Прокинувшись від голосів на кухні, Віра потяглася, подивилася на годинник, часу до занять в інституті ще багато, їй сьогодні на третю пару. Прислухалася, батьки про щось сперечалися.
– З одного боку добре, що я вдома живу, а не в гуртожитку. Мама приготує сніданок, можу довше повалятися. А дівчата скаржаться, в гуртожитку їм самим доводиться готувати собі. Але з іншого боку, кажуть у них весело та швидко звикають до самостійності, – думала Віра.
Полежавши ще трохи, встала і пішла вмиватися, зазирнувши дорогою на кухню, де мати смажила грінки.
– А мені не подобаються твої квіточки, якщо вже брати, то з абстрактним малюнком, – переконливо казав батько.
– Потрібно підбирати під колір дивана, він у нас сірого кольору, а там квіточки сірого кольору, – наполягала мати.
– Це вони хочуть килим змінити, старий усім набрид, от і сперечаються, – прямуючи ванну, зрозуміла Віра.
– Віра, сідай, сніданок готовий, – дбайливо сказала мати, коли та прийшла на кухню.
– Угу, – і відкусивши хрустку скоринку, заплющила очі від задоволення. – Ну і до чого ви з татом домовилися?
– А, хай купує, що хоче, – махнула рукою мати. – Збирається, поїде зараз купувати килим, хоч новий буде, бо цей мозолить очі вже багато років.
– А чому ти на своєму не наполягла, купить якийсь непоказний, і знову тобі не сподобається.
– Та гаразд, дочко, вони до речі обидва непогані, мені й той і інший подобається, на яких ми зупинили вибір. Так і бути погоджуся на той який хоче тато, заради спокою та миру в сім’ї.
– Мамо, я б наполягла на своєму. Ну як можна поступатися своєму чоловікові заради спокою та миру в сім’ї? – не вгамувалася дочка.
– Тобі поки цього не зрозуміти Віро, – повчально і спокійно говорила мати. – От почнеться у тебе сімейне життя, тоді зрозумієш, що чоловікові треба поступатися. І поступатимешся.
– Ну так! Ще чого! Коли я вийду заміж, чоловік свої права не качатиме, у мене буде все під контролем. Командуватиму парадом буду я, – переконливо і твердо стояла на своєму Віра.
– Добре, я подивлюся, як ти командуватимеш, – усміхалася мати.
– А ти де і як подивишся, я не збираюся приводити чоловіка до нашої тісної двокімнатної квартири. Житимемо окремо, – мріяла дочка.
– Ну-ну, доню, не зарікайся. А краще їж давай, – ласкаво погладжуючи її по плечу, казала мати. – Мабуть, пізно сьогодні з інституту повернешся?
– Напевно, ми сьогодні з Олегом після занять підемо у кіно. Ой, час вже, треба бігти на трамвай.
Віра вийшла з квартири, зупинка близько, доїхала до інституту і розмова з мамою давно вже забулася. Інші люди, інші справи, заняття та інше.
Після занять погуляли з Олегом у парку, до фільму залишалося багато часу. Потім він повів її на якусь виставку фотографій, їм сподобалося. Вийшовши з виставки, Віра сказала:
– Олег, я щось зголодніла, а ще фільм дивитися.
– Ну давай зарулимо в кафе, он у те, бачиш? – спитав Олег.
– Угу. Та й прохолодно якось сьогодні, гаряченького хочеться випити, – мріяла Віра.
Вибравши столик у кафе, посідали і відкрили меню:
— Що замовлятимеш, — спитав Олег.
– Якийсь салатик, пиріжки з м’ясом і гарячий чай.
– А я хочу щось такого домашнього. О, ось борщ по-домашньому, гарячий,— потираючи руки, говорив Олег. – Може, ти теж хочеш борщу?
– Ні, мама часто варить борщ, не хочу, – казала Віра.
Вони ледь-ледь дочекалися, поки принесли замовлення. Олег від задоволення та передчуття усміхався. А Віра накинулася на салат, заїдаючи його пиріжками з м’ясом та ще й запиваючи чаєм.
– Я так зголодніла, – говорила Віра і посилено жувала.
Побачивши, що Олег спочатку накинувся на борщ, потім раптом похмуро став копирсатися в тарілці.
– Олег, ти чого, радів, що зараз домашній борщ поїси? Несмачно чи що?
– Ага, несмачно. Несмачно, та й не гарячий, ледве теплий. От спробуй, — сумно промовив Олег.
– Серйозно? Ану зараз спробую. Ого, точно не дуже смачно. Зовсім не по-домашньому. Ось візьми пиріжок з м’ясом, – запропонувала Віра йому, а він накинувся на нього і вмить проковтнув. – Ось правильно кажуть, що студенти – це завжди голодний народ, – сміялася Віра, дивлячись на Олега.
Олег зосереджено щось думав, а потім видав:
– Слухай, Віро, ми з тобою вже більше року разом, через рік закінчимо інститут, а я навіть не знаю, чи вміє моя кохана готувати борщ.
– Вийду заміж, навчуся. Зате у мене мама такий борщ готує – пальчики оближеш! – Не розгубилася Віра.
– Ну я ж не про маму говорю, а про тебе, – відсуваючи тарілку, говорив Олег. – От і виходь за мене заміж, – раптом сказав Олег серйозно.
А в Віри від несподіванки випала вилка з рук.
– Ти що серйозно? Ти робиш мені пропозицію? А де кільце, квіти? Так просто за тарілкою борщу. Це ти з голоду чи що? – схаменувшись, сміялася Віра.
– Ну чому ж? Буде тобі й обручка, будуть і квіти. Я й сам не сподівався, що зараз зроблю тобі пропозицію. А взагалі, я вже давно про це задумався, – відповів він. – Ну, ти згодна?
– Звичайно, Олежику, звичайно згодна! І борщ навчуся варити, – посміхалася Віра.
Увечері Віра застала своїх домашніх, які сиділи на дивані, вони розглядали абстрактні постаті на новому паласі і дружно спілкувалися.
– Віро, йди-но присядь з нами на диван і подивися на палас, як тобі? – промовив задоволений батько.
Вона слухняно сіла на диван, склала на колінах руки і з усмішкою подивилася на палас.
– Мам, тату, а я заміж виходжу!
Батьки одночасно подивилися на дочку. Першим прийшов в себе батько:
– Вранці ще нічого не віщувало біди, сподіваюся за Олега виходиш?
– А за кого ще? – Здивувалася Віра.
– Ну, я не знаю, вас молодих не зрозумієш тепер.
– У нас сьогодні дві несподівані новини, вдень нас здивувала старша дочка, у них буде дитина. І тепер ти, – сказала задоволена мати. – І коли ж ця подія?
– Ну, ми ще не подавали заяву, Олег тільки запропонував мені, а я погодилася.
– А Ліля, як збирається народжувати дитину, навіть свого кута немає, живуть у свекрухи? – здивувалася Віра. – І не дивіться на мене так, заспокойтеся, найближчим часом я не збираюся заводити дитину, інститут треба закінчити,
Віра з Олегом подали заяву, церемонію призначили за місяць. Олег не обманув, він у присутності батьків подарував їй кільце та квіти і навіть став на коліно. А Віра від щастя мліла.
Але було одне але, до весілля вони бурхливо обговорювали питання, де жити. Віра наполягала винайняти квартиру і жити окремо, але майбутній чоловік був проти.
– Переїдь до мене, – запропонував Олег. – Поживемо з моїми.
– Ага, чудова ідея, – сказала з сарказмом Віра, – жити в однокімнатній квартирі з твоєю мамою та бабусею? Я звичайно про це мріяла все життя!
– Віро, ну це ж тимчасово, – казав Олег.
– Знаєш, за це «тимчасово» ми з тобою п’ять разів розлучимося, бо твої родичі лізтимуть в наші з тобою стосунки.
– Ну тоді давай з твоїми батьками поживемо, у вас двокімнатна квартира, – спокійно казав він, – а що в тісноті, та не в образі.
– Не хочу я ні з ким жити, – впевнено сказав Віра тоном, що не терпить заперечення.
– Віро, треба до цього питання підходити раціонально. Ну подумай, у нас з тобою грошей мало, у мене не робота, а підробіток, і те, що я заробляю, буде йти на продукти, тоді і тобі треба працювати. А ми ще не закінчили навчання. За квартиру платити треба, це зараз ми живемо спокійно та не замислюємося про житло.
– І що? До чого ти ведеш?
– А до того, що поки поживемо з батьками, а гроші відкладатимемо. Згодом зможемо купити квартиру. Ось ти працюватимеш, твою зарплату можна відкладати, логічно? А на мою жити за допомогою батьків звичайно. Ось через рік-другий назбираємо, візьмемо кредит, га Віра?
– Загалом розумно. Ух ти який у мене раціонально-господарський.., – єхидно сказала дівчина.
Мати з батьком Віри спокійно сприйняли звістку про те, що вони з Олегом житимуть із ними. Здавалося навіть і не здивувалися, ніби так і має бути. Мати навіть посміялася:
– Доню, а хто казав, що не збирається жити у тісній квартирі зі своїм чоловіком?
– Ну Олег навів вагомі аргументи.
– А хтось говорив не дозволить чоловікові командувати?
– Мамо, а я і не дозволяю, просто Олег підійшов до цього питання раціонально. Треба ж дослухатися до голосу розуму, життя навчило, — відповіла дочка.
– Віра, розумнішаєш у сімейних питаннях прямо на очах. Молодець, – похвалила доньку мати.
Виявилося, все непогано. Олег добре порозумівся з її батьками, особливо з батьком. А мамин борщ уплітав за «милу душу», невтомно нахвалюючи тещу.
Віра все частіше почала з’являтися рано вранці на кухні, готувала чоловікові сніданок. Мати дивувалася:
– Доню, тебе не впізнати! Як виявляється, змінює людей сімейне життя, молодець.
– Мамо, та нічого не змінилася, просто, якщо не підігрію чи не приготую Олегу, він буде всухом’ятку харчуватися, бутерброд зʼїсть і все побіжить на роботу, – говорила дочка.
А мати раділа про себе звичайно.
– Все-таки наша вперта Віра вирішила піти на поступки чоловікові. Життя навчило. З неї вийде гарна дружина та мати.
А нещодавно Віра радісно повідомила, що в них з Олегом скоро буде поповнення в сім’ї. Батьки зраділи, але мати мудро промовчала, не стала дочці нагадувати, як вона сказала про сестру: «Як можна народжувати, якщо немає свого кута». Просто вирішила, що дочка набереться мудрості і все в них буде добре.
