Зіна аж щось вигукнула, зовсім забувши про те, що вона в цей момент була на роботі.
Колеги здивовано зиркнули на сорокарічний тендітну жінку, якій довелося безглуздо посміхнутися.
До обіду Зіна все одно не зуміла заспокоїти собі те невдоволення, яке викликало у неї повідомлення від свекрухи.
При чому Марія Денисівна ніяк не могла вгамуватися і продовжувала засипати у месенджері листівками та відеороликами розсерджену невістку, відволікаючи останню від роботи.
Якоїсь миті жінка не витримала і заблокувала настирливу свекруху.
Так як Марії Денисівні було шістдесят років, і вона була доволі просунутою, дуже швидко зрозуміла, що Зіна кинула її в чорний список.
Бажаючи прояснити ситуацію, свекруха почала посилено дзвонити жінці на телефон.
– Що сталося, Марія Денисівно? – проскреготала крізь зуби Зіна. – Сподіваюся, що когось не стало, якщо ви знову відволікаєте мене на роботі?
– Що ти таке говориш! Думай, що кажеш! – засуджливо промовила свекруха.
– Тоді що вам знадобилося від мене? – ледве стримуючи невдоволення, спитала жінка.
– Хочу дізнатися, по-перше, чому я не можу до тебе дописатися у месенджері? А по-друге, чому ти мені не відповідаєш на повідомлення? – діловито промовила Марія Денисівна.
– Серйозно? Ви хочете знати, чому я вам не відповідаю на беззмістовні повідомлення, якими ви мене закидаєте? Мабуть, бо я їх не дивлюсь! – вигукнула Зіна.
– Не дивишся? Нічого собі! Я даремно відправляю чи що? – обурено заголосила свекруха.
– Даремно! Нарешті ви це зрозуміли! Мене не цікавлять вітання з днем ложки чи борщу, мені не цікаво, кого не хочуть впускати чи випускати із країни. Знаєте чому? Тому що я працюю з восьми до шести п’ять днів на тиждень, а після роботи біжу за дітьми до дитячого садка і займаюся домашніми справами! – обурено сказала невістка.
– Вгамуй себе! Чого сваришся?! – грубо обсмикнула її Марія Денисівна. – Все-таки ти розмовляєш не лише з дорослою людиною, а й з матір’ю твого чоловіка! Май хоч якусь повагу! Ще й в освіті працюєш… Тобі там не місце з таким характером…
– Я вас заблокувала, – Зіна різко зупинила свекруху.
Після цих слів у слухавці запанувала тиша, жінка навіть вирішила, що з Марією Денисівною щось сталося.
– Не чекала від тебе такого, – холодно промовила свекруха і, не попрощавшись, скинула дзвінок.
Її жест означав лише одне: вона дуже образилася на невістку і обов’язково про це повідомить сина.
Знаючи про те, що саме так і буде, Зіна почала поглядати на телефон, чекаючи дзвінка.
Проте цього разу вона так і не дочекалася. Розмову про матір Андрій завів після того, як повернувся додому та повечеряв.
– Мама сьогодні в обід дзвонила, скаржилася, що ти її заблокувала, – строгим тоном промовив чоловік і несподівано засміявся. – Я чудово розумію, чому ти це зробила. Я хочу зробити так само, але, на жаль, поки що не можу. Якби це була твоя мама, інша справа, а зі своєю я поки що гальмую.
– Навіть не засудиш мене за це? – посміхнулася Зіна.
– Звичайно ні, – байдуже пирхнув Андрій. – Ти все правильно зробила. Знаєш, як мене дістала мама зі своїми картинками, відео чи аудіозаписами. Мало цього, я, може, не звертав би на них уваги, але вона наприкінці десяти-п’ятнадцяти повідомлень запитує, що я про це думаю? Про всі повідомлення, уяви собі! Наче я тільки й роблю на роботі, що дивлюся її відео.
Одкровення чоловіка переконало Зіну здивуватися. Раніше чоловік часто вставав на бік Марії Денисівни та просив дружину не звертати уваги на дивацтва матері.
Сьогодні все було зовсім по-іншому, і це дуже порадувало Зіну.
Здавалося, на цих обговореннях усе закінчиться. Однак Марія Денисівна не збиралася прощати невістці таку відчайдушну зухвалість.
Вона знову зателефонувала синові і зажадала, щоб Зіна розблокувала її у месенджері.
– Навіщо? Якщо щось термінове, то дзвони їй на телефон, – відповів Андрій.
– Треба, значить, раз кажу, – похмуро відповіла Марія Денисівна. – Я хочу, щоб вона розблокувала мене. В іншому випадку твоя дружина знайдете в моєму обличчі недруга номер один.
– Мамо, ти відволікаєш Зіну від роботи своїми безглуздими повідомленнями, – видав вагомий аргумент чоловік.
– Безглуздими? Взагалі я кидаю їй розумні відео! – жінка несподівано перейшла на вигуки.
– Ти чуєш мене чи ні? – невдоволено зупинив її син. – Досить нести нісенітницю! Зовсім на пенсії нема чим зайнятися! До речі, припини і мені висилати всяку всячину. Мені надходять повідомлення з відділів, а ти перебиваєш їх і відволікаєш своєю нісенітницею! Один одному зі своїми подружками пересилайте!
– Це тебе накрутила дружина, так? – з образою промовила Марія Денисівна. – Ти раніше не дозволяв собі зі мною так розмовляти і мої повідомлення тобі не заважали.
– Заважали, мамо, просто я не хотів тобі говорити і тим самим ображати, – важко зітхнувнув Андрій.
– Дивне покоління пішло. Я навіть не думала, що так заважаю вам, – прикро вимовила мати. – Я навіть подружкам казала, що моїм дітям не заважають повідомлення, коли вони скаржилися на те, що син чи дочка на них ображаються через надіслану кількість.
– Ми просто не говорили до певного часу. Звичайно, ти нас дуже відволікаєш цими повідомленнями. Насправді ми все одно їх не дивимося і не тому, що спеціально не хочемо образити, ні, нам просто ніколи, зрозумівши, що його слова образили Марію Денисівну, почав виправдовуватися чоловік.
Жінка кілька разів задумливо цокнула язиком і поспішила попрощатися із сином.
Близько двох днів вона взагалі не давала про себе нічого знати, а потім почала надсилати синові побажання доброго ранку, ніби промацуючи ґрунт.
Так просто відмовлятися від звичного закидання повідомленнями Марія Денисівна не могла.
Вона хотіла теж зробити з Зіною, але та так і не винесла її з чорного списку, вирішивши, що свекруху тільки так можна відучити від нав’язливої звички.
І жінка мала рацію. Тільки так можна було провчити Марію Денисівну та переконати її поважати чужі кордони.
