Історії жінок

Ліза з Ірою дружили з самого дитинства. Вони могли дуже посваритися, і навіть не спілкуватися. Потім, якось налагоджували стосунки… Іноді заходячи до Іри в гості, Ліза раптом помітила, що її батьки якось дивно й похмуро дивляться на неї. А якось мама Іри відвела Лізу вбік і тихо запитала: – Лізо, ми тебе шануємо, але й совість треба ж мати. Вже четвертий місяць пішов! Ти хоч частинами нам віддавай, якщо відразу все віддати не виходить. – Що віддати?! – Ліза застигла від несподіванки. Вона дивилась на матір Іри й не розуміла, що відбувається

Дві колишні однокласниці розмовляли в кафе за філіжанкою чаю. Подругами вони не були – просто випадково зустрілися на вулиці і вирішили приділити одна одній пів години, щоб згадати минулі шкільні роки та розповісти про теперішнє життя.

Розмова не особливо клеїлася – спільних тим не було, та ще й Наталя Лізі не зовсім подобалася – у школі вона була першою пліткаркою, на зразок тих стареньких, що сидять біля під’їзду.

– Я майже все про всіх знаю, – хвалилася Наталка. – Петро став бізнесменом! Хто б міг подумати! Двієчник – і бізнесмен, уявляєш? А Ольга втретє одружена! Тридцять років із хвостиком – і втретє одружена! Наша відмінниця Олена – багатодітна мати, а ми думали вона кар’єру робитиме…

– І звідки ти все знаєш про всіх?! – здивувалася Ліза.

– Із соцмереж і дізнаюся. А чого, до речі, тебе там нема?

– Я не люблю таке…

Ліза сказала правду. Колись була у неї сторінка, але загубилася вже давно, Ліза навіть пароля не пам’ятала. Та й взагалі, нецікаво їй було спостерігати за особистим життям чужих людей, вона своїм дорожила.

Набагато цікавішим їй було читання книг, музика, кіно, та й своя сім’я – чоловік, двоє дітей.

– А Іру пам’ятаєш? А так, ви ніби ж дружили у школі. Я її терпіти не могла – безглузда, нахабна, галаслива.

З багатьма вона стосунки зіпсувала, але бумеранг і до неї прилетів! В один рік все втратила: батьків, чоловіка, і навіть половину квартири батьківської, з братом посудилися, але все ж таки продали квартиру. Живе зараз у гуртожитку – це все, що вона змогла купити. Живе там із малою своєю…

Ліза побіліла. Здавалося – їй би зараз зловтішатися, почувши, що Ірці нарешті «бумеранг прилетів», але зловтішатися не хотілося…

Навіть був якийсь сум упереміш із жалем.

– Що, всіх трьох не стало?

– Ні, тільки батьків – один за одним пішли. А чоловік її покинув, іншу знайшов. Так, там такий чоловік був – у самого ніц нема, жив за рахунок Іри та її батьків, а як вона в гуртожиток переїхала, він узагалі втік, і доньку покинув, аліменти не платить.

Доньці сім років, живуть дуже бідно, нічого в них немає, брат багато чого відсудив.

Ну, Ірка за що боролася те й отримала. Плачеться зараз у соцмережах, що від неї всі відвернулися і дитину прогодувати не може…

…Весь наступний день Іра не виходила в Лізи з голови. Скільки вони не бачились? Років вісім десь… Спочатку Ліза її так не любила за всі витівки, а потім настала байдужість – та хто ти мені така, щоб я на тебе нерви витрачала?

Втрата сторінки в соцмережах був навіть плюсом для Лізи – Ірка не лізтиме до неї на сторінку і не писатиме всяке. А колись же ж так дружили!

Іра і справді була зі шкідливим характером ще з дитинства, але щось у ній приваблювало Лізу.

Може те, що з нею не було нудно? Так, вони бувало сварилися в дитинстві та юності, але не сильно, а через дрібниці.

Батьки Іри ставилися до Лізи дуже добре, та й самій Лізі вони подобалися.

Але справжні сварки між подругами почалися з того часу, як вони стали студентками, причому навчалися у різних закладах.

Якось Ліза похвалилася подрузі, що знайшла цікавий вечірній підробіток для студентів, причому добре оплачуваний, і завтра співбесіда на 12 годину.

– Ось ще! – посміхнулася Іра. – Вчитися й працювати і жодного особистого життя.

– Мені це потрібно, у мене мама одна і слаба, їй допомагати треба!

Наступного дня, коли Ліза прийшла на співбесіду, виявилося, що місце вже зайняте, бо приходила якась дівчина, дуже просилася це місце, казала, що мати слаба. Пошкодували – взяли. Цією дівчиною виявилася Іра…

– Ну, а що ти хотіла, всім гроші потрібні! – сказала Іра. – Для студентів ще багато роботи є.

Гаразд, якось налагодили стосунки. Але іноді заходячи до Іри в гості, Ліза помітила, що її батьки якось похмуро дивляться на візитерку.

Якось мати Іри відвела Лізу вбік і тихо запитала:

– Лізо, ми тебе шануємо, але совість треба мати, вже четвертий місяць пішов. Ти хоч частинами нам борг віддавай, якщо відразу все віддати не виходить.

– Який ще борг?! – Ліза застигла від несподіванки.

Вона дивилась на матір Іри й не розуміла, що відбувається.

– Ну не роби вигляд, що не пам’ятаєш. Іра у нас просила гроші, але ми їй не давали, потім вона зізналася, що в тебе неприємності, і це тобі на місяць потрібні гроші. Я, звичайно, обіцяла їй про це не нагадувати, але ти вже зовсім затягла. Ми ж теж не багаті.

Трохи згодом Іра виправдовувалася, мовляв – так вийшло, сказала таке, зароблю – віддам. Але крапка у стосунках подруг була поставлена після того, як Іра нахабно відбила у Лізи її коханого – красеня Василька, який потім і одружився з Ірою.

До того ж вона швидко завагітніла від нього. Потім, звичайно, Ліза навіть була рада тому, що вона припинила стосунки з цим пройдисвітом і вийшла заміж за хорошу людину, але все ж таки зраду подруги пробачити не могла…

…І ось минуло вісім років! І все ж, зловтіхи не було.

Вдома Ліза сіла за ноутбук, знову зареєструвалася у соцмережі і швидко знайшла Ірину.

Пару фраз у листуванні й Іра сказала їй, де вона живе.

Ліза зробила ще кілька важливих дзвінків

…Картина, яка постала перед нею наступного дня, була сумною – обшарпана кімнатка, на пошарпаному дивані сидить худенька дівчинка, на столі – тарілка з недоїденою манною кашею (за кольором – явно звареною на воді), а Іра п’є чай. Змарніла, навіть якось постаріла не по роках…

– Пробач, подруго, навіть почастувати тебе нема чим! – зітхнула Іра. – Все пішло на адвокатів та інше.

– Гаразд, не треба! – Ліза поставила на стіл два великі пакети. – Тут їжа – крупи, риба, м’ясо, на якийсь час вистачить, щоб прогодуватись. А ось тобі телефон однієї хорошої організації, яка допомагає сім’ям з дітьми у важкій життєвій ситуації. Там працює моя знайома – Євгенія Станіславівна, подзвони їй, я вже домовилася – дівчинку до школи одягнуть, підготують, підручники куплять.

А ще я зателефонувала до однієї приятельки, яка працює приставом – вона взяла на контроль твого Василя, тепер він від аліментів не відвертиться…

– Пробач мені, Лізо, за все минуле. Спасибі тобі! Давай поновимо нашу дружбу?

– Не вийде, – Ліза зітхнула і з жалем подивилася на колишню подругу. – Долі у нас різні, та й взагалі… Ну гаразд, я пішла, будьте здорові, дівчатка!

…Прийшовши додому Ліза видалила свою нову сторінку. Вона їй більше не потрібна. Добро зроблене і забуте…

Вам також має сподобатись...

Таня поралася на кухні, коли задзвонив телефон. Жінка піднесла телефон до вуха. – Алло, привіт! Це Тетяна? — спитав її жіночий голос. – Так, – здивовано відповіла Таня. – А це хто? – Я Інна, – представилася жінка. – Я працюю з вашим чоловіком. І мені потрібно вам дещо повідомити. – І що ви хотіли мені повідомити? – здивувалася Таня. – Справа в тому, що у нього з’явилася дівчина. Молоденька, – несподівано промовила незнайомка

Ніна з Павлом вирішили одружитися. Весілля було в самому розпалі. Наречений кудись вийшов, а Ніна, користуючись його відсутністю, вирішила піти підправити собі макіяж. Дівчина зайшла в туалет і зрозуміла, що вона там не одна. З однієї кабінки чулися якісь звуки… Ніна напудрила носик, підфарбувала губи і вже хотіла було виходити, як раптом з кабінки вийшла її подруга Аліна. Вона почервоніла, а її довге волосся трохи розтріпалося і сплуталося… Побачивши Ніну, Аліна чомусь застигла. Ніна глянула хто вийшов слідом за подругою й очам своїм не повірила

Ольга відкрила двері своїм ключем. Вона зайшла на кухню і поставила важкі сумки з продуктами на стіл. Ольга жила з бабусею, Зінаїдою Федорівною. Сьогодні дівчина вирішила приготувати смачну вечерю, бо мала сказати старенькій дещо важливе… Увечері, зібравшись із духом, Ольга сказала нерішуче: – Бабусю, я хочу тобі дещо сказати… – Ну що там у тебе трапилося? – роздратовано запитала Зінаїда Федорівна. – Давай кажи! – Ти ж знаєш мою подругу Вероніку? – запитала Ольга. – Вона поїхала в інше місто. Працює. Живуть вони в гуртожитку… – Хто це «вони»? – здивовано запитала бабуся. Вона не розуміла, що відбувається

Олена вийшла на вулицю. Від її роботи від’їжджали машини. Хтось ще прогрівав авто. – Олено! – раптом почула вона, як її хтось гукнув. Олена обернулася й застигла від здивування. Це ж Сергійко, їхній програміст! Прогріває свою машину… А ще у нього колесо спустило, підкачує… Шапка на очі зʼїхала – смішний хлопчина. – Олено, привіт, давай я тебе підвезу, хочеш? – сказав хлопець. – Мороз же ж, а я тебе прямо до будинку довезу! Олена погодилась, а Сергій ще більше заметушився. – Сідай, Олено… – вигляд у нього був смішний. І тут Олена раптом усе зрозуміла