Історії жінок

Ліза з Ірою дружили з самого дитинства. Вони могли дуже посваритися, і навіть не спілкуватися. Потім, якось налагоджували стосунки… Іноді заходячи до Іри в гості, Ліза раптом помітила, що її батьки якось дивно й похмуро дивляться на неї. А якось мама Іри відвела Лізу вбік і тихо запитала: – Лізо, ми тебе шануємо, але й совість треба ж мати. Вже четвертий місяць пішов! Ти хоч частинами нам віддавай, якщо відразу все віддати не виходить. – Що віддати?! – Ліза застигла від несподіванки. Вона дивилась на матір Іри й не розуміла, що відбувається

Дві колишні однокласниці розмовляли в кафе за філіжанкою чаю. Подругами вони не були – просто випадково зустрілися на вулиці і вирішили приділити одна одній пів години, щоб згадати минулі шкільні роки та розповісти про теперішнє життя.

Розмова не особливо клеїлася – спільних тим не було, та ще й Наталя Лізі не зовсім подобалася – у школі вона була першою пліткаркою, на зразок тих стареньких, що сидять біля під’їзду.

– Я майже все про всіх знаю, – хвалилася Наталка. – Петро став бізнесменом! Хто б міг подумати! Двієчник – і бізнесмен, уявляєш? А Ольга втретє одружена! Тридцять років із хвостиком – і втретє одружена! Наша відмінниця Олена – багатодітна мати, а ми думали вона кар’єру робитиме…

– І звідки ти все знаєш про всіх?! – здивувалася Ліза.

– Із соцмереж і дізнаюся. А чого, до речі, тебе там нема?

– Я не люблю таке…

Ліза сказала правду. Колись була у неї сторінка, але загубилася вже давно, Ліза навіть пароля не пам’ятала. Та й взагалі, нецікаво їй було спостерігати за особистим життям чужих людей, вона своїм дорожила.

Набагато цікавішим їй було читання книг, музика, кіно, та й своя сім’я – чоловік, двоє дітей.

– А Іру пам’ятаєш? А так, ви ніби ж дружили у школі. Я її терпіти не могла – безглузда, нахабна, галаслива.

З багатьма вона стосунки зіпсувала, але бумеранг і до неї прилетів! В один рік все втратила: батьків, чоловіка, і навіть половину квартири батьківської, з братом посудилися, але все ж таки продали квартиру. Живе зараз у гуртожитку – це все, що вона змогла купити. Живе там із малою своєю…

Ліза побіліла. Здавалося – їй би зараз зловтішатися, почувши, що Ірці нарешті «бумеранг прилетів», але зловтішатися не хотілося…

Навіть був якийсь сум упереміш із жалем.

– Що, всіх трьох не стало?

– Ні, тільки батьків – один за одним пішли. А чоловік її покинув, іншу знайшов. Так, там такий чоловік був – у самого ніц нема, жив за рахунок Іри та її батьків, а як вона в гуртожиток переїхала, він узагалі втік, і доньку покинув, аліменти не платить.

Доньці сім років, живуть дуже бідно, нічого в них немає, брат багато чого відсудив.

Ну, Ірка за що боролася те й отримала. Плачеться зараз у соцмережах, що від неї всі відвернулися і дитину прогодувати не може…

…Весь наступний день Іра не виходила в Лізи з голови. Скільки вони не бачились? Років вісім десь… Спочатку Ліза її так не любила за всі витівки, а потім настала байдужість – та хто ти мені така, щоб я на тебе нерви витрачала?

Втрата сторінки в соцмережах був навіть плюсом для Лізи – Ірка не лізтиме до неї на сторінку і не писатиме всяке. А колись же ж так дружили!

Іра і справді була зі шкідливим характером ще з дитинства, але щось у ній приваблювало Лізу.

Може те, що з нею не було нудно? Так, вони бувало сварилися в дитинстві та юності, але не сильно, а через дрібниці.

Батьки Іри ставилися до Лізи дуже добре, та й самій Лізі вони подобалися.

Але справжні сварки між подругами почалися з того часу, як вони стали студентками, причому навчалися у різних закладах.

Якось Ліза похвалилася подрузі, що знайшла цікавий вечірній підробіток для студентів, причому добре оплачуваний, і завтра співбесіда на 12 годину.

– Ось ще! – посміхнулася Іра. – Вчитися й працювати і жодного особистого життя.

– Мені це потрібно, у мене мама одна і слаба, їй допомагати треба!

Наступного дня, коли Ліза прийшла на співбесіду, виявилося, що місце вже зайняте, бо приходила якась дівчина, дуже просилася це місце, казала, що мати слаба. Пошкодували – взяли. Цією дівчиною виявилася Іра…

– Ну, а що ти хотіла, всім гроші потрібні! – сказала Іра. – Для студентів ще багато роботи є.

Гаразд, якось налагодили стосунки. Але іноді заходячи до Іри в гості, Ліза помітила, що її батьки якось похмуро дивляться на візитерку.

Якось мати Іри відвела Лізу вбік і тихо запитала:

– Лізо, ми тебе шануємо, але совість треба мати, вже четвертий місяць пішов. Ти хоч частинами нам борг віддавай, якщо відразу все віддати не виходить.

– Який ще борг?! – Ліза застигла від несподіванки.

Вона дивилась на матір Іри й не розуміла, що відбувається.

– Ну не роби вигляд, що не пам’ятаєш. Іра у нас просила гроші, але ми їй не давали, потім вона зізналася, що в тебе неприємності, і це тобі на місяць потрібні гроші. Я, звичайно, обіцяла їй про це не нагадувати, але ти вже зовсім затягла. Ми ж теж не багаті.

Трохи згодом Іра виправдовувалася, мовляв – так вийшло, сказала таке, зароблю – віддам. Але крапка у стосунках подруг була поставлена після того, як Іра нахабно відбила у Лізи її коханого – красеня Василька, який потім і одружився з Ірою.

До того ж вона швидко завагітніла від нього. Потім, звичайно, Ліза навіть була рада тому, що вона припинила стосунки з цим пройдисвітом і вийшла заміж за хорошу людину, але все ж таки зраду подруги пробачити не могла…

…І ось минуло вісім років! І все ж, зловтіхи не було.

Вдома Ліза сіла за ноутбук, знову зареєструвалася у соцмережі і швидко знайшла Ірину.

Пару фраз у листуванні й Іра сказала їй, де вона живе.

Ліза зробила ще кілька важливих дзвінків

…Картина, яка постала перед нею наступного дня, була сумною – обшарпана кімнатка, на пошарпаному дивані сидить худенька дівчинка, на столі – тарілка з недоїденою манною кашею (за кольором – явно звареною на воді), а Іра п’є чай. Змарніла, навіть якось постаріла не по роках…

– Пробач, подруго, навіть почастувати тебе нема чим! – зітхнула Іра. – Все пішло на адвокатів та інше.

– Гаразд, не треба! – Ліза поставила на стіл два великі пакети. – Тут їжа – крупи, риба, м’ясо, на якийсь час вистачить, щоб прогодуватись. А ось тобі телефон однієї хорошої організації, яка допомагає сім’ям з дітьми у важкій життєвій ситуації. Там працює моя знайома – Євгенія Станіславівна, подзвони їй, я вже домовилася – дівчинку до школи одягнуть, підготують, підручники куплять.

А ще я зателефонувала до однієї приятельки, яка працює приставом – вона взяла на контроль твого Василя, тепер він від аліментів не відвертиться…

– Пробач мені, Лізо, за все минуле. Спасибі тобі! Давай поновимо нашу дружбу?

– Не вийде, – Ліза зітхнула і з жалем подивилася на колишню подругу. – Долі у нас різні, та й взагалі… Ну гаразд, я пішла, будьте здорові, дівчатка!

…Прийшовши додому Ліза видалила свою нову сторінку. Вона їй більше не потрібна. Добро зроблене і забуте…

Вам також має сподобатись...

– Світланко, давай картоплі насмажемо? Мама ікру з кабачків передала, уявляєш? – радісно сказав Ігор. – Ну давай, – зітхнула дівчина і вирушала на кухню смажити картоплю. – Доки не забув! У моєї сестри скоро день народження. Пам’ятаєш? – радісно сказав чоловік. – Так, пам’ятаю, – спробувала усміхнутися Світлана. – Так ось, я вирішив купити їй дорогий телефон. Все таки 35 років, ювілей, – повідомив Ігор дружину. Раптом Світлана змінилася на обличчі. – А ось це вже ні! – вигукнула Світлана. Ігор здивовано дивився на дружину, не розміючи такої реакції

Оксана прийшла в гості до матері. Мати накривала смачний стіл, вітчим зробив каву. – А що це ви мене так приймаєте? – здивувалася такому прийому Оксана. – Цінуємо тебе дуже, – єлейним голоском відповіла мама. Невдовзі всі сіли за стіл. – Доню, нам потрібно з тобою серйозно поговорити, – раптом сказала мама. Оксана помітила, що в цей момент її вітчим Віктор, підвівся з-за столу і пішов у іншу кімнату. – Щось сталося? – захвилювалася вона. – Поки що ні, але станеться, якщо ти не допоможеш, – несподівано сказала мама і все розповіла доньці. Оксана вислухала її і застигла від почутого

Валентина заслабла. Вони мусила їхати в місто лягати в лікарню. Невдовзі Валентину виписали. З лікарні її забирала донька Настя. На запитання матері про справи, вона відповіла неохоче: – Погані, мамо, наші справи… На наступний день після повернення Валентина взялася до справи – прибрала в будинку, побілила, попрала все, вимила підлогу, очистила від снігу доріжки в дворі. Так кілька днів невтомно працювала вона, не звертаючи уваги на слабість. Потім пішла до сусідського хлопця і розмістила дещо в інтернеті. А через кілька днів, рано-вранці, до будинку Валентини під’їхав темно-сірий, забризканий брудом джип

Настя прокинулася рано, приготувала сніданок, відправила чоловіка на роботу. Після обіду жінка вирішила сходити в перукарню. Її постійної перукарки на місці не було, тому вона вирішила сісти у крісло до іншого майстра. Перукарі між собою розмовляли, одна розповідала іншій про свого чоловіка. Говорила, який він добрий, розповідала різні подробиці. Коли зачіска була вже готова, перукар дістала телефон та почала показувати фотографії, де вона зі своїм чоловіком. Настя глянула на фото і застигла від побаченого