Життєві історії

Віра прийшла з роботи і поспіхом відварила макарони на вечерю. Добре, що котлетки в холодильнику залишалися ще з минулої вечора. Додому повернувся чоловік. – Що на вечерю? – одразу запитав Андрій. – Макарони з котлетами, – усміхнулася Віра. – А чогось нормального немає? Ти ніби раніше за мене з роботи приходиш, – скривився він. – Коханий, я сьогодні так втомилася, – почала пояснювати Віра. – Макарони? – не дослухавши дружину сказав Андрій. – От і скажеш всім, що тебе покинув чоловік, через макарони! – Андрію, ти про що? – Віра здивовано дивилася на чоловіка, нічого не розуміючи

Віра прийшла з роботи і поспіхом відварила макарони на вечерю. Котлети в холодильнику залишалися ще з минулої вечері так, що залишилося нарізати помідори з огірками і можна вечеряти. Якби не Андрій, то вона взагалі з’їла б йогурт чи яблуко, а так чоловік у будинку це ж така відповідальність, тут без вечері ніяк. Тільки вона подумала про благовірного, як десь у надрах коридору почулися його кроки. Ну, ось легкий на згадку, подумала Віра. Вона неквапливо витерла руки об фартух і поставила розігріватись вчорашні котлети.

– Що на вечерю?

– Макарони з котлетами.

– А чогось нормального немає? Ти ніби раніше за мене з роботи приходиш.

– Я теж людина, і маю свої проблеми. Сьогодні я, наприклад…

Але Андрій вже не чув, що там його дружина, наприклад. Він вийшов із кухні, і вирушив у ванну, щоб змити з себе наслідки важкого дня. Як же він утомився від такого життя: начальник не дає спокою, до пенсії ще вісім років чекати, дружина теж «молодець», не може навіть нормальну вечерю приготувати, годує його якимись напівфабрикатами. 

Чоловік відкрив кран і наповнив ванну. За кілька хвилин він вже ніжився у ванні і не згадував, ні про начальника, ні про дружину. Хоча про дружину одна думка таки промайнула. А чи не розлучитися їм? Діти давно виросли, роз’їхалися хто куди, почуття давно згасли, спільних інтересів немає, живуть, наче сусіди по комуналці. 

– І взагалі, що я в ній знайшов, – подумав Андрій. – Набрала зайвого, а цей халат її квітчастий весь у катишках, а фартух у плямах… брррр. А ця манера пити чай із цукерками під час перегляду серіалу, на столі в кінці серії потім ціла гора фантиків височить. Краще б зайнялася собою, а не серіали дивилася! Одягається в старе, з нею навіть на людях зʼявитися соромно. Однозначно розлучаюся! Я ще о-го-го! Знайду жінку, яка влаштовуватиме мене за всіма параметрами. Хоча що шукати? Піду до Ліди, своєї колеги, вона давно на мене поклала око, весь час натякає, що одна живе. Ось зараз вийду з ванни, одягнуся, куплю тортик чи цукерок якихось, ігристе, фруктів і до Ліди піду.

Коли Андрій вийшов із ванни, Віра вже повечеряла та мила посуд. Його порція макаронів і котлет чекала на столі, але він демонстративно налив собі соку, залпом осушив склянку і вийшов із кухні.

– Андрію, ти вечерятимеш, чи як?

– Чи як!

Віра, мовчки знизала плечима, і вирушила у вітальню дивитися свій серіал. Але коли Андрій знову вийшов із кімнати, ошатний і облитий з ніг до голови одеколоном, Віра помітно захвилювалася.

– І куди ти зібрався?

– У гості, сподіваюся, хоч там мене нагодують по-людськи.

Андрій пішов, а у повітрі квартири ще довго лунав аромат його парфуму. Вірі було дуже прикро, вона так втомилася, спочатку на роботі, потім довелося допомагати новенькій з  документами. Після роботи ще по магазинах пройшлася в пошуку подарунка для чоловіка, адже скоро наближається їхня річниця, як-не-як двадцять п’ять років разом. Вона вже і меню продумала, і кафе придивилася, і навіть список гостей склала. Економила, як могла, усі премії відкладала, на себе ні копійки не витрачала, навіть обідала в офісі тим, що приносила з дому, а він навіть вечеряти відмовився. Ось куди він пішов? Напевно, знайшов якусь розфуфирену жіночку, а вона тут сидить і сльози ллє. Вирішено! Подаю на розлучення! Нехай живе, як хоче, діти все одно виросли, у всіх своє життя, вони навіть не помітять їхнього розставання.

Віра змахнула макарони з котлетами у відро для сміття, туди ж відправила салат, і закинувши посуд у посудомийку, вийшла з кухні. За півгодини вона вже сиділа у подруги і скаржилася на життя. Однак у її подруги життя було не легшим. Їй було п’ятдесят, а вона так і ніколи не була заміжня. Начебто гарна, розумна, сама себе забезпечує, але щось не щастить їй в особистому житті, трапляються одні пройдисвіти. Вони спочатку поплакалися один одному у жилетку, а потім зателефонували своїй подрузі Світлані та запросили її на чашку чаю. І ось ця чесна трійця влаштувалася на кухні, і закушуючи цукерками та тістечками, пили ігристе, яке Світлана привезла з Парижа, коли їздила туди, щоб упіймати чоловіка на гарячому. Адже й упіймала, тільки від цього їй легше не стало. І хоча вона давно вибачила його, і чоловік після того сльозно обіцяв, що ніколи на світі більше не гляне на жодну жінку, довіра все одно зникла, і ніяк не з’являється.

Тим часом Андрій купив торт «Прага», цукерки, ігристе та квіти, і з цим набором джентльмена стояв біля дверей своєї колеги. Він був у передчутті. Зараз вони повечеряють, поговорять до душі, а далі видно буде. Він спеціально купив те, що любила його дружина, так їй і треба! Вони зараз насолоджуватимуться смачною їжею, а вона нехай дивиться свій серіал і жує свої карамельки! Однак, коли Андрій переступив поріг квартири своєї колеги, він був збентежений. У коридорі валялися її туфлі, на кухні, у раковині височіла гора немитого посуду, від якого вже виходив неприємний запах. З прочинених дверей він помітив не заправлене ліжко, на якому лежав собака. У вітальні було не краще. Андрія аж пересмикнуло від обурення, він трохи інакше представляв їхню зустріч, а тут … Зате Ліда була в повному порядку: в облягаючій сукні, з елегантними домашніми туфлями з помпонами і незмінною зачіскою а-ля Мерилін Монро.

– Андрію, як я рада, що ти зайшов! Я піду чай поставлю, а ти розташовуйся зручніше.

Проте варто було господині квартири вийти з вітальні, як Андрій вискочив із квартири. До чого-чого, а такого він не був готовий. Його Віра, звичайно не красуня, зате вдома ідеальна чистота. Всі речі на своїх місцях, і на кухні зразковий порядок. Ну і нехай, з вечерею вийшла накладка, то вона ж не спеціально, напевно, на роботі знову був аврал. Адже скільки разів казав їй, щоб йшла з роботи і сиділа вдома, то ні, хоче працювати нарівні зі мною, щоб мені легше було. Вона мені вечерю приготувала, а я не розумний торт і цукерки іншій жінці купив, адже міг Віру побалувати. Хоч колись би шоколадні цукерки спробувала б замість простих карамелек. Адже раніше, коли вони тільки познайомилися, Віра була такою красунею. Стрункою, як тростинка, а за собою, як стежила, диво просто. Це потім, коли дітки пішли, вона трохи розпустилася, потім одного одружували, другого, на собі економили як завжди. Все час це закінчувати! Ось зараз піде додому і скаже Вірі все, що він думає. Він прямо зараз дасть їй грошей, нехай завтра після роботи піде до салону, зробить елегантну стрижку, фарбування, манікюр, педикюр, хай навіть придбає собі сукню. Ні, нехай повністю оновить гардероб, а він замість неї вечерю приготує. А зараз він купить їй торт, квіти та ігристе, і вони разом згадають молодість, як колись він ліз по дереву, наче кіт у студентську спільноту, щоб провести час зі своєю Вірою.

А Віра була й сама не рада, що прийшла до подруги. Послухавши їхні скарги, вона зрозуміла, що її життя порівняно з їхніми ще квіточки. Андрій ніколи їй не зраджував, все додому тягнув, все до родини. І на її шиї ніколи не сидів, навпаки, її вмовляв, щоб вона з роботи пішла, мовляв, він сам може сім’ю утримувати. Так, у нього робота важка і тому він любить смачно і ситно поїсти, а вона йому макарони … адже могла курочку запекти, як він любить, або на худий кінець картоплю з грибами посмажити. І куди він бідолаха пішов, напевно сидить у якомусь шинку і заливає горе, а йому ж не можна. За хвилину Віра ввічливо попрощалася з подругами і поспішила додому. По дорозі вона забігла до магазину, купила качку та яблука, щоб приготувати її коронну страву – качку фаршировану яблуками.

Віра підходила до під’їзду, коли побачила, що Андрія, який теж наближався до будинку. В руках у нього була коробка з тортом і букет півонії, які вона так любила. Вона посміхнулася до чоловіка, він усміхнувся їй у відповідь і вручив квіти. Віра прямо розцвіла на очах і ніби помолодшала років на десять. І нічого вона не стара, подумав Андрій. Просто вона трохи втомилася, і в цьому є і моя вина, треба частіше допомагати їй. І що це я на нього з’їлася, що він не уважний, і всі його думки тільки про їжу, а мене він сприймає як кухарку та прибиральницю. Он який букет подарував і торт «Прага» купив. Пам’ятає, що це її улюблений, ще не забув, що їй подобається.

Подружня пара обнявшись, увійшла до під’їзду, а потім разом на кухні зайнялися приготуванням романтичної вечері. А що? Мають на це право, дітей виросли, одружили, тепер можна і для себе пожити, тим більше, що вони не старі, а ще ого-го!

Вам також має сподобатись...

Олена метушливо просувалася до свого купе. Діставшись купе, дівчина дістала квиток і уважно його оглянула. Так і є. Ось її нижня полиця. Розклавши свої речі Олена, взяла книжку і  поринула у читання. Раптом двері відкрилися і в купе зайшов якийсь чоловік. Він мовчки сів на полицю, хвилину помовчав і раптом сказав. – Це вам! – незнайомець простяг дівчині букет дзвіночків. – Мені? Навіщо? – Олена здивувалася. – Так, вам! Вибачте, але обручку вона забрала! – додав він. – Яку ще обручку? Хто забрав? – Олена здивовано дивилася на чоловіка, нічого не розуміючи

Світлана повернулася з роботи пізно, потрібно було доробити квартальний звіт. Жінка відкрила двері своїм ключем, роззулася, пройшла на кухню. – Ти що тут в темряві сидиш? – здивувалася Світлана, коли ввімкнула світло і побачила на кухні свого чоловіка. – Тебе чекаю! Ну що, розповідай, де була! – єхидно промовив Віктор. – На роботі була. Я ж тебе попереджала, – спокійно сказала дружина. – Не прикидайся! Я все знаю! – раптом вигукнув Віктор. – Що знаєш? Ти про що? – здивувалася Світлана, нічого не розуміючи

Віка готувала вечерю, коли пролунав телефонний дзвінок. Дзвонила мама. – Ну що там у вас? – єлейним голоском запитала жінка. – Та ось, Юру чекаю. Вечерю приготувала, – відповіла Віка. – Доню, а можна я завтра приїду, з внучкою поняньчуся? – запитала мама. – Звісно приїжджай, – усміхнулася донька. Наступного дня мама вирушила до доньки та зятя у гості. Двері їй відкрив Юрій. – А я до вас у гості! – усміхнулася теща. – У гості значить? Ану покажіть ваше взуття! – раптом суворо сказав зять. – Взутя? Навіщо? – теща здивовано дивилася на зятя, нічого не розуміючи

Микола поїхав у гості до свого брата Ігоря. Той все йому показав у своєму містечку, провів екскурсію. А потім Ігор запропонував з’їздити на природу до озера. З ними поїхали ще двоє хлопців. – Це озеро вважається у нас таємничим, – посміхнувся Ігор. – Вночі тут, кажуть, можна різне побачити! Брат засміявся. Микола знизав плечима. Не дуже він у всяке таке вірив, тому став просто милуватися природою. Хлопці смажили шашлик, брат пішов збирати хмиз. Микола дивився на високі сосни, як раптом його хтось торкнувся за плече. Хлопець озирнувся й остовпів від побаченого