Зіна вірила чоловікові — вона його любила зі школи, і коли вони побралися, то була найщасливішою на світі. Андрій, уважний, чуйний, дбайливий, справді був чоловіком, про якого можна лише мріяти.
Щоправда, його ставлення до дружини було трохи поблажливим – вона була молодша на 5 років і завжди здавалася йому слабкою.
Коли Зіна заслабла, що траплялося нечасто, чоловік доглядав жа нею по–батьківськи, не дозволяв підвестися з ліжка, підносив попити й поїсти, і навіть дітям не дозволяв турбувати маму.
Якось по наївності Зіна поскаржилася подрузі, що чоловік, як і раніше, вважає її маленькою і слабкою. Та спочатку посміялася, а потім з сумом сказала:
— Ну ти даєш, для мене це було б найбільше щастя, якби хтось вважав мене слабкою!
Анжеліці не щастило з чоловіками, може, дійсно тому, що вона звикла сама вирішувати всі питання і керувала чоловіками поруч з собою. Їх вона міняла швидко, що пояснювала недоліками то одного, то іншого. Щоправда, про Андрія завжди відгукувалася дуже добре, і Зіна якось посміялася:
— У тебе, подружко, навіть обличчя змінюється, коли говориш про мого чоловіка!
На диво, подруга розсердилася і зніяковіла одночасно, але Зіна з її довірливістю не надала цьому значення…
…Відрядження закінчувалося, і Зіна з нетерпінням чекала на повернення додому.
В останній вечір вона прийшла в свій номер пізно, і, нудьгуючи, вирішила зателефонувати до чоловіка.
Вони трохи поговорили, побажали один одному добраніч і попрощалися.
– Бувай, коханий, – сказала Зіна і вже збиралася покласти телефон на стіл, як раптом знову почула голос чоловіка у слухавці.
– Мабуть, ще щось хоче сказати, – подумала Зіна.
Вона тільки–но хотіла відповісти, як зрозуміла, що Андрій розмовляє з якоюсь жінкою!
Причому її голос видався Зіні дуже знайомим.
– Та це ж Анжела, – ахнула Зіна.
У слухавці лунала легка музика, розмова йшла, схоже, в кафе, і чоловік комусь говорив:
— Я так кохаю тебе, але я не можу зараз піти від дружини.
Зіна не вірила своїм вухам.
– Та як я втомилася від цього всього! – відповіла жінка. – Ти чудово знаєш, що я люблю тебе більше, аніж твоя Зіна!
Далі слухати не було сили. Зіна поклала слухавку і просто поглядом дивилася в стіну.
У голові крутилися уривки думок, згадувалися якісь фрагменти зустрічей з Анжелою, коли поведінка подруги здавалася дивною.
Тепер ясно — вона хотіла відвести її чоловіка із сім’ї. Андрій явно не здавався, бо його ставлення до Зіни та дітей не змінювалося. Він був ніжним і люблячим чоловіком, добрим та дбайливим батьком.
Тієї ночі Зіна так і не заснула. Знову і знову прокручувала в пам’яті почуте, намагалася згадати хоч якийсь момент зі свого сімейного життя на підтвердження зради…
Хоч Зіна й проплакала всю ніч, та на ранок вона глянула на себе в дзеркало і побачила жінку, яка їй сподобалася — впевнену та рішучу.
Ця жінка сказала собі, що буде рішучою і не дозволить нікому псувати своє життя. Ні Анжеліки, ні зрадника у її житті більше не буде!
…Зіна приїхала додому, зібрала речі Андрія і просто винесла все за двері. Вона вирішила спробувати почати все спочатку і невдовзі вийшла заміж за гідного чоловіка, з яким вона дуже щаслива…
