Василь та Сергій були друзями. З дитинства вони жили в одному будинку, гуляли й росли на одному подвірʼї, ходили в одну школу.
І треба було такому статися, що подобалася їм одна дівчина – Галя, яка жила в сусідньому будинку.
І нічого ж особливого в ній наче й не було. А ось так сталося…
– Васильку-Сергійку! – часто весело гукала вона. – Виходьте гуляти!
Вони поверталися зі школи втрьох, оскільки навчалися у паралельному класі з Галею.
Хлопці чекали на неї і поки йшли до будинку, все говорили, говорили про все на світі.
Особливо подобалося друзям, коли Галя розповідала про фільми, які вона дивилася, або про книгу, яку прочитала.
Дівчинка явно була хорошою оповідачкою, і хлопці наслідували її приклад – теж почали читати цікаві книжки.
Трійцю часто можна було помітити на подвірʼї, де Василь та Сергій підтягувалися на турнику перед захопленою Галею. Хлопці явно хотіли вразити її своєю силою.
– Я піду на службу. А там фізична підготовка потрібна, – казав Василь. – Так що мені треба ого-го скільки тренуватися.
– А я машини люблю. Піду в наш технікум, хочу навчитися машини лагодити. І так, щоб розібрати та зібрати до останнього гвинтика міг. Може, колись щось своє винайду, – не відставав Сергій, поглядаючи на Галю.
А вона мовчала. Ким бути Галя не знала, вона любила танцювати, читати, про професію поки що не думала.
Коли хлопці закінчували школу, Галя привертала погляди багатьох хлопців. Її уважні очі стали ще виразнішими, кучеряве русяве волосся дівчина вкладала у високу зачіску, а струнка постать стала жіночною.
Василь та Сергій продовжували дружити, і лише одна тема у них була закрита для обговорення – Галя. Вони мовчки переживали свою закоханість і намагалися не показувати ревнощів, що іноді вирували.
Але Галя, здається, все розуміла. Вона не виділяла нікого з них, щоб не образити. Хлопці були її друзями, вони подобалися їй обидва. І тільки коли Василь повернувся після навчання, змужнілий, гарний, Сергійко знітився.
Він бачив захоплення в очах Галини, і сам був радий за друга, але тепер його шанси заслужити серце дівчини були мізерні. Василь випередив його з усіх поглядів. Він закінчив навчання з відзнакою, мав тепер високу зарплату і був просто чарівний.
До того ж, як виявилося, Василь писав Галині, надсилав свої фотографії, а Сергій, хоч і був під боком, а так нічого й не домігся через свою соромʼязливість.
Незабаром Галя вийшла заміж за Василя. Сергій не був на їхньому весіллі, він терміново поїхав до іншого міста до нібито слабої тітки.
Дивитись на щастя його друзів Сергію було не під силу. Хоча він привітав їх та побажав щастя. Коли Сергій повернувся через тиждень додому, Василь зустрів його біля під’їзду. Був вечір. Вони присіли на стару лавку, де ще сиділи хлопцями.
– Слухай, Сергію. Я ж усе розумію. Ти вчинив як друг. Не люблю слово «джентльмен», – сказав він.
– Ти про що? – Сергій вдав, що не розуміє питання.
– Про Галю. Але я хочу сказати тобі. Ти мій друг. І я прошу тебе. Якщо щось трапиться, я сподіваюся, ти допоможеш їй… – продовжив Василь.
– Та що з тобою? Що може трапитись? – тепер уже не зрозумів Сергій.
– Я служу. Розумієш? Я її вже не хвилюю цим. А тобі ось скажу… — Василь обійняв Сергія за плечі.
…Василь з Галею поїхали в інше місто, а через рік Сергій дізнався, що Галя народила сина – Сергійка.
Минуло ще кілька років, і Василь пішов на захист України. Він часто дзвонив Галі та її батькам.
А потім до батьків Василя раптом постукали у двері. Їм принесли похоронку…
Сергій не міг уявити, що його друга дитинства немає. Він згадував слова Василя, і не міг перестати думати про останню їхню бесіду.
Як міг Василь передбачити ці сумні події? Як так сталося, що його більше немає?
Сергійко ходив загублений і думки його були весь час про Василя та Галю.
За ці роки Сергій не марнував часу. Він після технікуму багато працював, за допомогою батьків купив собі стару машину і відремонтував її як лялечку.
– Ну, Сергію, ти свою машину впорядкував, тепер всі дівчата твої! – сміялися батьки.
А він все не міг забути Галю, і тому кохання з іншими дівчатами у нього не виходило. І дружив, і на танці ходив, а краще за Галину нікого не зустрічав.
Тому коли Галя приїхала до батьків, звістка про це швидко облетіла їх кілька будинків.
– Галина зараз у матері. Із синочком, – обмовилася мати Сергія.
– Як? Вона тут? – здивувався Сергій. – І ти мовчала?
– Так от кажу…
Сергій схопив куртку і миттю помчав до сусіднього будинку. На півдорозі він зупинився і віддихався. Слабкість раптом охопила все його тіло. Він заходив на подвір’я Галі повільно і думав, що скаже їй.
Зйшов до її під’їзду, він піднявся на другий поверх і натиснув кнопку дзвінка. Серце відчайдушно стрепенулося.
Двері відчинила сама Галя. Вона мовчки дивилася на нього кілька секунд, а потім зроблю крок і зі сльозами обняла. Вона впоралася з собою і зітхнула.
– Виходь на подвірʼя, – Сергій сказав свою одвічну фразу.
– Добре, тільки сина одягну, і вийдемо погуляти, – відповіла Галя.
Сергій сидів на лавці під їхньою великою вербою, коли Галя вийшла з хлопчиком, як дві краплі води схожим на Василя.
– Ну, привіт, тезко! – простягнув руку Сергій.
– Я не тезка, я Сергійко, – серйозно відповів хлопчик і почав гратися в машинку.
Галя сіла на лавку. Вони дивилися на хлопчика й посміхалися.
– Як ти живеш? Чи є у тебе гроші? – запитав Сергій. – Я можу допомогти тобі.
– Ні, ні, – поспішила відмовитися Галя. – Нам із сином гроші виплатили… Гроші якраз є…
– Галю, – Сергій вперше так назвав її. – Я завжди в твоєму розпорядженні. Хочеш вір, хочеш ні, а Василь просив мене, якщо щось таке станеться, допомагати тобі.
Галя беззвучно плакала. А потім сказала:
– Він любив мене. Дуже. І я його. Але не доля була, мабуть, нам бути разом…
Вони вийшли в парк, погуляли ще близько години. Сергій розповів Галі про свою роботу, про те, що він з приятелем відкрив свою, поки що маленьку, майстерню, але клієнти йдуть, і вони з приятелем дуже сподіваються з часом розширити свій бізнес.
– Молодець, удачі тобі, – побажала Галина.
– Куди ви тепер? Де будете жити? – запитав Сергій.
– Поки що нічого не знаю. Ще отямитися не можу. Поки поживу тут, із батьками мені легше морально. Хочу на роботу влаштуватись, як тільки синок трохи підросте. Тут мені легше, там надто багато нагадує щохвилини про Василя… – тихо відповіла Галя.
Сергій часто відвідував її. Він не просив про зустріч. Він просто приходив і допомагав як міг: приносив гостинці, купував іграшки Сергійку, у вихідні водив його у парк, запрошував їх із Галею в кафе.
Хлопчик швидко звик до Сергія, і вже біг йому назустріч, коли бачив на порозі «дядька Сергійка». Галя почала частіше посміхатися, на обличчі її з’явився рум’янець від прогулянок у парку, і на восьме березня Сергій приніс їй та її матері два букети квітів.
– Ну, що ти, Сергію… – Не варто було так для нас витрачатися… – засоромилася Галя. – І так даруєш нам купу всього. Спасибі тобі.
– Це щоб ти почувала себе жінкою, а не лише вдовою, – сказав Сергій.
Вони пили чай у кімнаті, а мати й батько Галі пішли з онуком гуляти.
– Минуло десять місяців, – сказала Галя. – Я почуваюся вже набагато краще завдяки батькам і тобі.
– Галю, я хочу сказати… – Сергій підвівся і підійшов до неї, а потім опустився на коліна. – Ти для мене все…
Галя заплющила очі.
– Тобто, ти знаєш, як я до тебе ставлюсь. Я нічого не прошу зараз, ти пробач мені, якщо я кажу тобі це занадто рано, – Сергій взяв її за руки. – Але якщо порахувати всі роки… Усі роки, що я чекав на тебе – це не мало. І не рано… Ти знаєш про що я говорю…
Вона погладила його по голові.
– Зараз я не готова, Сергію. І я все розумію. Я це завжди знала. І бачила. Ти любиш мене не менше, аніж любив чоловік… – Галя зітхнула. – Дай мені ще трохи часу…
– Це значить «так»?! – Сергій глянув на неї, і вона побачила його вологі очі.
– Звісно, так, тільки не зараз…
– Я чекатиму, скільки ти скажеш, але… Не тягни занадто довго. Я дуже люблю вас обох, і тебе, і Сергійка. І хочу, щоб ми були однією родиною, – Сергій поцілував Галині руки й пішов у коридор.
На порозі він озирнувся і попросив:
– Тільки давай бачитися щодня, інакше я не зможу…
Галя глянула на нього, підійшла швидко, обвила його шию руками і поцілувала в губи.
Через три місяці вони розписалися тихо, без весілля. Ніхто не судив про швидке весілля вдови. Багато хто знав історію кохання Сергійка від його матері…
Люди розуміюче і з повагою поставилися до поступливості Галини.
– Таке кохання як у нього, називається вірністю. Це рідко трапляється. Скільки років чекав… Не одружився, ні з ким не плутався. Ось це хлопець. А друга шкода. Василя…
Але батьки Василя теж не осуджували невістку. Вони любили Сергія, і були раді, що їх улюблений онучок тепер житиме в одному місті, зовсім поряд.
Сергій та Галя купили квартиру неподалік батьків. І часто приходили на рідне подвір’я посидіти на своїй старій лавці біля під’їзду.
А невдовзі Галя подарували Сергію доньку Василинку…
