Про кохання

Ліда поверталася додому з магазину, з важкими пакетами у руках. Жінка вже була майже біля свого будинку, коли її зустріла сусідка Ніна. – Привіт, Лідо! – вигукнула Ніна. – Маєш хвилинку поспілкуватися? – Привіт. Хвилинку знайду, – погодилася Ліда. – Слухай Лідо, навіть не знаю, як тебе про це запитати, – почала якось здалеку Ніна. – Ніно, не тягни. Мені ще обід готувати, – поквапила сусідку Ліда. – А правду кажуть про твого Івана?! – раптом запитала Ніна. – Що кажуть? Ти про що? – здивувалася Ліда. І Ніна все їй розповіла. Ліда вислухала сусідку і застигла від почутого

– Лідо, а правду кажуть, що Іван твій до Олени пішов?

Ліда застигла.

Обговорювати своє особисте життя з сільськими пліткарками вона не мала жодного бажання.

– Навіть якщо пішов, хіба тебе Ніно хвилює? – Ліда посміхнулася. – Тобі зі мною не жити, дітей моїх не ростити.

Ніна картинно образилася.

– Даремно ти, Лідо, все так сприймаєш. Я може допомогти тобі хочу, адже важко тобі тепер буде. Без Івана…

– Не хвилюйся за мене, Ніно, не треба. Я вже сама якось без твоєї допомоги!

Ліда розвернулась і пішла до будинку.

У душі її клекотіла буря, їй хотілося розплакатися, але вона трималася.

Показувати свої почуття, вона нікому не збиралася, тим більше чужим для неї людям.

Про те, що Іван їй зраджує, Ліда почала підозрювати ще кілька місяців тому.

Колись уважний і люблячий чоловік перетворився на відсторонену, чужу людину.

Ліда думала, що на Івана вплинули проблеми на роботі, які почалися в нього з деяких пір, але як виявилося, справа була зовсім в іншому.

Про те, що він іде, Іван повідомив Лідії кілька днів тому.

Повідомив буденно. Так, ніби збирається у відрядження…

Спочатку, Ліда розгубилася, але потім взяла себе в руки і спробувала з’ясувати у чоловіка, чому він прийняв таке рішення і хто ж та жінка, яка змогла замінити йому всю його родину.

Як виявилося розлучницею стала Олена, перше кохання Івана.

Колись, одразу після служби, Іван гуляв з Оленою і всі їхні родичі були впевнені, що вони одружаться, але доля мала на них свої плани.

Олена знайшла собі міського нареченого і поїхала з ним у місто.

Іван довго переживав через Олену, але потім вирішив, що вистачить і буквально за півроку запропонував Ліді стати його дружиною.

Ліда погодилася одразу.

Вона думала, що Іван покохав її так само, як покохала його вона, але як з’ясувалося зараз, чоловік, таким чином, намагався забути Олену…

Для Ліди саме це стало найбільшою підлістю.

Навіть не те, що Іван залишає її з двома дітьми і не те, що буде важко.

Ліду шокувало саме те, що, як виявилося, вона для Івана була просто засобом забути іншу жінку…

Кілька днів після того, як Іван пішов з дому, Ліда знаходилася в якомусь ступорі.

Вона автоматично робила домашні справи, ходила на роботу, відмахувалася від питань людей, але насправді їй було байдуже, що відбувається навколо неї.

Все, крім дітей.

Їх у неї було двоє. Хлопчики-близнюки Андрійко та Денис.

Ліда в синах душі не чула, та й Іван любив хлопчаків, але, як би там не було, Ліда не збиралася користуватися цим.

Тому коли Іван йшов, вона ні словом не обмовилася про дітей.

Він сам сказав, що допомагатиме синам і періодично забиратиме їх до себе.

Ліда не суперечила.

Вона не збиралася перешкоджати зустрічам батька з дітьми.

Напевно, лише завдяки своїм дітям, Ліда змогла досить швидко оговтатися після зради чоловіка.

Тепер, крім них, для неї нікого не існувало…

Іван своє слово дотримав.

Дітям він дуже добре допомагав матеріально і кожних вихідних забирав хлопчаків гуляти.

Андрій і Денис, від цих прогулянок, завжди були в захваті і Ліду це тішило, хоча іноді на неї все ж таки нападала туга.

У такі моменти вона згадувала їхні спільні прогулянки. Те як їм було весело і які вони тоді були щасливі.

Звичайно, зараз Ліда розуміла, що все це було фальшю, але вона намагалася про це не думати, воліючи згадувати все минуле як щось хороше, що колись було в її житті.

Минуло кілька років.

Хлопчики підросли і вже ходили до школи.

Ліда, своє нинішнє становище, прийняла повністю, але зраду чоловіка все ж таки не забула.

Іван так само спілкувався з синами і допомагав їм. Ліда ж намагалася з ним вкотре не зустрічатися.

Вона чула, що в нього та Олени народилася дочка, але особливої уваги на це не звернула, тим більше, що до синів ставлення Івана анітрохи не змінилося.

Загалом, все йшло добре до того дня, коли, несподівано для Ліди, Іван зайшов до будинку, після чергової прогулянки, разом з хлопчиками.

Ліда думала, що хоче щось запитати, але він почав говорити якісь дивні їй речі.

Говорив, що все усвідомив, що хоче повернутися і що тільки з нею він був по-справжньому щасливий.

Ще говорив, що Олена зовсім не та яка хотіла здаватися і навіть народження дочки не змогло її змінити.

Ліда слухала колишнього чоловіка і не могла зрозуміти навіщо він це все говорить?

Вона відмовила Івану не замислюючись…

Він зрозумів… Пішов…

Ліда позаймалася з дітьми, потім пішла готувати вечерю.

Весь цей час з голови не виходив Іван та його одкровення.

Ліда ніяк не могла зрозуміти, невже він і справді думав, що вона вибачить його?

Ось так просто, все забуде і пробачить…

За кілька років Ліда вийшла заміж.

Іван розлучився і виїхав із села.

З синами він бачився тепер дуже рідко, але підтримку від нього вони мали завжди.

Казали, що він знову одружився, але Ліду тепер це зовсім не цікавило.

Вона знайшла своє щастя.

Не ідеальне, але своє. Таке, де вона не була нікому заміною.

Тепер вона стала коханою і щастя її було не фальшивим, а справжнісіньким!

Вам також має сподобатись...

Ігор приїхав із заробітків і одразу пішов до своєї коханої Олени. Він подзвонив у двері, але ніхто не відкривав… Раптом відкрилися двері сусідки, Ганни Петрівни. Бабуся оглянула Ігоря. – Ігорчику, ти?! – сплеснула руками вона. – Прийшов таки! Точно, як вона й казала… – Хто казав, Олена?! – запитав Ігор. – Так, Олена, – відповіла сусідка. – Вона поїхала і просила передати тобі листа. Ганна Петрівна винесла невеликий конверт. – Ти заходь, сідай у кімнаті, прочитай, – сказала жінка. – Дякую, – сказав Ігор. Він зайшов у кімнату й розкрив конверт. Ігор швидко прочитав написане й застиг з листом у руках

Олеся прийшла з роботи втомлена. – Фух, нарешті завтра вихідні! – зітхнула вона, роззуваючись в коридорі. Дівчина посмажила собі картопельки з цибулькою, нарізала салатик з помідорів та огірків і сіла повечеряти. – Ой! – раптом згадала вона. – Я ж хотіла подзвонити Толіку! Олеся взяла телефон і набрала номер свого коханого Анатолія. На тому кінці відповіла якась жінка… – Дівчино, – не дала вона сказати і слова Олесі. – У нас з Анатолієм незабаром весілля. І в нас скоро буде дитина. Тож перестаньте діставати його своїми дзвінками! Олеся оторопіла від почутого

Олег був єдиним сином заможних батьків. Його батько мав свій продуктовий магазин. Мати Олега, Ганна Сергіївна, завідувала бухгалтерією. Батьки раділи, що син поряд з ними. – Треба Олежику нашому гідну наречену підшукати, – якось затурбувалася Ганна Сергіївна. – Та постривай ти! – махнув рукою батько. – Не поспішай… Він як впрягся в роботу, так ще й не гуляв до пуття! Дівок мало бачив. А ти його вже одружуєш… Ганна Сергіївна послухала тоді чоловіка. Та невдовзі сталося несподіване

Рита посварилася з коханим Миколою. Пожити якийсь час вона вирішила в подруги Оксани. Тиждень Рита була в неї. Вона чекала дзвінків із вибаченнями, але Микола не дзвонив… Одного дня Оксана зайшла у квартиру з великими пакетами і букетом квітів в руках. Рита здивувалася. – А квіти з якого приводу? – вона понюхала троянди. Оксана розповіла що випадково бачила Миколу. – Ага! – переможно сказала Рита. – Я ж казала, що треба почекати! Забігав з букетиками! Але чому він сюди не прийшов? – Рито цей букет не тобі, – раптом сказала Оксана. Рита застигла від несподіваної здогадки