Життєві історії

Славко повернувся з роботи, і вирішив посмажити собі яєчню. Раптом пролунав телефонний дзвінок. Дзвонила дружина Світлана. – Привіт, кохана! – радісно вигукнув чоловік. – Ти коли будеш? – Славко, я тобі маю дещо сказати! – одразу почала дружина, і на хвилину зупинилася, збираючись з думками. – Я йду від тебе! На розлучення подам сама! Славко повільно опустився на стілець. – Йдеш? Як йдеш? Чому? – здивовано промовив чоловік, нічого не розуміючи

Славко став вечорами йти з дому. Ось і в суботу, начебто вихідний, а він зранку зібрався і поїхав. Тільки й сказав батькам, що повернеться пізно.

Батько з матір’ю здивовано глянули один на одного.

– Не інакше знайшов когось собі, – задумливо простяг батько.

– Пора б вже й знайти. Хлопцю 30 років, а все один. Не страва це. Так, хоч би хороша попалася, – відповіла дружина.

Славко був молодшим сином у них. Старші два брати давно жили своїми сім’ями, а він все ніяк не міг влаштувати особисте життя.

Славко був з дитинства нетовариським, тихим, навіть сором’язливим. Він жив у постійному пережитті зробити чи сказати щось не так, тому говорив мало, тільки в крайніх випадках.

З роками він не став більш товариським. Після школи Славко вивчився на кранівника та працював на будівництві.

Славко був домосідом. Він багато читав, допомагав батькам на дачі. Купив уживану машину, якій приділяв багато уваги та сил. Загалом, жив спокійним розміреним життям, тому батьків так здивували його відлучки з дому.

Незабаром ситуація прояснилася. Славко повідомив батькам, що збирається одружитися. Його обраницею стала Світлана. Світлана на чотири роки старша. Вона вдова, її чоловіка не стало два роки тому. У Світлани троє дітей: дівчинка 12-ти років, і двоє синів 7-ми та 4-х років.

Батько тільки й сказав: – Це велика відповідальність замінити дітям батька.

Мати заголосила: – Ох, відчувала я, що тут щось нечисте! Це ж треба було знайти наречену з трьома дітьми?

Батько додав: – Замовчи! Це його життя. Нехай одружиться, а то так і залишиться один.

І Славко одружився. Світлана наполягала на весіллі, але він погодився лише на скромну реєстрацію.

– Нічого, я скоро зроблю з тебе людину, – пообіцяла з усмішкою дружина.

Світлана була веселою та товариською, мала багато подруг і друзів. Вона любила компанії, любила приймати гостей у себе і ходити в гості.

Дружина кинула всі свої сили, щоб ввести у своє коло чоловіка, але він

не прагнув спілкування, і вона зрозуміла, що його не переробити. За столом він мовчав, у розпал веселощів Слава намагався непомітно вийти з-за столу і зайнятися чимось із дітьми.

З дітьми він одразу порозумівся. Він із ними розмовляв, мабуть навіть більше, ніж із дружиною. Він прищеплював любов до читання, старшим допомагав робити уроки, молодшому розповідав казку на ніч.

Незабаром молодші хлопчики Денис та Олег стали називати його татом, а слідом за ними і Настя назвала вітчима батьком.

Так вони й жили. Можна сказати, що добре жили. Світлана та Славко працювали. Діти підростали. Щороку їхня родина їздила відпочивати на південь. Славко не забував і своїх батьків, часто їздив до них, допомагав у разі потреби.

Минуло 12 років.

Вийшла заміж дочка Настя. Батьки допомогли молодим із покупкою квартири, виділили гроші на початковий внесок.

Денис вступив до університету, Олег ще навчався у школі. Славко вже не працював на крані, спустився на землю.

Світлана виглядала чудово, набагато молодша за свого чоловіка. Вона багато уваги приділяла своїй зовнішності. У той рік у них не вдалося разом поїхати на відпочинок, відпустка чоловіка не збігалася з її відпусткою.

Світлана поїхала на море одна. А через тиждень зателефонувала і сказала, що зустріла кохання. Вона про таке кохання мріяла все своє життя.

Діти були здивовані! Славко переживав мовчки.

Дружина приїхала за два тижні і зажадала у чоловіка свою половину грошей. У них були спільні накопичення. Чоловік не сперечався. Він мовчки віддав їй гроші. Він не сварився і не намагався зупинити дружину. Він з першого погляду зрозумів за її виразом обличчя і іскорками в очах, що зупинити її в такому стані неможливо.

– Невже ти думаєш, що я могла тебе полюбити? Ти мені потрібен був тільки для того, щоб виростити дітей, – заявила вона цинічно чоловікові.

Світлана забрала гроші, свої речі, золоті прикраси та щаслива відбула у нове життя. Перед від’їздом вона пообіцяла подати на розлучення трохи згодом.

Чоловік залишився жити із синами. Молодший пішов у випускний клас і батько не міг залишити його без нагляду. Та й старший син був ще несамостійним. На пенсію, яку вони отримували за батька їм не прожити, Славко це добре розумів.

– І про що думала Світлана, кидаючи хлопчаків у такому віці? – з гіркотою думав він довгими безсонними ночами.

Вона їм навіть не дзвонила. Олега із днем народження не привітала. Забула?

Не минуло й півроку, а точніше, за чотири місяці блудна мати повернулася. Куди поділася вся її краса? Світлана схудла, змарніла…

– Як добре, що я не продала квартиру! А Віктор наполягав, – сказала дружина.

А сталося те, що мало статися. Новоявлений коханий після того, як забрав гроші Світлани, став сваритися з нею. Вона почала продавати своє золото, це ненадовго заспокоювало Віктора.

Світлана зрозуміла, що треба рятуватися. Вона продала свої останні улюблені сережки з діамантами і пішла на вокзал, сіла на перший поїзд, що відходить.

Славко зібрався та поїхав до батька. Матері вже не було, батько був старий.

Світлана намагалася просити пробачення. Сини вмовляли повернутися.

– Ні. Ніколи, – як відрізав Славко, а потім додав, звертаючись до синів, – Ви можете будь-якої миті приїжджати до мене, розраховувати на мою допомогу, але жити з вашою матір’ю під одним дахом я не можу.

Вони офіційно оформили розлучення. Діти спілкуються з батьком, але мають табу, вони не згадують матір. Батько не бажає про неї нічого знати.

Ось така історія.

Вам також має сподобатись...

Іван ішов по вулиці, кутаючись у комір старого пальта. У голові роїлися невеселі думки. Минуле, здавалося, не відпускало його. Двадцять років тому він був зовсім іншою людиною. Тоді в ньому вирувало життя! Успішний чоловік, молодий батько двох гарненьких близнючок. Він мчав по життю, впевнений, що весь світ біля його ніг! Поруч із ним завжди була його дружина, Надія. Тендітна, з золотистим волоссям, вона була схожа на принцесу… І тут Іван побачив її, Надію! Вона йшла, злегка спираючись на руку високого сивого чоловіка. Пара зупинилася неподалік. І тут Іван впізнав цього чоловіка

Віра повернулася додому, і застала у себе в гостях свекруху. Та сиділа зі своїм сином на кухні. – О, дружина прийшла, – радісно зустрів її чоловік. – Проходь, ми якраз на тебе чекали. Свекруха задоволено посміхалася. – Доню. – Віра навіть здригнулася від такого звернення. – Сідай з нами чаю попий, нам треба дещо обговорити! – Зараз переодягнуся і підійду, – сказала Віра і пішла у спальню. Жінка швидко переодяглася і поспішила на кухню. Вона вийшла в коридор, як раптом почула, що свекруха про щось розмовляє з чоловіком на кухні. Віра прислухалася до розмови і застигла від почутого

Андрій повернувся додому пізно. Зайшов в квартиру і здивувався, в коридорі стояла його валіза. – Галю, що це? – спитав він, знімаючи куртку. – Ти ще питаєш? – Галина ледве стримувалась, щоб влаштувати сварку. – Я дізналася твій “секрет”!  –  Не розумію, про що ти, – сказав Андрій, пройшовши на кухню. – Я вирішила поставити сьогодні прання, і коли перебирала речі, дещо знайшла в кишені твоїх штанів. Як ти поясниш ось це, – сказала Галина, і вказала поглядом на стіл. Андрій глянув на стіл і аж рота відкрив від побаченого

– Оксанко, ти чого тут на вітрі сидиш? – вийшла на ґанок її мати. – Миколку, друга свого клич на чай. Я пиріжків напекла. Іменини ж у тебе сьогодні! Оксана закликала Миколку. Вони зайшли в хату й роззулися. Мати поставила на стіл жарівницю і виклала пиріжки в миску, ще гарячі… – Іди, он хоч іконці, святій своїй Ксенії вклонися! – сказала вона Оксані. – Отам вона в куточку, я свічку поставила. Оксана підійшла до ікони, хотіла перехреститися і раптом застигла від несподіванки. Вона не вірила своїм очам