Коханий і єдиний синочок Ігорчик одружився. Ох, не таку невістку хотіла Ганна, не таку!
Що їй не скажи, все зробить по своєму! Начебто й непогано зробить, а все одно не так.
Така ж уже скромна дівчинка на вигляд була. А як усе починалося добре…
Скромна красуня Марина приїхала до їхнього міста. Приїхала вступати в інститут, але не пройшла по балам.
Добре хоч у будівельне училище взяли. Маляркою, буде людям стіни розмальовувати. Де ж це бачено?!
Ось і треба ж було Ігорчику в цьому училищі з нею познайомитися!
Прилипла прямо до нього. Добре ще поки не розписалися, гроші збирають на весілля…
Ганна любила скаржитися сусідці на невістку. Іде з роботи, а та вже чекає на лавці біля під’їзду.
Звичайно, не особисто її чекала, але майже кожен день любила посидіти там і попліткувати з усіма, кого зустріне.
Ганна сідала і на годину й засиджувалась.
– Гарна у тебе дівка. Гріх скаржитися, – часто їй казала баба Клава. – Он у Андріївни на доньку глянь, яка фіфа ходить. Спідниця коротка, розмальована, нігті, боронь Боже, які довгі. І не готує вдома навіть. А ти приходиш – вечеря на столі.
– Вечеря на столі, та все не так! – казала Ганна.
– А тобі що не зроби, все не так! Ти тільки не ображайся, але сама подумай. Нічого вже не робиш, вона все…
– Якщо хоче за мого Ігорчика, то нехай доглядає за нами! Отак от!
– Твій Ігорчик той ще. Давно б із мужиками у кафе сидів, якби не Маринка. Мало ти за ним набігалася… Ще той гультяй був.
– Та ну тебе! Сиди собі, а я пішла додому, – сказала Ганна і попрямувала у підʼїзд.
…Вечеря вже стояла на столі.
– Голубців, бач ти, накрутила! – подумала Ганна. – А я ж говорила, щоб котлеток насмажила.
– Ігор голубців захотів, – ніби, почувши думки свекрухи, і виправдовуючись, сказала Марина.
– Ну раз Ігор захотів… – пробурмотіла Ганна.
– Смачні голубці, молодець, – раптом сказала Ганна до невістки.
Ігор аж поперхнувся від несподіванки! Він дивився на матір і не вірив своїм вухам.
Адже вона ніколи не хвалила його Маринку, а все більше сварилася…
Похвалила. Смачні, та не те. Все не те. А донька в Андріївни краща. Висока, статна, і одягнена не рівня Маринці.
А нігті? Так їй же не стіни фарбувати, а різні кнопочки на комп’ютері натискати та чай пити.
А спідниця коротка, так молода вона ще, он ноги які стрункі.
Ганна і сама так у молодості ходила. Добре сусідка не знає, а то б пригадала їй.
Ганна Марині нічого не говорила, тільки синові наодинці іноді виказувала все, що собі думала…
А Ігорчик раптом загуляв. То у кафе з друзями, то невідомо куди, приходити став пізно.
Свекруха відправляла Марину шукати його. А якось Марина побачила, як він із сусіднього під’їзду виходить. Потім усе й з’ясувалося. До доньки Андріївни й бігав!
– А що ти хочеш? Подивися на себе та на неї. Вона сидить в офісі, а ти бігаєш по будовах та ще й чоловіка за собою тягаєш! – сказала Ганна.
– Він професію отримав, по ній і працює. І я, між іншим, непогано заробляю! – плакала Марина.
– Гаразд, не плач… Поговорю я з ним.
Під час розмови з’ясувалося, що донька Андріївни вагітна. Ганна спочатку злякалася, а потім подумала, що все добре складається. І дитина буде, і Маринка піде.
– Сама розумієш, Юля вагітна, – сказала вона невістці. – Тож треба тобі піти.
Марина мовчки зібрала речі й пішла. Навіть не стала чоловіка чекати. Вона давно бачила, як свекруха нею не задоволена. Та й Ігор загуляв недарма…
А Ігор привів додому Юлю. Швидко одружилися. Навіть розлучення чекати не треба було, бо з Маринкою без весілля жили.
Красива вона, і… Все. Більше її переваг Ганна не помічала. А як їх помітиш? Не готує – дві господині на кухні. Не прибирає – не моя квартира. Лежить ноги в стелю – йога.
Від їжі, яку Ганна готує, носа верне – вагітна. У магазин не ходить – не можна важке носити.
Ганна металася по квартирі: прибирання, приготування, прання, дитина маленька, скрізь лізе. Ігор із друзями гуляє. А їй ще й на роботу треба встигати. Нерви здали і потрапила Ганна до лікарні. Прийти нема кому провідати. Невістка нова зайнята, син на роботі і з друзями.
Дадуть передачку з апельсинами, які Ганна не їсть. А матір додому чекають, порядок треба наводити, сумки тягати, їжу готувати, улюбленого онука в садок водити.
Жінку одну до Ганни в палату поклали, і до неї одразу й відвідувачка прийшла. Якась дівчина вагітна.
Ганна глянула на неї й одразу впізнала – Марина!
Скільки років уже минуло, три, майже, чотири… Марина теж її впізнала. Привіталася, посміхнулася.
– Як ви там? – запитала сусідка по палаті Марину.
– Не турбуйтеся, мамо, лікуйтеся, – відповіла дівчина. – Все у нас добре. Толік привіт передає. Він завтра прийде. Я вам рибку принесла, морс…
– Та не турбуйся, дівчинко! Ти себе бережи. А мені й тут вистачає.
– Це домашнє. А завтра, що приготувати? Вам не можна смаженого, я дізнавалася в лікаря. Котлетки зроблю на пару.
– Зробиш, я тебе знаю, – усміхаючись сказала жінка.
– Мама? – задумалась Ганна. – Її ж не стало, немає в Марини матері, – згадала вона. – Вона ж на поминки їздила. Цікаво…
– Ось, ви й самі розумієте, – так само посміхаючись відповіла Марина. – Гаразд, лікуйтеся. Мені пора. Толіку треба допомагати, у нього сьогодні багато роботи.
– Ти бережи себе.
– Добре.
Марина пішла. Ганна думала, як все дізнатися, все розпитати.
– Хороша у вас донька, – нарешті сказала вона.
– Так хороша. Тільки не дочка це, а моя невістка. Сина дружина. Я ж завжди хотіла ще й доньку та не вийшло. А Мариночка розумниця, просто, як рідна. Ось навіть мамою почала називати. А хазяйська яка. Разом із моїм сином квартири ремонтують. Така молодець. Відбою немає від клієнтів.
Ганна згадала, що і її Ігорчику Марина це пропонувала. Тільки Ганна синочка відмовила. Який може бути бізнес?
– Ви разом усі живете?
– А як інакше?! Вони ще молоді, не заробили на житло. Та й хай живуть. Місця вистачить. А готує вона, пальчики оближеш. Адже в мене дієта спеціальна, а вона все вивчила. Не полінувалася.
– Пощастило вам із невісткою. І вашому синові пощастило.
Ганна більше нічого не сказала. Не сказала, що Марина могла бути її невісткою. Тільки Ганна сама все зруйнувала.
Це ж вона сама при кожній нагоді говорила синові про Юлю. Сама його підштовхнула на зраду. Сама змусила Марину піти. Шкода? Так, тепер вона шкодує. Але пізно…
А вдома на неї чекають, так. Порядок треба наводити, сумки тягати, їжу готувати, коханого онука в садок водити, гроші заробляти. Та багато чого ще…
