Життєві історії

Петро одружився з Оленою. Спочатку все було добре, а потім народився синочок Сашко, і почалося… Життя стало нудним. Жодних розваг, з друзями вже сто років не збиралися, жодних подорожей. Грошей завжди бракувало. Почалися сварки. – Сім’я тягне вниз, одні обов’язки, жодної радості! Набридло! – галасував Петро. – Не подобається, йди! – сказала Олена. – Попутного тобі вітру! І вона подала на розлучення… Батьки Петра тоді переїхали в село. Купили будинок з городом. Батько їздив на роботу в місто, а мати купила курочок, вирощувала овочі… Петро перебрався до них. Тут і почалося найцікавіше

Такої зради батьків Петро ніяк не очікував.

Сім’я у них була звичайна, дружня, Петра любили батьки, він любив батьків.

Батько Микола Іванович працював на заводі, а ще батьки мали у власності невеликий магазин.

За ним стежила мати Марія Василівна. Не те, щоб сім’я була багата, але жили в достатку.

Петро виріс, здобув професію, працював, одружився з Оленою. І тут йому пощастило – його молода дружина мала квартиру!

Життя не особливо змінилося, тільки тепер не мамині борщі, а Олени.

Вони так само гуляли по клубах на вихідних, так само могли поїхати в інше місто на свята. Батьки підкидали грошенят…

А потім народився син Сашко. Ось із цього й почалися зміни в житті Петра.

Усі клопочуться над малюком. Ні, спочатку і Петро був щасливий, що народилася дитина. Це ж яке диво!

Навіть був готовий новоспечений татусь відмовитися від розваг.

Зрозуміло ж, ось підросте синок, і все повернеться на своє місце.

Але Сашко ріс, а проблеми додавалися… То заслаб малюк, то виріс з одягу, треба новий купувати, то іграшки.

Ось навіщо дитині у шість років стільки іграшок?! Він їх псує, дружина викидає і біжить купувати нові іграшки. Навіщо?! Зіпсував, нехай такими і грається. Щоб не знав.

Життя стало нудним. Одне тільки є – заробляння грошей. Жодних розваг у клубах, з друзями вже сто років не збиралися, жодних поїздок у інші міста.

Грошей завжди бракувало. Хотілося б оновити телефон, і модні кросівки купити. Почалися сварки.

– Сім’я тягне вниз, одні обов’язки, жодної радості! Набридло! – галасував Петро.

– Не подобається, йди, – сказала Олена. – Попутного тобі вітру!

І вона подала на розлучення…

Батьки до цього часу продали квартиру й магазин, переїхали жити у село.

Купили будинок з городом. Батько їздив на роботу у місто, а мати купила курочок, садила овочі.

Довелося Петру переїжджати до них…

Ось тут і почалося найцікавіше! Справжній абсурд!

Батьки раптом заявили, що Петро вже дорослий і має жити своїм життям!

Запропонували помиритися із дружиною.

– Та не дуже й хотілося жити в цьому вашому недолугому селі! – відповів Петро і, образившись, поїхав у місто.

Довелося йому винайняти квартиру…

Мріяв Петро, що зараз заживе у своє задоволення, але на диво життя Петра стало ще гіршим.

Доводилося платити за оренду житла, аліменти, на подорожі кудись грошей немає.

Друзям виявилося не до Петра – у них, бачте, сім’ї!

Батьки тепер живуть на одну зарплату, допомагають тільки продуктами.

Останньою краплею став один вчинок батьків – вони повністю зібрали онука до школи!

– Тобто, гроші у них є, і вони їх витрачають на онука! – думав Петро. – Навіщо?! Я плачу аліменти, колишня дружина працює! А ще й батьки вирішили допомогти їй!

Тобто власну дитину їм не шкода, а колишній невістці допомагають?!

І що з цими батьками не таке?

Петро образився на всіх і вся, і припинив будь-яке спілкування з родичами…

…Тепер живе і кожну копійку рахує, і все шукає собі вигідну пару, але чомусь бажаючих зовсім нема…

Вам також має сподобатись...

Михайло зайшов у квартиру стомлений. Він зняв стару куртку й відклав її вбік. – Прати треба вже, – подумав він. – Тетяно, а що, Оленки нашої ще нема вдома, пізно ж уже? – гукнув Михайло дружині. Тетяна виглянула з кухні. – Мишко, мий руки! Їсти мабуть хочеш?! – запитала вона. – Голос у дружини ніби веселий, а очі сумні, – подумав Михайло. – Видно, донька знов щось виробляє. Виховували Олену, виховували, все для неї робили. І ось виростили доньку… Недавно Олена заявила таке, що Михайло оторопів від почутого! Та він ще не здогадувався, що про доньку дізналась Тетяна

Віктор складав на подвірʼї дошки, коли до нього підійшов сусід. – Що це ти, Вітю, останнім часом ходиш сам не свій, – запитав чоловік. – І дружини давно не видно. Невже розлучилися? – Роз’їхались, – зітхнув Віктор. – Ну, ви даєте! – здивувався сусід. – Та ні, ти не так зрозумів, – сумно посміхнувся Віктор. – Ми не розлучилися…Просто Тетяна, тимчасово не живе зі мною! – Це як так? – не зрозумів сусід. – Так виходу в нас не було, – знову зітхнув Віктор, на секунду замовчав, зібрався з думками і все виклав товаришу. Сусід вислухав Віктора і остовпів від почутого

Володимир одружився з Яною. Молоді готувався провести медовий місяць біля моря. Володимир купив квитки і вони почали вже збирати валізи. Раптом пролунав дзвінок у двері. Володимир пішов у коридор відкривати. На порозі стояла жінка з дитиною. Володимир спочатку не впізнав її. Точніше, не одразу зрозумів, що це була Віка – його колишня кохана. Якесь біле обличчя, схудла… Так, це була Віка! Вона тримала за руку якусь маленьку дівчинку… – Доброго дня, – через силу посміхнулася Віка. – А ось і ми… Володимир оторопів. Він не розумів, що відбувається

Степан дуже кохав Тетяну. Вони збиралися одружитися. – Синку, даремно ти зібрався одружуватися з Танькою, – сказала йому мати. – Сусіди кажуть, що бачили її в місті, де з ким… – Мамо, не слухай нікого! – обурювався Степан. – Тетяна скромна і ми любимо один одного. А за тиждень до весілля до Степана прийшов брат Тетяни. Він раптом дав йому в руки записку. – Це від моєї сестри, від Тетяни, просила тобі передати, – сказав він, і швидко пішов з двору. Степан сів на лавку і розгорнув папірець. Він прочитав написане й застиг, не вірячи своїм очам