– Ти мене не кохаєш!
Фраза вирвалася сама, начебто випадково. Сказавши її, Оля відразу замовкла, але було пізно. Чоловік насупився. Ось зараз він промовчить і піде, гримнувши дверима. І буде ображатися ще кілька днів, як звичайно після подібних сцен. Потім, звичайно, подружжя помириться, але тиждень вже буде зіпсований безповоротно.
Анатолій вийшов із кімнати, навмисне голосно гримнувши дверима. Оля зітхнула і підійшла до вікна, бездумно дивлячись на вулицю і дорікала собі за балакучість! Ну, це ж треба було сказати таке! Хто її просив?..
Ні, привід, звичайно, був. Толік знову забув про їхню річницю. І коли Оля стала спочатку натяками, а потім прямо з’ясовувати, де вони відсвяткують триріччя спільного життя, Толік навіть не одразу зрозумів, про що вона говоре.
«Забув», – відразу зрозуміла Оля. Знову забув! У попередні два рази було так само.
Слово за слово, і подружжя посварилося. Оля пригадала Толіку всі його «промахи» – як рідко він каже їй заповітні слова, як забуває про важливі дати, як майже ніколи не дарує квіти…
Кульмінацією стала фраза, кинута Олею в образі. І ось зараз вона сидить у кімнаті одна, та, мабуть, і в квартирі, бо після їх сварок Толік зазвичай іде кудись – посидіти з друзями в кафе, поплакатися в «чоловічу жилетку» про те, як його образила дружина, мабуть .
Того, що чоловік їй зраджує, Оля не переживала – Толік жодного разу не дав приводу запідозрити себе в чомусь. Але, звичайно, і ці сварки теж були далекі від ідеалу спільного життя.
За сумними думками Оля не одразу помітила, що на дивані вібрує телефон. Вона підхопила апарат – ага, хрещена!
З тіткою Ніною Оля спілкувалася часто і близько, любила її як другу маму, ділилася всіма своїми переживаннями. І ось зараз хрещена начебто щось відчула – зателефонувала саме в той самий момент, коли дівчині були потрібна підтримка.
– Привіт, малеча, – навіть дорослу Олю тітка Ніна продовжувала називати цим кумедним дитячим прізвиськом. – Як справи?
– Ой, тітко Ніна … – Оля раптом схлипнула, несподівано для себе самої. Треба ж, сиділа-сиділа одна, могла наплакатися вдосталь, а ні! – З Толіком посварилися!
– Чому? – щиро здивувалася хрещена.
– Та він про нашу річницю забув! – обтираючи сльози, пробурмотіла Оля. – Знову! Ось щоразу таке!
– Ага, ага, ну треба ж! – Співчутливо відповіла хресна. – Слухай, а давай я заїду? Поговоримо. Він же, мабуть, знову побіг в шинок цей свій?
– Ну так, – Оля хихикнула. Хресна вміла смішно обізвати будь-яку дивну і сумну ситуацію.
– Тоді через годинку буду.
***
До приїзду хресної Оля встигла привести себе в порядок, вмитися, переодягнутися і навіть по-швидкому напекти пиріжків із слоєного тіста із повидлом з готового тіста. Щоправда, очі все одно залишалися червоними, ну нічого, не на виставку ж іти.
Хресна людина своя, близька, і Ася любила її саме за те, що перед нею можна бути собою, не вдавати і розповідати все відверто.
Тітка Ніна увійшла до квартири, обдавши хрещеницю ароматом солодкуватих парфумів. Чмокнула в щоку, обняла та вручила коробку цукерок.
– До чаю, – пояснила. – А чим так смачно пахне?
– Пиріжки, – Оля посунула хресній капці і побігла ставити чайник.
Трохи пізніше на кухні, віддавши належне свіжим пиріжкам, чаю та цукеркам, тітка Ніна прибрала порожню чашку і уважно подивилася на Олю.
– Ну, давай, розказуй.
Оля тяжко зітхнула. Ну так, не заради пиріжків і чаю ж хрещена приїхала через півміста.
– Я сказала йому, що він мене не любить, – буркнула вона. І сама раптом відчула, як безглуздо та смішно звучать її слова.
Брови тітки Ніни підвелися:
– А він образився, ага. Оля, а ти так думаєш? Ну що не любить.
– Не знаю, – Оля похмуріла.
З одного боку, коли не люблять – разом не живуть, заміж не беруть. З іншого боку – може так бути, що кохання пройшло? Любовний човен не витримав хвиль побуту – так, здається, кажуть.
– Давай поміркуємо, – запропонувала хресна. – Він забув про вашу річницю, га?
– Ага, – Оля відчула, як сльози знову підступають до очей. – Постійно забуває, про всі наші спільні свята!
– Може, у нього просто пам’ять на дати погана? – примружилася тітка Ніна.
– Так, звичайно, – буркнула Оля. – Вже мами своєї день народження пам’ятає добре, і день народження всіх друзів – теж.
– Добре, – не стала сперечатися хрещена. – А тут, отже, забуває. І тобі прикро.
– Та ще й як! – підкинулася Оля. – І квіти не дарує майже ніколи! І не каже, що любить! Тіто Ніна, ну хіба люблячі чоловіки так поводяться? Та вони на руках своїх жінок носять! Троянди щодня та…
– Хто тобі це сказав? – хитро посміхнулася хрещена.
Оля осіклася. Хто?
– Ну, здається, десь читала… – невпевнено відповіла вона. – Або подружки говорили…
– Ага, – продовжувала посміхатися тітка Ніна. – Книжкове кохання, значить. І фантазії. А давай пригадаємо, що Толік тобі робить? Давай, швидко, перше, що на думку спадає?
– Посуд миє! – вигукнула Оля. – Я це ненавиджу, і він знає. А ще…
Спогади полилися потоком. Про те, як тільки у вихідні клопочеться по господарству, лагодить, чистить, майструє. Як слухає прохання Олі кудись її відвезти і завжди підвозить. Як вислуховує її нарікання вечорами після важкого дня на роботі. Як хвалить її рукоділля…
– Ну, дівчинко, – простягла хресна, коли потік слів вичерпався. – Що я можу сказати? Тільки те, що в тебе – чоловік золотий. І любить він тебе безмірно. Просто висловлює це не так, як тобі хотілося б.
– В сенсі? – не зрозуміла Оля.
– Є різні способи сказати про свої почуття, – пояснила хрещена. – Хтось висловлює це словами, хтось – подарунками, а хтось – вчинками та турботою. Толік вважає за краще дбати, а ти хочеш красивих слів і жестів.
– Ну, і що ж мені тепер робити? – Оля досі не до кінця розуміла.
– Прийняти, – спокійно резюмувала тітка Ніна. – І пам’ятати, що він тебе любить та цінує. Навчитися бачити в його вчинках вираз цього самого кохання. І ще – нагадувати йому про те, чого ти чекаєш, і в той же час вчитися говорити йому про своє кохання на його «мові». Турботою та увагою.
Оля замислилась. Лунало незвично. Але водночас хрещена начебто була в усьому права.
– Сварка нічого не дасть, ти ж розумієш. А усвідомлення – дасть. Є одна хороша фраза – якщо людина любить тебе не так, як тобі хочеться, це не означає, що вона не любить тебе всією своєю душею. А ще, малеча, не забувай, що розмови недооцінюють. Не переживай говорити про свої бажання. Він почує рано чи пізно. Тільки говори не в образі, а просто так, коли все добре. Без претензій. Чоловіки інші, але Толік тебе точно кохає. Впевнена, він буде радий зробити тебе трішки щасливішою.
– Ти маєш рацію, дякую тобі велике! – Усміхнулася Оля. – Сподіваюся, він повернеться.
– Куди він подінеться? Тут його домівка, його дружина, його життя. Повернеться!
У цей момент вони почули, як відчиняються вхідні двері. Анатолій прийшов додому. Він все ще виглядав роздратованим, але приніс дружині букет її улюблених троянд. Все-таки річниця весілля.
