Життєві історії

Марія тільки-но прокинулася, як раптом пролунав телефонний дзвінок. Дзвонила сестра. – Марійка. Приїжджай. Занедужала я. Справа в мене до тебе, – слабким голосом повідомила Тамара. Зрозуміла Марія, що сестрі потрібна допомога. Швидко необхідні речі зібрала і поїхала. Одразу в палату пішла. Тамарі вже важко було, але вона трималася, на сестру чекала. – Ключ візьми в тумбочці. – показуючи поглядом, сказала Тамара. – Вдома на столі записка. Не дивуйся. Марія приїхала до будинку сестри, зайшла в кімнату, на столі знайшла ту записку про яку говорила Тамара. Прочитала її і застигла від прочитаного

Марія вийшла на пенсію. Діти виросли, кожен має свою сім’ю. Дві дочки та син. Матір’ю перестали цікавитися. Раз чи два на тиждень дзвонили, дізнатися як вона. І то все швидко. Приїжджали рідко. Кожного року на кілька днів. А що їм робити у селі. Напіврозвалений будинок потребував ремонту. Мати дітям натякала, але її ніхто не чув. Або просто не хотів. Чоловіка Марії не стало шість років тому. Після нього і став будинок потихеньку розвалюватися. Ремонтувати нема кому. Паркан нахилився – сусід трохи підправив. На ганку дошка просіла – знову той самий сусід. Із піччю взагалі історія довга. Пічника в селі немає. Усі давно на газ перейшли. А чоловік її за життя не хотів переходити. Так і лишилися вони без газу. Але це і на краще. Переживала Марія сама навіть газову плиту включити. Просила дітей допомогти з піччю, але відповіді так і не почула.

Сіла Марія на диван, думати стала, як їй далі жити. Наче і гроші є, але на такий ремонт мало буде. Та й хтось ремонт має робити. Не сусід же.

Вранці пролунав дзвінок від старшої сестри. Вона у сусідній області живе. Одна. Чоловік із сином не стало давно. А вона все одна. Нікого немає.

– Марійка. Приїжджай. В палаті я. Справа в мене до тебе. Крім тебе, нікого немає.

Зрозуміла Марія, що сестрі потрібна допомога. Та й говорить сестра погано. Уривками. Адже тиждень не минув, як розмовляли телефоном. Швидко необхідні речі зібрала, сусіду сказала, щоб придивився за будинком, і поїхала.

Одразу до палати й пішла. Тамарі вже важко було, але вона кріпилася, на сестру чекала.

– Ключ візьми в тумбочці. – показуючи поглядом, сказала вона, – вдома на столі записка. Не дивуйся. Ти вже пробач, що не казала тобі про свою недугу. У тебе і своїх проблем вистачає. Ти йди, відпочинь з дороги. Завтра приходь.

Марія приїхала до будинку сестри, зайшла в кімнату, на столі знайшла ту записку про яку говорила Тамара. Прочитала її і застигла від прочитаного. В записці було сказано, що Тамара переписала свій будинок на Марію…

Вранці Тамари не стало. Дочекалася сестру, але говорити вже не могла. Марія провела її в останню путь. Дітям повідомила, що не стало тітки, але ніхто не приїхав. Усі працюють. Так все і зробила.

Довго плакала. У сестри дітей не було, а в неї є, але начебто теж немає. Якось відокремилися всі, забули про неї.

І ось на старості років життя підкинуло їй спадок. Дім сестри був міцний, та й був він у великому селі, хоч і на краю. Сестра їй заповідала. Марія трохи пожила в будинку сестри, їй усе сподобалося. Вирішила переїжджати. Все краще, ніж ремонтувати свій старий будинок. Сказала лише сусідові.

– А будинок продавай. Земля зараз дорога. Дачі тут будують. Одразу покупці знайдуться. Я б теж продав, та з тобою махнув. Та навіщо я тобі? – Сказав він сумно.

– Це ти мені пропозицію робиш?

– На кшталт того. Я не з порожніми руками. Є у мене невеликі накопичення. Та й ділянку теж можу продати. Ну, а відмовиш – не ображусь. Тут доживатиму.

Жінка погодилася. Вона Василя знала дуже давно, можна сказати все життя. Сусід давно був небайдужий до Марії. Свою дружину він втратив давно, а з родичів був лише онук. Він, звичайно, приїжджав, але рідко.

Марія про це знала, та й допомагав він увесь час. А будинок у Василя був теж не кращий. Порадитися нема з ким. Діти напевно не схвалять, що вона у 57 років із чоловіком житиме. А сказати начебто й треба.

Вирішили вони з Василем все ж таки сказати рідні. А як інакше.

Онук Василя зрадів, тепер дід буде не один, та й ближче до нього. А ось діти Марії були проти. Що тільки не казали. Навіть просили продати будинок тітки та гроші між ними розділити. Але Марія слухати їх не стала.

– Дім вашої тітки тепер мій. І я там житиму. Можу вам цей будинок залишити як дачу.

– Не треба нам така розвалюха.

– Розвалюху? А на ваш розсуд я повинна жити в розвалюсі? Так виходить?

Якщо не треба, то ділянку і будинок було продано. Василь теж все продав. Дві ділянки купили разом. Онук Василя Ігор допоміг з переїздом. Усі їхні речі перевіз на своїй великій машині і знову поїхав у рейс. Він далекобійник.

– Тут я до вас часто зможу заїжджати. – сказав він.

Марія та Василь так і стали жити на новому місці. Василеві теж все подобалося. Головне, що Марія була поряд. Все життя жили як сусіди, а тут навіть побралися.

Ігор часто до них заїжджав.

Діти Марії приїхали всі разом лише за рік. Дізналися, що мати продала старий будинок та ділянку.

‐ Ми хотіли там дачу влаштувати. Ти ж пропонувала.

– Пропонувала, а ви відмовилися. Потяг пішов.

– А навіщо ти сусіда сюди привезла? Ми думали ти пожартувала. Як же тепер бути? Ми приїхали лише до тебе. Він нам тут не потрібний.

– Ні. Він тепер мій чоловік. Має повне право тут жити.

– А ми?

– А що ви? Ви від того будинку відмовилися, весілля наше не схвалили. А мені зараз жити стало дуже добре. Є з ким поговорити. Є людина, яка допоможе будь-якої хвилини. А ви навіть мене чути перестали. Ось і зараз приїхали із претензіями, а не просто до мами. І онуків не привезли. А я то думала… Якщо більше нема чого сказати, то пийте чай і на вихід.

Марія розуміла, що це брутально, але інакше діти вже не розуміли. Після їхнього від’їзду вона плакала. Василь її заспокоював.

– Не переживай. Одумаються вони.

А діти не дзвонили. Марія ще більше засмучувалася. Першим приїхав син із онуками.

– Мамо, вибач. Я все зрозумів. Тобі добре. Ти все правильно зробила. Та й дядька Василя  ми всі знаємо з дитинства.

Потім приїхали дочки. Все у родині налагодилося.

– Ось бачиш. Все добре, а буде ще краще. – говорив Василь, обіймаючи свою дружину.

– Куди краще. І так добре.

Вам також має сподобатись...

Михайло з дружиною Ритою поїхали в село на оглядини будинку. Вони хотіли купити собі хату. По дорозі їм трапився місцевий старенький, який зголосився показати дорогу. – Туди, – показав пальцем дідусь на один з сільських будинків. Вони всі зайшли в ту хату. Літня господиня сиділа на стільці біля столу і щось вʼязала. – Хто там ще прийшов? – запитала вона. – Я, – відповів дідусь. – Зустрічай-но, Ганно, гостей! – Яких ще гостей? – невдоволено перепитала господиня. – А ти сама глянь! – сказав дід і увімкнув світло. Михайло, як глянув на стіни хати, то так і оторопів від побаченого

Олексій повернувся додому, дружина якраз готувала вечерю. – Ще трохи і будемо вечеряти? – сказала Олена. – Добре, я поки з Дімою привітаюся, – відповів Олексій і пішов в кімнату до сина. -Тату, тату, привіт! – вибіг йому назустріч маленький Дмитрик. -Привіт, синку. Ну, як у тебе справи? Чим займався? – усміхнувся Олексій. – Ми з мамою на дитячий майданчик ходили. Там був дядько Андрій. Він мені шоколадку купив. І сік! – весело промовив хлопчик. – Який ще дядько Андрій? – здивувався чоловік. – Мамин друг! – пояснив Дмитрик. – Друг? – повторив Олексій і раптом застиг від несподіваного здогаду

Олег купив квартиру і вирішив зробити в ній ремонт. Робота була майже закінчена – залишалися деякі недоробки. Вже були куплені всі необхідні меблі, і квартира вже набула житлового вигляду. Одного ранку Олег вийшов на роботу і на сходовому майданчику побачив якусь дуже гарну дівчину, яка… Мила підлогу! – Несподівано! – Олег сказав перше, що спало на думку. Така краса зовсім не поєднувалася з відром і ганчіркою… – Чому ж це несподівано? – перепитала красуня і додала: – Після ремонту завжди дуже багато пилу лишається. – Боже мій, – подумав Олег. І тут він застиг від несподіваної здогадки

– Подаруй мені на новий рік гроші, – сказав Петро дружині Валі. – А ти мені новий телефон! – відповіла та. Петро промовчав. Звісно, він нічого купувати дружині не збирався, тим більше телефон… Новий рік вони зустріли тільки вдвох. Перед цим Валя привітала своїх родичів, вручила їм подарунки. Петру про це вирішила не говорити. Вона приготувала йому гроші в гарному конверті. Але це було на той випадок, якщо чоловік подарує телефон. Але дива не сталося. Він навіть не став нічого вигадувати… Валя подарувала чоловікові конверт. Петро відкрив його й радісне обличчя змінилося здивуванням