Життєві історії

Валентина з самого ранку крутилася на кухні. Сьогодні її син приведе наречену. Стіл вже був накритий, коли у двері подзвонили. – Проходьте, – усміхнулася Валя. – Мамо, це Поліна! – весело вигукнув Павло. – Дуже приємно. Ходімо за стіл, – запросила Валя. За столом Валентина розпитувала Поліну про плани на життя. Але після того, як Поліна розповіла про своїх батьків, Валентина змінилася. – А яке у тебе прізвище? – запитала вона. Поліна назвала прізвище. – Геть з нашого дому! І більше, щоб я тебе не бачила, – вигукнув Валентина. Павло та Поліна здивовано переглянулися між собою, не розуміючи, що відбувається

– Проходь, мила дівчино. Взуття можна не знімати. Ну, сину, представляй мені свою подругу, – мама Павла була дуже ввічлива. Це вона наполягла, щоб Павло познайомив її з Поліною. Довго відкладали зустріч, і вона відбулася. Хвилювалися всі.

– Мамо, знайомся, це Поліна. Поліна, а це моя мама – Валентина Сергіївна.

– Ну от і добре. Ходімо пити чай.

За чаєм Валентина Сергіївна розпитувала Поліну про плани на життя. Багато жартували. Обстановка за столом була доброзичливою. Але після того, як Поліна розповіла про своїх батьків, посмішка з обличчя Валентини Сергіївни зникла, вона запитала:

– А яке у тебе прізвище?

– Рудакова.

– І батька твого звуть Василем? І закінчив він наш політехнічний? – в очах Валентини Сергіївни з’явилися іскорки.

– Так! Ви його знаєте? – Зраділа Поліна.

– Дівчино, – вся добродушність Валентини Сергіївни випарувалася. Вона наказовим тоном продовжила: – Будьте ласкаві, йдіть із нашого будинку. І більше, щоб я вас не бачила. Павло, ця дівчина тобі не пара. Проводи її з нашого будинку.

Павло провів Поліну до автобуса, а повернувшись почав все розпитувати у матері:

– Що з тобою трапилося? Що на тебе найшло? Що тобі зробила Поліна?

– Не смій вимовляти її ім’я в моєму домі. Вона дочка зрадника та негідника. Вона така сама, як її тато. Я тебе виховувала не для цієї родини.

– Та що сталося? – не розумів Павло.

– У молодості я його любила. Жили разом. Я думала, знайшла того, з ким зустріну старість. Завагітніла. Як зараз пам’ятаю цей день. Бігла додому, щоб потішити коханого, але вдома я знайшла лише записку: «Пробач. Я більше так не можу. Іду від тебе. Впевнений, ти знайдеш гідного чоловіка», – Валентина Сергіївна замовкла, заплющила очі.

Павло посидів трохи поряд і вирішив, що мати хоче залишитись сама. Тільки почав підніматися, мама продовжила:

– Ніхто не знає, як я пережила це. Я досі не розумію, чому він мене покинув. Ну, звичайно, я зробила процедуру, а як я мала одна виховувати дитину.

– Мамо, але це було так давно. Ти ж щаслива з батьком, у тебе є я. Навіщо ворушити минуле? Ми з Поліною любимо одне одного. Невже ти не бажаєш мені щастя?

– Не будеш ти з нею щасливий.

Говорити з матір’ю було марно. Павло вирішив поговорити про це пізніше, коли мати заспокоїться.

Подзвонив Поліні, пояснив поведінку матері. Поліна відразу запитала батьків про цю історію. Для мами це також було відкриття. Батько посміявся: «Ось доля яка. Не нас, то наших дітей звела». Мама не поділяла веселощі батька, вона за Валентиною Сергіївною заборонила Поліні зустрічатися з Павлом. Пояснила це просто:

– Ну, одружитеся ви, а свекруха тебе одразу невзлюбить. Зводитиме причіпками. А ще мені зовсім не хочеться, щоб батько зустрівся зі своєю колишньою. А зустрічатись доведеться. Уявляєш, якщо у нас будуть спільні онуки. Ні! Чуєш, Поліна, я забороняю тобі будь-які стосунки з Павлом.

Порадившись Павло з Поліною, вирішили поїхати від батьків до іншого міста.З вільнилися з роботи, зібрали валізи і подалися в інше життя.

Там винайняли кімнату, були щасливі. Павло одразу знайшов роботу.

Першого робочого ранку їхав і сталася біда. Павла не стало…

На прощанні Валентина Сергіївна сварилася на Поліну:

– Заберіть з очей моїх цю негідницю. Через її батька у мене не стало першої дитини, а через неї – єдиної.

Вам також має сподобатись...

У Наталі з двору зник казан. Хороший такий казан – великий чавунний, на тринозі, зносу йому не було. Її чоловік казав, що великі гроші за нього віддав. Наталя натішитися не могла! Місця займає мало, а скільки страв можна приготувати. І плов, і печеню, і тушкувати можна – з димком виходить! Перше, що Наталя зробила – це викликала дільничного Олексія. – Винесли! – мало не плакала вона. – Ну ходімо по сусідах походимо… – сказав Олексій. Він похмуро пройшов уздовж парканів і раптом вказав на одне подвірʼя. Наталя глянула куди показував Олексій і очам своїм не повірила

Наталя з Дмитром вирушили в гості до батьків чоловіка. – Привіт, мамо! – весело сказав Дмитро, зайшовши у квартиру. – Батько вдома? – Вдома, – відповіла мати. – Клич його на кухню! У нас для вас сюрприз! – підозріло додав син. Через декілька хвилин вся родина сиділа за столом. – Ну, що у вас за сюрприз? – запитала Віра Степанівна. – У нас скоро буде малюк, – радісно сказала Наталка. – Невже? Це ж дитину навіть хрестити не можна буде? – раптом сказала свекруха. – В сенсі не можна? Чому? – Наталка здивовано дивилася на свекруху, не розуміючи, що відбувається

– Бабусю, ти знову це старе барахло дістала? – запитала Катя. Дівчина скривилася, дивлячись як її бабуся дбайливо розгортає старий, потертий вовняний шарф. – Викинути вже давно його пора! – Не можна, внучечко, – старенька провела долонею по вицвілій речі. – У ньому все моє життя. – У старому шарфі?! – Катя пирхнула, але сіла поряд. – Ото вже вигадаєш… Ну і що ж цікаво в ньому такого?! Ганна Петрівна посміхнулася. – Цьому шарфу, рахуй, уже шістдесят років, – сказала вона. – Я тоді тільки в місто приїхала була… Старенька замовкла, наче збираючись з думками й почала свою розповідь. Катя вислухала її й аж заплакала від почутого

Оксана виходила заміж. Весілля було в самому розпалі. Гості вітали молодих, говорили тости. – Діти мої, бажаю вам великого кохання, щастя, порозуміння, – взяла слово мама Оксани. Всі підняли келихи, і після цього тосту почалися танці. Оксана з нареченим потанцювали перший танець, і пішли за стіл трохи відпочити. Раптом до нареченого підійшла його мама і щось шепнули йому на вухо. Оксана ненароком почула слова свекрухи, звернені до сина і застигла від почутого