Карина збиралася на відпочинок зі своїм хлопцем Миколою, але в останній момент той сказав:
– Нікуди ми з тобою не їдемо, у мене різко змінилися плани. У мене підвернувся грошовитий підробіток, так що відмовитися я не можу. Вибач…
– Микольцю, ну як це, а як же ж наші путівки?! – сумним голосом запитала Карина.
– Ну якось так! – почула вона відповідь Миколи і той поклав слухавку.
Карина одразу ж набрала номер подруги Ганни і поділилася з нею своєю нерадісною новиною.
– Тож Ганнусю, доведеться мені сидіти вдома і чекати, коли Микола напрацюється. Я засмутилася, просто шалено працювала цей останній рік в офісі, правда і грошей непогано заробила, та ще й премію за свій проєкт хорошу отримала. Думала відпочити шикарно. Але не судилося…
– Карино, ну і наївна ж ти, незважаючи на свої тридцять років у людях бачиш тільки хороше. Ти хіба не знаєш, тут все набагато простіше. Твій Микола помирився зі своєю колишньою Інною і з нею їде на відпочинок. Вона ще та штучка, щось там не вийшло у неї з тим бізнесменом, ось і повернулася до Миколи, а він зовсім і не проти! – раптом сказала Ганна.
– Ганнусю, ти жартуєш, зовсім навіть не смішно. Він мені всілякі гидоти говорив про цю Інну, навіть неприємно слухати було, – якось стривожено говорила Карина.
– Не жартую я, Карина, не жартую. Візьми і подзвони йому. Гаразд бувай, я поїхала в супермаркет.
Набравши номер телефону Миколи, Карина зразу ж запитала:
– Миколо, ти помирився зі своєю колишньою?! Я в курсі…
– Так, помирився, і ми з нею їдемо відпочивати, – не давши договорити і схаменутися Карині, повідомив він чужим і грубуватим голосом…
Карина вирішила поїхати у село до баби Марії. Хоч і багато років було бабусі, але вона ще була міцна і можна сказати бадьоренька. Коли Карина розповіла їй, чому раптом вона вирішила приїхати в село, подалі від міста, бабуся відповіла:
– Дякуй Богу, Кариночко. Це щастя, що ти розлучилася з ним. Не шкодуй за ним, не вартий він твоїх переживань, не твоя він людина.
– Та я й сама розумію, бабусю. Розумію, то розумію, а на серці все одно неспокійно, от я і побігла сюди до тебе.
– Ну і гаразд, ну і добре, удвох веселіше. А в нас тут тиша, краса, зелень всюди. Все владнається…
Тільки Карині ніяк не вдавалося забутися. Вона постійно носила з собою телефон, прислухаючись, а раптом він зателефонує, зрозуміє, що Карина – його доля. Але телефон мовчав.
Баба Марія бачила і відчувала стан онуки, намагалася якось відволікти її, розговорити. Але Карина відповідала одноманітно «так-ні» і продовжувала себе зводити в очікуванні дива.
Звичайно дива трапляються і диво з нею сталося, але не те, на яке вона очікувала.
…Бабуся вже не знала, як розворушити Карину, все перепробувала.
Але найефективнішим стало її хобі, Марія в’язала на спицях багато й красиво. Пів села ходять у її речах. Вона запропонувала Карині навчитися в’язати.
– Ти що, бабусю, я й спиці в руках не тримала, не те що в’язати. Та й навіщо мені, в магазині все можна купити, – обізвалась онука на пропозицію бабусі.
– А ти спробуй, ти станеш набагато спокійнішою, тобі сподобається, коли навчишся. Ниток у мене повно. Ще твоя мати мені купувала.
Бабуся принесла спиці та моток м’яких темно-синього кольору ниток. Карина скептично дивилася на неї, але раптом вирішила спробувати, треба ж чимось займатися.
Бабуся показала Карині найпростіший візерунок, вийшло майже одразу.
– Давай-но зв’яжи поки шарфик на зиму, я тобі покажу візерунок, він не складний, але красивий. Будеш носити гарний шарфик, який зробила своїми руками. Шарфик – це найпростіше, в’яжи, і в’яжи прямо.
Карині захотілося спробувати зробити щось своїми руками, і вона із захопленням уже в’язала найперший у житті шарфик. А бабуся тишком-нишком за нею спостерігала і раділа, що онука відволіклася від своїх чорних дум.
…Одного ранку бабуся пішла в магазин. Раптом в двері хтось постукав. Карина пішла відчиняти. За порогом стояв молодик із трилітровою банкою в руках.
Побачивши Карину, той якось розгубився, а потім сказав:
– Здрастуйте. Моя бабуся просила передати бабі Марії свіженького молочка. Сказала, що баба Марія живе сама… – він дивився на Карину і посміхався. – А якщо скажете, що баба Марія – це ви…
Вони одночасно засміялися.
– Я її внучка, тож можете залишити молоко, я давненько не пила домашнього!
Молодий чоловік віддав банку молока Карині і тупцював біля порога, а в цей час з’явилася баба Марія.
Вона придивилась до молодика і руками сплеснула від несподіванки.
– А-а-а, Артеме! Ну, привіт, наречений. Надовго приїхав. З нареченою, чи як?
Артем розвів руками і відповів: – Чи як!
А бабуся зраділа такій відповіді.
– Ну й добре, проходь, чого тупцюєш біля порога? Я пирогів напекла і твоє молоко якраз буде до них. Та й з Кариночкою познайомишься, якщо ще не встигли.
Артем пройшов до столу, а бабуся принесла пироги, вона говорила і говорила.
Карина навіть була рада, бо з незнайомцем вона не знала, про що говорити. Тим більше Артем здався їй симпатичним і навіть упіймала себе на думці, що він дуже навіть нічого, з теплим поглядом синіх очей, високий і якийсь надійний чи що.
Він сказав, коли бабуся зробила перепочинок у розмові:
– Дуже приємно, Карино, я радий нашому знайомству.
А Карина, наївшись пирогів, сказала:
– Як смачно. Бабусю, я тут у тебе погладшаю з такими пирогами.
Артем засміявся і сказав, що тільки вчора те саме сказав своїй бабусі.
– Моя бабуся теж вважає, якщо я приїхав до неї, значить повинен жувати постійно!
Артем із Кариною розмовляли, потім з подивом виявили, що баби Марії немає, і коли вона встигла вийти з дому.
А вони говорили і говорили і не помітивши навіть, як багато спільних тем знайшлося в них. Найголовніше, вони виявилися друзями по нещастю, у Артема була та сама проблема в особистому житті, що й у неї. Навіть ще трохи більша.
– Ми з Інною вже подали заяву, але вона раптом недавно повідомила, що весілля у нас не буде, бо вона помирилося зі своїм колишнім, – розповів Артем.
Коли вони поділилися один з одним своїми проблемами, їм уже не було сумно, і Артем додав:
– Ми ще молоді, у нас попереду, все ще налагодиться. Не дарма кажуть:
«Що Бог не робить – все на краще».
А давай на зло всім будемо щасливими?
– А давай! – радісно погодилася Карина.
Час для Карини почав бігти швидко. Щодня вони зустрічалися з Артемом. гуляли, балакали, ходили в гості то до його бабусі, то до її.
А бабусі здавалося влаштували між собою змагання – хто зможе більше та смачніше їх нагодувати. Вони вже почали планувати з Артемом майбутнє, що робитимуть, коли за кілька днів повернуться до міста.
Коли Карина нарешті перестала в’язати свій чудо–шарфик, вона була горда собою, змогла все-таки, і він вийшов красивий.
Дівчина вирішила подарувати шарфик Артему.
– Артеме, дарую тобі свою першу річ, зв’язану особисто. Він дуже теплий і пасує до кольору твоїх очей.
– Дякую, а я навіть не додумався тобі зробити подарунок… Ну нічого, повернемося у місто і зустрінемося! Я тебе запрошую на наше перше побачення в кафе!
Артем назвав дату та час їхнього першого побачення.
Виїхати до міста Карина з Артемом вирішили за один день.
Вона зранку зібрала речі, подякувала бабусі, що добре провела відпустку і весь час поглядала у вікно, але Артема не було видно.
Вже й час підпирав, скоро мав прийти автобус. Але тут прийшла бабуся Артема, щось прошепотіла її бабусі, і вони разом підішли до неї:
– Карино, тут така справа, раптом до Артема сьогодні вранці приперлася його колишня, вони зачинилися в кімнаті. Ти не чекай, бо запізнишся на автобус, — ніяково сказала бабуся Артема.
А бабуся Марія, дивлячись на Карину, сказала спокійно:
– Нічого страшного, Артем розумний хлопець і розбереться, що до чого, все у вас буде добре. Їдь, Кариночко.
– Звісно, нічого страшного. Тому я і їду, – сказала вона, взяла сумку і пішла на автобус.
Коли автобус від’їхав від села, у Карини задзвонив телефон.
Вона думала, що Артем. Але раптом згадала, що вони навіть не обмінялися номерами, завжди були разом і разом збиралися їхати. Взявши до рук телефон, побачила – дзвонить Микола.
– Ну от справді, ми з Артемом “друзі” по нещастю, – подумала вона.
– Карино, це я, вибач мене недолугого, я був не правий. Я розлучився з нею, вибач. Я тебе люблю і хочу бути з тобою. Я все зрозумів, і краще за тебе для мене нікого немає, – швидко говорив Микола, мабуть боячись, що вона відключиться.
Карина, вислухавши Миколу, зрозуміла, що абсолютно ніяких почуттів не відчуває до нього.
– Бувай, Миколо, мені незручно розмовляти, – і поклала слухавку.
Першого ж дня з приїздом додому, Карина поприбирала в квартирі, лягла дивитися телевізор, щоб відволіктися і не думати тепер уже про Артема. Вранці зайшовши на кухню, вона глянула на календар:
– Сьогодні ж у нас мало відбутися перше побачення у кафе з Артемом… Не піду, він виявився таким самим, як і Микола…
Але ближче до того часу вона, не розуміючи чому, раптом почала збиратися і вже мчала до призначеного місця. Підійшовши до кафе, дівчина зупинилася:
– Ну, навіщо це мені треба? Напевно, він не приїде… – думала вона, але в душі тепліло якесь сподівання.
– Привіт, Карино! – почула вона позаду себе, а повернувшись, побачила Артема з букетом троянд. – Якби ти знала, який я радий!
Він обійняв її, взяв за руку і вони увійшли в кафе
Вона побачила в Артема свій темно-синій шарфик і зраділа.
– Вибач, я не винен, а точніше винен… Але про це згодом.
Він притяг до себе Карину і поцілував, потім узяв її за руку, і вони увійшли до кафе.
– Ти пробач мені, але моя колишня примчала до села, слізно просила пробачити її, сказала, що все зрозуміла і розлучилася зі своїм другом. А я вже не можу забути тебе і все пояснив їй, а вона спочатку не повірила, – розповів Артем.
– А мені теж дзвонив колишній, хоче повернутися, просив пробачення… – говорила Карина.
Артем з Кариною трималися за руки, дивилися один одному в очі і були щасливі, вони вирішили ніколи не розлучатися.
Вони сміялися, жартували, їм було добре разом, а потім молоді поїхали до Артема додому.
Щастя накрило їх із головою…
