Життєві історії

Валентина з самого ранку крутилася на кухні. Сьогодні її син приведе наречену. Стіл вже був накритий, коли у двері подзвонили. – Проходьте, – усміхнулася Валя. – Мамо, це Поліна! – весело вигукнув Павло. – Дуже приємно. Ходімо за стіл, – запросила Валя. За столом Валентина розпитувала Поліну про плани на життя. Але після того, як Поліна розповіла про своїх батьків, Валентина змінилася. – А яке у тебе прізвище? – запитала вона. Поліна назвала прізвище. – Геть з нашого дому! І більше, щоб я тебе не бачила, – вигукнув Валентина. Павло та Поліна здивовано переглянулися між собою, не розуміючи, що відбувається

– Проходь, мила дівчино. Взуття можна не знімати. Ну, сину, представляй мені свою подругу, – мама Павла була дуже ввічлива. Це вона наполягла, щоб Павло познайомив її з Поліною. Довго відкладали зустріч, і вона відбулася. Хвилювалися всі.

– Мамо, знайомся, це Поліна. Поліна, а це моя мама – Валентина Сергіївна.

– Ну от і добре. Ходімо пити чай.

За чаєм Валентина Сергіївна розпитувала Поліну про плани на життя. Багато жартували. Обстановка за столом була доброзичливою. Але після того, як Поліна розповіла про своїх батьків, посмішка з обличчя Валентини Сергіївни зникла, вона запитала:

– А яке у тебе прізвище?

– Рудакова.

– І батька твого звуть Василем? І закінчив він наш політехнічний? – в очах Валентини Сергіївни з’явилися іскорки.

– Так! Ви його знаєте? – Зраділа Поліна.

– Дівчино, – вся добродушність Валентини Сергіївни випарувалася. Вона наказовим тоном продовжила: – Будьте ласкаві, йдіть із нашого будинку. І більше, щоб я вас не бачила. Павло, ця дівчина тобі не пара. Проводи її з нашого будинку.

Павло провів Поліну до автобуса, а повернувшись почав все розпитувати у матері:

– Що з тобою трапилося? Що на тебе найшло? Що тобі зробила Поліна?

– Не смій вимовляти її ім’я в моєму домі. Вона дочка зрадника та негідника. Вона така сама, як її тато. Я тебе виховувала не для цієї родини.

– Та що сталося? – не розумів Павло.

– У молодості я його любила. Жили разом. Я думала, знайшла того, з ким зустріну старість. Завагітніла. Як зараз пам’ятаю цей день. Бігла додому, щоб потішити коханого, але вдома я знайшла лише записку: «Пробач. Я більше так не можу. Іду від тебе. Впевнений, ти знайдеш гідного чоловіка», – Валентина Сергіївна замовкла, заплющила очі.

Павло посидів трохи поряд і вирішив, що мати хоче залишитись сама. Тільки почав підніматися, мама продовжила:

– Ніхто не знає, як я пережила це. Я досі не розумію, чому він мене покинув. Ну, звичайно, я зробила процедуру, а як я мала одна виховувати дитину.

– Мамо, але це було так давно. Ти ж щаслива з батьком, у тебе є я. Навіщо ворушити минуле? Ми з Поліною любимо одне одного. Невже ти не бажаєш мені щастя?

– Не будеш ти з нею щасливий.

Говорити з матір’ю було марно. Павло вирішив поговорити про це пізніше, коли мати заспокоїться.

Подзвонив Поліні, пояснив поведінку матері. Поліна відразу запитала батьків про цю історію. Для мами це також було відкриття. Батько посміявся: «Ось доля яка. Не нас, то наших дітей звела». Мама не поділяла веселощі батька, вона за Валентиною Сергіївною заборонила Поліні зустрічатися з Павлом. Пояснила це просто:

– Ну, одружитеся ви, а свекруха тебе одразу невзлюбить. Зводитиме причіпками. А ще мені зовсім не хочеться, щоб батько зустрівся зі своєю колишньою. А зустрічатись доведеться. Уявляєш, якщо у нас будуть спільні онуки. Ні! Чуєш, Поліна, я забороняю тобі будь-які стосунки з Павлом.

Порадившись Павло з Поліною, вирішили поїхати від батьків до іншого міста.З вільнилися з роботи, зібрали валізи і подалися в інше життя.

Там винайняли кімнату, були щасливі. Павло одразу знайшов роботу.

Першого робочого ранку їхав і сталася біда. Павла не стало…

На прощанні Валентина Сергіївна сварилася на Поліну:

– Заберіть з очей моїх цю негідницю. Через її батька у мене не стало першої дитини, а через неї – єдиної.

Вам також має сподобатись...

Зіна з донькою Олю вирішили переїхати з села у невелике містечко. Грошей не було, тож поселилися вони в кімнаті в гуртожитку. З собою вони взяли із села і свого кота… Кімната була невелика, але тепла і світла. – Мамо, а де тут грубка?! – одразу запитала Оля. – Он там залізна зелена батарея під вікном, – посміхнулася мати. – А «грубка» он за лікарнею… Бачила трубу? Кіт Маркіз оглядав кімнату і раптом сів біля дверей! Хтось тихо постукав… Навіть не постукав, а пошкрябався. Потім знову пролунав стукіт… Вони відкрили двері й застигли від несподіванки

Роман повернувся додому пізно. – Кохана, я вдома, – гукнув він з порога. – Вечеря на столі, – обізвалась Юлія. – Посидиш зі мною? – сказав чоловік, зайшовши на кухню. – Добре, – погодилася Юля. Роман почав вечеряти, як раптом зупинився і подивився на дружину. – Юля, нам треба поговорити…, – тихо сказав чоловік. – Що сталося? – захвилювалася дружина. – Юля, – чоловік узяв дружину за руки і продовжив. – Я вирішив придбати собі житло. – Ти, що, йдеш від мене? – не розуміла дружина. – Юля, заспокойся, дослухай мене! – видихнув Роман і все розповів дружині. Юля вислухала його і застигла від почутого

Оксана зранку сіла в свою машину і відвезла свекруху в лікарню на процедури. Забрати вона її мала до обіду. Олені Віталіївні зробили процедури. Вона відпочила в палаті і по обіді вийшла з лікарні. Жінка трохи постояла, але невістки ніде не було! Олена Віталіївна вийшла за територію лікарні і сіла на лавку біля входу. Люди приїжджали і виїжджали. Але даремно Олена Віталіївна виглядала знайому фіолетову машину! Зрештою вона заплакала… Раптом біля неї зупинилася якась машина. До Олени Віталіївни підійшла молода елегантна жінка. – Впізнаєте мене? – запитала вона. Олена Віталіївна дивилася на цю жінку й не розуміла, що відбувається

Надія готувала вечерю, як раптом на столі задзвенів телефон. – Мамо, я дуже заслабла, – почула Надія голос доньки в слухавці. Жінка ахнула і аж присіла на стільчик. – Донечко моя! Господи, Марійко, що з тобою? – Не можу по телефону говорити, – тихо сказала донька. – Доню, приїжджай додому, поговоримо, – сказала Надія. – Добре, мамо, – донька поклала слухавку. Надія ледь дочекалася вечора