– Так, синку, сьогодні у мене від мого керівника Івана Миколайовича, є важливе завдання, – сказав Олег Юрійович своєму сину Андрію. – Його давній знайомій треба в літній кухні дах перекрити, і по-господарству допомогти – чоловічих рук не вистачає. Зі мною поїдеш, мені самому не впоратися!
Олег Юрійович говорив і складав у рюкзак необхідні інструменти.
– Тату, я Діані обіцяв, що ми в ресторан увечері підемо, – насупився Андрій. – Я ж тобі казав, що збираюся з нею одружуватися!
– Я пам’ятаю, синку, але ж тобі на весілля треба заробити? – сказав Олег Юрійович. – А на автосервісі у тебе не ладнається?
Чоловік з-під лоба глянув на Андрія.
– До речі, а що, у твоєї Діани, окрім як сходити в ресторан інших бажань немає? – запитав він. – Не вперше від тебе чую, що ти її в ресторан ведеш. Так, Андрійку, навіть великої зарплати не вистачить, не з того ви починаєте!
– Тату, ми самі розберемося! – сказав Андрій. – Якщо тобі моя допомога потрібна, я поїду, але у мої стосунки з коханою дівчиною не треба втручатися!
– Домовилися синку, рано вранці виїжджаємо, – згідно кивнув батько.
…Вранці Олег Юрійович перед відходом неголосно прошепотів своїй дружині Ларисі:
– Ми з Андрійком у справах поїдемо на всі вихідні, а ти, Ларисо, дивися, якщо ця Діана прийде – не пускай її.
Не знаю, чим вона сина приворожила, та тільки в нашому домі нема чого розсиджуватися й чекати – ще поки не дружина вона. І сподіваюсь не буде…
Якщо що, скажи їй, що ми у відрядженні. Ох, не подобається мені ця Діана, їй тільки клуби й ресторани давай, а сама не працює, не вчиться, допомога треба сину нашому…
…Дорога виявилася не близькою. До села години чотири їхати від міста.
Андрій з досадою поглядав на годинник – не встигне він видно до вечора повернутись…
– Що, синку, поспішаєш? Ану-но зміни мене за кермом, мені треба кілька дзвіночків зробити…
Батько й син помінялися місцями. Олег Юрійович набрав номер.
– Григорію Павловичу, привіт, як сам? – сказав він у слухавку. – Молодець! Слухай, керівник попросив дах на літній кухні дружині свого друга перекрити.
Я заміри зроблю, мої хлопці їй каркас з дерева зроблять, а черепиця за тобою, зрозумів?
Я сам тобі все оплачу, але щоб без проблем. До зв’язку!
Олег Юрійович закінчив розмову й набрав інший номер:
– Сергію Вікторовичу, привіт! Мені твої хлопці потрібні. Тільки найкращі, зрозумів? До зв’язку, Вікторовичу…
– Тату, а що за поважна пані ця Ірина Максимівна, що ти так про неї дбаєш? І за що їй дах безкоштовно робити? – здивувався Андрій.
– Друг у шефа був, допоміг йому дуже колись. Ну а потім їх дороги якось розійшлися. А нещодавно від спільних друзів він дізнався, що друг по лікарнях їздить, слабий дуже.
От шеф до дружини його Ірини Максимівни і з’їздив, довідався, що живуть вони небагато.
Все, що господар почав, так і стоїть недороблене, або вже старе.
Паркан майже лежить без господаря, дах почав перекривати – теж недоробив, та й зліг!
Так що справ багато, шеф просив порядок навести, а сам він друга в найкращу лікарню перевів. Обіцяють, що одужає.
Коротше, ми з тобою сюди ще не один раз приїдемо!
Андрій скривився, але батькові не суперечив…
…Увечері Діана йому разів п’ять дзвонила, але Андрій після роботи на свіжому повітрі спав міцно і дзвінки не чув.
За перший день Олег Юрійович із сином все оглянули, намітили план робіт, заміри зробили.
– Ну що, господине, сказали доробити вам те, що ваш господар не встиг! Даєте добро на роботи? – ще раз уточнив Олег Юрійович в Ірини Максимівни.
– Дякую вам і друзям чоловіка, що не забуваєте! – сказала господиня. – Давайте спробуємо, але тільки в мене на все й одразу грошей не вистачить.
– Це вашому чоловікові спасибі, і нехай одужує швидше, а ми йому подарунок приготуємо. Шеф сказав все з хорошими знижками зробити.
Олег Юрійович розвів руками.
– Так що, почнемо!
…Через два дні Андрій із батьком завезли матеріал. Машини тільки й встигали розвантажуватись.
Робітники приїхали, нарізали як треба дерево. Зробили каркас…
Два дні Андрій із батьком майже не відпочивали. Діані Андрійко сказав, що він дуже зайнятий – пізніше зателефонує, намагається підзаробити.
І навіть не звернув уваги, що його дівчина образилася, так захопився роботою.
Батькові він не вперше допомагав, але такого масштабу робіт ще не було.
– Ну що, синку, мене на іншому об’єкті робота чекає, може, на цьому об’єкті ти в мене виконробом попрацюєш? – запропонував батько. – А то щось в автомайстерні у тебе не густо виходить, як думаєш? А тут треба і паркан ще зробити, і он – дрова порубати, бач яких пеньків тут понавозили, видно, дешевше купували, а рубати і нема кому!
Андрій подумав – правий батько, тут роботи повно, а батько добре обіцяв заплатити.
По дереву робота Андрію і взагалі добре знайома.
– Добре, тату, тільки… Якщо раптом Діана зайде, скажи їй, що я на заробітках, а то щось вона образилася.
– Звісно скажу. Ну давай, Андрійку, не підведи! – Олег Юрійович поплескав його по плечу й поїхав.
Андрію Ірина Максимівна запропонувала у прибудові пожити, де вони з батьком ночували.
І з самого ранку хлопець знову взявся за роботу. У садку старі яблуні спиляли, а пеньки залишилися – викорчувати треба.
Потім землю вирівняти. А ще Ірина Максимівна попросила з’їздити саджанці яблунь купити, якраз під осінь і посадити.
– Ви б, Андрійку, з Даринкою з’їздили? Вона знає, які сорти треба, – запропонувала Ірина Максимівна.
Андрій застиг від здивування. Він за два дні, окрім господині, нікого й не бачив.
– Яка ще Даринка? – тільки й подумав він, нічого не розуміючи.
А Даринка це була молодша донька Ірини Максимівна.
Їй мамине прохання не дуже сподобалося. Їхати з чужим хлопцем по саджанці?! Але що ж робити? Погодилася.
Її старша сестра Марина далеко. Вона вчиться і працює.
Тато в лікарні, одна вона у мами помічниця.
Даринка всі вихідні готувала – чоловіків годувати треба.
От тільки до робітників не виходила – настрою не було.
Нещодавно вона дізналася, що її хлопець Станіслав у місті іншу собі знайшов – який тут буде настрій?
– А їхати на чому, машина ж у батька? – Андрію зовсім не хотілося з якоюсь Даринкою роз’їжджати.
Але Ірина Максимівна відкрила гараж – там стояла стара машина.
– Ну як? Підходить? Саджанці точно помістяться, ключ у замку, а як доїхати – Даринка покаже.
Ось так, не відмовишся. Але Андрій зауважив, що Даринка теж не дуже рада їхній спільній поїздці.
Поки їхали, Даринка мовчала. Тільки дорогу показувала.
Але коли зайшли на територію, дівчина змінилася. Вона із захопленням торкалася тонких стовбурців саджанців, називаючи їх, немовби за іменами.
– Ой, ну треба ж оцей сорт тут є, вони такі запашні! Я їх шукала, ох як пощастило! А цей іще! – Даринка обернулася до Андрія, очі сяють: – А ти приносиш удачу!
Андрію це було приємно чути. Саджанці вибрали, завантажили, ще й по продукти заїхали.
Даринка по-хазяйськи вибирала м’ясце, що на суп, що на печеню. Масло, молоко пробувала. Хліб у пекарні купили, аромат – на всю машину.
У Андрія апетит розігрався, і всю дорогу назад вони ламали шматки теплого хліба і говорили про все на світі. Коли вони повернулися, в Андрія було відчуття, що він давно знайомий з Даринкою.
Наче вони просто довго не бачилися, і нарешті зустрілися.
…Олег Юрійович приїхав ближче до вихідних. Машину поставив, зайшов, бачить – Андрій рубає дрова. Пеньки товсті, кручені, Андрійко замахується, а діла мало! Поруч дівчина стоїть, регоче, ну прямо заливається.
Олегу Юрійовичу дуже сподобалося, як вони разом виглядають. І як дивляться один на одного, теж сподобалося…
– У щілину цю клин треба забити, а потім ще один взяти, – розсміявся Олег Юрійович. – Ох, діти, і всьому вас вчи! А тепер додай по цьому клину. О-о-о! Та ти, синку, сильний, з першого замаху! Бачила? – обернувся Олег Юрійович до Даринки.
Батько побачив, як вона на Андрія дивиться, й одразу зрозумів, як справа повернулася.
Андрійко ж про Діану навіть і не питає, та й та не дзвонить, не приходить, видно з іншим по ресторанах…
Ні, не дарма він видно сина з собою працювати покликав. Правильно в народі кажуть – клин клином.
А погане кохання на справжнє зміниться.
Ось і в Андрія з Даринкою симпатія, що виникла, незабаром переросла в міцне почуття.
Про Діану Андрій навіть не згадував, ніби її й не було.
На весілля Андрій добре заробив.
А до весілля і батько Даринки, Василь Іванович, з лікарні виписався.
Найголовнішим гостем на весіллі був керівник Олега Юрійовича – Іван Миколайович.
Адже з його бажання допомогти старому другові все й пішло.
А вдалося набагато більше!
Не тільки друга на ноги поставив, і паркан полагодив з кухнею, а ще й зятя для молодшої доньки Даринки засватав!
Андрій тепер із батьком у Івана Миколайовича працює.
Унього молода дружина, а незабаром, вони сподіваються, й дітки підуть.
А непотрібне пішло, як сніг навесні…
Клин клином… Та й батько, як знав, куди сина треба забрати, щоб життя його налагодилося.
