Життєві історії

Валентина з самого ранку крутилася на кухні. Сьогодні її син приведе наречену. Стіл вже був накритий, коли у двері подзвонили. – Проходьте, – усміхнулася Валя. – Мамо, це Поліна! – весело вигукнув Павло. – Дуже приємно. Ходімо за стіл, – запросила Валя. За столом Валентина розпитувала Поліну про плани на життя. Але після того, як Поліна розповіла про своїх батьків, Валентина змінилася. – А яке у тебе прізвище? – запитала вона. Поліна назвала прізвище. – Геть з нашого дому! І більше, щоб я тебе не бачила, – вигукнув Валентина. Павло та Поліна здивовано переглянулися між собою, не розуміючи, що відбувається

– Проходь, мила дівчино. Взуття можна не знімати. Ну, сину, представляй мені свою подругу, – мама Павла була дуже ввічлива. Це вона наполягла, щоб Павло познайомив її з Поліною. Довго відкладали зустріч, і вона відбулася. Хвилювалися всі.

– Мамо, знайомся, це Поліна. Поліна, а це моя мама – Валентина Сергіївна.

– Ну от і добре. Ходімо пити чай.

За чаєм Валентина Сергіївна розпитувала Поліну про плани на життя. Багато жартували. Обстановка за столом була доброзичливою. Але після того, як Поліна розповіла про своїх батьків, посмішка з обличчя Валентини Сергіївни зникла, вона запитала:

– А яке у тебе прізвище?

– Рудакова.

– І батька твого звуть Василем? І закінчив він наш політехнічний? – в очах Валентини Сергіївни з’явилися іскорки.

– Так! Ви його знаєте? – Зраділа Поліна.

– Дівчино, – вся добродушність Валентини Сергіївни випарувалася. Вона наказовим тоном продовжила: – Будьте ласкаві, йдіть із нашого будинку. І більше, щоб я вас не бачила. Павло, ця дівчина тобі не пара. Проводи її з нашого будинку.

Павло провів Поліну до автобуса, а повернувшись почав все розпитувати у матері:

– Що з тобою трапилося? Що на тебе найшло? Що тобі зробила Поліна?

– Не смій вимовляти її ім’я в моєму домі. Вона дочка зрадника та негідника. Вона така сама, як її тато. Я тебе виховувала не для цієї родини.

– Та що сталося? – не розумів Павло.

– У молодості я його любила. Жили разом. Я думала, знайшла того, з ким зустріну старість. Завагітніла. Як зараз пам’ятаю цей день. Бігла додому, щоб потішити коханого, але вдома я знайшла лише записку: «Пробач. Я більше так не можу. Іду від тебе. Впевнений, ти знайдеш гідного чоловіка», – Валентина Сергіївна замовкла, заплющила очі.

Павло посидів трохи поряд і вирішив, що мати хоче залишитись сама. Тільки почав підніматися, мама продовжила:

– Ніхто не знає, як я пережила це. Я досі не розумію, чому він мене покинув. Ну, звичайно, я зробила процедуру, а як я мала одна виховувати дитину.

– Мамо, але це було так давно. Ти ж щаслива з батьком, у тебе є я. Навіщо ворушити минуле? Ми з Поліною любимо одне одного. Невже ти не бажаєш мені щастя?

– Не будеш ти з нею щасливий.

Говорити з матір’ю було марно. Павло вирішив поговорити про це пізніше, коли мати заспокоїться.

Подзвонив Поліні, пояснив поведінку матері. Поліна відразу запитала батьків про цю історію. Для мами це також було відкриття. Батько посміявся: «Ось доля яка. Не нас, то наших дітей звела». Мама не поділяла веселощі батька, вона за Валентиною Сергіївною заборонила Поліні зустрічатися з Павлом. Пояснила це просто:

– Ну, одружитеся ви, а свекруха тебе одразу невзлюбить. Зводитиме причіпками. А ще мені зовсім не хочеться, щоб батько зустрівся зі своєю колишньою. А зустрічатись доведеться. Уявляєш, якщо у нас будуть спільні онуки. Ні! Чуєш, Поліна, я забороняю тобі будь-які стосунки з Павлом.

Порадившись Павло з Поліною, вирішили поїхати від батьків до іншого міста.З вільнилися з роботи, зібрали валізи і подалися в інше життя.

Там винайняли кімнату, були щасливі. Павло одразу знайшов роботу.

Першого робочого ранку їхав і сталася біда. Павла не стало…

На прощанні Валентина Сергіївна сварилася на Поліну:

– Заберіть з очей моїх цю негідницю. Через її батька у мене не стало першої дитини, а через неї – єдиної.

Вам також має сподобатись...

Михайло вирішив свататися до своєї сусідки. – Але з чого ж почати, – міркував він. Зранку Михайло набрав у тачку дров і підкотив до воріт молодої жінки. – Лідочко, ось, тримай дрова. А то в тебе зовсім бачу нема, – сказав він. – Ой, то я гроші віддам, – заметушилася жінка. Михайло обурено замахав руками: – Не вигадуй, не візьму! Ліда стояла здивована. – Ну, дякую, дядько Михайло, вже не знаю, чим і віддячити, – сказала вона. Почувши слово «дядько» Михайло застиг з тачкою в руках

– Оксанко, ти чого тут на вітрі сидиш? – вийшла на ґанок її мати. – Миколку, друга свого клич на чай. Я пиріжків напекла. Іменини ж у тебе сьогодні! Оксана закликала Миколку. Вони зайшли в хату й роззулися. Мати поставила на стіл жарівницю і виклала пиріжки в миску, ще гарячі… – Іди, он хоч іконці, святій своїй Ксенії вклонися! – сказала вона Оксані. – Отам вона в куточку, я свічку поставила. Оксана підійшла до ікони, хотіла перехреститися і раптом застигла від несподіванки. Вона не вірила своїм очам

Зоя Петрівна попросила свого зятя Леоніда полагодити їй дах. Леонід прийшов не один. За ним слідом ішли ще двоє людей. – Хто це? – строго запитала хазяйка. – Моя команда, – незворушно відповів Леонід. – Один я не зможу полагодити вам дах. – Поки ви тут працюватимете, я піду до сусідки. Не люблю я всі ці ремонтні роботи, – сказала теща і пішла. Повернулася жінка ближче до вечора. Зоя Петрівна здалеку оглянула новий дах і залишилася задоволеною побаченим. – Ось, тримайте! – сказав зять і дав жінці якийсь папірець. Зоя Петрівна розгорнула його і оторопіла від побаченого

Тарас дістав з холодильника упаковку яєць. Він хотів приготувати яєчню. Але не встиг чоловік поставити сковорідку на плиту, як раптом пролунав дзвінок у двері. – Тільки б не тітка Ганна, – подумав Тарас, і пішов відкривати. На його подив, за дверима стояла не сусідка, тітка Ганна, а незнайома молода жінка. – Здрастуйте, – сказала гостя. – Вибачте, що турбую, мене звуть Ольга. Я винаймаю кімнату в Ганни Віталіївни. Вона сказала, щоб я терміново бігла до вас! – До мене? – здивувався Тарас. – І чого це до мене бігти? Чоловік здивовано дивився на жінку, не розуміючи, що відбувається