Життєві історії

Ганна з чоловіком вирішили відвідати доньку та зятя у місті. Взяли сільських гостинців і вирушили в дорогу. За декілька годин були на місці. Чоловік Ганни припаркував машину біля підʼїзду, взяв сумки з гостинцями і разом з дружиною піднялися до квартири дочки. Ганна постукала у двері, за хвилину донька їм відкрила. – Доню, що сталося? – одразу запитала Ганна, побачивши, що донька вся в сльозах. – Це через вас! – вигукнула дочка. – Від мене чоловік пішов, через вас! – Як через нас? А ми тут до чого? – Ганна здивовано дивилася на доньку, нічого не розуміючи

Ганна з чоловіком та дочкою жили у невеликому селі, але завжди мріяли переїхати до міста.

Якраз до закінчення школи дочкою, батьки назбирали гроші на початковий внесок з іпотеки і купили квартиру в місті. Невелику двокімнатну квартиру в старому будинку, але свою, зате в місті.

На сімейній раді вирішили, що дочка вступить вчитися і житиме у квартирі, а батьки поки що працюватимуть у селі та виплачуватимуть кредит. Подружжя переживало міняти все за наявності кредитних зобов’язань.

Дочка здобула професію, влаштувалася на роботу, вийшла заміж. Молода сім’я залишилася жити у батьківській квартирі. Батьки не були проти, іпотека ще не виплачена, отже, поки працюватимуть у своєму селі. Але ще на весіллі чоловік Ганни попередив зятя:

– Мені не шкода, живіть у квартирі, але і про своє житло не забудьте подбати.

Зять пожартував:

– І підемо ми з молодою дружиною по світу збирати гроші на квартиру.

Ніхто навіть не посміхнувся з його жарту. Зять образився:

– Жартів не розумієте.

Народилася у молодої сім’ї дитина. Дочка сидить у декреті, батьки розуміючи не нагадують про те, що ця квартира їхня.

Але щоразу приїжджаючи до дочки у гості, батьки бачать незадоволене обличчя зятя.

– Що це з обличчя в улюбленого зятя? – запитала Ганна, коли той пішов на роботу.

– Розумієш, мамо, ми раді вашому приїзду, але нам доводиться міняти наш звичний спосіб життя, коли ви приїжджаєте. Звісно, йому це не подобається.

– А жити у нашій квартирі йому подобається?

– Мамо, ти знову дорікаєш мені своєю квартирою? Ось вийду на роботу і ми з’їдемо з вашої квартири. Будемо жити на орендованих, – ображається дочка.

– Ну, а що ти нам пропонуєш? Не приїжджати до вас? – запитала Ганна.

– Що ти одразу в крайності? На день-два, які ви буваєте в місті, можете зняти житло. А до нас тільки в гості приходити, – запропонувала дочка.

Батькам шкода дочку, не виставляти ж їх із квартири зараз із маленькою дитиною. 

Порадившись, батьки так і вирішили робити – винаймали квартиру на пару днів.

Коли нарешті батьки розрахувалися з іпотекою, онукові час було йти до школи.

Ганна з чоловіком, звільнившись із роботи, затіяли переїзд. Попередили дочку із зятем. Дочка дивно відреагувала на це повідомлення:

– Подумайте добре. Що вам робити у місті? У селі краще, не така метушня та шум. Ми вам онука будемо на все літо відправляти. Йому там буде краще.

– Не вигадуй, – відповіла Ганна. – Нам краще буде жити поряд з вами, ми онука водитимемо до школи. У місті краща. Та й веселіше жити разом.

– Ага, – відповіла дочка і зупинила розмову.

Коли батьки приїхали до міста, то застали в квартирі дочку, що плакала.

– Він покинув нас. Розумієте, він покинув нас через вас. Закортіло вас переїжджати до міста. Жили все життя у своєму селі, і продовжували б. А тепер я залишилася без чоловіка, син без батька. Ви цього для нас хочете?

– Ну-ну, – сказав батько. – Заспокоється, знайде квартиру, сам прибіжить за вами.

– Ні, тату, він сказав, що повернеться тільки тоді, коли ви звільните для нас квартиру, – плакала донька.

– Тоді навіщо тобі цей чоловік? – не розумів батько.

– Я його кохаю.

– Тоді торбинку в руку і слідом за ним. Онука можеш залишити на якийсь час, поки не знайдеш, де жити, – не витримав батько.

Дочка не витримала, пішла, гримнувши дверима. Повернулась за три дні:

– Ну а мені з вами можна жити?

– Можна, поки нового чоловіка собі не знайдеш. А як знайдеш, то одразу в «самостійне життя», – обійняв батько дочку.

Вам також має сподобатись...

– Моєму Володі від мене вже нічого не потрібно, – тихо сказала Олена подрузі. – Я вже починаю думати, що він десь гуляє… – Та годі тобі, Оленко! – підтримала її Оля. – Просто у вас криза в стосунках! Олена тільки знизала плечима… Одного дня Олені довелося затриматись на роботі. Їй не вдавалося зробити звіт, який зранку треба було покласти на стіл начальника. Була вже майже дев’ята вечора, коли Олена врешті-решт вимкнула комп’ютер і зібралася додому. – Вас підвезти? – раптом з темряви почувся голос. Олена голосно скрикнула, бо була впевнена, що в офісі нікого більше немає. З темряви хтось вийшов

Ірина вирішила сказати своєму коханому Євгену, що у них буде дитина. На її подив, радості на обличчі чоловіка вона не побачила. – Якщо так, то ми розлучимося! – заявив Євген. – Добре, я подумаю, – сумно сказала Ірина. Тієї ночі вона ночувала у своїх батьків. – Будь, що буде, – вирішила вона зранку. – Дитину я залишаю, а Євгену доведеться збрехати… Ірина пішла до свого коханого додому. Вона відкрила двері своїм ключем і зайшла в коридор. З кухні чулися якісь голоси. Ірина зайшла на кухню й оторопіла від побаченого. – Як ти міг! – тільки й вигукнула вона

– Віро, це ти? – почула Віра голос за спиною, обернулася і побачила свою колишню сусідку Катю. – Так, це я Катю! – радісно сказала Віра. – Це ж скільки ми не бачилися! А ходімо до мене в гості, посидимо поговоримо? – запропонувала Катя. – Не відмовлюся, – погодилася Віра. Подруги вмостилися за стіл і полилася їхня розмова. – А пам’ятаєш нашу сусідку Тетяну? – раптом сказала Катя. – Так, її не забудеш! – відповіла Віра. – А про її ситуацію знаєш? – запитала подруга. – Ні, а що там? – поцікавилася Віра. І Катя все розповіла подрузі. Віра вислухала її і зстигла від почутого

Ганна прокинулась рано. Раптом у двері подзвонили. На порозі стояв її недавній знайомий Євген. Він привітався і простягнув пакет із замовленням, яке мав привезти. – Ой, ви так рано! – ахнула Ганна. – А чому не подзвонили? Вона стояла в халатику і довге, ще не розчесане волосся, спадало на плечі. – Поспішав! – сказав той. – Одужуйте швидше! Так, мало не забув… Там моя мама переживає за ваше здоров’я, і ​​готує свій фірмовий морс. Тож ввечері ще зайду… Через два дні Ганна вирішила занести мамі Євгена банку з-під морсу. Раптом здалеку вона побачила Євгена. Ганна глянула з ким він і стала, як вкопана від побаченого