-Все, я від тебе йду! – тільки-но зайшовши в квартиру, сказав Сергій дружині і поліз у шафу по валізу. – Йду назавжди.
-Слава Богу, – несподівано для чоловіка сказала Олена.
-Навіть так? – Сергій на мить зупинився, а потім поспішно став заповнювати валізу своїми речами. – Значить, я все правильно роблю.
-Правильно, – підтвердила дружина. – Давно треба було.
-Що – давно? – Сергій знову мигцем глянув на Олену, при цьому швидко складаючи сорочки у валізу. – Давно треба було піти від тебе, чи давно здогадатися, що ти мене не любиш?
-Треба ж, яке поспішне розставання, – посміхнулася Олена, спостерігаючи за його рухами, а потім не стрималася і запитала: – Ти куди так поспішаєш? Складай речі акуратніше.
-Нічого з ними не буде, – чоловік уже складав у валізу свої светри. – Все попрасується. А мене внизу таксі чекає.
-Ти ще й на таксі? – щиро здивувалася Олена. – А що, машину мені залишаєш?
-Ні. Тобі лишається квартира.
-Так вона й така моя.
-А машина моя! – сказав Сергій.
-То чому ж ти сам не за кермом? – не вгавала дружина.
-Просто я знаю, що після розмови з тобою я буду сам не свій. Тому їхати не буду за кермом.
-Це так, – Олена посміхнулася. – Це я давно за тобою помітила. Ти звісно, молодець, що нарешті все це затіяв. Але перед тим, як піти, будь ласка, напиши мені розписку.
-Що? Яку ще розписку? – чоловік спробував закрити вже повну валізу. – Не закривається.
-А ти другу валізу візьми, – порадила дружина.
-Другу я залишаю тобі.
-Ну, якщо так, то дякую. Так ось, напиши мені розписку, що йдеш від мене раз і назавжди.
-Що значить раз і назавжди? – не зрозумів чоловік.
-А те й означає. Напиши, я такий-то, будучи в здоровому глузді і розумі, обіцяю, що йду від своєї дружини такої-то, безповоротно і назавжди. Тобто, без права повернутися назад.
-Що? – розгубився Сергій, і здивовано глянув на дружину.
-То, – спокійно відповіла Олена.
-Навіщо тобі цей папірець?
-Треба. На пам’ять. Але головне, щоб якщо ти раптом завтра передумаєш, і знову з’явишся на порозі, я тобі могла показати цю розписку.
-Навіщо?
-Щоб ти одразу розвернувся і пішов.
-Не зрозумів, – Сергій застиг. – Ти що, думаєш, я йду, щоб повернутися. Та ніколи в житті!
-Я тобі охоче вірю, – Олена знизала плечима. – Але все одно, так мені буде спокійніше. Не хочу, щоб ти вже завтра, коли повернешся, обурювався, від того, що побачиш тут незнайомого чоловіка.
-Що значить – чоловіка?
-Мені здається, що ти ставиш нерозумні питання. Зібрався? Пиши розписку й біжи. На тебе таксі чекає.
-Зачекає! – Сергій раптом присів на диван, задумався, потім знову уважно подивився на дружину. – І все-таки, що означає – я побачу тут незнайомого чоловіка?
-Любий, тебе, зараз, здається, чекає не тільки таксі, а й незнайома мені жінка. Так?
Чоловік промовчав.
-То що тебе дивує? – продовжила дружина. – Що в мене може з’явитися незнайомий тобі чоловік?
-Але ж ти сказала, що він з’явиться вже завтра.
-А в тебе є жінка вже сьогодні. А з’явилася вона, мабуть, не вчора і навіть не позавчора. Отже, все гаразд. Пиши розписку і йди, – Олена простягала йому аркуш паперу і ручку.
-У тебе хтось є? – раптом запитав Сергій.
-А це щось змінює?
-Можливо.
-Любий, валізу збирав ти, а не я. Тому я не відповідатиму на твої запитання.
-Але чому?
-Тому що ти вже вирішив, поставивши мене перед фактом.
-А якщо я не піду? – раптом запитав Сергій. – Якщо я зараз поверну всі речі на місце? Ти мені скажеш, чи є в тебе хтось, чи ні?
-Не вигадуй, любий. Ти вже зібрався.
-Але ж папірець, який ти від мене просиш, я ще не написав.
-То пиши.
-Не буду! – у голосі чоловіка з’явилася якась дитяча примхлива інтонація. – Поки не скажеш, чи є в тебе хтось, чи ні, я нічого писати не буду!
-Дивний ти якийсь… – дружина сіла поруч із ним. – Ну, не пиши. Іди просто так.
-Але чому?! – не вгавав чоловік.
-Що чому?
-Чому ти так легко мене відпускаєш?
-А ти сподівався, що я тебе триматиму? – усміхнулась Олена.
-Ну, хоч трохи. Чому все відбувається так просто?
-Тому що я не хочу, щоб ти, як сам і говорив, був сам не свій. До того ж останні тижні нашого співжиття показали, що розставання неминуче. Йди.
-Не можу, – зізнався чоловік.
-Йди, – знову повторила дружина. – Тебе таксі чекає.
-Не чекає на мене ніхто! Я просто хотів швидко піти. Щоб не розпочинати довгу та нудну розмову. Але твоя розписка мене спантеличила.
Чоловік різко встав, відсунув валізу, і пішов в іншу кімнату, де ліг на ліжко й задумався.
-Так ти йдеш, чи ні? – гукнула йому Олена.
Не дочекавшись відповіді, вона зітхнула, і все-таки почала розбирати валізу…
