– Ви нового заступника бачили? Красень! – Марина прийшла з наради в натхненному настрої. – Одягнений гарно, парфуми дорогі.
– І машина непогана, – додала Таня. – До речі, досвід у нього чудовий – шеф учора говорив. А ще він неодружений, і начебто жодного разу не був одружений!
– Ох, яка інтрига, мужик вільний у жіночому колективі з’явився, – скептично зауважила Яна. – Таке враження, дівчатка, що рік на безлюдному острові жили. Чоловіки на голодному пайку тримають?
– Ой, подивіться, нашій гордій принцесі ніхто не цікавий, – хихикнула Таня. – Так і будеш, Яночко, одна все життя кукувати?
– Це ти зараз на що натякаєш? – насупилась Яна.
– А я не натякаю, – колега дивилася їй просто у вічі. – Жінці з «причепом» треба бути простішою.
Всередині в Яни закипіло, але вона не подала вигляду:
– Ще раз таке скажеш, я твоєму чоловічку покажу фотки з останнього корпоративу, – максимально рівним голосом пообіцяла вона.
– Так, дівчатка, не починайте, – розвела руками Марина. – Досить!
У кабінеті запала напружена тиша. За годину зайшов шеф із новим заступником:
– Знайомтеся, наш найкращий у світі відділ збуту, а це Вадим Петрович – моя нова права рука, прошу знайомтеся.
Новенький глянув на жінок у кабінеті і раптом аж засяяв від побаченого.
– Очам своїм не вірю! – тільки й вигукнув він. – Яна Анатоліївна?! Це ви?
– Здрастуйте, Вадиме Петровичу, – усміхнулася Яна.
– Радий вас бачити, – продовжив той, і пояснив іншим: – Ми раніше разом працювали. Років п’ять тому, здається?
– Було діло, – підтвердила вона байдуже, хоча всередині все затремтіло.
З Вадимом вони були колегами всього рік, і весь цей час він за Яною безуспішно доглядав. Тільки знаки уваги на її адресу ні до чого не привели – Яна зберігала дистанцію, була одружена.
Вже тоді корабель її сім’ї дав тріщину. Майбутній колишній чоловік став відверто нехтувати Яною, що її зовсім не влаштовувало. Вона почувала себе зручною сусідкою, яка забезпечує чоловікові комфортний побут. Разом їх тримав лише син Данило, але так не могло продовжуватись нескінченно.
Зрештою, дізнавшись про чергову пасію чоловіка, Яна подала на розлучення. Вона навіть не відразу помітила, що її залицяльник звільнився, так була зайнята своєю новою реальністю.
…Через пару днів Вадим підійшов до дівчат у їдальні:
– Дозволите розбавити вашу жіночу компанію?
Ніхто не заперечував. Навпаки, всі посміхнулися і відразу почали розповідати історії з життя офісу, блискаючи очима симпатичному чоловікові. Яні навіть стало трохи соромно за подруг.
Але, на своє задоволення, вона помітила, що Вадим дивиться майже виключно на неї. Після обіду Марина змовницьким тоном сказала:
– Дівчатка, знайшла його соцмережі. Хочете подивитись? Він увесь час із якимись юними красунями. Цій, гляньте, добре якщо є 20.
Всі, звісно, підтягнулися подивитися на екран телефону. Марина не перебільшувала, поряд із Вадимом мало не на кожному фото позували молоденькі дівчата модельної зовнішності.
– Подумаєш, – відмахнулася Яна.
А про себе подумала, що вже понад рік робить собі манікюр сама. Та й на талії зʼявилися пара зайвих кілограмів. Після розлучення Яні було не до себе. Усі сили та час йшли на роботу та сина. Звичайно, Данило вже не дошкільня, і бабуся з дідусем допомагають частенько.
Тепер, дивлячись на стрункі фігури, Яна різко захотіла записатися в спортзал. І ще на манікюр. І зачіску змінити. І до косметолога. І сукню нову придивитися. Далеко не всі з цих бажань вдалося втілити в життя, але Яна стала чепуритися, збираючись на роботу, що не залишилося без уваги колег.
Вадим теж не чекав з моря погоди. Обід намагався проводити в компанії Яни, постійно робив компліменти, знаходив привід залишити на робочому столі невеликі сюрпризи – гарну каву, шоколад.
Незабаром він запросив Яну у ресторан.
Вечір був просто чарівний. Вадим добре танцював, виявився цікавим оповідачем, причому уважним слухачем. Без жодної каверзи Яна відчула себе особливою.
Так почався їхній роман.
На роботі вони не афішували стосунків, але вечори намагалися проводити разом. Одна біда – ці зустрічі траплялися нечасто. Вадим дуже багато працював, та й Яні далеко не завжди вдавалося викроїти час.
З Данилом вона нового коханого знайомити не поспішала. Та й чоловік інтересу до цієї частини її життя не виявляв жодного. Швидше, навпаки, вдавав, що сина у Яни немає.
Якось кавалер неприємно її здивував. У нього видався вільний вечір, і він написав Яні:
«Ввечері заїду по тебе, відклади всі справи».
А вона не могла залишити слабого сина. Написала:
«Данило занедужав, не можу».
Потім отримала повідомлення:
«Давай до бабусі його відвеземо, не маленький вже».
Категоричний тон і таке байдуже ставлення до дитини дуже не сподобалося Яні, вона відповіла досить жорстко. Мовляв, Вадим також великий хлопчик і може зачекати.
“Великий хлопчик” на тиждень замовк, а потім поїхав у відрядження.
Найприкріше було те, що на цей час випадав день народження Яни. Втім, вона все одно чекала на маленьке диво. Вадим знав про дату, до сварки вони обговорювали плани на свято. До того ж Вадим умів робити сюрпризи. Та й сьогодні це не проблема – працює доставка де хочеш.
Але робочий день пройшов без поздоровлень, коханий навіть не подзвонив. Після роботи Яна не пішла святкувати з подругами, лишилася вдома: раптом кур’єр принесе букет та подарунок?
Ні дзвінка, ні букета, ні навіть листівки у месенджері. Нічого. Що ж. Якщо таке треба пояснювати, то не треба пояснювати. Проплакавши майже до світанку, Яна заблокувала номер Вадима.
Але той, здавалося, нічого не помітив. Повернувшись із відрядження, він не зрозумів, за що Яна на нього образилася.
А вночі з’явився до неї додому.
Він десь дуже погульбанив, він стукав у двері і вимагав пояснень.
Яна відкрила:
– Тихіше! Дитина спить!
– Потерпить! – вигукнув Вадим. – Ти чому не відповідаєш? Хто ти така, щоби мене ігнорувати? Та в мене таких як ти… Ти про такого мужика і мріяти не могла, я навіть на причеп очі закрив!
Після цих слів Яна просто зачинила двері.
Вранці вона прийшла в офіс у чудовому настрої. На відміну від Вадима, який був похмуріший за хмару.
Після роботи він зустрів її на ґанку:
– Пробач, наговорив тобі вчора, адже я не такий, просто погульбанив…
– Ні, Вадиме, ти саме такий, – усміхнулася Яна. – Ще недавно я думала, що спілкуюся з дорослим, впевненим у собі чоловіком, а вчора побачила ображеного хлопчика, якому п’ять років. Тож дякую тобі!
– За що? – не зрозумів Вадим.
– За те, що так швидко показав себе справжнього. Прощавай. Дитина в мене вже і без тебе є.
Вадим здивувався.
Поки він думав що відповісти, Яна поправила неслухняне пасмо волосся, побігла сходами, обернулася і надіслала чоловікові повітряний поцілунок.
Потім ще раз променисто посміхнулася і, дивлячись на його обличчя, подумала:
«До чого ж я гарна! Все в мене буде чудово!»
