Історії жінок

Ліза прийшла додому пізно. Вона зайшла у підʼїзд і одразу відчула приємний запах смаженої картоплі. – О, хтось картопельку з часничком смажить, – подумала Ліза. – Треба й собі зараз прийти й приготувати… Вона відкрила двері своїм ключем і зайшла до себе в квартиру. Ліза пройшла на кухню і оторопіла від побаченого. Біля плити стояла її сусідка Олена і смажила картоплю! – Ой, а ми тут з твоїм чоловіком хазяйнуємо без тебе! – сказала Олена. Ліза дивилася на сусідку, яка спритно помішувала картоплю на її сковорідці і не розуміла, що це таке взагалі відбувається

Ліза жила на другому поверсі п’ятиповерхівки. У цей будинок вони переїхали з чоловіком та п’ятирічний синочком три роки тому. Стосунки із сусідами Ліза підтримувала хороші, але не близькі, оскільки не вважала це за потрібне.

Тільки одна сусідка з іншого під’їзду, майже її ровесниця, Олена, часто почала спілкуватися з Лізою.

Вона любила виговоритися – все нарікала на свого недолугого чоловіка.

– От у тебе хороший чоловік, одразу видно, і працює, і не гульбанить, – хвалила вона Ігоря, чоловіка Лізи. – А мій Петрик недолугий коли гульбанить. І сваритися починає. Коли він гуляє, я навіть дочку відправляю до матері. Нам так важко…

Ліза співчутливо слухала і кивала, навіть не знаючи як поводитися при таких одкровеннях Олени.

Вони ж не були подругами. А Олена так і намагалася при кожній випадковій зустрічі у дворі поскаржитися на своє нещасне подружнє життя…

…Одного осіннього холодного вечора у двері Лізи наполегливо подзвонили. На порозі стояла Олена.

Вона стояла в одному халатику і домашніх капцях.

– Ой, Лізо, пусти мене, бо з чоловіком посварилися, – почала сусідка. – Дай посидіти в тебе, хоч зігрітись. Він завжди так… Донька до бабусі пішла.

Ліза впустила Олену і налила їй чаю. Чоловік Лізи, Ігор, визирнув на кухню. Побачивши, що дружина вислуховує скарги сусідки, привітався і пішов у кімнату.

Олена, плачучи, скаржилася на своє життя. Так минуло близько двох годин. Настав час спати. Олена подякувала Лізі і пішла до себе в надії, що чоловік вгамувався.

Коли Ліза закрила за нею двері, Ігор спитав:

– І що це було? Вона що, так щоразу до нас бігатиме? Цілий вечір просиділа, ми навіть з тобою не поговорили.

Ліза кивнула і відповіла:

– А що мені робити? Шкода її…

– То вона з ним розлучатися збирається? Або як? – запитав Ігор.

Ліза знизала плечима, і вони лягли спати.

Через кілька днів Ліза побачила у дворі Олену, що йшла під руку зі своїм чоловіком, як нічого й не було. Ліза була настільки вражена, що не могла відвести погляд від парочки.

Олена сухо привіталася з нею, кивнувши, і відвернулася.

Якийсь час сусідки не бачилися. Але якось знову у двері ввечері постукали.

Це була Олена. Картина повторилась. І цього разу Олена сварилася на свого чоловіка, сидячи на кухні з Лізою.

– Може, вам краще розлучитися? – запитала її Ліза.

Олена замовкла і потім відповіла:

– Та він, коли не гульбанить – хороший. І працює, і гроші приносить, і спокійний, і пробачення щоразу просить. Жаль мені його…

Ліза не стала більше нічого говорити. Того вечора Олена, просидівши на кухні у Лізи три години, знову пішла додому. Але протягом тижня вона приходила ще тричі. Чоловік гульбанив.

– І що вона зовсім до нас переселилася? – запитав Ігор у Лізи, не витримуючи вже її візитів.

– Їй нема куди, мабуть, більше йти. Не можу я не пустити її, – відповіла Ліза.

Через деякий час Ліза випадково дізналася від літньої сусідки, що виявляється, Олена вже у багатьох сусідів так сиділа, доки не набридала остаточно.

У своєму під’їзді її вже ніхто не пускає ще й тому, що чоловік Олени починає дзвонити у двері сусідів, де була його дружина, сварячись і на Олену, і на її всіх. Викликати когось Олена не хотіла.

Якось у Лізи була купа роботи. Вона зателефонувала чоловікові, попередивши, що затримається.

Ліза прийшла додому пізно. Вона зайшла у підʼїзд і одразу відчула приємний запах смаженої картоплі.

– О, хтось картопельку з часничком смажить, – подумала Ліза. – Треба й собі зараз приготувати.

Вона відкрила двері своїм ключем і зайшла до себе в квартиру.

Ліза зайшла на кухню й оторопіла від побаченого! Біля її плити стояла Олена, посміхалася і смажила картоплю!

– Ой, а ми тут з твоїм чоловіком хазяйнуємо без тебе, – сказала Олена. – Мій знову гульбанить…

Ліза дивилася на сусідку, яка спритно помішувала картоплю на її сковорідці і не розуміла, що це таке відбувається.

– Думаю, що я даремно сидітиму в тебе, ось хоч картоплі посмажу, ти ж не вечеряла. Разом і поїмо… – посміхаючись, сказала Олена.

Чоловік Лізи сидів на кухні і читав щось у телефоні.

Мабуть здивування Лізи було таке велике, і все було написано на її обличчі, що Олена раптом відклала лопатку і пішла до дверей.

– Ну гаразд, я пішла… – сказала вона.

– Я проведу, – Ліза пішла слідом.

У коридорі, відчиняючи двері, вона сказала:

– Можеш ображатись, чи ні – мені все одно. Але господарювати в моїй хаті не треба. Ти в себе порядок наводь у сім’ї. І більше сюди не приходь. Зрозуміло?

– Зрозуміло … – буркнула Олена. – Я хотіла як краще…

– Як краще роби у себе на кухні, – сказала Ліза. – І свого мужика годуй. До побачення.

Вона закрила двері. А коли повернулася на кухню, то взяла картоплю і викинула у смітник…

– Оце так дружина в мене! – засміявся Ігор.

– Ага, – посміхнулася Ліза.

– Ну, ось всі її візити й закінчилися, я думаю, – сказав Ігор. – Давно настав час їй все пояснити…

Маленький синочок забіг на кухню і запитав:

– Картоплею пахне, коли їсти будемо?!

– Зараз я вам за своїм секретним рецептом приготую! – сказала Ліза. – Ви ж любите мою картопельку?

– Любимо! – одночасно сказали і чоловік, і син.

І всі разом засміялися.

Вам також має сподобатись...

У Ганни Степанівні був ювілей. Їй виповнилося вісімдесят років. Вона стояла посеред кімнати й дивилася на годинник. – Цікаво, що роблять діти? – вголос сказала Ганна Степанівна. – Чому не дзвонять, не відвідують мене? Раптом у двері хтось подзвонив. Ганна Степанівна встала і попрямувала в коридор. – Ганнусю, ти чого двері не відчиняла? – на порозі стояв якийсь дідок з паличкою в одній руці і букетом білих троянд в іншій. Він занепокоєно дивився на господиню. – Ви хто такий?! – старенька підозріло вдивлялася в обличчя незнайомця. – Я вас знаю? Ганна Степанівна не розуміла, що відбувається

Оля приїхала у гості до своєї бабусі Марії. Старенька почала ремонт кухні. Треба їй допомогти… Майстри поки що працювали на даху у сусідів. – І як вони можуть на такій спеці там сидіти? – зітхнула Оля. – Це їхня робота, їм гроші треба… – сказала баба Марія. – Якби не спека, то давно б за мою кухню взялися. А так через три дні прийдуть. Там, до речі, холостяк один є. Дивись уважніше! Ми пустимо в хід найважливіший козир. – Це який же цікаво?! – засміялася Оля. Вона дивилася на стареньку, не розуміючи до чого та веде

Ольга з чоловіком Олексієм приїхали з роботи додому. Олексій пішов у спальню, а потім вискочив неї і почав бігати по квартирі у пошуках домашнього одягу. – Олексію, я іду в душ. Постав, будь ласка, воду на вареники, – м’яко попросила Ольга. – Спочатку зготуй вечерю, а потім купайся! І приший мені одразу ґудзик, а то забудеш! – Олексію, я втомилася. Давай ти вареники звариш, а я з ґудзиком розберуся, – попросила жінка. – Сваритися хочеться?! Останнім часом мене взагалі не слухаєшся. Все робиш наперекір! Ольга оторопіла від почутого

Тоня смажила картоплю з цибулькою, як раптом у хату хтось зайшов. – Що ви тут робите?! Ви хто взагалі така?! – на порозі стояв незнайомий кремезний чоловік і невдоволено дивився на Тоню, яка поралася біля плити. Тоня ойкнула і мало не випустила з рук сковорідку. Але гість вчасно наспів, перехопив її і поставив на місце. – І що це ви готуєте? – спитав він. – К-к-к-артопельки хотіла насмажити, – пробурмотіла Тоня. – З цибулькою і сальцем… – Непогано, – кивнув незнайомець. – Залишайте продукти, я й без вас впораюся! Тоня застигла, не розуміючи, що це робиться