Життєві історії

Ірина вирішила сказати своєму коханому Євгену, що у них буде дитина. На її подив, радості на обличчі чоловіка вона не побачила. – Якщо так, то ми розлучимося! – заявив Євген. – Добре, я подумаю, – сумно сказала Ірина. Тієї ночі вона ночувала у своїх батьків. – Будь, що буде, – вирішила вона зранку. – Дитину я залишаю, а Євгену доведеться збрехати… Ірина пішла до свого коханого додому. Вона відкрила двері своїм ключем і зайшла в коридор. З кухні чулися якісь голоси. Ірина зайшла на кухню й оторопіла від побаченого. – Як ти міг! – тільки й вигукнула вона

Ірина познайомилася з Олексієм в автосервісі. Дорогою з роботи в неї зламалась машина.

Якось вона дотягнула до найближчого ремонту. Але майстер, який підійшов до неї, одразу розчарував її, запропонувавши залишити машину до завтра.

– Сьогодні ніяк не встигнемо, – виніс він свій вердикт.

Це було так недоречно, що Ірина не змогла стримати розчарування. Тієї ж миті поруч із нею зʼявився високий, статний молодик.

Мабуть, у погляді дівчини він розглянув такий сум, що мимоволі відгукнувся на її прохання.

Ірина не одразу зрозуміла, він якраз і є власником цієї автомайстерні.

Через пів години автомобіль Ірини був відремонтований. Причому ремонт виявився дуже дешевим.

– Навіть не знаю, як вам дякувати! – сказала дівчина.

– А давайте сьогодні в кіно сходимо?! – несподівано запропонував хлопець.

І хоча його пропозиція викликала здивування в Ірини, вона відповіла згодою. За першою зустріччю були й наступні…

А невдовзі Олексій запропонував дівчині переїхати до нього.

Олексій не був багатієм. Бізнесом він почав займатися нещодавно. І все таки за цей час він встиг придбати квартиру.

Це була скромна двокімнатна квартирка. Спільне проживання поки що не накладало жодних зобов’язань ні на Ірину, ні на її хлопця.

Ірина усвідомлювала, що Олексій дуже в неї закоханий. Власне, він цього й не приховував, і був готовий запропонувати їй руку і серце.

Але Ірина випередила його.

– Олексію, а давай не поспішатимемо з весіллям, га?! – раптом заявила вона. – Я поки не готова до сімейних стосунків…

Олексій був дуже закоханий в Ірину і чекати на її згоду він міг скільки завгодно.

Ірині подобався Олексій. Він був надійним, вірним чоловіком. Але, як їй здавалося, він не був чоловіком її мрії. У ньому, як вона думала, було щось дитяче.

Для неї він здавався надто простим і передбачуваним.

За плечима в Ірини був університет, після закінчення якого вона одразу влаштувалася на роботу в офіс великої компанії.

Найпримітнішим із чоловіків в офісі був син директора компанії. У свої тридцять років Євген очолював один із відділів компанії з перспективою зростання до посади директора.

Якоїсь миті Ірина відчула, що він небайдужий до неї.

Все почалося з корпоративного вечора, після якого Євген запросив Ірину додому.

Наступного дня, заявивши Олексію, що вони розлучаються, Ірина переїхала до Євгена…

Квартира Євгена вражала своєю розкішшю та розмахом. Після переїзду Ірина жила, як у казці.

Великі букети квітів, дорогі подарунки, вечері в ресторанах…

– Ось він – чоловік моєї мрії, – зробила висновок Ірина.

Минув час і вона вирішила потішити Євгена звісткою, що у них буде дитина.

На її подив, радості на обличчі чоловіка вона не побачила. Він виявив бурхливі, але зовсім не ті емоції, які вона очікувала від нього.

– Якщо ти залишиш дитину, – заявив Євген. – То ми розлучимося.

– Добре, я подумаю, – із сумом у голосі сказала Ірина.

Тієї ночі вона ночувала у своїх батьків і до ранку очей не зімкнула.

– Будь що буде, – вирішила вона зранку. – Дитину я залишаю, а Євгену доведеться збрехати. А потім, коли термін буде більшим, поставлю його перед фактом, що вже пізно щось робити. Куди він подінеться, він мене любить.

Був вихідний. З самого ранку Ірина вирушила до Євгена.

Вона відкрила двері ключем, який колись вручив їй Євген і зайшла в коридор.

З кухні чулися якісь голоси. Ірина здивовано пішла на звук. Вона зайшла на кухню й оторопіла від побаченого.

Ірина побачила Євгена у компанії з незнайомою дівчиною!

– Як ти міг! – ахнула Ірина й заплакала.

– Ключі залиш і йди звідси, – сказав Євген.

Ірині нічого не залишалося, як піти назавжди. Похапцем вона навіть не встигла забрати свої речі. А потім так і не наважилася повернутись за ними…

І знову була безсонна ніч у батьківській квартирі. А вранці вона згадала Олексія і зателефонувала йому.

– Вибач, я зрозуміла, що мені потрібен тільки ти, – сказала Ірина в слухавку.

– Вибач, Ірино, але я не можу тебе пробачити, – заявив Олексій.

Такої відповіді Ірина не очікувала. Вона була впевнена, що Олексій прийме її завжди. І тоді Ірина пішла ва-банк.

– Олексію, у нас з тобою буде дитина. Коли я це зрозуміла, то зразу пішла від нього!

– Якщо це справді так, то давай поки поживемо окремо. А після народження дитини зробимо тест. Від своєї дитини я ніколи не відмовлюся. І заради неї ніколи і ні в чому не дорікну тебе.

Ця відповідь зіпсувала всі плани Ірини. Більше вона не дзвонила до Олексія.

А він теж не шукав з нею зустрічі…

Вам також має сподобатись...

Наталя прокинулася пізно. Сьогодні у неї ювілей, тож жінка вирішила трохи поніжитися в ліжку. Ближче обіду Наталка заварила собі каву, посмажила омлет і почала приймати дзвніки з привітаннями. Першою зателефонувала мама Наталки. – Доню вітаю тебе з ювілеєм! – привітала жінка доньку. – Ну що будете святкувати? – Нам зараз не до святкування, – відповіла донька. – Всі гроші бережемо на весілля сина. Наталка ще трохи порозмовля з матірʼю і закінчила виклик. Раптом пролунав дзвінок у двері. – А це ще хто? – здивувалася жінка і пішла відкривати. Наталка відкрила двері і застигла побачивши на порозі несподівану гостю

Катя з Яною прийшли до батька в гості. – А, це ви, – байдуже сказав Андрій, відкривши двері. – І тобі привіт, тату! Ти що не радий нас бачити? – усміхнулася Катя. – Чесно кажучи, ні, – несподівано сказав чоловік. – Тату, що сталося? – захвилювалася молодша донька, побачивши, що батько засмучений. – А то ви не знаєте! Ви ж самі брали участь у обмані, який влаштувала ваша мама, – сказав Андрій. – Тому, тепер у мене нема дружини і нама доньок! – Тату, та що сталося? Ти про що взагалі? – Катя з Яною здивовано переглянулися між собою, не розуміючи, що відбувається

Микола з Вірою жили по-сусідству. Дуже скоро вони зрозуміли, що подобаються один одному. Молоді гуляли, разом ходили на танці. Та було одне «але» – Віра не хотіла жити в селі: – Микольцю, поїхали у місто, га?! Я піду вчитися. Ти теж. – Ні, Віро, я в місто не хочу, – казав хлопець. – Сільський я. Вивчишся, повернешся сюди, тоді й вирішимо, як будемо жити. Поїхала дівчина в місто сама… Здобувши диплом, приїхала Віра додому. Її мати, Ганна, як глянула на дочку, то аж присіла від несподіванки. – Це що таке Віро?! – тільки й сказала вона

Надія приїхали в своє рідне село. Там вона не була багато років. Дівчина навіть свою хату знайти не могла… Раптом до неї підійшла якась жінка. – Надю, ти, чи що?! – вигукнула вона. – Пам’ятаєш мене – я тітка Катя. Вони попили чаю, тітка Катя показала, де колишній будинок Наді, і дівчина пішла. Вона вийшла за хвіртку, але тут її зустріла якась дивна бабуся. – Ти що, Надька? – якось неприємно запитала вона. – Живеш, цвітеш, добре тобі, так? Не те, що моєму Віті! І все через тебе і твою матір! Надя застигла від несподіванки