Вони були дуже різними, тож і шлюб у них вийшов таким невдалим.
Борис дуже хотів вибратися з села і переїхати в місто.
Валентина ж дуже хотіла якнайшвидше переїхати від батька, який мало звертав на неї уваги, і від мачухи, яка навіть не намагалася приховувати свою неприязнь до неї.
Валя приїхала у відпустку в село до бабусі. Борис жив у хаті навпроти. Назад до міста вони поїхали вже разом…
Борис влаштувався у ту саму фірму, де працювала Валя.
Спочатку вони жили в гуртожитку, потім їм дали квартиру.
Дочка Надя народилася в гуртожитку, а син Володя вже у своїй квартирі.
Незважаючи на народження дітей, їхнє подружнє життя протікало в постійних сварках.
Чоловік часом любив гульбанити, і навіть мав коханок.
Валентина звичайно сварилася з чоловіком, через його пригоди.
Йшов час. Виросли діти. Вийшла заміж дочка. Одружився син.
Вони залишилися одні.
Стосунки між ними ставали все гіршими. Зазвичай люди в такому віці звикають один до одного і доживають життя разом. У них не виходило мирного існування. Вони розлучилися…
Борис одразу пішов до іншої жінки, а Валентина залишилася сама. Було їй пʼятдесят сім років, але вона ще працювала.
Після розлучення вона зітхнула вільніше, з’явилося багато вільного часу.
Син із сім’єю жив в іншому місті. Дочка не набридала своєю увагою, єдина онука була вже цілком дорослою і рідко приїжджала до бабусі.
Якось, повертаючись з роботи, Валентина зустріла Степана.
Вони не бачилися багато років, а колись працювали разом, і Валентина навіть дружила з його дружиною Лілією.
Вони сіли на лавку. Він розповів, що дружини не стало два роки тому. Єдина донька живе з сім’єю далеко і приїжджає дуже рідко.
Він зізнався, що Валя давно сподобалася йому, але вони ж обоє були у шлюбі.
А тепер, коли вони залишилися самі, можна сказати про це вголос.
Валентина зі Степаном стали зустрічатися, і невдовзі зрозуміли, що вони мають почуття один до одного, а точніше, вони закохалися.
Кохання зріле, серйозне, але кожен соромився зізнатися в цьому, тому любов у них була без гучних слів і пояснень.
Степан просто допомагав їй у всьому: зробити ремонт у квартирі, купити і принести продукти, звозити куди треба на своїй старенькій, але доглянутій машині.
Згодом вони стали нерозлучними і прожили вісім щасливих років.
Валентина помолодшала і погарнішала.
А потім дочка прийшла до матері і розповіла, що нова дружина з виставила батька, і він уже рік живе у свого знайомого.
Борис слабий і постарілий одного дня повернувся додому.
Валя спочатку не знала, що й робити.
Валентина прийняла його назад заради дітей – для них він таки батько.
Як би вона дивилася їм в очі, якби Валя його так і залишила?
Борис уже не гульбанив. Вони жили в одній квартирі, але кожний був сам по собі.
Борис тільки й робив, що дивився телевізор і лежав на дивані. Дуже рідко виходив надвір.
Валентина продовжувала зустрічатися зі Степаном, але це вже не можна було назвати зрадою чоловікові.
Смішно навіть думати про якісь зради, коли у неї з чоловіком офіційне розлучення, їй майже шістдесят шість, а Степану добре за сімдесят.
Вони зі Степаном жили цими зустрічами, багато гуляли, ходили в кіно і були вдячні долі за все.
Нікому не було погано від того, що вони підтримують один одного.
А час стрімко летів. Літні люди знають – чим старше стаєш, тим швидше пролітають дні. Чому? Напевно, просто вони стають повільнішими, а час, як ішов так і йде.
Степан заслаб і його не стало.
Після поминок Валентина з дочкою зайшли в кафе, щоб відійти від переживань цього дня. Валентині треба було повернутись додому до Бориса, а йому не треба знати, де вона була. Він дуже слабий.
Вдома вона нагодувала чоловіка, а сама так і не змогла заснути. Вона згадувала свої щасливі дні. Вони зі Степаном були створені один для одного, тепер це зрозуміло.
І він, і вона майже все життя не вірили у кохання, а воно до них прийшло…
Валентина не нарікала на долю, вона їй дякувала за цей щедрий подарунок – пізню любов.
Молоді, можливо, посміються – яке кохання може бути в такому віці?
А виявляється, ще й як може!
