Життєві історії

– Вікторе, з ким ти щойно розмовляв? – Ганна загадково дивилася на чоловіка. – Коли? – спитав Віктор. – Я щойно бачила з вікна, як ти розмовляв із якоюсь цікавою жінкою. Хто вона? – не вгамовувалася дружина. – Ах, ти про це? – нарешті дійшло до Віктора. – То це ж наша сусідка. – Сусідка? Дивно. Раніше, я цієї сусідки не бачила, – здивувалася Ганна

– Вікторе, з ким ти щойно розмовляв? – Ганна загадково дивилася на чоловіка, що увійшов.

– Коли? – спитав Віктор, знімаючи з себе зимову куртку та вішаючи її на гачок.

– Я ж сказала, щойно. – Ганна не зводила з чоловіка погляду. – Та ще розмовляв з нею так захоплено.

– Де я розмовляв? – Віктор уважно подивився на дружину і знизав плечима.

– Вікторе, не роби таке обличчя, – хмикнула Ганна. – Воно в тебе й так не дуже серйозне.

– Припини говорити зі мною в такому тоні. – Чоловік пройшов на кухню і сів на стілець. – Щось трапилося?

– Сталося. Я щойно спостерігала з вікна, як ти стояв біля нашого будинку і дуже люб’язно розмовляв із якоюсь цікавою жінкою. Хто вона?

– Ах, ти про це? – нарешті дійшло до Віктора. – То це ж наша сусідка.

– Сусідка? Дивно. Раніше, я цієї сусідки не бачила. І з якої вона квартири?

– Звідки я знаю, – знизав плечима Віктор.

– Як звідки? – не вгамувалася Ганна. – Ти ж сам щойно сказав, що вона сусідка. Виходить, ти знаєш, де вона живе? Так?

– Скажи ще, що я був у неї в гостях, – насупився Віктор.

– Зауваж, це ти сам зізнався, – відповіла Ганна.

– Ганно, припини. Я просто іронізую.

– Іронізуй в іншому місці, будь ласка. А зараз я хочу знати, хто вона така, і з якої квартири?

– Господи, Ганно, припини. – Віктор занервував.

– Цього разу – не припиню. Я хочу з нею якнайшвидше зустрітися і дещо обговорити.

– Про що?

– Про жіноче.

– Знаю я ваші жіночі розмови, – злякався Віктор.

– То де вона живе? – наполегливо повторила Ганна.

– Не знаю, – упирався чоловік.

– Ти хочеш сказати, що ця сусідка без адреси?

– Ганно, ну що ти до мене вчепилася? – Віктор важко зітхнув. – Звідки я знаю, з адресою вона чи вона без адреси! Вона мені сказала, що вона сусідка. І все.

– Значить, ти спитав у неї, хто вона така? – резонно помітила дружина. – Коли вона тобі сказала, що вона сусідка.

– Можливо, – знизав плечима Віктор.

– А навіщо ти спитав?

– О, Боже, Ганно. У кожній спідниці ти бачиш свою конкурентку.

– Причому тут це?

– Як до чого? Якщо ти питаєш, хто вона така, то ти мене до неї приревнувала.

– Що? – Ганна застигла, і на обличчі її з’явилася зневажлива усмішка. – Я приревнувала тебе? До неї?

– Хіба ні?

– Ти думаєш, що я можу повірити, що у цієї цікавої пані може бути щось із тобою?

– Що? – образився чоловік. – Я тебе не розумію, Ганно.

– Це я тебе не розумію, Вікторе. Чому ти впираєшся, і не хочеш сказати мені адреси цієї жінки?

– Стривай, я заплутався… – зізнався чоловік. – Ти хочеш сказати, що ти мене не ревнуєш.

– Ну звичайно! З якого дива мені тебе ревнувати?!

– Все. Далі не продовжуй. – Віктор тут же заспокоївся. – Хоча… Тоді поясни, навіщо тобі адреса цієї жінки?

– Тому, що на ній була дивовижного крою пальто. І я хочу собі таке саме. – Ганна мрійливо усміхнулася. – Тому я цілу годину і намагаюся від тебе дізнатися адресу господині цього пальта. Мені треба знати, де вона його купила.

– Господи, що ж ти одразу мені цього не сказала?

– Так я ж тобі це й говорю.

– Яке щастя Ганно, що я не знаю, де живе ця жінка, – вирвалося у Віктора.

– Що? Ти знову починаєш? – Нахмурила личко дружина.

– Правда, я не знаю її адреси.

– Але ж вона тобі сказала, що вона сусідка? Значить, вона мешкає десь поруч. Правильно?

– А до чого тут я?

– До того, що ти з нею розмовляв!

І ця дивна, безглузда розмова подружжя плавно зайшла на друге коло…

Вам також має сподобатись...

Оля повернулася додому раніше за чоловіка. Поки чекала ліфт, зазирнула до поштової скриньки — прийшов лист. Покрутила дивний конверт у руках і поклала до своєї сумки. За хвилину жінка була вже у квартирі. Сіла за кухонний стіл, відкрила конверт і почала розглядати лист. – Привіт! Я вдома! – Олю відволік голос чоловік, який пролунав з коридору. Віктор зайшов на кухню. – Що там дивишся? – усміхнувся він. – Та ось, твої фото розглядаю, – намагаючись посміхнутися, сказала Оля. – Про тебе пишуть. Оля повернула аркуш та показала чоловікові фото. Віктор глянув на них і застиг на місці

У Світлани заслаб батько. Вона, разом зі своїм коханим Миколою, поїхали його провідати. Молоді зайшли в хату. – Проходьте, проходьте діти! – метушилася мати Світлани. – Зараз і повечеряємо. Олежик заслаб трохи… Микола зі Світланою зайшли в кімнату до батька. – Ой, та не треба було приїздити, – махнув рукою Олег Максимович. І раптом додав: – Ох, не стане мене… І так і не побачу я своїх онуків… Микола застиг від почутого. – А ми вже збираємо гроші на весілля! – несподівано заявив він. Світлана дивилась на Миколу, нічого не розуміючи. Про таке вона навіть не чула

Тетяна відвідала могилку свого чоловіка Андрія. По дорозі додому жінка вирішила заїхати до своєї сестри Рити. Сестри сиділи на кухні та пили чай. – Ой, Рито… Так важко без Андрія, ніяк не можу звикнути, що його нема, – сумно промовила Тетяна. – Та заспокойся ти! – скомандувала сестра. – Ти й не любила його зовсім! – З чого ти це взяла?! – здивувалася Тетяна. – Та годі тобі Таню! Я давно знаю про твої «любовні пригоди», – несподівано сказала Рита. – Ти про що? Про які пригоди ти говориш? – Тетяна здивовано дивилася на сестру, не розуміючи, що відбувається

Ігор вийшов з ванної, і побачив свою дружину Юлю в коридорі. – Ти ж на роботу пішла, – здивувався він. – Повернулася за парасольками для дівчаток. Здається, тобі хтось телефонував, – Юля показала на телефон чоловіка, який лежав на кухні. – Так? – чоловік з неприхованою цікавістю взяв його до рук. – Ні, дзвінків не було. – Може повідомлення? – не відступала дружина. – Немає нічого, – чоловік на кілька секунд затримав погляд на екрані. – Ну, я вітаю тебе! Як назвати сина вирішили? – єхидно сказала дружина. – Юля, ти про що? Якого сина? – Ігор здивовано дивився на дружину, нічого не розуміючи