Життєві історії

Зіна з чоловіком сиділи на терасі, пили чай та насолоджувалися тишею. Раптом пролунав телефонний дзвінок. – Привіт, Зіна. Це Дмитро! Завтра приїдемо до тебе в гості. Зустрічай, – почула жінка незнайомий голос. – Який ще Дмитро? – перепитала Зіна. – Брат твій. Не впізнала чи що? Одним словом чекай нас завтра! – пояснив співрозмовник і закінчив виклик. – Хто дзвонив? – одразу запитав чоловік. – Брат мій. Дмитро, – здивовано відповіла Зіна чоловіку. – У тебе, що є брат? – витріщив очі чоловік. – В тому то й справа, що немає! – Зіна здивовано дивилася на чоловіка, нічого не розуміючи

– Привіт, сестричко, я чула, що ви з чоловіком вже будинок добудували? Чудово, скоро будемо у вас у гостях, похвалитеся, – Зіна слухала голос сестри, але ніякої радості від її майбутнього візиту не відчувала.

Сестри особливо не були близькі між собою. Різниця у віці у них була п’ять років, а в дитинстві та юності це ціла прірва. Коли виросли, то обидві вийшли заміж і роз’їхалися різними містами, спілкувалися телефоном, один одного вітали зі святами. Кожна була зайнята своєю родиною. Не бачилися вони вже років із десять.

А цікаво подивитись, яка Інга стала, подумала Зіна. Вона вийшла на поріг свого будинку і озирнулася. Навколо десять соток ділянки, на якій був розташований їхній новий будинок. Все навколо тішило око. Був ще квітень, але сонце вже добряче гріло. Трава здалеку здавалася оксамитовою. На клумбі біля тераси було висаджено квіти. У глибині ділянки зацвітали фруктові дерева.

Аромат квітів поєднувався з насиченим запахом моря. Їхній будинок був розташований лише за 500 метрів від морського узбережжя. Це була давня мрія Зіни – мати свій власний будинок на березі моря. П’ять років вони з чоловіком вкладали кожну копійку в будівництво будинку своєї мрії, і ось, нарешті, цієї зими були закінчені останні оздоблювальні роботи і розставлені нові меблі на свої місця.

Зіна ходила по хаті і не могла повірити, що це реальність, а не казка. Як їй було добре – від віддаленого шуму моря, співу птахів, дзижчання бджіл. Навколо немає ні галасливих сусідів за стіною, ні музики, що голосно звучить за вікном, ні запаху вихлопних газів припаркованих машин біля багатоповерхівки, де вони жили з чоловіком і дітьми до недавнього часу.

Чоловік поїхав на роботу, діти у школі, а вона, приготувавши обід, висаджувала квіти у своєму саду. Тут і пролунав дзвінок сестри. Гостей Зіна з чоловіком поки що не чекали, хотіли присвятити перше літо життя у власному домі лише своїй родині. Ходити на пляж, купатися, засмагати. Їсти фрукти з власного саду, увечері чаюкувати на терасі, обговорюючи останні новини.

Дзвінок сестри докорінно змінював їхні плани, але робити нічого, адже рідна сестра доведеться прийняти. Настав червень і ось сестра з’явилася на порозі разом із чоловіком та двома дітьми.

– Зустрічай гостей, сестричка, – Інга увійшла на подвір’я. – О, який гарний будинок, просторий. Здорово, отже, ми вас не обмежимо.

Родичі заносили валізи до будинку. Поки гості розташовувалися у відведених кімнатах, Зіна накривала на стіл, потім покликала їх вечеряти. Застілля виявилося галасливим. Сестри згадували своє дитинство, їхні чоловіки обмінювалися останніми спортивними новинами. Діти швидко перезнайомилися та пішли грати. Тільки пізно ввечері всі розійшлися по кімнатах.

Щоправда, Зіні довелося затриматись. Треба було навести лад після вечері і вимити посуд. Рано-вранці сім’я сестри з шумом поснідала і пішла на пляж, залишивши посуд на столі. Зіні знову довелося наводити лад. За кілька годин родина сестри повернулася назад.

– А що в нас на обід, – спитала сестра. – Ми зголодніли.

На відсутність апетиту вони не страждали і з’їли все, що було припасане у Зіни на два дні. Вона ніяк не очікувала, що до її обов’язків входитиме ще й готування для гостей.

– А ви надовго гостювати у нас зібралися, – спитала вона сестру.

– Ні, на тиждень приїхали, на морі позасмагати і заразом тебе провідати. Ми підемо, полежимо, втомилися, – і вони пішли, знову залишивши за собою гору не митого посуду. Увечері після полуденного сну гості зібралися до міста на екскурсію.

– Зіна, підеш із нами, ти ж усе тут знаєш. Все покажеш, розкажеш, бо ми заблукаємо, – рішуче сказала Інга.

Зіні було незручно одразу відмовляти сестрі. Вона взяла і своїх дітей із собою. Прогулянка вийшла довгою. Потім зайшли повечеряти у кафе. Чомусь за всіх довелося розплачуватися Зіні.

– Ми ж у тебе в гостях. Невже ти будеш ці копійки рахувати і нам пред’являти, – обурилася Інга на запитання сестри, чому вона платить. За морозиво також довелося платити їй. Задоволені та втомлені всі повернулися додому і пішли одразу спати.

Наступний день повторився до найменших деталей.

– Інго, допоможи мені, будь ласка, з приготуванням обіду, – не витримала Зіна, побачивши, що родина сестри збирається на пляж.

– Та ти що, сестричка, якщо ми вийдемо на дві години пізніше, то застанемо найспекотніше  сонце. Ми ж відпочивати сюди приїхали, у нас лише тиждень. Ось зараз ми підемо, до обіду ніхто тебе турбувати не буде, займайся своїми справами, – безтурботно відповіла Інга.

Зіна тільки зітхнула. До від’їзду гостей залишалося три дні. Гаразд, ще почекаю, не сваритися ж із рідною сестрою через тарілку супу, думала про себе Зіна. Ці три дні пролетіли непомітно. Задоволена сім’я сестри, що відпочила, попрощалася і поїхала.

Зіна з полегшенням зачинила за ними браму і пройшла на терасу. За тиждень це сімейство встигло витоптати траву під деревами, граючи в м’яч та бадмінтон, зламати половину квітів на клумбі. У кімнатах був безлад, скрізь пісок.

Настав час починати генеральне прибирання, зрозуміла Зіна. Своїх дітей вона ще вранці відправила до своєї мами погостювати на тиждень. Чоловік був на роботі. Зіна швидко взялася за справу. Увечері, коли вони з чоловіком сиділи на терасі, пили чай і насолоджувалися тишею, пролунав дзвінок телефону.

– Це Дмитро, ну Зіна, твій двоюрідний брат. Не пам’ятаєш, чи що. Інга приїхала, всім розповідає, як у тебе розкішно можна відпочити. Будинок на морі. Зустрічай, сестричко, післязавтра приїжджаємо, – радісно повідомив незнайомий голос у слухавці.

Чоловік важко зітхнув і запропонував не запрошувати цього Діму до них, але Зіна ще соромилася так відверто ставити родичів на місце, хоч брата Діму вона взагалі не пам’ятала. Через два дні на порозі їхнього будинку стояв двоюрідний брат зі своєю дружиною, дитиною та валізами.

– Приймай, сестричка, ми тебе надовго не обмежимо! Приїхали лише на п’ять днів відпочити. Вирішили зупинитись у тебе, щоб не витрачати гроші на готелі. Ти бачила, які ціни? Дерть втридорога за малесенький номер у сезон. Ось я і подумав – ми ж близькі родичі, ми повинні допомагати один одному, – Діма з задоволеним виглядом оглядав будинок, за його спиною ховалася дружина.

І знову все повторилося для Зіни. Приготування їжі, прибирання, розвага гостей, оскільки її чоловік працював. Продукти гості не купували, відмовляючись тим, що вони цілий день на пляжі провели, втомилися, вже нема сил йти до магазину.

Провівши і цих гостей, Зіна вирішила, що вистачить. Вони з чоловіком взяли відпустку та поїхали до матері Зіни. Але тут зателефонував брат чоловіка Інги і попросився по-родинному приїхати в гості.

-На жаль, ми не вдома і будемо тільки наприкінці серпня, тож не вийде, – з полегшенням відповіла Зіна.

– Ну і що? Ми можемо самі пожити у будинку, тільки скажіть, де ви зберігаєте запасні ключі! Ми поживемо трохи, потім все закриємо та поїдемо, ключі повернемо. Ми якраз на море відпочивати їдемо.

І буває ж така безпосередність! Пустіть мене пожити до вас за вашої відсутності! Вона категорично відмовила цьому новоспеченому родичу. Вона вже зрозуміла, що всім потрібне лише одне – безкоштовний готель у літній сезон з повним обслуговуванням. Те, що це створює незручності господарям, нікого не цікавило.

Прийдеться засмутити родичів, вирішила Зіна. Повернувшись всією сім’єю після відпустки, вона взялася за свої улюблені справи вдома. Клумби знову радували око красою та різноманітністю квітів, дозріли груші та яблука. Життя повернулося до своєї колії. Але тут знову пролунав телефонний дзвінок.

– Привіт, сестричка. Інга знову турбує. Мені відпустку дали у вересні, тож я приїду, ще встигну застати оксамитовий сезон на морі, зустрічай.

– Прекрасно, я тоді тобі вишлю одразу список номерів готелів, де ти зупинишся з комфортом. Добре, що ти заздалегідь подзвонила, ще можеш встигнути вибрати найкращі, – раптом видала Зіна.

– Які ще готелі? Я до тебе їду у гості на тиждень. У тебе ж величезний будинок. Навіщо витрачати гроші на готель? – ніби не розуміла Інга.

– Знаєш, сестричко, на моєму будинку вивіска «безкоштовний готель» не висить і не висітиме. Тому хочеш відпочити, вирішуй це питання без мене. За тиждень, що ви тут були влітку, ти навіть чашки не вимила за собою. Я вже не говорю про продукти, які купувала я, а ви їли. Тепер моя черга приїхати до тебе у гості всім сімейством і теж відпочити, не вкладаючи ні копійки, ні зусиль, – спокійно відповіла Зіна.

– От не знала, що ти така жадібна. Думала, звела будинок, то можна ніс задирати перед ріднею? Невдячна, я більше до тебе не приїду, – Інга кинула слухавку.

Зіна посміхнулася. Як безкоштовно відпочивати на морі з повним обслуговуванням, так сестричка дорога, а як отримала відмову, то Зіна одразу стала невдячна. Усі спроби інших близьких родичів приїхати та безкоштовно відпочити припинялися подібним чином. Протягом наступного літа ще дзвонили якісь зовсім далекі родичі. Але тільки-но Зіна пропонувала знайти їм готель, ці родичі кудись зникали.

З того часу Зіна і її сім’я уславилися серед рідні скнарами. До неї доходили ці чутки, але вона тільки раділа. Нехай краще так, ніж обслуговувати натовп невідомих людей, витрачати свої сили і гроші і навіть не отримувати натомість елементарної допомоги від них. Родичі більше не дзвонили…

Вам також має сподобатись...

Таня тільки-но прокинулася, як у двері подзвонили. Вона невдоволено скривилася. Їй дуже не хотілося вставати з ліжка. У двері подзвонили знову, потім ще раз і ще. – Це точно не чоловік, – думала Таня, позіхаючи. – Він щойно пішов на роботу. І якщо що, він має свої ключі, Тоді хто це? Дзвінок вже дзвенів не перестаючи. Таня важко зітхнула, відкинула ковдру, і, одягнувши капці, помчала до дверей. – Зараз відкрию! – невдоволено гукнула Таня у бік дверей, готуючись негайно посваритися  з нахабним гостем. Жінка відкрила двері і застигла від несподіванки

Ліда Василівна сиділа за столом біля вікна та розглядала фотографії. Раптом пролунав дзвінок у двері. – Знову, напевно, щось продають, – подумала Ліда. Жінка встала, подивилася у вічко. На порозі стояв незнайомий молодий чоловік. -Хто там? – запитала вона. – Ліда Василівна! – сказав незнайомець. “Ім’я знає, пройдисвіти різні на ім’я не зверталися б”, – подумала вона, і відкрила. – Ліда Василівно, доброго дня! Я хочу вибачитися перед вами! Простіть мене, – несподівано сказав чоловік, переступивши поріг. Ліда Василівна придивилася до незнайомця і застигла на місці

Ольга їхала в автобусі. Вона щойно була на цвинтарі, відвідувала батьків… На душі було сумно. Автобус повернув до міста. Ольга вийшла на найближчій зупинці у передмісті. Жінка йшла по вулиці зі старими двоповерховими будинками і боязко думала, що вже й не знайде свого рідного будиночка. Не знайде місця, де пройшла найщасливіша пора її життя… – Ти когось шукаєш? – раптом пролунав поряд чийсь голос. Оля озирнулася й побачила якусь стареньку жінку. – Давно я вже спостерігаю за тобою, – сказала та. – Стоїш все, дивишся, розглядаєш… Ольга придивилася до жінки й застигла від несподіванки

До Люди в гості приїхала троюрідна сестра Наталка. Сестра провела у Люди декілька тижнів, побачила місто, відпочила. – Дякую тобі Людо, що прийнял, – говорила за вечерею Наталка. – Завтра вже додому поїду. – Завжди рада таким гостям! – усміхалася Людмила. Вранці Люда відвезла Наталку на вокзал, купила квиток, перекус в дорогу та подарунки для її доньки. Жінка повернулася додому і вирішила трохи прибрати в квартирі після гості. Людмила відкрила шафу у спальні і застигла, побачивши «сюрприз», який залишила їй сестра