Тетяна зайшла в магазин, купила пакет молока і батон, і попрямувала у бік дитячого садка по свого п’ятирічного сина.
День був теплий, діти гралися на майданчику. Побачивши маму, Ярослав одразу відпросився у виховательки і кинувся до неї назустріч.
– Мамо, у мене черевики зіпсувалися!
– Як це зіпсувалися?
– Ось, – вказав він на відірвану липучку.
– І як ти примудрився?
Тетяна задумалася. Грошей на нові черевики не було. Попереду субота і неділя, заробіток дадуть лише наступного тижня.
– Мамо, а ми нові купимо? – від такого простого питання настрій в Тетяни зовсім зіпсувався.
– Завтра, синку.
– А сьогодні грошей нема?
– Ні.
– Мамо, а коли тобі дадуть, – продовжив розпитувати син.
– Скоро.
– А тато гроші надішле?
– Від твого тата дочекаєшся, – запитання сина було неприємним. – Тепер і зовсім зник. Два місяці вже ні слуху, ні духу…
– Мамо, а…
– Все, Ярославе, помовч!
Син ображено надув губи. Тетяна і сама готова була заплакати:
– Ну, чому Олег став таким? Адже ми після весілля п’ять років прожили. Все було добре. Чому він почав гульбанити? Роботу хорошу знайти не міг? Ну, жили ж якось. Не всім мільйонерами бути. Мати моя все до нього сварилася, що він гроші заробляти не вміє. Та й усе ще сердиться вона, що я за хлопця з дитбудинку вийшла.
Він же ж сам по собі добрий. Не гульбанив би тільки. От тільки цього щастя немає. Він пішов, і свою квартиру нам із сином залишив, сам зараз у якогось друга живе. Гульбанять разом. Мама все каже мені подати на аліменти. Ми з ним так і не розлучилися офіційно. Які з нього аліменти? Востаннє приходив – худий, у старому одязі. Вже два місяці не з’являється. За цей час двічі дзвонив, казав:
– Все буде гаразд. А що гаразд? До того ж телефон одразу відключає…
– Мамо, а Данилу велосипед купили, – син вказав на свого друга, який хвацько роз’їжджав на триколісному велосипеді.
– Синку, ходімо додому!
Зайшли в квартиру.
– Ярославе, ти поки пограйся. Я їсти приготую.
Тетяна пішла на кухню, а сина відправила в кімнату грати старими набридлими іграшками.
З дешевої ковбаси Тетяна зробила бутерброди. Чай забілила молоком.
– Ввечері можна зварити манну кашу. Цукор поки що є…
Після обіду син сів дивитися мультики, а мама почала займатися прибиранням і думати гіркі думи:
– Треба терміново в когось позичити тисячу. Чи може до батьків з’їздити? Ні, вже краще самій всі проблеми вирішувати. Ну, але тисячу треба десь знайти. Синові сандалі у будь-якому випадку потрібні. Доведеться по сусідах пройтися. Соромно ж як…
Що там сандалі? До наступного тижня і харчуватися чимось треба, отже, тисячею не обійтися. Невже Олег не відчуває, як нам із Ярославом важко? Хоч би трохи грошей надіслав.
За думками непомітно настав вечір. Тетяна вклала сина спати, а от самій їй не спалося. Наче відчувало серце: щось має статися.
Раптом пролунав якийсь короткий звук на телефоні. Тетяна аж стрепенулася.
– Знову якесь повідомлення, – подумала жінка.
Вона взяла телефон, глянула на екран, і застигла від побаченого…
На її рахунок переведено сто тисяч гривень!
Спочатку вона просто дивилася на цю величезну суму. Потім спробувала зрозуміти, звідки поповнення… Не зрозуміла.
– Напевно, помилка. Завтра розберуться і спишуть. Ото було б це правдою. А якщо витратити? Хоч трохи. Ні, це можуть бути якісь пройдисвіти. Про це постійно пишуть…
І тут на телефоні заграла мелодія.
– Олег?!
– Доброго дня, Таню! Ти гроші отримала? – пролунав бадьорий голос чоловіка.
– Які?
– Сто тисяч.
– Олеже, це твої гроші? – вона не могла повірити. – Звідки ти їх узяв?
– Таню, все гаразд. Я на заробітках. Щомісяця надсилатиму.
– Олеже… Ти за кордоном?
– Ну… Все добре. Я лише на рік. Повернуся – гульбанити більше не буду. Все у нас буде добре, – і промовив пробачливе: – Таню, я довго не можу говорити. Як там наш син?
– Нормально.
– А ти сама.
– Нормально…
– Таню, ти плачеш? Годі тобі, витрачайте гроші, не шкодуйте!
– У Ярослава черевики порвалися…
– Ось і купи йому нові і собі купи найкрасивіші. Так, і купи синові велосипед.
– Куплю і скажу, що від тата.
– Все, Таню, бувай. Цілую! Дзвонитиму при кожному зручному випадку.
Розмова закінчилася. Сльози продовжували іти з очей:
Заснула Таня лише під ранок. Цілу ніч згадувала, як вони познайомилися, як жили п’ять років. Намагалася зрозуміти, чому він почав гульбанити і чому вони розлучилися…
…– Мамо, вставай!
– Синку, ти вже прокинувся, – посміхнулася вона, згадавши, що є гроші. – Зараз поїмо і підемо купувати тобі сандалі найкрасивіші.
– У тебе є гроші?
– Є, – вона обійняла сина. – Тато надіслав… Багато.
– А ти мені купиш трансформер.
– Ми тобі купимо велосипед.
– Мамо, що справді?!
– Тато казав купити тобі найкращий.
Вони поверталися додому з покупками, син на велосипеді.
– Як там Олег? – думала Тетяна. – Ми з сином щасливі, а раптом з ним зараз щось трапилося?
…Цієї суботи Алла Леонідівна все ж таки вирішила прийти в гості до своєї, як вона вважала, недолугої доньки, яка п’ять років тому вийшла заміж за цього Олега, який тепер пішов від неї.
– Внука шкода, – намагалася виправдати вона себе за цей візит. – Мабуть, голодний там.
З двома пакетами продуктів вона вже підходила до будинку, коли почула якийсь галас:
– Бабусю!
Їй на зустріч на велосипеді мчав онук. Зупинився і радісно повідомив:
– Мама мені велосипед купила!
Бабуся обійняла внука, і одразу запитала:
– А де це вона гроші взяла?
– Тато надіслав. Він зараз на заробітках.
– Що ти таке кажеш? – не повірила Алла Леонідівна. – А мама де?
– На лавці сидить.
– Бачу, он вона. Ти тільки обережно катайся!
– Бабусю, я вже великий.
Дочка підійшла взяла сумки:
– Добридень, мамо!
– Доброго дня, Таню!
– Ходімо на лавці посидимо! Ярослава зараз додому не заведеш.
Щойно вони сіли, як від матері посипалися питання:
– Що там із Олегом?
– Працює. Візу на рік має, – дочка дістала хустинку і витерла сльози. – Обіцяв, коли повернеться, то не буде гульбанити.
– А якщо не повернеться?
– Мамо, ну, що ти таке говориш?
– Ми з твоїм батьком вже срібне весілля відзначили, і завжди він поряд, і завжди гроші отримує, хоч і невеликі. Головне не гульбанить, як твій…
– Мамо, все досить, – зупинила її Тетяна.
– Ярослав сказав, що Олег гроші надіслав? – поцікавилася Алла Леонідівна.
– Так, сто тисяч.
– Ну добре. Дай Боже, він повернеться і все у вас буде добре.
– Гаразд, мамо, давай забирати Ярослава додому, – Тетяна встала з лавки. – Він уже години дві катається.
– Неси пакети! Піду по онука.
До вечора погостювала Алла Леонідівна у дочки. Онука із собою забрала на вихідні. Відчувалося, що змінилося в неї відношення до дочки і зятя. Адже тепер ніхто не наважиться сказати, що в неї зять гульвіса.
Залишилася Тетяна одна і всі думки про чоловіка. Розуміла, що не тільки Олег винен у тому, що трапилося, а й вона теж. І так захотілося, щоб він був поряд.
Раптом пролунав дзвінок телефону.
– Доброго дня, Таню! – почувся його голос. – Я ненадовго.
– Привіт, Олеже! – сказала Таня і почала квапливо розповідати: – Сьогодні Ярославу велосипед купила він такий радий. Тобі джинси купила і модну сорочку. Повернешся, я тебе одягну. Будеш у мене найкрасивішим.
– Таню, ти собі купуй!
– Ну, що ти таке кажеш?
– Де там наш Ярослав? – перевів розмову чоловік.
– Олег, а він із бабусею поїхав. Вона сьогодні приїжджала.
– Сердиться на мене?
– Ні, – і додала, відчуваючи, що чоловік не повірив. – Правда!
– Таню, найближчим часом не зможу зателефонувати. Не переймайся! Я повернуся. Я люблю тебе!
– І я тебе люблю, Олежику!
– До побачення!
…Тетяна довго сиділа з ніжною усмішкою на обличчі, потім прошепотіла:
– Він повернеться, обов’язково повернеться, і нікуди я його більше не відпущу!
