так із ним домовилися. Коротше, грошей на процедуру не дав. А коту все гірше й гірше ставало. Ось я вирішила грошей у подруги позичити. Подзвонила їй, домовилася. Поїхала по гроші. Приїжджаю, – тут Ганна знову залилася сльозами. – А Мурчика нема! Я до Максима, де, питаю, мій кіт? А він мені: гадки не маю. І сміється. Так нічого я від нього не добилася.

– І? – Тетяна Вікторівна ніяк не могла зрозуміти, у чому проблема.

– Що “і”, мамо?! Він забрав Мурчка з дому! Розумієш?

– Куди забрав? – Здивувалася мати, – В клініку?

– Яку клініку? Він же був категорично проти процедури

– Тоді я нічого не розумію…

– Він його викинув, мамо, розумієш? Ви-ки-ну-в!

– Як це?

– Звичайно! Почув, що я по гроші поїхала і викинув!

– Це він тобі сказав?

– Так! Потім зізнався! І я йому цього ніколи не пробачу! І жити з ним – не буду! Я подаю на розлучення!

– І правильно, дочко! – вигукнула Тетяна Вікторівна, – Де ж це бачено так робити! А якщо ти занедужаєш? Чи ваша майбутня дитина? Ось що він, як ти думаєш, робитиме? Правильно! Він переступить через вас і піде далі. Ні, моя дівчинко, все ти правильно вирішила! Біжи від цього Максима! Ні розуму в нього, ні душі!

Вам також має сподобатись...

– Та ні, це якась нісенітниця, – подумала Іра. Вона дивилася на повідомлення у своєму телефоні від невідомої жінки і не знала, що й думати! Раптом надійшло ще одне повідомлення. «Прошу вас, передайте вашому чоловікові, що я йду до юристів щодо дитини, бо він заблокував мій номер…» – писала незнайомка. – Денисе! – гукнула Іра з кухні. – Денисе! Вона скочила на ноги і кинулася до свого чоловіка. Ну, звісно, він сидів у своїх навушниках і грав в якусь гру на компʼютері. Як завжди! – Денисе, що це все означає?! – Іра підсунула йому під ніс повідомлення від незнайомки. Денис застиг від здивування

Віра та Денис гостювали у бабусі чоловіка у селі. Тиждень пройшов швидко. Настав час повертатися. Бабуся Марія на честь від’їзду накрила стіл. – Ви не забувайте мене, відвідуйте час від часу, – сумно говорила вона за столом. – Звісно приїдемо! – усміхнувся Денис. – Ну що, будемо їхати?! – Зачекай, мені треба дещо зробити, – якось підозріло сказала Віра, встала з-за столу і вийшла у іншу кімнату. За хвилину вона повернулася з ноутбуком у руках. – Ти тільки не сердься, – раптом сказала Віра і повернула екран ноутбука до чоловіка. Денис глянув на екран і застиг від побаченого

– Переїжджай до мене, – несподівано сказала Миколі кохана. – Що тебе там тримає? Чоловік не роздумував ні хвилини. Так несподівано, почало змінюватися його життя! Але раптом у Миколи не стало мами. На поминки вони поїхали разом з Мариною. І раптом зустріли там його колишню дружину зі своїм новим чоловіком! – Якщо тобі тепер дісталася мамина квартира, може не будемо нашу ділити? Залиш нам з дочкою, – проворкувала колишня. Микола аж сів на стільчик від такої заяви

Іван прийшов відвідати дружину. Олена занедужала і вже декілька тижнів лежала в палаті. – Привіт! – тихо сказала Олена, побачивши в дверях Івана. – Привіт, кохана! А ти сьогодні непогано виглядаєш, – усміхнувся чоловік. – А я тобі супчик зварив. Іван дістав з пакета гостинці і виклав їх на тумбочку. Раптом він помітив, що на очах дружини з’явилися сльози. – Щось не так? – схвильовано запитав він. – Іване, я хочу попросити вибачення…, – тихо сказала Олена. – Ти про що? – не зрозусів чоловік. – Слухай, не зупиняй, – сказала Олена і все розповіла. Іван вислухав дружину і застин від почутого