Життєві історії

Надя прибирала в квартирі, коли у двері подзвонили. Жінка відкрила і побачила на порозі свою маму з великими валізами у руках. – Привіт, доню! – радісно вигукнула вона. – Мамо? – здивувалася Надя. – А ти чому не попередила, що приїдеш? – Хотіла сюрприз зробити, – пояснила мама. Надя допомогла матері внести сумки, зробила чай, запросила на кухню. – Надю, а я ж до тебе не просто так приїхала! – раптом з далеку почала мама. – У мене для тебе новина! – Яка ще новина? – здивувалася Надя. І мама все розповіла доньці. Надя вислухала її і застигла від почутого

– Я свою квартиру Галині віддам, а сама до тебе переїду. Ти ж однаково одна, ні чоловіка, ні дитини, – мати говорила впевнено як про вже вирішену справу. Надя навіть не знайшла слів у відповідь. А мати продовжувала.

– Відпишу свою квартиру Галинці, а то, де це бачено, утрьох живуть у кімнаті у гуртожитку. А ти тут одна в таких хоромах, – мати обвела очима простору кухню.

Надя заробила на цю квартиру сама, ні в кого нічого не просила. Так у таких родичів попросиш! Мати на пенсії, молодша сестра Галина з чоловіком та дитиною живуть від зарплати до зарплати. Мати навіть зі своєї пенсії примудряється їм допомагати, там-таки улюблена онучка.

– Галина ж у нас сімейна з дитиною, а Надя як королева живе одна у двокімнатній квартирі, – розповідала родичам мати.

Надя тут же хотіла запропонувати матері, щоб та переїжджала до кімнати в гуртожитку, коли їй так хочеться зробити подарунок Галині. Або хай живуть усі разом, розсміялася вона про себе, бо знала, що зять із Лідією Петрівною не вживеться. Ось вони і туляться там утрьох. Квартира матері – це її власність.

Надя завжди думала, що єдині спадкоємці вона та сестра та інших варіантів бути не може. Вона виїхала з материнської квартири ще десять років тому і всі ці роки платила іпотеку. Не було в неї часу ні на дитину, ні просто в кіно сходити. Галина залишилася жити з матір’ю. Ладили вони чудово, але потім Галина знайшла собі чоловіка. 

І врешті-решт живуть вони в кімнаті в гуртожитку.

– Галина не сидить на шиї у чоловіка, – гордо розповідала всім мати. – Закінчила курси манікюру, заробляє.

Надія тільки хмикала у відповідь. Ставити за приклад старшу дочку мати не стала б, якось вона її цуралася. А вже одне те, що Надя заробила собі на квартиру, говорить про те, що саме вона працює і не сидить ні в кого на шиї. Вона десять років поєднувала три посади, щоб виплатити іпотеку та не тягнути її тридцять років. За ці роки Галина одружилася, народила дитину і тепер була прикладом для матері.

Лідія Петрівна хвалилася молодшою донькою, про Надю зазвичай мовчала. Надя із родичами спілкувалася рідко. Ніхто не прагнув спілкування. Вони приїжджали до неї, щоб подивитись квартиру. Особливо заздрив чоловік Галини, по ньому було одразу видно. Він по-господарськи обійшов усю житлову площу і постійно говорив, тут треба переробити, тут відремонтувати.

Надя мовчала. Тільки тебе не вистачало, думала вона. І ось чи вони разом це вирішили, чи мати надумала, тільки прийшла вона до Надії вже з готовим рішенням.

– На тобі, дочко, можна хрест поставити. Вже тридцять п’ять років, ти все життя одна й проживеш. А якщо так, то мати тобі не завадить. Тут дві кімнати, в одній я житиму, в другій ти, – як по поличках все розклала Лідія Петрівна. – Що ж, матір на поріг не пустиш, – помітивши реакцію дочки, хитро примружилася мати.

Надя так і сказала: – Не пущу. Розбирайтеся самі, беріть іпотеку. Це ваші проблеми, а я хочу спокійно жити.

– Спокійно, значить…. Ти мені тоді не дочка.

Надя через деякий час дізналася, що це Галина попросила від матері здійснити такий обмін, або вона не побачить онучку. Мати переписала квартиру на молодшу дочку. Молода сім’я одразу переїхала. Матері тепер іти нікуди. Вона приходить до себе додому лише пізно ввечері, сподіваючись, що всі вже заснули. Аби не зустрітися із зятем!

Іноді Надя таки думає, нехай мама живе тут, місця вистачить, а іноді їй стає прикро.

Вам також має сподобатись...

Тетяна з Андрієм купили хату в селі. – Як ви там влаштувалися? – подзвонила невдовзі сестра Андрія, Ганна. – Пожалкували грошей на новосілля, так? Чекайте, я приїду до вас у гості! Наступного дня її машина стояла в дворі. Так пройшов тиждень, а Ганна навіть не збиралася їхати. – Я ще у вас залишусь, – сказала вона. – Саме помідори пішли. Ти, Таню, купи солі мені, і кришок на закрутку! Поки господарі були на роботі Ганна варила варення, закручувала банки. Невдовзі родичка поїхала. Тетяна пішла в погріб, взяти баночку варення до млинців й оторопіла від побаченого

-А що це у нас тут відбувається? – запитав Олексій у дружини, знімаючи куртку. – Це я тобі твої речі зібрала, щоб ти не напружувався. Можеш іти, куди ти так хотів, – сказала Світлана чоловікові якомога спокійніше. – Я не зрозумів, які валізи? Світлано, ти що? – розвів руками Олексій. – Син мені все розповів. Навіть не думай виправдовуватися. Я все знаю, – раптом сказала Світлана. – Що ти знаєш? Що розповів? – Олексій здивовано дивився на дружину, нічого не розуміючи

Вадим був на роботі, коли пролунав телефонний дзвінок. – Привіт, синку! – почув чоловік у слухавці голос своєї мами. – Можеш сьогодні до мене приїхати? У мене до тебе є важлива розмова! – Добре мамо! Після роботи заїду, – відповів він. Після закінчення робочого дня, Вадим під’їхав до будинку матері, піднявся на поверх, відкрив двері своїм ключем. – Мамо, я вдома! – гукнув він з порога. Відповіддю йому була тиша. – Дивно…Можливо до сусідки зайшла, – прдумав Вадим. Чоловік зайшов в кімнату, оглянувся, і застиг на місці від побаченого

Ірина повернулася додому з роботи. На кухні її чекав шикарно накритий святковий стіл, та її чоловік Олексій. – З днем народження, кохана! – радісно сказав Олексій. – Дякую!  – усміхнулася Ірина. – Не чекала, що ти таке влаштуєш! – А це ще не весь сюрприз, – додав чоловік, взяв на краю столу якусь чорну коробочку і вручив її дружині. – Що це? – здивувалася вона. – А ти відкрий, і подивися. Думаю тобі сподобається, – якось підозріло додав Олексій. Ірина обережно відкрила коробочку, заглянула всередину і…заціпеніла від побаченого