Життєві історії

Таня варила суп, коли пролунав телефонний дзвінок. – Таню, мені потрібна твоя допомога. Я хочу, щоб ти поїхала зі мною в одне місце, – затараторила подруга Віра. – Допоможеш? – За годину підійде? – погодилася Тетяна. – Добре, за годину заїду за тобою, – сказала Віра. Закінчивши з обідом, Таня швидко зібралася, і дочекавшись Віру вони вирушили в дорогу. – А куди ми їдемо, якщо не секрет? – усміхнулася Таня. – Навіть і не знаю, як сказати, – спробувала ухилитися від відповіді Віра. – Та кажи, як є! – наполягла Таня. І Віра все розповіла подрузі. Тетяна вислухала її і застигла від почутого

– Скажіть, у чоловіка є хтось на стороні? – Запитала Таня.

– В нього ні. А от у вас -є, -сива жінка, здавалося, тільки вдавала, що дивиться на карти.

Таня зніяковіла.

Вона не чекала, звичайно, такої прозорливості. Вона взагалі не хотіла йти до цієї Рити, подруга вмовила -вона переживала йти сама.

Поки Віра говорила з Ритою, Таня в іншій кімнаті розглядала книжкові полиці. Здивувалася -багато художньої літератури, а також наукові книжки зі складними назвами.

Раптом голос господарки за спиною:

-Любите читати?

– Люблю. Романи про складні долі.

-А своя як складається? Бачу, є у вас давнє важке питання.

-Та я за компанію прийшла, у мене все гаразд.

– Ну і добре. Немає питань -немає відповідей.

Рита знизала плечима, доброзичливо посміхнулася і запросила до коридору, почала прощатися. Може, це й відіграло роль? Вона не наполягала. Був вибір -запитати чи промовчати. Залишитися чи піти. Роби що хочеш.

В останній момент Таня передумала. І Рита зрозуміла її без слів. З посмішкою зробила запрошуючий жест:

– Дозріло питання?

“Точно знає щось, думки читає” – здивувалася Таня. Вголос спитала:

– А скільки коштує?

-Для тебе -безкоштовно.

– Це чому?

– Ти не за власним бажанням тут, а випадковостей не буває. Дозріло питання.

… У кімнаті для клієнтів не було нічого з того, що можна очікувати від ворожок. Тільки столик і два зручні крісла. Білі стіни та багато простору.

Таня сіла і знову засумнівалася. Для чого вона тут? Має зрозуміле життя, в якому все давно вирішено і ясно.

-Згадала відповідь? – Уточнила Рита.

-Ні. Про себе все знаю. Чи можна питання не про себе?

– Можна все.

-Скажіть, у мого чоловіка є хтось на стороні?

Карти з гарними зображеннями зашелестіли в руках Рити.

-У нього – ні не бачу. Не було і нема. А ось у вас є. І він чекає на вас.

-Хто?

-Чоловік, якого ви любите. Чекає.

-Неправда. Він знає, що ми не можемо бути разом.

-Він вірить, що можете. Тому й чекає.

– Він ніколи не говорив цього.

-Він справді любить вас, тож поважає ваш вибір.

Таня заплакала. І розповіла свою історію.

Студенткою вона без пам’яті закохалася у хлопця, якого «забракували» батьки. Батько, великий чиновник, швиденько організував статусний шлюб. По суті, її видали заміж батьки – за людину, яку вона бачила три рази в житті:

– Він гарна людина. Добрий та забезпечений. Навіть, мабуть, любить мене. Ми маємо сина. Але я все життя люблю іншого.

-Чому не йдете до коханого чоловіка?

– Не доля.

-Хто вам це сказав?

-Бабуся моя. Вона мене виростила. Дуже сильна була. Все знала. Сказала: все життя проживеш із нелюбимим, я ще у школі вчилася.

-І ви їй повірили, правда? Повірили в «долю», накреслену бабусею, і не дозволяєте собі бути щасливою. Таємно зустрічаєтеся з коханим і не йдете від чоловіка.

Таня мовчала.

Рита похитала головою, подумала. Потім сказала:

-У житті людини немає такої жорсткої зумовленості. Якщо вона лише сам її не створить. Доля може змінюватись. І робиться це у моменті – вашим вибором. Жити без кохання – вибір, жити без радості – вибір. Виконувати бабусине пророцтво – вибір. І не робити жодного вибору – це теж вибір.

***

Таня все ще одружена. Переживає, що розлучення погано сприйме син. Коханий чекає. Час її життя витікає у пісок.

А ви вірите, що долю можна змінити? Чи доводилося робити такий вибір?

Вам також має сподобатись...

В Олени не стало бабусі… Наступного дня вони зі своєю сестрою вирушили на цвинтар. Серед старих памʼятників вирізнявся новий хрест… Під високим деревцем поряд зі своїм чоловіком була бабуся. Поховала бабуся його молодим, але так заміж вона й не вийшла – сина виховувала, потім внучок. Олена нахилилася поправити стрічку на вінку, як раптом хтось взяв її за рукав! Олена відсахнулася. – Що там таке?! – сестра сховалася за її спиною. Олена набралася сміливості, присіла, відсунула трохи вінок і ахнула від несподіванки

Олег повернувся додому і одразу кинувся на кухню, де чаювали його мама та його наречена Віра. – Олеже, сідай з нами пити чай. Віра таке печиво спекла, – Вероніка Михайлівна лагідно подивилась на сина. Олег мовчав. – Сину, щось сталося? – захвилювалася мама, помітивши, що син дуже схвильований. – Ти спеціально це зробила? – раптом вигукнув Олег, дивлячись на Віру. – Що зробила? – не зрозуміла Віра. – А ти мабуть все знала, і підтримувала її! – Олег перевів погляд на маму. – Олеже, я не розумію тебе, ти про що? –  Вероніка Михайлівна здивовано дивилася на сина, не розуміючи, що відбувається

– Таня, не відволікаю? – у слухавці почувся трохи схвильований голос Ліди. – Лідо, все гаразд? – Таня захвилювалася. – Все добре. Але тобі варто мене привітати. У Галини Ігорівни я тепер теж погана невістка, – промовила Ліда і розсміялася в слухавку. – А ти за що? – здивувалася Таня, адже Галина Ігорівна обожнювала другу невістку. – Що там у вас сталося? – Ой Таню, навіть не знаю, чи таке можна розповідати, – раптом сказала Ліда. – А ти спробуй, – наполягла Тетяна. І Ліда все їй розповіла. Таня вислухала Ліду і застигла від почутого

Ольга Іванівна прийшла у понеділок на роботу без настрою. Сіла на своє робоче місце, увімкнула комп’ютер. Раптом двері кабінету відчинилися і увійшли одразу три її подруги-колеги. – Доброго ранку, Ольга Іванівна! Вже працюєте? А ми думали, що ви розкажете, як на весіллі погуляли, – усміхнулася одна з них. – Розповім, звичайно! Тільки ви зараз так сміятися будете, що працювати до кінця дня не зможете, – відповіла Ольга і почала свою розповідь. Подруги вислухали Ольгу і застигли від почутого. – Невже таке можливо?! – тільки й вигукнули вони хором