Життєві історії

Ольга прибирала в квартирі, коли пролунав дзвінок у двері. На порозі стояла її донька Віка. – Що сталося? – захвилювалася мама, побачивши, що донька вся в сльозах. – Від мене пішов чоловік! – схлипнула Віка. – Як пішов, адже у вас було таке кохання? – запитала Ольга. – А ти не розумієш? Це ти у всьому винна! – раптом вигукнула Вікторія. – Я? В чому? – Ольга здивовано дивилася на доньку, нічого не розуміючи

– Доброго дня, можна записатися до вас на манікюр? – почула Ольга в трубці.

– Так, звичайно, на завтра, на четверту години? – чекала відповіді дівчина.

– Добре, мене все влаштовує, – згодилася майбутня клієнтка.

Наступного дня до салону прийшла молода дівчина, вона сіла навпроти Олі.

– Що ми з вами робитимемо? – дивилася манікюрниця на нігтики клієнтки.

– Я навіть не знаю, робіть класику, я вам довіряю, – промовила дівчина.

– Добре, френч вас влаштує? – підняла Оля очі.

– Так, – кивнула та, що сиділа навпроти.

Почалася робота, у клієнтки постійно дзвонив телефон, але та спочатку просто скидала, а потім і зовсім вимкнула його.

Коли робота практично добігла кінця, до салону вбіг чоловік.

– Наталю, ти чому не береш слухавку? – він був невдоволеним.

– Мені ніколи, – відповіла вона.

Оля спостерігала за цим, поспішала. За 10 хвилин все було закінчено, молоді люди вийшли із салону.

Того дня Оля не звернула уваги на людину, яка з’явилася за дівчиною. А ось він, певне, звернув на манікюрницю увагу.

– Здрастуйте, – прийшов наступного дня чоловік.

– Ви щось забули? – чомусь так подумала Оля.

– Так, з вами познайомитись, – він жартував.

– Оля, – сказала вона, і посміхнулася.

– А мені можна манікюр? – запитав той.

– Звичайно, – Оля показала йому на місце навпроти себе.

– Мене звуть Роман, – представився чоловік.

– Дуже приємно, – почалася робота.

Олі було вже за 40 років. Вона мала 20-річну доньку Віку, яка збиралася заміж. Але виглядала Оля так, наче вона сестра своєї дочки.

Після того манікюру для Романа він прийшов ще раз, а потім і ще. Якоїсь миті він подарував Олі квіти і запросив на побачення, і та погодилася.

– А Наталя тобі хто? – Вирішила вона тоді поцікавитися.

– Я не хочу про це розмовляти, – відійшов він тоді від відповіді.

Вони почали зустрічатись. І їм було байдуже, що Ромі на той момент було 29 років. А коли Оля вирішила познайомити його з дочкою, відкрилася правда.

Виявилося, що Рома та Наталя одружені, і у них є дитина, якій ще не виповнилося трьох років.

– Чому ти мені нічого не сказав? – влаштувала Оля йому сварку.

– А навіщо я вирішив сам, – він обійняв її.

– Але, як же… – вона розуміла, що все це неправильно, але нічого не могла зробити зі своїми почуттями.

Роман розлучився, він зробив пропозицію Олі, та дала відповідь, що згодна. До цього часу її донька вже теж одружилася, вона не схвалювала вибір матері.

Все йшло своєю чергою, скільки б колишня дружина не дзвонила Роману, не просила допомоги, він ніяк не реагував. Ні з нею, ні з сином він не хотів спілкуватися, зараз у нього була інша сім’я.

Віка якось подзвонила мамі, сказала, що та скоро стане бабусею. То була радісна новина. Роман теж привітав свою падчерку.

Олі здавалося, що життя вдалося. У неї все добре, молодий чоловік, донька, онука, зять.

Але коли після народження онуки минуло зовсім небагато часу, Віка приїхала до мами, вона плакала.

– Що сталося? – хотілося знати тій.

– Від мене пішов чоловік! – плакала Віка.

– Як пішов, адже у вас було таке кохання? – не розуміла Ольга.

– Уявляєш, до Марини Григорівни, цієї старої пішов, – схлипувала дівчина.

– Як до твоєї начальниці? – задумалася мати.

– Так, – кивнула донька.

– Не переймайся так сильно, – не знала, чим її заспокоїти мама.

Чоловік Віки переплюнув навіть Ольгу. Коли він познайомився із Мариною Григорівною, йому було 27, а їй близько п’ятдесяти. Ніхто не вірив у їхні щирі стосунки.

А коли у колишнього зятя з’явилася однокімнатна квартира та дорогий автомобіль, все стало зрозуміло. Він пішов із сім’ї і поки що не спілкується ні з дружиною, ні з дитиною. Йому добре на закордонних пляжах із новою пасією.

Варто задуматися про бумеранг чи помилки, за які чомусь розплачуються діти.

Вам також має сподобатись...

Дарина була на роботі. – Даринко, зайди до мене! – гукнула її завідувачка Марина Степанівна. Дарина зайшла в кабінет. – Розумієш, Даринко, – сказала завідувачка. – Ти хороша працівниця. Але кар’єрного зростання я тобі запропонувати не можу. Немає в тобі цієї… Хватки… Розумієш? Дарина тільки кивала, мріючи пошвидше вийти з кабінету… Увечері, коли вона прийшла додому, раптом пролунав дзвінок із незнайомого номера: – Дарина Олексіївна? Доброго вечора, це нотаріус Семеняк Ірина Павлівна. Ви знаєте Тамару Михайлівну Ящук? – Так, це моя двоюрідна бабуся, – розгубилася Дарина. – Прийміть мої співчуття. Тамари Михайлівни не стало. Вона вам дещо залишила… – Що залишила? – Дарина аж присіла від здивування

Лариса приїхала до своєї подруги у гості, постукала у двері. Тетяна довго не відкривала, а коли відкрила то Лариса побачила, що подруга дуже засмучена. – Щось сталося? – захвилювалася Лариса. – Та так…спогади наринули, – усміхнулася Тетяна. – Заходь, будемо чай пити. Лариса з Тетяною зайшли на кухню. Раптом Лариса побачила на столі купу фотографій, які Тетяна розглядала до приходу подруги. Погляд Лариси зупинився на одному з фото, жінка придивилася до нього і застигла на місці. – Цього не може бути! – тільки й подумала вона

Тетяна одягла свою найкращу сукню, нанесла легкий макіяж, і вийшла з квартири. Через півгодини, вона була біля будівлі компанії, куди її запросили на співбесіду. – Все пройде добре! – заспокоїла себе жінка і зайшла в будівлю. Її провели до кабінету директора. – Олександр Ігорович вас чекає. Можете заходити, – сказала привітна секретарка і вказала рукою на двері. Таня ще хвилину постояла перед дверима кабінету, зібралася з думками, і потягнула ручку дверей на себе. Тетяна зайшла в кабінет директора, і очам своїм не повірила. Ось чого-чого, а такого жінка, аж ніяк не очікувала побачити

Ольга з донькою повечеряли на кухні. Жінка взялася мити посуд, а Наталка залишилася сидіти за столом. – Мамо, Микола зробили мені пропозицію, – зібравшись з духом, сказала Наталя. – Угу, – байдуже відреагувала мама. – Що, угу? – ображено запитала дочка. – Ти хіба не чула, що я сказала? – Чула, – коротко відповіла Ольга. – Мамо, може припиниш ображатися на Миколу! Я не розумію, що він тобі зробив?! – раптом запитала донька. – Що зробив? – не витримала мати. – Він розкрив мою таємницю, яку я приховувала від тебе все життя! – Таємницю? Яку таємницю? – Наталка здивовано дивилася на матір, нічого не розуміючи