Життєві історії

Славко повернувся з роботи, і вирішив посмажити собі яєчню. Раптом пролунав телефонний дзвінок. Дзвонила дружина Світлана. – Привіт, кохана! – радісно вигукнув чоловік. – Ти коли будеш? – Славко, я тобі маю дещо сказати! – одразу почала дружина, і на хвилину зупинилася, збираючись з думками. – Я йду від тебе! На розлучення подам сама! Славко повільно опустився на стілець. – Йдеш? Як йдеш? Чому? – здивовано промовив чоловік, нічого не розуміючи

Славко став вечорами йти з дому. Ось і в суботу, начебто вихідний, а він зранку зібрався і поїхав. Тільки й сказав батькам, що повернеться пізно.

Батько з матір’ю здивовано глянули один на одного.

– Не інакше знайшов когось собі, – задумливо простяг батько.

– Пора б вже й знайти. Хлопцю 30 років, а все один. Не страва це. Так, хоч би хороша попалася, – відповіла дружина.

Славко був молодшим сином у них. Старші два брати давно жили своїми сім’ями, а він все ніяк не міг влаштувати особисте життя.

Славко був з дитинства нетовариським, тихим, навіть сором’язливим. Він жив у постійному пережитті зробити чи сказати щось не так, тому говорив мало, тільки в крайніх випадках.

З роками він не став більш товариським. Після школи Славко вивчився на кранівника та працював на будівництві.

Славко був домосідом. Він багато читав, допомагав батькам на дачі. Купив уживану машину, якій приділяв багато уваги та сил. Загалом, жив спокійним розміреним життям, тому батьків так здивували його відлучки з дому.

Незабаром ситуація прояснилася. Славко повідомив батькам, що збирається одружитися. Його обраницею стала Світлана. Світлана на чотири роки старша. Вона вдова, її чоловіка не стало два роки тому. У Світлани троє дітей: дівчинка 12-ти років, і двоє синів 7-ми та 4-х років.

Батько тільки й сказав: – Це велика відповідальність замінити дітям батька.

Мати заголосила: – Ох, відчувала я, що тут щось нечисте! Це ж треба було знайти наречену з трьома дітьми?

Батько додав: – Замовчи! Це його життя. Нехай одружиться, а то так і залишиться один.

І Славко одружився. Світлана наполягала на весіллі, але він погодився лише на скромну реєстрацію.

– Нічого, я скоро зроблю з тебе людину, – пообіцяла з усмішкою дружина.

Світлана була веселою та товариською, мала багато подруг і друзів. Вона любила компанії, любила приймати гостей у себе і ходити в гості.

Дружина кинула всі свої сили, щоб ввести у своє коло чоловіка, але він

не прагнув спілкування, і вона зрозуміла, що його не переробити. За столом він мовчав, у розпал веселощів Слава намагався непомітно вийти з-за столу і зайнятися чимось із дітьми.

З дітьми він одразу порозумівся. Він із ними розмовляв, мабуть навіть більше, ніж із дружиною. Він прищеплював любов до читання, старшим допомагав робити уроки, молодшому розповідав казку на ніч.

Незабаром молодші хлопчики Денис та Олег стали називати його татом, а слідом за ними і Настя назвала вітчима батьком.

Так вони й жили. Можна сказати, що добре жили. Світлана та Славко працювали. Діти підростали. Щороку їхня родина їздила відпочивати на південь. Славко не забував і своїх батьків, часто їздив до них, допомагав у разі потреби.

Минуло 12 років.

Вийшла заміж дочка Настя. Батьки допомогли молодим із покупкою квартири, виділили гроші на початковий внесок.

Денис вступив до університету, Олег ще навчався у школі. Славко вже не працював на крані, спустився на землю.

Світлана виглядала чудово, набагато молодша за свого чоловіка. Вона багато уваги приділяла своїй зовнішності. У той рік у них не вдалося разом поїхати на відпочинок, відпустка чоловіка не збігалася з її відпусткою.

Світлана поїхала на море одна. А через тиждень зателефонувала і сказала, що зустріла кохання. Вона про таке кохання мріяла все своє життя.

Діти були здивовані! Славко переживав мовчки.

Дружина приїхала за два тижні і зажадала у чоловіка свою половину грошей. У них були спільні накопичення. Чоловік не сперечався. Він мовчки віддав їй гроші. Він не сварився і не намагався зупинити дружину. Він з першого погляду зрозумів за її виразом обличчя і іскорками в очах, що зупинити її в такому стані неможливо.

– Невже ти думаєш, що я могла тебе полюбити? Ти мені потрібен був тільки для того, щоб виростити дітей, – заявила вона цинічно чоловікові.

Світлана забрала гроші, свої речі, золоті прикраси та щаслива відбула у нове життя. Перед від’їздом вона пообіцяла подати на розлучення трохи згодом.

Чоловік залишився жити із синами. Молодший пішов у випускний клас і батько не міг залишити його без нагляду. Та й старший син був ще несамостійним. На пенсію, яку вони отримували за батька їм не прожити, Славко це добре розумів.

– І про що думала Світлана, кидаючи хлопчаків у такому віці? – з гіркотою думав він довгими безсонними ночами.

Вона їм навіть не дзвонила. Олега із днем народження не привітала. Забула?

Не минуло й півроку, а точніше, за чотири місяці блудна мати повернулася. Куди поділася вся її краса? Світлана схудла, змарніла…

– Як добре, що я не продала квартиру! А Віктор наполягав, – сказала дружина.

А сталося те, що мало статися. Новоявлений коханий після того, як забрав гроші Світлани, став сваритися з нею. Вона почала продавати своє золото, це ненадовго заспокоювало Віктора.

Світлана зрозуміла, що треба рятуватися. Вона продала свої останні улюблені сережки з діамантами і пішла на вокзал, сіла на перший поїзд, що відходить.

Славко зібрався та поїхав до батька. Матері вже не було, батько був старий.

Світлана намагалася просити пробачення. Сини вмовляли повернутися.

– Ні. Ніколи, – як відрізав Славко, а потім додав, звертаючись до синів, – Ви можете будь-якої миті приїжджати до мене, розраховувати на мою допомогу, але жити з вашою матір’ю під одним дахом я не можу.

Вони офіційно оформили розлучення. Діти спілкуються з батьком, але мають табу, вони не згадують матір. Батько не бажає про неї нічого знати.

Ось така історія.

Вам також має сподобатись...

– Мамо, ми з Максимом подали заяву, – сказала Антоніні її дочка Світлана. – Через два місяці весілля! Майбутній зять одразу не сподобався Антоніні. – Не пара він тобі! – все говорила вона доньці… Настав день весілля. Дали слово нареченому. Той підвівся і виголосив промову. – А ще я вирішив зробити весільний подарунок моїй коханій Світланці! – раптом сказав Максим. Він простягнув нареченій якусь коробочку. Світлана відкрила її і дістала ключики. – Це що? – здивовано запитала вона. – Це ключі від подарунка, він на вулиці, – сказав Максим. Гості вибігли на ґанок ресторану. – Боже мій! – Антоніна застигла від побаченого

Лариса вирішила зустрітися зі своєю подругою у кафе. Жінка вже зайняла столик, коли побачила, що прийшла Марія. – Привіт, подруго! Ну як у тебе справи? – сказала Марія, сідаючи за столик. – Привіт! Не питай, ця Юля мене вже дістала! – сказала Лариса. – І чим цього разу невістка невгодила? – усміхнулася подруга. – Зайшла до них сьогодні, в квартирі безлад, їсти не зварено, – почала пояснювати Лариса. – Ларисо, я повинна тобі дещо розповісти! – раптом сказала Марія і зупинилася, не наважуючись продовжити. – Та говори вже! – вигукнула Лариса. Але жінка навіть уявити не могла, що скаже їй подруга

Галина Іванівна вийшла на подвірʼя. Вона взяла свою табуретку, бо лавки ще були мокрі після дощу. Вийшовши на сонячне місце, вона сіла і вдихнула з насолодою свіже літнє повітря. – Ох, як добре! – вихопилося в неї. Раптом жінка помітила біля себе сусідську дівчинку Тетянку. Їй було чотири рочки. Маленька стояла біля Галини Іванівни. – Здрастуйте, бабо Галю… – сказала дівчинка і сховала щось за спиною. – Що там у тебе? Покажи, – попросила Галина Іванівна і погладила Тетянку по плечу. Дівчинка неохоче показала, щось у руці… Галина Іванівна здивовано дивилася на малечу

Світлана готувала вечерю, коли додому повернувся чоловік. Андрій їздив до своєї матері. – Як там Ірина Михайлівна, – поцікавилася Світлана. Чоловік мовчав. – Андрію, щось сталося? – помітивши його замішання, поцікавилася Світлана. – Ні. Просто є до тебе прохання. Ти тільки нічого такого не подумай, – чоловік повільно опустився на крісло. Жінка перевела на чоловіка здивований погляд, намагаючись зрозуміти, про що таке може попросити її Андрій. – Загалом, мама тут дещо хоче, – зам’явся чоловік. – Що? – запитала Світлана. – Вислухай мене, і не ображайся, – раптом сказав Андрій і все розповів дружині. Світлана вислухала його і застигла від почутого