Життєві історії

Ірина була в своєму кабінеті, коли туди забіг її чоловік Андрій. – Як це розуміти? – одразу вигукнув він. – Що? Звільнення? А ти сам не знаєш? – спокійно відповіла дружина. – Ні, – розвів він руками. – І не здогадуєшся? – Ірина підозріло подивилася на Андрія. – Ні, – знову повторив він. – А я тебе звільнила через Василя! Я все знаю. І ще. Речі свої збирай. Я більше не хочу бачити тебе вдома, – раптом сказала вона. – Якого ще Василя? Що знаєш? – Андрій здивовано дивився на дружину, нічого не розуміючи

Ірина та Андрій повернулися додому. Вони десять днів відпочивали на морі. Іра ще там зрозуміла, що відпочинок Андрію дається важко. Він весь час заглядав в телефон. Усміхався, писав, а іноді далеко відходив від неї, щоб поговорити. Він засиджувався в телефоні до ночі і потім лягав спати. На ранок Ірина з ним намагалася говорити, але він посилався на відпустку, що він відпочиває.

Іра на п’яту добу помітила смс на телефоні чоловіка. Андрій вже спав. Телефон був заблокований, але поки екран не вимкнувся вона прочитала: “На добраніч, коханий.” Писав якийсь Василь. Екран вимкнувся, але за кілька секунд знову засвітився. Ірина почала дивитися на телефон.

«Чому не бажаєш своїй коханій доброї ночі? Я сумую.» «Милий. Відповідай. Я чекаю на тебе.» «Коли ти вже приїдеш?» «Я теж хочу відпочивати з тобою.”

«І коли він мені все скаже», – подумала Ірина. – «Зачекаю. Просто треба морально підготуватись»

І ось вони вдома. План як «віддячити» чоловіку вже готовий. Та й у плані лише один пункт. Андрій працював у компанії її батька, якого нещодавно не стало. Зараз Іра очолила її, тільки ще не зовсім розібралася зі справами.

Одразу після приїзду Андрій пішов на зустріч із друзями. А швидше за все до коханки.

Ірина одразу зателефонувала до офісу. Лідія Василівна працювала в їхній компанії з самого відкриття. Все й усіх знала. Батько її дуже поважав, а Іра її просто любила. Та й вона Іру теж.

– Лідо Василівна. Привіт. Як у нас справи? Добре? Ну і добре. Підготуйте мені документи про звільнення мого чоловіка. Так. Точно. Прямо з сьогоднішнього дня. Ні, ви не дочули. Що написати? Не справляється з обов’язками. Ви краще знаєте, що писати у таких випадках. Ні. Не по-власному. Я його звільняю. Ну, звичайно, все розповім. Давно час було це зробити? Так, мабуть давно. До зустрічі. Я буду завтра.

– Ну от і все, – сама собі сказала Іра і пішла пити каву.

Сумувати причин не було. То була вже не перша інтрижка її чоловіка. Минулого разу вона пробачила його, батько довго вмовляв. Андрій добрий фахівець. Але походу він загрався.

– Вибач, тату, але тепер господиня я, – сказала вона, тримаючи портрет батька з жалобною стрічкою.

Так. Тепер головна вона. Хазяйка цієї квартири, заміського будинку батька, його міської квартири. А також бізнесу, який вона нещодавно отримала у спадок.

Син із сім’єю живе окремо. У нього теж є квартира та свій бізнес. Дружина працює разом із ним. Дідусь, ще коли жив, дуже допоміг йому.

– Оленко, як у вас справи? – Іра подзвонила невістці. – Як твої чоловіки? Великий та маленький. Добре. Я чекаю на вас у гості сьогодні. Ввечері побачимося.

Іра розкладала подарунки на стіл. Велику ракушку просив онук. Ну, а іншим просто курортні дрібниці.

Син із сім’єю приїхали ближче до вечора.

– А де тато?

– На зустрічі із друзями. Він так сказав.

– І ти йому віриш?

– Ні.

– Якось ти спокійно відповіла. Ти щось знаєш?

– Я знаю все. І скоро він дізнається, що я знаю.

– Ну, тепер дідуся немає. Не вмовлятиме тебе пробачити хорошого фахівця. А з роботи ти його теж виставиш?

– Вже.

– Ну, мамо, ти даєш.

– А ти дивися, Оленку не ображай. Такі, як вона, нині рідкість.

– У нас все добре. Ми все разом розпочинали. Хоч і за допомогою діда, та разом.

Син із сім’єю поїхали, так і не дочекавшись глави сімейства. Син про батька теж давно знав і не підтримував його.

Андрій з’явився ближче опівночі. Відразу ліг спати. А вранці Ірина, не чекаючи на нього, поїхала на роботу.

– Ірочко, – зустріла її Лідія Василівна. – Я все зробила. Ще, я вважаю, треба звільнити Тетяну. Новеньку з менеджерів. Не справляється вона.

– Тетяну?

– Так. Ми її на роботу нещодавно прийняли. Вона одразу з Андрієм фліртувати почала. А може, й раніше. І тому не справляється.

– А як прізвище?

– Василенко.

– Василь значить. Звільняємо.

– Добре. Я знала, що ви схвалите. Вчора вже звільнила. Разом із вашим чоловіком. Але вона ще не знає, вихідний брала. Зараз повідомимо.

– Як же я вас люблю, Лідо Василівно.

За годину до кабінету забіг Андрій.

– Як це розуміти?

– Що? Звільнення? А ти сам не знаєш?

– Ні.

– І не здогадуєшся?

– Ні.

– Господиня тепер я. Мій тато, твій тесть, за тебе більше не заступатиметься.

– Та де ти знайдеш такого, як я?

– Незамінних людей немає.

– Ти хочеш поквитатися зі мною за старе? Але ж ти вибачила.

– Ні. За нове. А тоді я просто послухала тата, але тепер його нема. А ти не змінився. Забирай свого «Василя» та прощай.

– Василя?

– А що ти так здивувався? Я все знаю. І ще. Речі свої збирай. Я більше не хочу бачити тебе вдома.

– Це наш дім.

– А ти добре подумай! Все було батькове, а тепер моє. Скажи дякую, що всі роки солодко їв, гуляв та відпочивав. А тепер ми розлучаємося.

– А куди я піду?

– У тебе є квартира. Ти ж купив батькам. Оформлена на тебе, я знаю. Ось туди і йди. Я навіть не претендуватиму на неї при розподілі майна. Хоча можу. А більше ділити нема чого. Ти сам знаєш. Грамотний спеціаліст.

Звичайно, Андрій все знав. Судитися з дружиною було марно.

Він пішов. А що йому ще лишалося? Шукає роботу.

Василь – Тетяна Василенко його покинула. Вона надіялася на веселе життя, але не тут було.

Вам також має сподобатись...

Олена крутилася на кухні, наспівуючи веселу пісеньку. Настрій у жінки був просто чудовий. Аякже ж?! Сьогодні вона дізналася, що невдовзі стане мамою. Раптом у двері подзвонили. Олена витерла руки об фартух, вийшла в коридор, відкрила двері. На порозі стояв її чоловік Іван. – Що сталося? – захвилювалася Олена, побачвши, що в Івана на очах сльози. – Олено, Каті не стало? – тихо сказав він. – Каті? Якої Каті? – Олена здивовано дивилася на чоловіка, нічого не розуміючи

Роман з Микитою одружилися майже одночасно. Брати вирішили відкрити магазин одягу. Батьки ще допомогли. Ніби все йшло добре. Але біда прийшла, звідки не чекали… Бізнес процвітав, та ось тільки разом з грошима в сім’ю прийшов розбрат. Дружини братів хвалилися одна перед одною, красувалися. – А мені чоловік купив золоті сережки і кольє на день народження! – казала дружина Романа. – А мені подарував машину на день народження! Що мені твої сережки, ось машина – оце діло! – хвалилася дружина Микити. – Що-о-о, як таке може бути?! – аж підскочила дружина Романа. І жінка вирішила діяти

Марина повернулася з магазину з важкими пакетами у руках. Жінка зайшла на кухню, розклала продукти в холодильник. – Що ж приготувати на вечерю? – подумала Марина. Вона дістала з морозилки фарш і вирішила посмажити котлет. Пролунав дзвінок телефону, дзвонив чоловік. – Марино, я сьогодні трохи затримаюся, – повідомив Вадим. – Добре, я якраз встигну приготувати вечерю, – відповіла дружина. Поки фарш розморожувався, Марина вирішила прийняти душ. Через півгодини жінка вийшла з ванної, зайшла на кухню і застигла від побаченого. Ось чого-чого, а такого вона точно не очікувала побачити

– Мамо, бабусю, я виходжу заміж! – радісно вигукнула Олена, повернувшись додому. – Батьки Олега, хочуть з вами познайомитися! Завтра вони чекають на вас у гості. – Ой, радість яка! – зраділа бабуся Лариса. Наступного дня Лариса та Наталка вирушили в гості до сватів. Свати накрили стіл, познайомилися, порозмовляли про майбутнє весілля дітей. Ближче вечора Лариса та Наталя зібралися додому. Жінки вже були майже біля будинку, як раптом Наталя не витримала: – Ні мамо, ну ти бачила! Ти бачила, що в них на стінах? – Доню, ти про що? – Лариса здивовано дивилася на доньку, нічого не розуміючи