Життєві історії

Вітя прокинувся після святкування Нового року. Випив стакан води, відкрив холодильник і здивувався – стільки їжі залишилося. – І що тепер робити? Зіпсується ж, – видихнув чоловік і пішов у спальню. – Рито, ти бачила, скільки всього залишилося після вчорашнього застілля? – запитав він у дружини. – Угу, – пробурчала жінка. – І що з усім цим робити? – запитав Віктор. – Щось зʼїмо, а щось викинемо, – відповіла Рита. – Слухай Рито, у мене тут виникла одна ідея, – якось підозріло сказав чоловік. – Яка ідея? – Рита сіла на ліжку. І Віктор розповів дружині свій задум. Рита вислухала чоловіка і застигла від почутого 

Вітя відкрив холодильник і важко зітхнув: весь холодильник був заставлений мисочками, каструльками, тарілками, банками, контейнерами. Навіть світло від лампочки було тьмяним через гору цього посуду. На жаль, все це розмаїття скоро полетить у відро для сміття, просто справа часу – два-три дні.

Вітя скривився. Що це за погана звичка у Рити з тещею – на Новий Рік готувати стільки страв, начебто їх на місяць треба запасти. Жаль грошей і часу – стільки треба вбухати в ці страви, а потім цілий день стояти біля плити. Заради чого? Заради новорічної ночі? Вчора з ранку вже зідзвонювалися:

– Рито, я зварила холодець, одну тарілочку вдома залишу, дві вам привезу – і на свято буде, і першого числа поїсте.

– Гаразд, тільки я сама “Олів’є” приготую. Ми не любимо варену морквину у цьому салаті.

– А ми з татом любимо. Тому ви робіть свій салат, а ми ще свій привеземо. Оселедець під шубою не роби, у мене для нього велика тарілка, я приготую. Що в тебе із нарізками?

– Є сир, ковбаса, шинка.

– І все? А рибка? Гаразд, ми теж привеземо нарізку, цього мало. Нехай Вітя картоплю почистить, а я привезу курочку і в духовці її запечемо. А ще відбивні зробимо, я тут цікавий рецепт вичитала. А ще пиріг спечу, тісто вже поставила. З яблуками зробити чи з капустою?

– З яблуками. Солодкий пиріг.

Перед Віктором було поставлено велику каструлю для картоплі.

– Навіщо стільки чистити? – здивувався Вітя. – Нас тільки шість чоловік буде, і то – не факт, що Мельники прийдуть.

– Ти думаєш, що я першого числа щось готуватиму? Помиляєшся, я валятимуся цілий день, фільми дивитися.

З дружиною не хотілося сперечатися – на тобі каструлю чистої картоплі! Тільки все одно незрозуміло для чого – у гості прийдуть тесть із тещею, друзі – під питанням, то куди стільки?

Увечері приїхали тесть із тещею, Мельники не змогли – дружина зенедужала. У квартиру увійшла спочатку теща з величезною тарілкою оселедця під шубою, потім тесть із двома величезними сумками. Загалом – що й слід було очікувати – третій рік та сама картина.

– Знову наші жінки очманіли, – пробурчав тесть. – Куди стільки готувати? І вдома ще завал їжі залишилося. І хочеться їм так себе вимотувати?

Тесть великий – у нього все влізе, а Вітя не звик завантажувати себе їжею. Ось і протягом усієї новорічної ночі теща не замовкла:

– Давай, Вітя, налягай на салати. А ось відбивну ще спробуй, за новим рецептом робила. А ось ще грибочки, сама маринувала.

О, мало не луснув! Звідти й зранку аж погано було. Ще пиріг недоторканий на столі. Ось навіщо треба було його пекти? Їжі багато, навіть надто, але бачити її не хочеться. Вітя ліг знову в ліжко до дружини.

– Вітя, ти поїв? – Сонно запитала вона.

– Ні, нічого не лізе. Не хочу.

– Я теж. Переїла вчора.

– А навіщо ж треба було вам із мамою стільки готувати?

– Щоб їсти.

– Залізна логіка! – посміхнувся Вітя.

Він увімкнув телефон і почав переглядати соціальні мережі – у кого що діється. На сьогодні планів не було. Завтра з Мельниками вони збиралися на ковзанку, але ті занедужали вже всією родиною. Ще одні друзі поїхали на новорічні свята у відпустку. Та й взагалі – у всіх свої плани, в основному біганина до рідні.

– Рито, давай гостей запросимо. Стільки смакоти залишилося.

– Кого? Мельники занедужали.

– Та будь-кого. З ким довго не бачились – однокласники там, друзі дитинства. Може бути хтось одинокий, і навіть не було з ким відзначати Новий Рік.

– А як ми їх знайдемо?

– А так – напишемо і в соціальних мережах, привітаємо, обережно запитаємо – мовляв, як новорічна ніч минула. Якщо людині сумно, то зробимо для неї свято. Поставимо одну умову – головне, щоби прийшли голодними, їжу не приносили, а напої візьмуть – хто що п’є.

– Ну, ти і авантюрист! Але я не можу сьогодні нічого готувати.

– Моя ідея – я і стіл накриватиму, ти вчора цим займалася. Твоя справа тільки гарно одягнутися. Наша мета – зїсти всю їжу. Жаль її викидати через пару днів.

– Хм, а що – у цьому щось є, – сказала Рита.

Вона сіла на ліжку і почала шукати колишніх друзів. Знайшла однокласницю Віку – дуже гарну дівчинку у ті шкільні часи, але абсолютну тихоню. Свято вона відзначала з мамою, піти їй не було куди, і Віка була дуже здивована, що її запросила Рита. А Вітя знайшов Андрія – друга дитинства, його нещодавно покинула дружина та пішла до іншого, тож Новий Рік він взагалі особливо не відзначав, трохи у сусідів посидів. А ще була сімейна пара – однокурсник Віті, який нещодавно одружився, з рідні нікого в місті немає, тож були раді запрошенню.

Ну що ж, Вітя вдягнув фартух, став накривати на стіл. Готувати нічого не треба просто нарізати, заправити, розігріти, освіжити. Стіл здався навіть краще, ніж новорічної ночі, коли все накривалося якось поспіхом. Гості прийшли вчасно, але не всі дотрималися умов – Віка прийшла з салатом, подружжя – з червоною рибкою. Звичайно було переживання, що свято пройде якось не так, дійсно авантюра – запросити за один стіл невідомих один одному людей. Та й Вітя з Ритою їх давно не бачили, мало як вони могли змінитися. Але все пройшло весело та гладко. Самотність зближує. Цікавий нюанс – Андрій поїхав разом із Вікою, сподобалися вони один одному.

– Ну ось – авантюра вдалася і мети досягнуто: майже всі страви зʼїли, – перед сном сказав Вітя. – Та й старі друзі виявилися приємними, спілкуватимемося. Хоча справді ризиковано було всіх тут зібрати.

А наступного дня приїхала теща за своїми тарілками, каструльками та контейнерами. Вона зазирнула в холодильник і здивувалася.

– Що, ви майже все з’їли? Молодці які! А я батьку нашому говорю – треба було більше їжі робити, не вистачить, а він тільки бурчав. Вчора сусідів у нас назбирав і давай усіх пригощати, я тільки й встигала мити тарілки. А ви молодці! Але до наступного року треба краще підготуватись.

Рита з Віктором переглянулися між собою, посміхнулись і нічого не сказали мамі. Хотілося просто супчика, на курячому бульйоні, і більше ніяких ситних салатів з делікатесами. Втім – на обід супчик уже був готовий.

Вам також має сподобатись...

Галина сиділа вдома, в’язала шкарпетки. Раптом хтось постукав у вікно. –  Хто б це міг бути? – подумала жінка. Галина визирнула, на вулиці стоїть зовсім молоденька дівчина. – Чия ж це? – не впізнала дівчинку Галина. Вийшла надвір. – Ти до кого? – запитала вона у гості. – Тітка Галина тут живе? – запитала дівчина. – Так, це я. А ти з якого питання? – запитала Галя. – Я ваша внучка! – тихо промовила дівчина. – Як внучка? У мене немає дітей! – Галина здивовано дивилася на дівчину, нічого не розуміючи

Наталя готувала вечерю, коли у двері постукали. – Ви Наталя? – сказала якась незнайомка. – Так, а ви хто? – запитала Наталя. – Я коханка вашого чоловіка, – раптом сказала жінка. – Олега? – перепитала Наталя. – Олежика, – поправила її гостя. – І ви з моїм чоловіком кохаєте один одного? А я заважаю вашому щастю? – єхидно сказала Наталя.  – Що він Вам наговорив? Що діти у нас маленькі, і він не може покинути їх? – Ні… Він сказав, що потрібно почекати, поки… поки вашого батька не стане…, – раптом сказала гостя. Наталка застигла почувши таке, жінка не розуміла до чого тут її батько

Михайло привів у батьківську хату молоду дружину Галину. Одразу після весілля Галя взялася хазяйнувати. Попросила Михайла город виорати. Місця багато, а земля пустує. Старша сестра Михайла, Леся тільки посміювалася з того всього. Але восени Галя з Михайлом зібрали хороший врожай. І він вийшов більший, аніж в Лесі! А наступної весни Галя ще й квіти розводити почала. Краса біля будинку неймовірна! – Теж хочу таке! – прибігла Леся до свого чоловіка. А якось вона зайшла до Михайла в гості, глянула на стіну й очі вирячила від побаченого

Мар’яна Олегівна гуляла з онуком у парку. Раптом вона побачила свого колишнього зятя Сашка. Той був з якоюсь жінкою і хлопчиком. Мар’яна Олегівна дочекалася, коли Сашко залишиться сам, взяла онука й сіла поряд із ним на лавку. – Сашко, це ти, чи що?! – запитала вона. – І вам, здрастуйте, – сказав Сашко. – В тебе, я дивлюся, є дитина, – сказала жінка. – Великий хлопчик, напевно, непросто тобі з ним… Сашко не одразу зрозумів, на що йому натякає його колишня теща. Він глянув на жінку і раптом посміхнувся від несподіваної думки